До питання про українське «легке чтиво», або Масліт шукає перекладачів
- 07 Жов 2010 07:43
- 222
- 7 коментарів
Фото з сайту numedica.com
Цілісність та повнота літературного процесу залежать від кількості та якості творів певних жанрів, характерних для даного часу. Причому варто звертати увагу не лише на представленість у цьому літературному процесі так званої елітарної літератури, але й масової також. Присутність творів для різних верств населення і вікових груп загалом свідчить про спроможність такої літератури продукувати тексти для людей з різноманітними читацькими потребами. Західні видавці, очевидно, збагнули цю просту істину, тому в європейських та американських книгарнях можна легко знайти інтелектуальні книжки і численні детективи, жіночі романи, фентезі та наукову фантастику.
Натомість український книжковий ринок досі має проблеми з пропозицією творів на різні смаки, як це видно з нещодавно опублікованої на «ЛітАкценті» статті Тетяни Савченко «Чи є комерційна література в Україні? — відповідають видавці». Видавці досить слушно зауважують, що українська література є радше літературою авторів, аніж жанрів (Світлана Скляр), і що масове чтиво — це не детективи і компанія, а постмодерністське молодіжне бла-бла-бла (брати Капранови). Що ж, важко з цим не погодитися, бо й справді, молоді автори хочуть повідомити всіх охочих прочитати про свій неймовірний життєвий «експіріенс» (це й досвідом назвати не можна) у 20-25 років. Автори, які собі вже зробили ім’я на інтелектуальних та/або епатажних творах (Юрій Андрухович чи Оксана Забужко), не хочуть опускати планки, щоби написати фентезі чи банальний жіночий роман.
Отож видавці пояснили, чому українські письменники не пишуть масліту. Одначе залишається інше запитання: чому практично немає масліту українською? Адже є іноземний, який потрібно перекладати, але який чомусь залишається неперекладеним або перекладений російською.
7-томний подарунковий набір «Гаррі Потера»
Мені можуть заперечити: мовляв, англійською та іншими мовами написано так багато масової літератури, що неможливо визначитися, з чого почати. Визначитися, як не дивно, може допомогти російський масліт, котрий у більшості своїй теж перекладний. Ніхто не заборонить глянути, кого перекладають наші північні сусіди, а тоді й собі почати перекладати. Попервах це може виявитися цілком дієвим способом, який водночас продемонструє, чи сприйме український переклад український читач. Хоча, здається, відповідь уже відома. Згадаймо українську версію «Гаррі Поттера», що перевершила якістю російську (це визнали навіть російськомовні українці).
Далі можна звернутися до перекладу визнаної класики різних жанрів масліту. При цьому слід пам’ятати, що класика фентезі, наприклад, не вичерпується одним лише Толкіном. Є ще Урсула Ле Гуїн з «Чарівником Земномор’я», Роберт Говард зі своїм «Конаном» та багато інших. Можна також перекладати і більш сучасних авторів. Два роки тому у видавництві «Зелений пес» вийшла гуситська трилогія Анджея Сапковського. Було б приємно бачити український переклад його Відьмацької саги. До речі, переклад цих романів може бути чудовим маркетинговим ходом, адже у 2011 р. виходить комп’ютерна гра «Відьмак 2», що є сюжетним продовженням книжок Сапковського. Виграшність цього варіанту підтверджує англо-американський досвід. Там вихід цих книжок приурочили до появи першої частини комп’ютерної гри (2007 р.)
Іншим прикладом успішної рекламної кампанії, а відтак чудових книжкових продажів є переклад і видання книжок, екранізації яких уже вийшли або скоро з’являться у кінотеатрах. Українські видавці збагнули, що можна небагато витратити на рекламу книги завдяки рекламі кінострічки. Саме так з’явилися українською переклади Дена Брауна у видавництві «Клуб сімейного дозвілля»: в кінотеатрах наближалася прем’єра «Янголів і демонів», і одразу ж вийшов переклад цього роману вкупі з «Кодом да Вінчі». А згодом сюди ж додався «Втрачений символ». Слід згадати також появу «Сутінкової саги» Стефені Маєр у видавництві «KM Publishing» за кілька місяців до виходу на екрани другої частини «Молодий місяць».
