Пушкін, «старший брат» українців
- 05 Чер 2009 07:40
- 314
- 34 відгуки
6 червня цього року виповнюється 210 років від дня народження Олександра Пушкіна. Начебто не кругла дата, але все-таки щось схоже на ювілей. Якогось особливого відзначення її в Україні не передбачається. Та не виключено, що знайдуться політично стурбовані русофони, яким заманеться «гідно відсвяткувати» цей ювілей. Хоча, можливо, вони того Пушкіна «проходили» лише в школі. Ось, приміром, у «городє руской слави», себто Севастополі, Пушкіну вже й пам’ятник збираються ставити. А щоб великому росіянину комфортно почувалося, навіть оголосили Севастополь вільною від української мови територією. Не відстає і «Русское культурное общество» у Львові: теж хоче бачити Пушкіна в бронзі (у камені, у гіпсі…)!
Звісно, при цьому ніхто не переймається тим, яке відношення мав Пушкін до України, як він сприймав Україну та українців, яка українська проблематика знайшла відображення в його творах. Питання ці далеко не другорядні для розуміння творчості поета. Однак вони не знайшли належного осмислення в літературі.
За радянських часів з’явилося кілька робіт про перебування Пушкіна на українських землях. Тема «Пушкін і Україна» знайшла відображення в роботах академіка О.Білецького, деяких інших авторів. Звісно, осмислення цієї теми відбувалося в ключі радянсько-проросійської апологетики: мовляв, Пушкін – найбільший поет нашого «найстаршого брата». А ще він – поет-революціонер. За роки нашої незалежності, наскільки мені відомо, в Україні цією темою ніхто серйозно не займався, як, зрештою, і в Росії.
Не претендуючи на ґрунтовне висвітлення даної теми, яка заслуговує на об’ємне монографічне дослідження, зупинюся лише на кількох моментах.
Як відомо, дитинство, юність поета були пов’язані з Петербургом і петербурзьким оточенням. Після помітної перерви 1820-их років «перевихований» Пушкін, уже як апологет імперії, знову повернувся в Петербург, де і жив до кінця своїх днів. Тобто, саме Петербург визначив світосприйняття поета і, зрештою, основні моменти його творчості.
Але чи можна тодішній Петербург сприймати як «автентичну Росію»? Передусім, це була імперська столиця, своєрідне «стовпотворіння вавилонське», в якому перемішалися різні народи. Тодішня імперська еліта навіть намагалася спілкуватися «інтернаціональною» французькою мовою, а не російською. Значну й впливову частину петербуржців складала «українська діаспора». Не дивно, що українці фігурували в оточенні Пушкіна – Кочубеї, Вільєгорські, Полетики… Без сумніву, вони впливали на поета, «підказували» йому теми з української історії. Саме в цих «діаспорних» впливах варто шукати корені пушкінської «Полтави».
У травні 1820 р. Пушкін (правда, не зі своєї волі) опинився на українських землях. Фактично то було заслання, яке в літературі часто подається як гоніння на поета за його вільнодумство. Дійсно, молодий Пушкін дозволяв собі у віршах критикувати петербурзьку верхівку. Молодість є молодість. До того ж він обрав собі за ідеал поета-бунтаря Байрона, якого хотів наслідувати в житті. Зрештою, декому з високопоставлених це набридло. І поета послали на «перевиховання» на південь.
Варто враховувати, що Пушкін належав до верхівки петербурзького світу. Це був потомственний аристократ. Його, звісно, могли «пожурить за шалости», але серйозно карати не збиралися.
