Кожній творчій особистості — по короні! (ФОТО)
- 05 Чер 2009 05:29
- 502
- 33 відгуки
Червона доріжка для лауреатів
Підбито підсумки конкурсу «Коронація слова–2009». 4 червня в академічному Національному академічному театрі імені Івана Франка відбулася урочиста церемонія: зійшлися гості, експерти й лауреати, щоб отримати свій солодкий «наркотик» почестей за творчі зусилля, а також гроші й витончену статуетку.
Нагородження відбувалося упереміш із музичними номерами та байками ведучих, бо цьогорічну церемонію нагородження переможців «Коронації слова» попередньо було задумано та анонсовано як «жартівливу, цікаву й гумористичну». Тому всім, хто нагороджував і кого нагороджували, сказано було жартувати, що вони й робили з більшим чи меншим успіхом.
Юрій та Тетяна Логуші відкривають 9-ту церемонію «Коронації слова»
Попри заяву про непафосність, на сцені падав золотий дощ, били барабани та з’являлися поміж переможцями молоді таланти з великими амбіціями і в дорогому вбранні. Ведучими були відомі «гламурні» актори – Ольга Сумська та Олексій Богданович («Олінька» і «Льошенька», як вони ніжно називали один одного під час урочистостей). Сумська, щоправда, віджартувавшись, на півцеремонії кудись зникла, а Богданович красиво ходив сценою та «без жартів» викладався за двох аж до повернення колеги.
Галина Вдовиченко. Від «Пів’яблука» до «Замку Гербуртів»
Головну нагороду в номінації «Романи» отримала львів’янка Галина Вдовиченко за «Замок Гербуртів». Твір знайшли серед рукописів, що запізнилися на «Коронацію» минулого року. Тобто цьогорічний конкурс підтвердив, що рукописи не горять, не тонуть і не губляться.
Окрім «коронаційної» першої премії Галина Вдовиченко також отримала від фонду «Відкрий Україну» (персонально з рук Терезії Яценюк) грант на переклад роману-переможця іноземною мовою (очевидно, англійською), що важливо для іміджу української літератури за кордоном, де останнім часом хоч і перекладають українських авторів, але тільки обраних. Жартуючи з цього приводу, засновники конкурсу назвали пані Яценюк можливою «майбутньою першою леді України». А наскільки вони вдало спрогнозували, буде видно через рік, на 10-річному ювілеї конкурсу.
«Я, Олексій Власов... ». Виконавчий директор конкурсу оголошує ім’я одного з переможців
Друга премія в номінації «Романи» дісталася Максимові Кідруку з міста Рівне за роман-мандрівку «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії». Гроші й статуетку він отримав із рук Івана Малковича. А від журналу «Мандри» - додатковий приз: квиток в одну з країн Сходу. Очевидно, за натхненням для наступного роману.
До рідкісного нині жанру історичного роману звернувся лауреат ІІІ премії Юрій Сорока із міста Хмельницький («Іван Богун»). Вітав лауреата виконавчий директор конкурсу Олексій Власов.
Судячи з драматургії церемонії та суми винагороди, другий за важливістю й потрібністю літературний жанр в Україні — кіносценарії. Українські письменники продовжують активно писати їх, попри те, що втілюються вони в життя дуже рідко. Проза справді надійніша й самодостатніша, ніж кіносценарій, — вона не потребує таких колосальних затрат на матеріалізацію художнього задуму, як кінематограф.
Одна перемога на двох. Олександр та Наталя Шевченки
Свої 15 тисяч отримав Віктор Абузяров за психологічний сценарій «Фросина любов» (романістка Г.Вдовиченко — на 5 тисяч більше). Фабулу авторові (за його ж словами) розповіли в електричці.
Двічі на сцену виходило подружжя письменників — Наталя та Олександр Шевченки. Вони творять у тандемі. Завдяки їм, українське кіно має шанс на реалізацію забороненого за радянських часів жанру фільму жахів. Спершу Н. та О. Шевченки стали дипломантами, а потім отримали третю премію за кіносценарій. Втім, за нею вони не вийшли на сцену. Про враження Наталі та Олександра ми розпитали їх докладніше після церемонії.
