Ліричний монолог літературного критика

О.Венеціанов «Оранка. Весна». 1820

Від редакції. Дискутувати не обов’язково полемічними статтями. Професор Борис Шалагінов, скажімо, несподівано запропонував «ЛітАкценту» свою іронічну репліку, навіяну читанням поезії «двотисячників», — власне, «верлібр», пародію, поетичний шарж. На жанровому визначенні не наполягаємо. Просто — радимо прочитати.

«Радуйся, ниво неполитая!»
Класик

Я зацікавився творчістю
Олега Коцарева,
коли дізнався
з книжки під назвою «Дві тонни»,
що його вага
88 кг
повністю дорівнює моїй.
Мене привело в захват,
що він досягнув у свої неповні тридцять років того,
що мені ледве вдалося лише
далеко за шістдесят.
Не приховую, що в той же час
серцем я більше схилявся
до ваги 47 кг,
якою відзначилася Світлана Богдан.
Звичайно, якби йшлося про семестровий іспит,
то цього не вистачило б навіть для трійки.
Але ж тут ідеться зовсім про інші матерії!
Тут ця цифра має зовсім інше звучання!
Аналізуючи свої суперечливі почуття,
я дійшов висновку,
що в мені говорять
притаманні кожному чоловікові
і заховані глибоко в його підсвідомому
уявлення про жінку
габаритів Майї Плісецької,
яку можна підняти на витягнутих руках угору
і навіть трохи покрутити над головою,
демонструючи цим остаточну перемогу патріархату над матріархатом,
в той час як сама жінка
може думати про це зовсім протилежне.
Отже, розмірковуючи над складними законами гравітації
і не менш складною природою людини,
я довірив свої почуття цим рядкам.
Бо те, що ви зараз читаєте,
це не новорічний спіч, а вірш.
І я довожу це тим, що демонструю його
написаним на папері.
Бо на сьогоднішній день
слова, написані на папері у вигляді рядків, —
це єдиний доказ того,
що перед нами вірш.
Якщо це так
і якщо я переконав вас у цьому,
то це може означати,
що я відкрив новий жанровий різновид у поезії.
І якщо в мене з’являться послідовники,
то ми за короткий час,
спільними зусиллями,
можемо виорати всю, на щастя, ще не до кінця виорану поетичну ниву,
посіяти інноваційні культури,
зокрема кокосову стружку чи ванілінову пудру,
і потім гарненько все полити, як учив класик.
А навколо побудувати свиноферми, корівники
та інші подібні споруди,
в яких розведемо
крупну живність.
І в такий спосіб через короткий час доведемо
загальний тонаж нашої новітньої поезії
до рекордних чисел.
І головне, ми будемо збирати врожаї,
відповідно до непорушних законів місцевої географії —
ритмічно і регулярно,
регулярно і ритмічно!
Хто вірить у майбутнє,
хай приєднується до нашого руху!
Україна шукає таланти!