Південне заслання, яке частково пройшло на українських землях, аж ніяк не було обтяжливим для Пушкіна. Візьмемо хоча б один такий факт. Перед від’їздом з Петербурга він отримав усього лише… тисячу карбованців «проїздних» - чималенька на той час сума, за яку можна було прожити не один рік. На півдні Пушкін ніби виконував чиновницькі функції, отримуючи за це чималу платню. Він вважав себе великим поетом і тому не переймався чиновницькими обов’язками, робив те, що хотів, нерідко створюючи проблеми для своїх начальників. Коли ж новоросійський генерал-губернатор Михайло Воронцов, людина загалом ліберальних поглядів, спробував у 1824 р. змусити Пушкіна попрацювати на чиновницькій ниві, це викликало бурхливу реакцію ображеного генія: як це так — мене, поета, примушують займатися чимось «земним»?! І Пушкін подав у відставку. Так закінчилося його південне заслання.
Пам’ятник Пушкіну в Одесі
Фактично заслання стало благом для поета. Та, власне, чи було це заслання? Воно, за мірками пізніших часів, нагадує таку собі чотирирічну стипендію. Завдяки цій «стипендії», Пушкін міг подорожувати, набиратися нових вражень і, звісно, творити. Що не кажіть, а російське самодержавство не скупилося підгодовувати таланти. Щоб потім мати можливість їх використати. Пушкін не був тут винятком. Він став таким собі царським грантоїдом. Не авторські гонорари, а щедрі дотації від царя-батюшки забезпечували основні доходи поета. Тому не дивно, що він поступово еволюціонував від «бунтаря» до апологета російського самодержавства.
Але давайте повернемося до т.зв. південного заслання. Більша його частина пройшла в Молдавії, у Кишиневі. Проте Пушкін часто бував і на українських землях. Першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за життям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року — в Одесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам’янці (нині райцентр Черкаської області), де спілкувався з майбутніми декабристами. Щоправда, останні не ризикнули прийняти поета в своє коло. У літературі можна знайти думку: мовляв, вони оберігали генія, не хотіли, щоб його, у випадку поразки повстання, репресували. Та, очевидно, справа була не тільки і не стільки в цьому. Реально Пушкін не був корисним для декабристів, а його дуже вільна, іноді непрогнозована поведінка могла створити для них небажані проблеми.
Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми «Кавказький бранець», «Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан», почав писати поему «Цигани» й роман у віршах «Євгеній Онєгін». Також планував написати своєрідну епопею про розбійницьку вольницю, вступом до якої і стали «Брати-розбійники», а також історичну епопею, яка б інтерпретувала давньоруську історію. Перший задум, судячи з усього, визрів після спостереження за вільним життям на півдні, за життям козацтва. Наприклад, на Пушкіна великий вплив справила втеча в Катеринославі двох в’язнів, які перепливли через Дніпро. За цією подією він сам спостерігав. Щодо другого задуму, то він, очевидно, визрів під впливом спостережень за святинями Києва. Правда, ні перший, ні другий задуми так і не були реалізовані.
Перебуваючи в Україні, Пушкін сприймав цю територію як російську. Українські реалії або не знайшли відображення в його творах південного циклу, або отримали російську інтерпретацію. Наприклад, Київ в уявленні поета сприймався як «святиня русских городов».
Та все ж було одне яскраво виражене українське зацікавлення Пушкіна. Це – І.Мазепа. У січні 1824 року поет, перебуваючи в Одесі, дізнався, що в Бендерах живе селянин Микола Іскра, котрий пам’ятає шведського короля Карла ХІІ. Пушкін вирішив з допомогою цього 135-річного старика розшукати сліди могили Мазепи. Він зустрівся зі старожилом, намагався своїми розпитуваннями довідатися щось про Мазепу. Однак Іскра не лише не міг вказати йому бажану могилу чи місце поховання, але взагалі розвів руками: мовляв, навіть такого імені не чув. Потім Пушкін написав:
«И тщено там пришлец унылый
Искал бы гетманской могилы:
Забыт Мазепа с давних пор…»
Власне, «українським твором» Пушкіна можна вважати «Полтаву». Нема сумніву, що цей твір, написаний у 1828 р., задумувався раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи звучать у «Полтаві». Однак поему важко назвати проукраїнською. У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо Рилєєвим, які зображували Мазепу в позитивному плані, репрезентуючи його як борця за волю України. Пушкінська «Полтава» з позицій «старшого брата» прославляє суперника Мазепи – царя Петра. Загалом, це був один із перших апологетично-імперських творів Пушкіна. Цікаво, що російська критика без особливого захоплення сприйняла його. Негативну оцінку твору дав В.Бєлінський.
