Гон Тувгейр — останній із могікан маорійської поезії

Гон Тувгейр

Поняття «сучасна новозеландська література» нічого не скаже вишуканому українському шанувальникові зарубіжної літератури. На превеликий жаль, небагато асоціацій виникне й у свідомості експерта-інтелектуала із зарубіжної літератури. А шкода, бо ця літературна terra incognita вартує нашої уваги.

Та приводом для цієї статті є сумний факт. 16 січня 2008 року не стало найвизначнішого й найулюбленішого новозеландського маорійського поета Гона Тувгейра (Hone Tuwhare), який полишив цей світ у 86-річному віці. Г. Тувгейр був не лише поетом, а й драматургом, автором новел, оповідань, численних політичних нарисів. Отже, я спробую показати лише вершечок цього літературного новозеландського айсберга через «шлях до слави» одного з найвеличніших поетів цієї культури.

Гон Тувгейр народився в Кайкохе в племені Нґа Пугі (hapu Ngati Korokoro, Ngati Tautahi, Te Popoto, Uri-o-hau). Коли померла його мати, батько відразу переїхав до Окленда. Гон почав відвідувати початкову школу в Ейвондейлі, потім у Менґірі й Понсонбі. Він розмовляв мовою маорі до 9 років, батько всіляко підтримував сина в любові до рідної культури. Але з часом довелося прийняти англійську. В період між 1939 і 1944 роками Тувгейр познайомився з поетом Мейсоном, який і підштовхнув Гона до літературної творчості. Впродовж 50-х Гон працював над гідроелектричними проектами у Вейкато, але вже замислювався над роллю літератури в творенні особистості. Перші вірші з’явилися в «Northland Magazine». Треба сказати, що в той час Гон поділяв радянську ідеологію, був навіть членом комуністичної партії, через що Відділ маорійських зв’язків усіляко намагався перешкодити тому, щоб поетичні твори Гона потрапляли до новозеландського читача. Перша збірка вийшла 1964 року. Вона мала назву «No Ordinary Sun» («Жодного звичайного сонця»). Цю книжку передруковували аж 10 разів! Наприкінці 60-х Гон познайомився з маорійським художником Ральфом Готером, який ілюстрував подальші збірки Тувгейра: «Come Rain Hail» (1970), «Sap-Wood & Milk» (1972), «Something Nothing» (1974) і «Making a Fist of It: Poems and Short Stories» (1978).

У 1970-і Гон Тувгейр активно долучився до розбудови маорійської культури. Був організатором першої маорійської конференції письменників і митців у Те Каха в 1973 році. Також він мав запрошення від урядів Німеччини й Китаю. Ці країни Гон відвідав у 80-х. Коли його вірші вперше з’явилися в новозеландському літературному просторі, про нього заговорили як про неординарного поета. І специфіка творчості полягала в генетичній закоріненості в маорійську традицію, культуру, спосіб бачення й інтерпретації світу.

Завжди досить важко визначити художню матерію поетичного письма, але у випадку з Гоном Тувгейром найбільшою підказкою була його закоханість у географію, в морські краєвиди, в чарівні новозеландські ландшафти. Його поетичний світ — це постійна розмова зі світом природи; Гон у поетичній творчості хотів омовити кожен клаптик новозеландського світу, наділивши голосом природні стихії. Правду кажучи, Гон Тувгейр — найбільший представник саме того поетичного світу, що репрезентує поезію як розчинення людського і надання слова Землі як пра-Світу, праобразу. Гон у своїй творчості відобразив світоглядні домінанти (епістему) культури маорі.

Поезія Г. Тувгейра — це ще й часом агресивна спроба захистити національний простір (що є для кожного носія пам’яті як національної історії та культури сакральним), від зовнішнього втручання. Але в поезії Гона немає протистояння між своїм і чужим. Поетичний світ цього новозеландського поета — то світ самої природи, її буттєвих основ, її стихійної сутності, яка може поставати грізним утіленням небезпеки для завойовника-чужинця. По-суті, такий світ можна зрозуміти, знаючи географію Нової Зеландії, територіальну специфіку цього регіону, неприступного для багатьох дослідників і мандрівників. Але визначальна риса творчості Гона Тувгейра — наділення навколишньої природи сакральним значенням. Усе, що промовляє у світі новозеландських ландшафтів, священне, а промовляє там справді все: від камінчика до неба й океану. Простір тут замкнений, час, навпаки, виходить за межі суто людського сприйняття: людина визначає час через вказівки природи-деміурга, природи-захисника.

