Дискусійне поле

Якщо замислитися, яким був минулий літературний рік, насамперед спадають на думку тексти, котрі можна було б віднести до ідеологічної прози і поява котрих збіглася зі зміною політичної ситуації в Україні, що гранично загострила протиріччя між окремими суспільними групами та породила низку дискусій.

Від редакції: 10 лютого ц.р. у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбувся круглий стіл «Небезпеки нової концепції літературної освіти»,  участь у в якому взяли експерти-філологи. Подаємо текст підсумкового документа, прийнятого учасниками обговорення.

Невдячна справа – писати критику на критику чи втягуватись у дискусію, ані засади якої чітко не визначені, ані трибуна оприлюднення думок не вельми відповідна.

Цілісність та повнота літературного процесу залежать від кількості та якості творів певних жанрів, характерних для даного часу.

Герої-анархісти (як свідомі, так і стихійні), ліва-фразеологія, усталені вислови зі світлого соціалістичного минулого в назвах, знаменитий „Лівий марш”, участь самого автора в „Маршах свободи” і його ж виступи за легалізацію легких наркотиків… У творчості й навколотворчому дискурсі Сергія Жадана більш ніж достатньо таких речей, через котрі його інколи трактують як „лівого письменника”, а тексти багато для кого набувають червоного відтінку. Цікаво спробувати розібратися: звідки це і для чого?

Нехай так і буде. Доведеться почати з пояснень.

Перлом набагато меншого масштабу є вживання слова «колисанка» у значенні «хитавиця» (рос. «качка»), якої в оригіналі, звісно, немає й близько. А далі перли вже й рахувати не будемо.

Очевидячки, писати книжки зараз зовсім неважко. Береш власний життєвий досвід (дарма, що тобі щойно за двадцять п’ять!), трохи його «естетизуєш», додаєш «перцю» за рецептом Люко Дашвар (про село і сперму, щоби ліпше «хавалося»!), присмачуєш усе це добірним пафосом – і ось «роман» готовий!

Від редакції. Роздумами Ярослава Поліщука завершуємо обговорення роману Оксани забужко «Музей покинутих секретів», у якому взяли участь Леонід Плющ (Чари з країни ОЗ), Яна Дубинянська (Ідеальний роман?) та Євгенія Кононенко (Гей, хто в лісі, озовися, або Чи можна повіситися на косі?). Сподіваємося, що висловлені думки й оцінки сприятимуть більш об’ємному баченню непересічного твору.

Деякі новітні теоретики реагують на такі сентенції з фуком.