Ще однією гранню теми «Пушкін і України» були стосунки поета з М.Гоголем. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна. У першій половині 1830-их років вони багато спілкувалися. Немає сумніву, що Пушкін суттєво вплинув на Гоголя. Він навіть підказував йому сюжети окремих творів – «Ревізора», «Мертвих душ», допомагав у час роботи над петербурзькими повістями. Однак варто задуматися, яким був цей вплив. Фактично Пушкін сприяв русифікації Гоголя, відходу його від української проблематики і зверненню до російської.
Звісно, немає сенсу заперечувати великої поетичної майстерності Пушкіна (дехто це іменує геніальністю). Однак своєю творчістю він служив Російській імперії. Особливо це було видно в останні роки життя поета. Щодо України, то ставлення його до неї було далеко не найкращим. А щодо впливу Пушкіна на українську культуру, то воно, радше, було негативним, ніж позитивним.
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Останнє речення будуть атакувати особливо немилосердно.
ШАНОВНИЙ ПАНЕ АВТОРЕ!
Здається, Володимир Ілліч Ленін також вирізнявся особливою прихильністю до України, через що пам’ятники Володимиру Іллічу стоять майже по всенькій Україні, від Донецька і мінімум до Житомира. Не кажучи вже пр тих незліченних якірів-косіорів-петровських-артемів-коротченків, яким воістину нема числа.
Так що Пушкін у Львові теж виглядатиме органічно. Не менш органічно, ніж Шевченко у Москві, неподалік готелю “Украина”. Він (Пушкін), звісно ж, був великим поетом, і при цьому нормальним російським шовіністом. Ну і що? Так само шовіністом (тільки британським) був Редьярд Кіплінг, а божественний Егар По взагалі чорношкірих за людей не вважав. Але всі троє перелічених - великі поети, і за це їм прощається майже все. Давайте спершу монументи Ілліча позносимо, а тоді вже дискутуватиммо про доречність пам’ятнка Пушкіну.
Придворний поет.
Здається, ця стаття - прекрасний приклад нацистської літературної критики чи пропаганди.
Що ж тут нацистського?! Автор просто почав розмову, котра давно “крутилася на язиці”. Якоїсь агресії, неповаги до поета я тут не побачив - просто трохи нервовий погляд на проблему не з російського, до якого всі “звикли”, а з українського боку. Погляд, який має повне право на існування - так само як і незгода з цим поглядом. Але ж не звинувачення!
Якщо ж для Вас “нацизмом” є констатація самоочевидного факту офіціозності, імперськості пізнього Пушкіна - ну, тоді мені залишається хіба осміхнутись…
Згідно з цією статтею можна вважати, що прекрасне Українське повітря, землі та краевиди, дуже добре впливають на творчість. Для мене ця стаття була цікавою та пізнавальною.
А Пушкін був не правий щодо відношення до України!!!
a все-таки саме Росія (російську культуру чіпати не буду, бо майже кождий український письмак учився писати у Пастернака-Цвєтаєвої-Буніна-Сорокіна (Костенко, Ніна Бічуя, Жадан) збільшила удвічі територію сучасної України, приєднавши Буковину-Галичину тощо. Знайдіть мапу України XIX ст. і прикладіть до сучасної. Отож!
