(Не)реабілітований князь Ярема

Цю книгу мав би написати історик. Однак написав журналіст.

Чому?

Хоча б тому, що в нас домінують козакофільські стереотипи. І – не доведи Господи – зачепити славних козаченьків, а тим паче – реабілітувати їхнього ворога. Це, вважайте, національна зрада. Тому професійні історики воліють бути подалі від таких тем. Навіщо їм зайвий клопіт? Краще досліджувати «актуальні» теми, наприклад, про «козацьку революцію». Це і корисніше (в плані особистісному), і патріотично (на широкий загал).

Тому книгу про «грозу козаків» князя Ярему Вишневецького написав журналіст. Адже що з тих журналюг візьмеш? Їм тільки сенсації подавай.

Над своєю книгою Рудницький трудився довго – років із вісім. Опрацював різну літературу, зокрема й деякі першоджерела. Однак брак історичної освіти дається взнаки. Не завжди добре автор орієнтується в історичному контексті, часто на одному рівні в нього виявляються джерела та їх інтерпретації, не кажучи вже про повну відсутність посилань (хоча в тексті чимало цитат), «варварське» оформлення списку використаної літератури, деякі неточності в написанні імен, географічних назв тощо. Це псує враження від загалом непоганої книги. Однак автор завбачливо «страхує» себе. Каже: я ж не історик, а жанр книги визначає як «есеїстичну розвідку». Що це таке, кожен сам може домислити. Як на мене, то рецензована книга – це така собі науково-популярна публіцистика.

Загалом же книга нагадує наукову монографію. Є вступ із характеристикою історіографії питання, виклад матеріалу непогано структуровано, укінці подано післямову з відповідними висновками, є покажчик імен та географічних назв.

Автор відносно непогано викладає біографію Яреми Вишневецького, якого в Польщі сприймають як національного героя, а у нас – як «зрадника», «ворога українського народу». Щоправда, біографічний матеріал подано не стільки в хронологічному плані, скільки тематичному. Особливу увагу звернено на господарську діяльність князя, його відносини із козаками, боротьбу за розширення свого домену й, звичайно, на війну проти козацтва під час Хмельниччини.

Звісно, це не оригінальне дослідження. Автор у більшості випадків переповідає те, що про Ярему вже писали українські й польські автори. Однак цінність книги вже у тому, що вперше в Україні опубліковано спеціальну розвідку про Ярему Вишневецького. Раніше ми мали фрагментарні згадки про цього діяча в науковій та науково-популярній літературі. Були, правда, спроби представити цілісний портрет князя в художній літературі (роман І. Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» — але твір цей відверто тенденційний).

Ю. Рудницький ставить перед собою амбітне завдання – реабілітувати в очах українців князя Ярему. Щоправда, зробити це після того, що про нього понаписували в нашій науковій, науково-популярній та художній літературі, дуже нелегко. І те, що автор ризикнув це зробити, вже заслуговує на увагу.

У своїй «егоїстичній розвідці» Ю. Рудницький дає набагато об’єктивнішу картину історичних подій в Україні другої чверті ХУІІ ст., ніж в ура-патріотичних писаннях наших істориків (про художні твори на історичну тематику волію мовчати). А висновки, до яких доходить автор, справді цікаві. Ось один із них: «Історична установка голоти «мир халупам – війна палацам» народилася не в якобінській Франції. За 140 років до Французької революції на «кресах» Речі Посполитої ця установка втілилася з усією кривавою реальністю. Як наслідок, елемент хлопства виявився, на жаль, досить істотним, якщо не домінуючим, в націогенезі українців. Тим-то, мабуть, і можна пояснити, що сучасна Україна так болісно позбавляється спадщини комуністичного минулого і комуністичної ідеології з її гіпертрофованим до збочення культом «простого народу», «народних мас» – одне слово, культом натовпу, чи то пак соціуму, що поглинає особистість, не рахуючись із нею, і прагне нівелювати її до середнього рівня».

Автор закликає не ідеалізувати козацтво, а звернути увагу на українську аристократію. Зокрема, на Ярему Вишневецького як на одного з кращих її репрезентантів. Ось тільки чи знайде цей заклик розуміння в українському суспільстві, як і спроба реабілітації князя Яреми?