Анатолій Паламаренко. Ексклюзивний вихід на публіку
- Пані Наталю, яке враження залишилося від церемонії нагородження «Коронація слова»?
- Сподобалося, дуже сподобалося. Трохи нестандартна для «Коронації» церемонія, але вона тим і цікава. Шкода, що ми не змогли вчасно вийти на сцену.
- Ви не очікували, що у вас буде одразу дві перемоги?
- Не очікували, і це, власне, прикро, бо коли нам подзвонили з «Коронації», ми розпитали пана Олексія Власова, чи один сценарій переміг, чи два. Він сказав: один. Ми чесно взяли диплом і пішли гуляти.
- Пане Олександре, можете зробити невеличкі анонси ваших із дружиною творів.
- Один сценарій, «Деменція», – задумано як екранізація нашої минулорічної книжки «Кривава осінь у місті Лева», яка також перемогла на «Коронації». А ще один – фільм жахів «Страхорама» у дусі «байок зі склепу». Складається з трьох окремих страшних новел, саме він і отримав третю премію».
Микола Жулинський «під короною»
Першу премію в номінації «П’єси» виборов драматург із Сімферополя Гарольд Бодикін за п’єсу «Червона свитка». Його перемога коштує десять тисяч гривень. Пан Гарольд поводився як поет, і виголошував свою промову напрочуд афористично: «Я літня людина, й тому маю право говорити надто тихо й не в той мікрофон. Бо мені ніколи не давали мікрофона – все було розподілено партією, керівництвом. Я написав 27 п’єс, але ніколи ніхто не зацікавився моїми п’єсами. Вони йшли по всьому Радянському Союзу, а мене 10 років не приймали до Спілки письменників.
Коли почалося демократичне життя, тільки тоді я зрозумів, що щось маю в серці, душі, і можу щось сказати своєму народові… Моє побажання – щоб цензура не з’їла нашу шоколадну «Корону». Кожній талановитій людині, кожній творчій особистості — по короні».
Тарас Антипович, поет-пісняр
Академік Микола Жулинський, який «коронував» пана Гарольда Бодикіна, побажав п’єсі, як Галатеї, знайти свого Пігмаліона-режисера, який її пересотворить.
Коронування на вечорі, звичайно, було символічним. Під короною опинялися не лише переможці, а й, скажімо, Влада Литовченко, яка нагороджувала Марію Баліцьку за п’єсу «Веселкове диво»(ІІ премія). Авторка, яка приїхала з Тернополя, додатково отримала спецпремію від громадської організації «Діти передусім». Організація пообіцяла наступного року збільшити розмір винагороди до десяти, п’яти і трьох тисяч гривень, але виключно для тих, хто займається дитячою тематикою та вміє перемагати в солодкому літературному конкурсі. Ось такий заклик від Влади Литовченко — писати для дітей.
Розважала літературну публіку Ольга Крюкова
Треба віддати належне Юрію Логушу, голові правління компанії «Крафт Фудз Україна», який цього року (на прохання дружини Тетяни) попри всесвітню кризу знайшов кошти для нової номінації «Пісенна лірика про кохання». Але дуже дивно, чому так звужено рамки номінації? Чому не просто «Пісенна лірика» або «Поезія»?
В Україні поезія (прошу не плутати тут із розважальною заявленою пісенною лірикою) — явище настільки богемне та замкнуте на собі, що «не по зубах» такому літературному конкурсу, як «Коронація слова». Інша річ — жувати шоколад романів, наприклад.
У номінації «Пісенна лірика про кохання» перше місце зайняв киянин Тарас Антипович за текст «Осінній кіберпанк». «Я сам здивувався, що я поет-пісняр, – сказав зі сцени Тарас. — Я опублікував три книжки прози і жодної премії мені за це не дали, а тут написав п’ятнадцять рядків — і зразу купа грошей. Чому це так, чому вірші? Тому що українська нація створена із “віршиків”, вона постала із віршів Івана Франка і Тараса Григоровича, вони сформували її…».
Між оголошеннями переможців у чотирьох номінаціях було згадано лауреатів «Коронації слова — 2008»: Володимира Лиса («Романи»), Василя Босовича («Кіносценарії»), Станіслава Стриженюка («П’єси»).