Інтелектуалові на німецький лад. У січні 1919 року відбувся відомий акт Злуки Західної і Східної України. Якби не агресія та нелюдські експерименти імперської Москви над Україною (один Голодомор чого вартий!), українська карта була б не менша за теперішню. Якихось областей не було б, зате були б ті, котрих зараз нема (Холмщина). Покладіть на одні шальки знищенення УНР, гулаго-колгоспне існування українців, їхню примусову деградацію, а на другу - теперішню територію. І подумайте, чи не варте одне другого. Чи не забагато віддали ми за цю нашу теперішню карту.
А потім ще пригадайте. Головним агрументом сталіністів у розмовах з Європою про приєднання до СРСР Буковини було: “Там же проживають українці!”. То чи не логічно, що видерта у Європи таким чином земля зараз входить до України?! А до кого ж іще вона мала б входити?
І нарешті, - ніхто не винен Москві, що вона доекспериментувалася. Що вустами Єльцина оголосила незалежність від СРСР. Що утворилися такі держави, як Казахстан - за територією як чотири України. Вони майже не викликають запитань. Ми туди не дивимося, ми знаємо своє. Наші державці Ярослав, король Данило тисячу років тому були відомі у всьому тодішньому світі. І це історія України, а не Росії.
Не лізьте (як Затулін)! Ось наша нинішня вимога.
Шановні! А що це за поняття - “видерта у Європи земля”? Її що, з Європи лобзиком випиляли і кудись перенесли? Буковина - вона і європейська, і українська. Як і Галичина, і Волинь, і Поділля, і навіть Слобожанщина. Але пан добродій ” da ist etwas nicht in Ordnung” пише відверту єресь, коли стверджує, що наші письменники вчились у Пастернаків і Цвєтаєвих. Це убоге враження совка, інфікованого російщиною з дитинства. І потім воно все життя вважає, що у всіх було так, як у нього, й інакше бути не могло. А в мене в голові років з десяти звучала польська мова, радіо - “єдинка”, “двуйка”. А в тому радіо - джаз, рок, Чеслав Нємєн, і західні групи. І книжки читалися по-польськи, з підліткового віку, зі словником. А по-польськи багато доброї літератури видавалося, і в книгарнях “Дружба” по всій Україні вони продавалися, за копійчаними цінами. Треба було тільки не полінуватись, і латинську абетку вивчити. І тоді, пане, який “не в порядку”, перед нами відкривався зовсім інший світ. Але вам цього з вашим лугансько-донецьким дитинством не зрозуміти. На жаль…
“Видерта” у геополітичному значенні. Румуни з півслова зрозуміють.
Стосовно того, хто в кого і як навчався, то кажете чисту правду, п. Сардоніку.
Але вболівальник команди, що “мочит в туалетах”, може бути не тільки з Донбасу - із центру Чернівців, скажімо, чи із Закарпаття.
Хочу підтримати думку Івана Андрусяка щодо того, що автор мав право побачити ось такого Пушкіна і його стосунки чи то зв’язок з Україною. У мене тільки зауваження до слова “відношення”, адже відношення існують тільки між дробами в математиці…
“Плекаймо” зробив гарне зауваження. Проте, сам допустив маленький ляп. “Щодо того, що” - тавтологія. Треба “підтримати думку в тому” або “стосовно того, що”. Та в будь-якому випадку зауваження добре.
Очевидно, у Вас зауваження до когось іншого, шановний пане. Я такого слова не вживав :-)
Як добре, що Базилевський в інтернеті не шурупає, а то попало б автору за неповагу до Пушкіна, як мені в “ЛУ”… Зрештою, Пушкін і поет дрібний — як там писав свого часу Астольф де Кюстін “Подражатель прослывет новатором” (вибачте, цитата російською, бо у виданні Слабошпицького цього автора я ще не читав)… А дійсно цікаві і оригінальні його дитячі твори навіяні мерянкою Аріною Радіоновною і талановито переспівані Пушкіним на московський лад. Не вірите? Тоді поясніть мені, що таке в рос. мові “поп- толоконный лоб”? Зрештою, хочу звернути увагу автора на публікацію в журналі “Нева” під назвою “Наше всё и всё такое…”
До В. ЧЕПУРНОГО.
