Повернення Штоцького
Твір, написаний у жорсткій реалістичній манері, безумовно, став би подією, якби його ризикнули надрукувати наприкінці радянської епохи
Твір, написаний у жорсткій реалістичній манері, безумовно, став би подією, якби його ризикнули надрукувати наприкінці радянської епохи
На ці запитання чіткі відповіді отримають хіба що наші нащадки. Звісно, якщо поезія ще когось із них цікавитиме.
Та занадто розмиту метафору могли не так відчитати не лише цензори, а й читачі з якнайвитонченішим смаком, – такі, як Ліна Костенко.
Від редакції. Останнім часом українська література не без успіху взялася завойовувати масового читача.
Мій поетичний побратим Олександр Ірванець видав і вже навіть перевидав (у 760-сторінковому томі вибраного „Сатирикон-ХХІ”) роман „Хвороба Лібенкрафта”, який я нарешті прочитав.
Тарас Григорович колись написав: „<…>у нас нема / Зерна неправди за собою”.
Літні канікули 1981 року ми, студенти філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка, повинні були офірувати «трудовій практиці».
Упирі знову цікавлять читачів.
Колись мені вдалося намовити Андрія Олександровича показати бодай частинку «свого» Львова. І ми потрапили на вулицю Гайдамацьку, що біля церкви св. Параскеви П’ятниці.
Віктор Неборак: Ігоре, розкажіть про ці місця і місцини у Львові, де Вам подобається бувати. Ігор Калинець: Зараз у мене немає якоїсь однієї постійної «точки», […]