Із майбутньою «першою леді» України?
Невеличкі нариси про них глядачі мали змогу переглянути на екрані.
Основна новина для авторів, які в попередні роки отримували першу премію в одній із номінацій, — та, що їм знову можна буде подавати свої твори. А серед переможців минулих літ — і Марія Матіос, і Андрій Кокотюха, і Василь Шкляр, і багато інших відомих літераторів. Натомість, цьогорічна «Коронація слова» відкрила багато новачків художнього слова.
Отож — церемонія нагородження відбулася, а відбулася вона завдяки симпатичному подружжю Логушів. Навіть попри те, що за дверима театру глядачі дійства, обговорюючи те, що сподобалося, насамперед називали сукню ведучої, оскільки через купу невеличких недоглядів вечір виглядав не зовсім ретельно організованим.
Імена всіх переможців і дипломантів цьогорічної «Коронації слова» дивіться ТУТ
Фото Ірини Троскот
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Нажаль не вдалося подивитись на все власними очима.
Задрали вже ці всі Льошінькі, Манічкі, Дашінькі, Пєтінькі. Або нормально переходьте на українську, або залишайтеся російськомовними.
Ну добре, у прозі у вас там в цій “Коронації” вже багато років один суцільний кокотюха, і просвітку не видно. Але вже кілька років поспіль існує рубрика сценаріїв та п’єс. І де, питаю я вас, нове українське кіно (шедевра за романом Турчинова пршу не згадувати!), де новий український театр? Чом ці чудові твори (п’єси та сценарії, відзначені в попередні роки) не реалізуються у фільми та постановки? Тепер що ж - слід чекати вибуху української пісні на слова Антиповича? Добре, чекатимемо. У нас часу багато. У нас вічність попереду.
В прозі Коронації аж ніяк не один кокотюха, а дуже багато різних за стилями та рівнем майстерності відомих авторів: роздобудько, матіос, шкляр, вільчинський, денисенко, шевченки, соколян, івченко, литвин, мєднікова, гримич, волков
Чому б не надрукувати текст отого “кіберпанку” Антиповича, щоб загал міг оцінити. Це ж не роман і не сценарій.
А те, що «Замок Гербуртів» “знайшли серед рукописів, що запізнилися на «Коронацію» минулого року. Тобто цьогорічний конкурс підтвердив, що рукописи не горять, не тонуть і не губляться” – це, знаєте, може викликати хіба що посмішку… “Пів’яблука” торік “не помітили” експерти. Навздогін Вдовиченко із “запізненням” надсилає “Замок Гербутів” – і знову виграє. Панове, експерти і журі, а ви взагалі хоч щось із надісланого читаєте чи тільки імітацією конкурсу займаєтеся, щоб собі і кільком приємним для вас авторам робити піар?
Будь ласка. Вірш від Тараса Антиповича. Для всіх охочих.
Тарас Антипович. Осінній кіберпанк
Цей осінній кіберпанк. Цей вірус,
Що на трьох не ділиться ніяк…
Я давно в ці логіни не вірю,
Я кришу паролі, як папірус,
А в душі звивається «троян».
Цей любовний трафік, що дротами
Затікає в гнізда золоті…
Пам’яті на цю любов не стане.
Бачиш, які марева між нами -
Електронні німби самоти.
Люта купідонова вендета:
Цей пробитий стрілами екран,
Погорілі вікна Інтернету…
Ми зависнем, як птахи в тенетах,
Доки трафік цебенить із ран.
Антипович заслуговував відзнак (може не на цьому конкурсі) за прозу. Парадоксально, що дали за поезію, та головне що дали тому, хто вартий
ВІРШ ГАРНИЙ.
Нашпигованість комп’ютерною термінологією ще не робить вірш актуальним і сучасним.
Квазісинь березневих небес -
Як поверхня плаского екрана.
Я тобі напишу СМС
На весняній хмарині, кохана.
Я б віддав купу грошей щоб побувати на такому, чистоУкраїнському мироприемстві, там мабудь була така творча атмосфера!!!
А ще кажуть що справжне світське життя може бути тільки у Америці, Наша Україна найкраща країна, з найкращими поетами!!! Частіше б нагороджували наших талантів!!!
