Рябчук

До настання епохи Просвітництва західним європейцям не було потреби винаходити Східну Європу. Тоді весь Старий континент був цілісним, культурно «ізотропним» простором, в якому Юрій Котермак із Дрогобича керував Болонським університетом, Юрій Кульчицький з-під Самбора привчав віденців пити каву, голландець Ян Вестерфельд малював пейзажі Києва, його земляк Вільгельм Гондіус гравірував портрет Богдана Хмельницького, нормандець Гійом Левассер де Боплан будував фортеці у Бродах, Барі, Кременчуці та Кодаку, запорожці штурмували Дюнкерк у Фландрії, а король Генріх Валуа правив ...

Нова книжка Миколи Рябчука вміщує тексти, писані ним упродовж майже п’ятнадцяти років (десь від середини 1990-х і до сьогодні). Вони постали з різних приводів, у різний час і в різних місцях, але об’єднані, як сказано на початку, «спільною темою, спільним сюжетом і, звичайно, спільним героєм». І якщо з «героєм» усе зрозуміло – ним є сам автор, – то про тему й сюжет варто сказати додатково. Шукаючи спільний знаменник для

Книжка польської дослідниці Олі Гнатюк «Прощання з імперією» (К., «Критика», 2005), у якій проаналізовано українську тривалу дискусію про тожсамість на межі ХХ-ХХІ ст., як на мене, зовсім не безстороння. Хоча Наталя Яковенко й наголошує в анотації на відстороненості цієї праці, все ж заангажованість її авторки відчувається повсякчас. Свого часу Д. Донцов з великою пристрастю писав про волюнтаристську Європу. Зрозуміло, ...