Поетичний світ Г. Тувгейра виявляє себе через два регістри. Перший — формальний, визначений самою природою; це світ, у якому всі предмети рівновіддалені від Протосвіту, першооснови, стихії буття, що створило цей світ. Сам поетичний простір новозеландської поезії можна було б потрактувати через неоплатонічне поняття «еманації». Існує кілька рівнів у світі маорійської природи: щось перебуває на рівні, ближчому до центру стихії, її серця й генератора життя, що, власне, й іррадіює буття. Щось може перебувати на більшій відстані від цього неосяжного деміургійного центру, й така річ є менш досконалою, порівняно з тими речами, що перебувають на трансцендентному рівні. Другий регістр — інтуїтивний, ірраціональний, інтимний, прихований. Поетичну суб’єктність Гона Тувгейра представлено через поняття психоемоційні; людська присутність у тексті може виявлятися хіба що через поетичну тональність, яка або ніжно-мелодійна, або агресивно-недоброзичлива. Але комплементарною до цього психоемоційного стану є сама природа.

У 70-і роки Гон удається до використання інших поетичних форм. Поезія стає більш наративною, це вже поезія-розмова, поезія-співпереживання в комунікації. Вірші - іронічніші, саркастичніші, вони нагадують складну конструкцію; поезія перетворюється на інтенційований комунікативний акт. Діалог у такому разі — центральна форма взаємодії. Проте в більшості віршів збережено і властиву ранньому Тувгейру інтимність, ліричність, ніжність (вірші «Country Visit», «Sandra», «A korero on the beach with Phyllis»). Географія, проте, й надалі залишається естетичною домінантою в художнього стилі.

Ліричний герой також у поезіях ділиться своїми враженнями від тих куточків світу, де він побував. Але національна специфіка все одно залишається відчутною (подорож до Західного Самоа відображено у вірші «Village on Savaii», до Китаю — в «Kwantung Guest House: Canton»). У вірші «To a Maori figure cast in bronze outside the Chief Post Office, Auckland» зображено соціальні й політичні аспекти взаємовідносин між представниками різних культур у Новій Зеландії; Тувгейр вдається до сатири, його мова тепер аж занадто гостра, з елементами брутальних англійських і маорійських висловів.
Поетична творчість Гона є чудовим джерелом для досліджень із компаративістики в аспекті імагології, адже в пізній творчості можна прочитати соціально-політичні контексти, властиві для тогочасної Нової Зеландії. Але навіть у соціально заангажованих творах національна специфіка мислення поетичного суб’єкта залишається визначальною. Ось чому для читачів з усього світу новозеландська поезія залишається герметичною й незбагненною; в свідомості новозеландського читача сформовано усталені смислові асоціації, невластиві для мислення заокеанського читача.

Процитую уривок із одного з найвідоміших віршів Гона Тувгейра мовою оригіналу:

We are stroking, caressing the spine of the land.
We are massaging the ricked back of the land
With our sore but ever-loving feet: hell, she loves it!
Squirming, the land wriggles in delight.
We love her
(«Papa-tû-â-nuku» («Мати Земля»), 1987)

Один цей фрагмент засвідчує, наскільки потужним для новозеландської літератури постає простір землі, сакралізований і архетипний. Земля — це не стільки природні ландшафти, скільки стихія буття, простір священний, вимір метатворення, джерело формування національної ідентичності. Земля — це джерело любові і сили. Людина — не суб’єкт, а частина макрокосму, невіддільно поєднана з його структурами, яка має віддячувати цьому світові почуттям любові, адже природа тримається на законі гармонії й злагоди.
Пізня поезія Гона Тувгейра — спроба осягнути ідентичність маорійського світу. Проте в цей період гострих політичних текстів написано особливо багато. Домінантною постає тема міжкультурної взаємодії, інтерференції у глобальному світі, в якому кордони починають зникати. Гон прагне збагнути, чи має людина лише одну ідентичність, чи все ж таки може бути репрезентантом кількох ментальних планів одночасно. Але для кожного історичного періоду в творчості цього чарівного й екзотичного для українського читача поета (як і для більшості новозеландських поетів) провідною залишиться ментальна вкоріненість у культуру і філософію маорі, що позначає неможливість вичленовування суб’єкта мовлення від об’єкта пізнання й джерела поетичної комунікації.