Літературні мандрівки

Одійшла в небуття серія “Перлини світової лірики”, дихає на ладан “Дніпро”, ймення Верхарна або ж узагалі не згадується в колі словолюбів, або ж перекривається стереотиповими постатями Трибуна-Революціонера, одного з улюблених поетів В. І. Леніна.

Читаю у путівнику про можливість побачити «могилу Гамлета». Заінтригована, тож вирушаю в далеку путь.

Порозуміння між культурами міцне тоді, коли представники цих самих культур мають близький історичний досвід. Під час нещодавнього візиту до Шотландії мені весь час спадало на думку: наскільки все ж такі близькі Україна та Шотландія.

Пані Жаннін Бюрні, директорка Меморіального музею Моріса Карема, – дивовижна жінка.

“Кшемєнєц” – саме так звучить польською назва майже 800-літнього містечка Крем’янець, що розкинулося в долині невисоких гір – справжньої чудасії навіть для південної Волині.

Чомусь мені завжди гадалося, що Стокгольмом мають гасати малюки з пропелерами, а вітрини магазинів конче мусять рясніти симпатягами у розквіті сил. Аж ніяк. Виявляється, шведи не надто шанують Карлсона та його маленького друга.

Можна довго шкодувати за зруйнованим палацом, занедбаним парком і знесеною церквою. А можна приїхати в Кагарлик, щоб влаштувати свято для своєї уяви. Сісти на трибуні місцевого стадіону — і уявити, як просто перед вами з екіпажу виходить Микола Васильович, тримаючи під пахвою неушкоджений том „Мертвих душ”.

Французи, підозрюю, знають небагато українських топонімів. Проте одне село багатьом із них таки відоме: Верхівня, що неподалік від Бердичева.

Екскурсія в рідне місто Шекспіра Стратфорд відбулася 23 квітня, в день народження і смерті барда. День видався дощовий.

Розповідь про малу батьківщину Павла Загребельного доводиться починати словами: «Було таке село…»