Дуже гнітюче враження. Од барабанів, стокілограмових співачок-”пір*їнок”, що римують “тебе-мене”, або ж Крюкових, які танцюють стриптиз - головний біль. Автори з промовами на суржику. Не дивно, що більшість глядачів посередині “заходу” подались до буфету, або втекли, як Шевченки, або кидали іронічні шпильки, як Денисенко з Антиповичем і Богдановичем… Одне слово - не сумуйте за творчою атмосферою. Там вона і не ночувала.
Відкриємо Вам, пан/пані Д., маленький секрет: кожного лауреата після виходу на сцену відразу ж веде до бухгалтерії дівчинка-організатор - отримувати зароблену премію. Така система діє кожен рік, спитайте будь-кого з лауреатів. Йти туди досить довго. А тепер згадайте проміжок часу між оголошенням Курковим першого нашого сценарію і оголошенням третьої лауреатської позиції. Спробуйте якось заради цікавості встановити кілька рекордів зі спринт-забігів по поверхах театру, щоби вкластися у цей проміжок, тільки прихопіть секундомер. А ось якби товариш Олексій Власов, виконавчий директор, менше шифрувався і відразу сказав, що в нас відзначені два сценарії, а не один, то ми б безумовно дочекалися за кулісами повторного оголошення. Так що не поспішайте видавати вдаване за дійсне, не вивчивши матчастину.
Я ж кажу, пане Чистяк, що там суцільне жлобство і кокотюха. А ви, пане Захаре, сягніть до словника, і пошукайте там слово “міроприемство”. Та й дайте нарешті той безсмертний текст антиповича - ми слова вивчимо й заспіваємо його хором, і тоді настане нам усім один суцільний великий кокотюха… Гаре Крішна! Аллах Акбар!!!
у вас, пане Сардонічний, власні рахунки з Кокотюхою? Наскільки я розумію, ви його зневажаєте, то попустіться, інакше складається враження, що ви заздрите. І ще. Антипович вам нічого не винен. Мені б також хотілося прочитати його вірші, але то його справа - оприлюднювати це чи ні.
Навкололітературники, чи як вас там усіх величати - не знаю! Добридень. Ви або говоріть по темі, або не включайтесь у розмову. По-перше, при чому тут Кокотюха? Він був на Коронації, але не “звучав”. Говорити про нього як про літературний геній не можна вже застановчо. Почитайте Джона Сторі - вам проясниться про що я. Йде мова про мас культуру. А ви тут нав”язуєте спільний канон для всіх. Пора би вже зрозуміти, що відбувається літературне розшарування. Згадайте Роберта Музеля, який весь час був у затінку, але тепер він - в центрі.
Яку творчу атмосферу хто там хотів бачити? Ви бачили колись творчу атмосферу, коли нагороджували будь-кого будь-якою премією? Творчість, вона може жити тільки над столом, де ти чи хтось по-справжньому працює, а не на врученні.
Чому не робиться постановок тих сценаріїв? Питання просто унікально нерозумне. Одне -писати, інше - ставити. Там зовсім різні об”єми фінансових потоків. Нащо це горлопанство? Добре вже те, що відбувається цей конкурс. Інакше не було би навіть художніх ембріонів.
Не треба змішувати елітарне і масове.
Окрема тема про Антиповича. Вийшло щось, чому присудили премію, і сказало “во всеуслишаньє” приблизно таке: українську націю сформували Іван Петрович і Шевченко віршиками. Вони їх віршиками сформували - і нема на то ради. Цей Антипович сам цілий нещасний віршик зі своїм віршиком. Шевченко на Кос-Аралі відбухав як тепер кажуть “десятку” з заборонами. А виходить щось таке нещасненьке, якому хвостика придавити і він забуде що таке жіноча, а що чоловіча рима і розповідає про віршики Шевченка. Най би не плутав, як кажуть у Галичині, своє нещасне з чужим йому далеким -великим. Тут, вважаю, жюрі помилилось, бо важить не тільки текст, але і контекст.
Щодо барабанів, Герасим”юк і Льошеньків - можна це все трактувати по-різному. Але було саме так. І якраз тут можна сказати “і нема на то ради”.