Ви дійсно хочете довідатися значення виразу “ТОЛОКОННЫЙ ЛОБ” ? Чи, можливо, знаєте, а вирішили “проекзаменувати” коментаторів ЛітАкценту ?
Мда. Чесно кажучи, стаття окремими своїми рисами нагадує скандальну книжчину Олеся Бузини “Вурдалак Тарас Шевченко”. Щодо впливу Пушкіна на українську культуру - слід все ж пам’ятати, що Пушкін найперше інтегрувався через російську культуру - від культури національної до інтернаціональної.
Відтак можна розписувати про негативний вплив Шевченка на російську культуру, Петефі - на австрійську культуру et cetera.
Можна, звісно, процитувати з Пушкіна і про “русский меч”, якому “всё подвластно”, і про “славянские ручьи”, які “сольются в русском море” (до речі, в путінскій Росії це зараз улюблена тема) і-і-і… Але ж не можна трактувати творчість Пушкіна виключно з його ставлення до України. Бо це вже політика. А коли політику домішують до літератури - то виходить такий гидкий вінегрет, що й їсти не можна.
до речі, мене не цікавить ні польща, ані її мова. 1993 рік. москва. курський вокзал. сотні поляків із оклунками тикають вам у вічі свої чорні паспорти із золотим тисненням, щоб купили у них хоч якийсь лахман. бо їсти хотіли ці нещасні з гданська і познані. ще одна ганебна сторінка сучасної польської історії. а в німеччині й не кажіть, що ви з польщі, - принизять, облають або й відгамселять. тому польська культура - мені нецікава, бо порожня вона
почали за здравіє. а коньчили - за упокій… )))
Ви, певно, щось плутаєте з датою - 93-й рік і поляки на Курському вокзалі? Може то в’єтнамці були? А заява про “порожню культуру” - це відверте хамство. Гарно ж вам в’їлись уроки луганського дитинства, що єдінствєнная вєлікая культура - ето русская. А в культурі тій епілептики з неврастеніками, і сифілітик Вовочка Ульянов, як видатний державний діяч і філософ. А сьогоднішня роскультура - гомікуватий Філя Кіркоров йому подібні “русские витязи”. ак що я краще Тирманда перчитаю. До речі, ваш геній-Пушкін насправді ж росіянином не був. Він же чорним був, це всім відомо. Лєрмонтов - шотландець. Гоголь - українець. Даль - данець. А самі росіяни ніколи нічого путнього в культурі не створили. Сплошные дашковы и маринины…
тихо-тихо…. а то розмахалися руками, затупали ногами. ви то теж витязі не гірше Кіркорова (хоча не розумію, з якого боку він причетний до розмови про Пушкіна), це ясно, але стільці навіщо ламати? пожалійте стільці, прошу вас. не розумію, до чого тут кровне походження авторів. тут же важить їхня самоідентиікація, а не їхнє днк. перш ніж кидатися такими фразочками, треба прочитати родовід хоча б кількох сотень письменників, передивитися кількасот цековних книг, щоб довести, ким “насправді” були Бунін, Пастернак, Купрін, Анненський, Соловьйов etc. А то просто демагогія й ізбієніє стільців виходить. не бийте стільці.
коли ви зневажаєте донецьк-луганськ, отих шахтарів, які дають вам, ледарям, вугілля - ви в першу чергу знегжаєте себе. 1993 року на курськім вокзалі жебрали не лише поляки - сотні українців із кравчучками щось продавали, рятуючись від голоду. якщо вас там не було, ви не звідали на своїй шкірі, що таке людське горе, бо сиділи біля нецьок із їжею. смішно щось казати про росію, коли там 7 !!! нобелівських лавреати!
А ось це вже переходить всякі межі:
Дуся каже:
07.06.2009 о 16:02“Видерта” у геополітичному значенні. Румуни з півслова зрозуміють.