Ден Браун. Янголи і демони. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008
Видавництво «KM Publishing» здійснило ще один цікавий варіант реклами своєї продукції. На сторінках «Сутінкової саги» головна героїня Белла Свон читає різноманітну класичну літературу на кшталт Джейн Остін чи сестер Бронте. У примітках до перекладених пасажів зазначалося, що переклад здійснено за книжками цих авторок, що мають вийти у видавництві… «KM Publishing». Так і сталося. Улітку на полицях книгарень з’явилися «Гордість і гонор» Джейн Остін, «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте та «Буремний перевал» Емілі Бронте. Таким чином, читачі (чи радше читачки) «Сутінкової саги» отримали змогу прочитати класику жіночого роману українською мовою. Висновок: можемо, якщо хочемо.
Однак повернімося до інших видів масової літератури, які заслуговують на переклад. Існує чимало франшиз, зацікавлення якими об’єднує різних людей. Ці люди зустрічаються, влаштовують тематичні вечірки та обговорюють прочитану художню і довідкову літературу. Очевидно, що однією із найтриваліших і найпроробленіших франшиз сучасності є «Зоряні війни». Те, що починалося як звичайнісінька (дехто навіть скаже, банальна) космічна опера, за 30 з гаком років обросло власною міфологією, і ген-далека галактика стала живішою, ніж у момент свого створення. Підтвердженням є, наприклад, безліч художніх книжок, що розширили вигаданий всесвіт як у просторі, так і в часі. Причому тут ідеться не про низькоякісну фанатську продукцію, а про ліцензовану спеціалізованим відділом «Лукасфілму» (компанії, яка володіє правами на франшизу) літературу. Цікаво, що ці тексти є багатожанровими і розраховані на різноманітну читацьку аудиторію: є суто воєнні романи, є детективи, є жахи, значний спектр дитячих (чи радше підліткових) книг. Зважаючи на відому марку, навряд чи ці твори потребують якоїсь серйозної реклами. Також цілком легко можна припустити, що на такий вид продукції буде попит, оскільки в Україні чимало любителів наукової фантастики в цілому і «Зоряних воєн» зокрема.
Таким чином, бачимо, що простору для перекладацької діяльності ще багато, і пора з цього скористатися. Адже поки українці досягнуть належного рівня, аби масово читати інтелектуальні романи українською, їм треба навчитися читати українською. Тут і стане в пригоді перекладний легкодоступний масліт. І можливо, саме тоді справдиться думка автора першого українського масового фантастичного твору Володимира Винниченка, що «українська мова остаточно переможе тоді, коли остання повія в Катеринославі заговорить українською», або, у нашому випадку, в Донецьку.
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
>> простору для перекладацької діяльності ЩЕ багато
“ЩЕ” – ржунімагу :(
Цікава стаття. Мене найдужче зачепила фраза про те, що спочатку слід навчити публіку читати українською, а потім думати про якість. Дуже сильний аргумент, самому таке на думці вертілося та не ловилося. Головне – тримати марку якості, бо читав я вже деякі переклади легкого чтива того ж Донецького “БАО” чи Київської “Школи”. Махаон, слава Богу, вилюднів останнім часом.
Від себе додам – першочерговою є дитяча розважальна література, бо як виростуть безмовними – труба…
Ах, який панегірик масовій літературі!
Два зауваження.