Не розумію, в чому , по-твоєму, Богдане, не правий Антипович, коли каже, що укр. нація і естетична свідомість українців сформувалися під впливом Шевченка і Франка. («Я сам здивувався, що я поет-пісняр. — Я опублікував три книжки прози і жодної премії мені за це не дали, а тут написав п’ятнадцять рядків — і зразу купа грошей. Чому це так, чому вірші? Тому що українська нація створена із “віршиків”, вона постала із віршів Івана Франка і Тараса Григоровича, вони сформували її…».) В словах Тараса більше іронії на свою адресу, ніж на адресу Кобзаря і Каменяра
яких герасим”юків ви бачили, мені цікаво? Олю, Васю?
Як зрозуміти оте “Васю”, шановна Олено? Вам запраглося трішечки панібратства?!..
Знаєте, пане Іване, прочитала я все це, мені взагалі нічого не кортить, ані панібратства, ані чогось іншого. Тільки руки вимити.
Дякую за поправку, я копіював прізвище з іншого тексту. Тут моя вина. Йдеться не про Герасим”юк а про Сумську. Тут перепрошую і дякую, Олено.
Пане (пані) Ахуї! А чому ж тут заздрити? Жменьці стогривневих банкнотів, чи тому, що твоя книжка буде видана в поганом поліграфічному виконанні? Назвіть мені хоча б один справді, як не бестселлер, то бодай порядний твір, який вийшов з цієї “Профанації”, і був сприйнятий критикою, читачем, прочитаний, сприйнятий, цитований, перевиданий? Ці книжки з шоколадною емблемою на обкладинці вже скоро в навантаження до того самого шоколаду даватимуть.
До речі, де текст антиповича? У нас же такий дефіцит пісенної лірики! Вже композитори в чергу вишикувалися! Обнародуйте цей текст, молю вас, благаю!!!
Для Сардонічного.
Василь Шкляр “Ключ”
Марія Матіос “Майже ніколи не навпаки”
Ірен Роздобудько “Гудзик” + екранізація
Михайло Бриних “Шахмати для дібілів”
В мене складається враження, що ви там ні фіга не отримали, і у вас вже порвало дах. Така прям експресія, прости Господи. Наче зайнятися більше немає чим.
ШАНОВНИЙ ОРЕСТЕ!
Я в житті не написав жодного твору, який вважав би настільки поганим, щоб претендувати на цю кондитерську нагороду. Щодо вашого переліку, то він… Ні. не казатиму, бо забанять модератори. І експресію мою ви явно перебільшуєте. Мабуть, це у мене стиль такий. Не вмію писати мляво й занудно, як тутешні записні критики. Крім того, мусить же бути хтось, на кого звертають увагу, хто дражнить і дратує! А література в Україні є. Тіьки поза межами цієї “Кормо нації”.
Для Сардонічного
Просто людина, яка вважає, що література є (До речі, а хто, що є для вас літературою? Дуже цікаво. І що ви пишете? Я не чув нічого про письменника Сардонічного, а раптом це те, що і мріяв прочитати все життя?), не займається тим, що так одіозно негативно відгукується про інших літераторів, не подобається вам -не читайте, ви ж зі штанців, таке враження, вистрибуєте. От, наприклад, а чому Ви це називаєте Кормо-нацією? Я перепрошую, але знову таки складається враження, що ви з цієї тарілочки з блакитним окаймуванням не їсте. Не дали вам.