Це що ж - Румунія, по-вашому, це - Європа, а Україна - ні? Дусю, підіть, попийте холодної водички! І взагалі, почитайте нормальних книжок, щоб такої х-ні не писалося. Моя Україна - європейська держава, а щодо вашої не знаю. І ніколи ми ні в якої Європи землі не видирали. Жили в Європі. Тільки не втій, де, як вважає ” da ist etwas nicht in Ordnung”, просто на вулицях поляків гамселять… Ви давно з Німеччини, шановний? Чи були ви там хоч раз? Бо від тридцятих років минулого сторіччя там все ж дещо змінилося. І євреїв у концтабори не відправляють, і поляків не гамселять, як би вам у вашому Задупинську Луганської області не видавалося.
Скільки-скільки, малошановний ” da ist etwas nicht in Ordnung”? Бунін, Пастернак, Шолохов, Солженіцин, і - з натяжкою, бо американець - Бродський. Бунін, до речі, теж, був власником “нансенівського” паспорта. А де ж іще 2 російських нобелісти? Мабуть, це путін з медвєдєвим? Щодо нікому не потрібного вугілля низької якості, яке ті ублюдки зрідка видобуваютьу перервах між запоями, то я ним не палю. А вам, з вашою пристрастю до лапотной матушкі Расєї раджу замість неорганічного німецькомовного ніка назватися хоча б капітаном Лєбядкіним. Чи Свідрігайловим якимось. Оце буде по чину!
ой, не знаю, до чого це словоблудыэ до Пушкіна? Виписуйтеся на такі нелітературні теми на якихось спеціальних словоблудних сайтах. а тут же літературознавчий сайт, пригадуєте? А то на інших тикаєте ярлики Свідригайлових, а самі попахуєте Базаровим.
якщо ви собі в хаті зробили євроремонт, це ще не значить, що ви живете в європі. в росії є опозиція, яку ви не бачите, бо і мурат, і сардонік - колишні комуністи. про що ж з вами розмовляти? і завдяки росії 1992-4 роках не вимерли з голоду мільйони українців. бо росія дозволила всім нам плюс румунам, полякам, угорцям жебрати в москві, тулі та с-петербурзі. якщо ви про це не знаєте - то гріш вам ціна з вашим націоналізмом.
Поляки й угорці, які жебрали в Москві 92-94 років - це вже просто ЖЕСТЬ! Ви щось курите, шановний? Чи якісь інші препарати вживаєте? А мільйони українців, що рятувалсь від голоду на Арбаті - це вже не інакше, як ЛСД! Про опозицію в Росії, здається, взагалі на форумі мови не було…
Щодо “колишніх комуністів”, то за таке у приватній розмові можна і в фізіономію отримати, ну а оскільки спілкування через Інтернет, то присвоюю вам титула “Mad Hatman” - див. Керолла. Цьому персонажеві дозволено варнякати, ляпати і жвиндіти будь-які нісенітниці. –ВИДАЛЕНО МОДЕРАТОРОМ–, малошановний ” da ist etwas nicht in Ordnung”. Діагноза лікар виставить…
Чомусь українські журналісти уподобали цей вираз із Орвела “старший брат”. Я, правда, не зрозумів, чому Пушкін наш “старший брат”?
Яке суспільство - такий і рівень ‘літературного’ діалогу. Ось такий сумний реалізм.
–ВИЛУЧЕНО МОДЕРАТОРОМ–
А взагалі стаття Петра Кралюка про Пушкіна вийшла цікавою, змістовною та полемічною. Тож бажаємо панові авторові і надалі працювати в цьому напрямку і на сторінках “Літакценту” розвивати україське літературознавство та шліфувати громадську думку. Успіхів вам, шановний Петре!
