Книжка року Бі-Бі-Сі

Традиційно українське письмо було сільським. А якщо і не так, то иншого враження з програми шкільної літератури в мене не склалося. Село – наріжна тема всіх малоросійських літератів, відхід від якої ставив під сумнів присутність у цьому пантеоні. Ну, а основним жанром тої сільської літератури був плач. Иншого ставлення до села виказувати було непристойно, бо злиденнішого люду годі було шукати, а відміна кріпосного права мало позначилася на статках малоросів. Про місто було писати нетрендово, позаяк мешкали там головно жиди, кацапи та ляхи

Ще у двадцятих роках Микола Хвильовий, а разом із ним неокласики на чолі із Зеровим виступили за мистецьку (а отже й літературну) конкуренцію, закликаючи критиків якнайжорсткіше «довбати» літераторів: вони, мовляв, мають писати ліпше, адже «репрезентують культуру майбутнього». І хай мене звинуватять у снобізмі, – я однаково триматимуся сторони Зерова й Хвильового: література має бути передовсім