Перше: який рівень неповаги до перекладачів! Жодного імені не згадано. У тому числі й редакторами Літакценту. Під обкладинкою опусу Дена Брауна є і назва видавництва, і автор, а от прізвище перекладача – де? …
Друге: маєте рацію, перекладати якісну масову літературу треба. Але перекладати її треба ЯКІСНО. Це дуже важливо – адже читачі масової літератури, не дуже грамотні люди, визнаймо це, читаючи неякісний переклад (себто пересипаний русизмами, полонізмами, орфографічними і синтаксичними огріхами – подивіться книжки “Юніверса”), вважатимуть його жахливу мову справжньою і – перейматимуть її!
Роль масової літератури, якісно перекладеної, добре відредагованої – величезна. Але перекладач просто не має змоги перекладати якісно, якщо йому (як, приміром, це було з тим же опусом Д.Брауна) замовлятимуть перекласти 450 сторінок за… місяць! Про яку якість може бути мова?! А видавці просто не хочуть вважати переклад за мистецтво, їм ідеться виключно про гроші, причому швидкі.
А ви тут щось пишете про переклади…
Шановний/а Tusso, згоден з Вами про перекладачів. Я мав би кількох назвати у статті (Країна мусить знати своїх героїв!). Стосовно якості перекладів, то тут я згоден лише частково. Справді, чимало перекладів мають огріхи як синтаксичні, так і орфографічні, а то й іншомовні. Проте не можна за критикою якості перекладу забувати, зрештою, про його користь. Якщо не досить грамотні, як Ви висловилися, масові читачі приймають таку мову за еталон, це теж добре, особливо якщо перед цим вони були російськомовними абощо. Хоча мушу визнати, що коли я читав “Молодий місяць” Стефені Маєр, то мене коробило від якості перекладу, але то тільки тому, що я ці помилки бачив. З іншого боку, що більше з*являтиметься перекладів, то якіснішими вони ставатимуть (якщо не вірите у принцип якість із кількості – сходіть у кінотеатр. Якість дубляжу постійно покращується)
Шановний пане авторе! З усім згоден, окрім хіба одного – читаючи погані переклади, україномовним із російськомовного стати неможливо. Хіба суржикомовним.
Щодо кількості, яка переходить у якість… Скільки Люко Дашвар не видавай, Франсуазою Саган їй не стати ))))))))))
Тема, звісно, актуальна. Але дивує підхід.
Автор починає з того, що українському літпроцесові не вистачає повноти (десь ми це вже чули, нє?). Схоже на те, що в уяві автора є певна ідея/ейдос “правильного” літпроцесу, і тут Україна пролітає, як фанера над Парижем.
Нема масліту.
Так, нема.
Але одразу виникає питання: а попит на нього є?
От ЦЕ питання й треба нині аналізувати передусім.
І робити це з цифрами й коментарями експертів: що в Україні читають, що не читають, які наклади можливі, як взаємозалежать ринок і мовне питання… Чи здатні сьогодні українські видавництва розпіарити свою книжку, щоб вона стала бестселером (бо саме реклама – відсотків 90 успіху масового чтива на ринку).
Автор навіть спроби не зробив схарактеризувати ситуацію на ринку, просто назвати реалії й сказати, на шо з такими реаліями видачець і читач може розраховувати.
Без цих моментів стаття схожа на банальне теоретичне нарікання: от, в Україні навіть масліту нема! Все у нас не так, як в людей!
Львівське видавництво “Урбіно” планує спеціалізуватися насамперед у виданні популярної літератури в українських перекладах. І намагається це робити якісно. Подивіться на наші перші книжки в серії “Кримінал” М. Краєвського “Еринії” та “Привиди в Бреслау”. Напочатку листопада виходиь перша книжка у нашій жіночій серії “На шпильках” . Це “Шалене танго” Йоанни Фабіцьької. Популярної літератури українською дуже мало на ринку. А перші місяці роботи нашого видавництва показали, що зацікавлення нею велике. А якісні чи неякісні переклади залежать не від жанру, а від фаховості перекладачів і редакторів.