Скажу чесно, я лауреат цього конкурсу. Ніяких зв”язків там не маю. І справа зовсім не у жменьці банкнот, як сказав дехто. Справа у тому, що мені за мій літературний труд подякували. Суспільство подякувало. Дядько вас усіх забирай, напишіть щось варте уваги! Видайте бодай одну книжку! А потім варнякайте! ТАк, мабуть на конкурсі не все об”єктивно, мабуть так. Вкладить в організацію будь-якого конкурса бодай п”ять тисяч і спробуйте організувати усе об”єктивно, я на вас подивлюсь…
Я не казав, що я письменник. Я сказав, що не писав творів, і т.д. - див. попередні коменти. А щодо зауважень “бомбиста” - то тут взагалі якесь повне пересмикування. Навіщо взагалі будь-які конкурси? В яких літературних конкурсах, і кого перемагали Рабле, Сервантес, Шекспір, Мольєр? За літературний труд віддяка приходить не зі сцени, коли директор карамельної фабрики вам спітнілою долонькою правицю потисне, ні! Мислити треба ширше. Оресте, вам не подобається моє ставлення до цього конкурсу? Я до нього байдужий, як і до десятків інших конкурсів. Читати є що, Богу дякувати, і без кокотюх з антиповичами. Але ваше обурення мені каже про те, що ви - люди заангажовані. Якщо ви мене в такому безглузді звинувачуєте, то і я можу припустити, що вам по мішку облизаного мармеладу відвантажили організатори “Кари нації”, щоб ви на Літакценті за них по клавішках вистукували. І вам не соромно?
Мені абсолютно не соромно, добродію, я звичайний читач, до літературних тусівок жодного відношення не маю, як і до шоколаду. Я не звик спілкуватися з такими агресивними людьми, як ви, вас просто пре від власного хамства, тому я припиняю наше з вами спілкування. Читайте що вам подобається, пишіть свої відрижки, якщо вам це до смаку. Ви б ще письменників 10 сторіччя до конкурсного питання за вуха притягнули. Всього найкращого.
Пане Sardonique !
Питання потрібності конкурсів досить дискусійне. І про карамельну фабрику Ви дарма.
Де в чому маєте рацію, як і при обговоренні інших статей.
P.S. Назви українських імен та прізвищ пишуться з великої букви.
Спраглим крові і просто допитливим:))
http://titka-vitka.livejournal.com/175803.html?mode=reply
Модератори! Дякую за текст! Він, до речі, слабкий. Рими “ніяк - троян”, “золоті-самоти”, і особливо “вендета - Інтернету” свідчать, що Антипович у версифікації навіть не розрядник, не кажучи про майстра. Прочитайте цього вірша тверезими очима - дуже посередньо. Почекаємо тепер пісні. Коли і хто створить цей супер-хіт, і яка Тіна Кароль, чи Руслана (бачите, пані Серое Платье, я виправляюся!) візьме його у свій репертуар? Дайош “Кіберпанк” на Євробачення!
Шановний Sardonique !
Мені дуже подобається Ваша критичність. Я теж схильна до цього. Але погодитися з Вами зараз не можу. Вірш Антиповича не є “дуже посереднім”. От я вкотре його читаю (занадто тверезими очима) і бачу, що вірш - глибокий, в міру чуттєвий, пережитий автором. Деякі слова навіть чіпляють. До речі, інтимну лірику важко писати. Ви пробували ? Більшість сучасних віршів про кохання - це звичайнісіньке нявкання березневих котів та кішок з одним-єдиним підтекстом: “Хочу”. А в даному вірші цього немає. Все більш, ніж пристойно.
Щодо майстерності. Так, рима “ніяк-трояк” краща. Досягти славнозвісної єдності форми та змісту теж не зовсім просто. А може, зовсім непросто. У творі п. Антиповича присутня така єдність. Звичайно, не на сто відсотків.
І ще одне. Для того, щоб категорично не сприйняти вірш-конкурсант, треба прочитати всі інші поезії,
подані на конкурс. Думаю, у Вас виникало питання: “А з чого вибирали ?”
А заспівати пісню на цей текст краще було б особі чоловічої статі. Чи не так ?
Ну, якщо інші віршовані твори, подані на конкурс, були ще слабшими, тоді все зрозуміло. Казав, здається, Юлій Цезар: “Краще бути першим у селі, ніж другим в Римі”. А заспівати цей текст міг би: а) Іво Бобул
б) Іван Попович
в) Олександр Пономарьов
г) сам Антипович
г2)якесь інше ге.
Українська естрада практично не має нормальних ударних текстів. Пісні, які можна пригадати, перелічуються на пальцях однієї руки. “Вона” на слова Костя Москальця, кілька текстів Андруховича у виконанні “Мертвого півня”… І то це не зовсім естрада. Шедеври “Гадюкіних” не рахуються, бо група вже давно завершила свій творчий шлях. А публіка слухає Руслану, Козловського та інших козлов-ських…