Андрухович

Із чим пов’язана потреба осмислювати простір, у якому перебуваєш? І яким чином минуле, теперішнє чи ймовірне майбутнє цього простору визначають твою власну ідентичність? Інакше кажучи, наскільки те, ким або чим тим є, зумовлене тим, де ти є. Усі ці запитання стають ще складнішими, коли усвідомлюєш, що простір може впливати й дистанційно. Бо ж не обов’язково весь час

Шахрайство — центральний дискурс і головна парадигма сучасного українського суспільства. Наші забудовники будують «липові» квартири, українські політики створюють «липові» коаліції, рідний м’ясовиробник варить «липову» (тобто – соєву) ковбасу, яку воліє називати м’ясною, а українські цукерки, зроблені з любов’ю до українських діточок, як свідчить експертиза, є ще гіршими, аніж погані турецькі, виготовлені без любові. Наш інтелектуальний продукт за якістю, гадаю, не надто відрізняється від решти національних продуктів.

19 квітня в Молодому театрі відбулася подіумна дискусія та літературні читання під назвою «Тоталітаризм — літературна тема», в якій узяли участь Юрій Андрухович (Україна), Франц Годяк (Німеччина), Віктор Єрофєєв (Росія) та Войцех Кучок (Польща). Модератором зустрічі виступив Юрій Макаров. Захід відбувся у співпраці з Ґете-Iнститутом та Польським Інститутом у Києві. «Подіумна дискусія» мала дати відповіді на такі запитання: що може зробити література для розуміння тоталітаризму? Чи може вона показати масштаби страждань, які були завдані людям ...

Книжка польської дослідниці Олі Гнатюк «Прощання з імперією» (К., «Критика», 2005), у якій проаналізовано українську тривалу дискусію про тожсамість на межі ХХ-ХХІ ст., як на мене, зовсім не безстороння. Хоча Наталя Яковенко й наголошує в анотації на відстороненості цієї праці, все ж заангажованість її авторки відчувається повсякчас. Свого часу Д. Донцов з великою пристрастю писав про волюнтаристську Європу. Зрозуміло, ...