Живі традиції полеміки “острозької доби” ! І Герасим Смотрицький, і Христофор Філалет, і брати Зизанії теж говорили нібито мудрі речі, й нібито боронили рідну землю, й рідну віру, але у який спосіб це робили… Не забуваймо, що полеміка тих часів має “славу” чи не найбрутальнішої сторінки в тогочасній європейській літератури. Це потім буде Баранович із закликом відповідати опонентам миролюбиво, аби предмет дискусії їх зацікавив.
Панові ж Кралюку, здається, бракувало в статті (для повноти картини) чогось на кшталт заклику покласти голови за явлену “Треносом” Божу правду…
Катерині: Вельмишановна пані! До чого тут традиції полеміки “острозької доби”, як, до речі, й донецьке вугілля, про яке пише інтелектуал на німецький лад? Коли мова йде про острозьких полемістів кінця 16 ст. (до них брати Зизанії не належали, а “Тренос” мав, радше, опосередкований стосунок), то на фоні тогочасної полеміки вони виглядали далеко не найгірше. І якщо Ви проводите паралель між мною і ними, то, вважайте, робите мені комплімент.
Але не будемо про особисте.
Мова про Пушкіна й Україну. Подумайте, чому вищепредставлена стаття викликала таку хвилю незадоволення. Тепер уявіть, що вона не про Олександра Сергійовича, а, приміром, про Олександра Петровича, себто Шандора Петефі, про якого тут теж згадали. Ніхто б тоді “стільців не чіпав”. Бо…
Далі спробуйте домислити самі.
Шановний пане Петре! Я жодним чином не хотіла Вас образити. Ви справді порушили цікаву тему. Однак, як на мене, матеріал тільки б виграв, якби там було менше емоцій, а натомість більше виваженої аргументації. Так само я не мала на думці применшити значення полеміки зламу XVI - XVII ст., у ній було багато цікавих речей, які однак саме через превалювання емоційного не досягнули бажаної мети, а лише посили утиски. Саме тому я й вдалася до подібної паралелі, знаючи Вас як фахівця з творчости Мелетія Смотрицького.
Не взаємних образ зараз треба, а науково-обґрунтованого підходу до вирішення цілої низки культурологічних питань.
Що ж до братів Зизаніїв, то готова з Вами посперечатися, - але звісно не в цьому форматі.
Об”єктивно, Сардоніку, Ви робите зле цьому сайтові. Ви провокатор або підготовлений, або стихійний, що для мене є однаковим недоліком.
Щодо Буковини. “Видирали” її на повоєнних перемовинах сталіністи, а не українці, тому не “кипіть” показовим гнівом. Оскільки область ніколи до Рос. імперії не входила, то аргументували, що у Буковині проживають і українці, їх, мовляв, треба з”єднати з рештою українців (радянських). Захоплювали територію для Москви, але вийшло потім, що таки - для України.
Цей випадок не слід вважати якимсь подарунком. Розбійники нічого нікому не дарують. Таким був хід історії.
І не забуваймо, скільки Москва відписала нашої землі собі: більшу частину Слобожанщини, Таганрог Стародубщину тощо. Оце її справжнє обличчя.
Кожен відомий автор - це усвідомлена самодостатність думок про своє творче середовище. Як треба трактувати проблему міжнаціональних звязків у творчості Олександра Пушкіна? Для мене це одна з найцікавіших розвідок про російського поета. Особливо це стосується дилеми творчих романтичних ліній у європейських народів: наприклад , поезія Адама Міцкевича і поезія Олександра Пушкіна, - тут не варто звинувачувати думки авторів про самих себе , потрібно вияснити їхні творчі звязки та стосунки на тлі історичної перспективи, другий приклад, творчість Гете і творчість Пушкіна - нікого не треба вивищувати, потрібно виявити суть національної перспективи кожного генія, третій приклад, творчість Гоголя і Пушкіна - дві дзеркальні асиметрії національностей в тодішній Російської імперії.
Як зараз можна трактувати відношення творчих особистостей крізь призму національних відношень в сучасній Україні?