Василь Махно: «Література, як відомо, — справа індивідуальна»

Поет, есеїст і перекладач Василь Махно, який від 2000 року мешкає в Нью-Йорку, не скаржиться на брак уваги з боку перекладачів та іноземних видавців.

Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

У 2009 році видано дві книжки моїх вибраних віршів у перекладах: у  Румунії «Fiecare obiect îşi are locul său» (Craiova. Scrisul Romanesc, 2009) та у США «Thread and Selected New York Poems» (New York. Spuyiten Duyvil, 2009). Найновіша публікація англійською — це есе «Passport» у перекладі Оксани Луцишиної та Даніеля Белґрада в журналі «Absinthe», до речі, вони ж переклали деякі есеї, які ще не були друковані. Далі — майже вся моя есеїстика перекладена й видрукувана в літературній періодиці польською мовою, найостанніша публікація  есею «Чортків» — у вроцлавському журналі «Akcent». Польською перекладено і надруковно у періодиці також дві мої драми — «Coney Island» (Krasnogruda) та «Beach/Bitch Generation» (Fraza). Такій масовості завдячую польському  перекладачеві Богданові Задурі. Едуард Хвиловський переклав значну частину віршів російською мовою, деякі з них видруковно в «Новой Юности», «Интерпоэзии», «Вокруг света», зараз він перекладає дещо з есеїстики. Кілька віршів та есе перекладено мовою їдиш, деякі вірші за останній час ще португальською й білоруською. Знаю, що готуються переклади німецькою, чеською та іспанською мовами. Це, так би мовити, те що згадалося за останні рік-півтора.

Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Це буває по-різному, скажімо, при кінці 90-их Богдан Задура переклав кілька моїх віршів, і з того часу, особливо після мого переїзду до Америки, у нас продовжується і триває цей перекладацький процес. Декого з перекладачів я ніколи не бачив і не зустрічався з ними, з деким у мене дуже тісна співпраця, зокрема, з перекладачами на англійську Орестом Поповичем чи Оксаною Луцишиною. Переклади на їдиш, які розпочала Міндл Рінкевіч, були «спровоковані» їдишським поетом Албертом Розенблатом, котрий читав мої вірші англійською. Тому увесь цей процес відбувається інколи сплановано, інколи хаотично.

Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

На мій погляд, така рецепція відбувається у кількох напрямах, коли на видані твої твори пишуть рецензії (що, слава Богу, є), коли в оглядах про українську літературу тебе згадують (нещодавно з’явилася велика стаття проф. Віталія Чернецького в «Canadian American Slavic Studies» про українську літературу в добу ґлобалізації) чи  на зустрічах з читачами на міжнародних фестивалях або в мистецьких кнайпах Нью-Йорка чи Бухареста.
Колись я висловлювався, що українська література вагітна новими ідеями, тепер мені здається, що ми присутні при пологах.

Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Насамперед цікаві тексти. Звичайно, що повинні бути зусилля не тільки самих письменників,  але  цілий комплекс дій, які стимулюватимуть перекладачів та іноземних видавців зацікавлюватись творами нашої літератури. Для цього потрібні фонди, стипендії, премії, конференції для перекладачів української літератури, поки що це індивідуальні прориви, хоч література, як відомо, — справа індивідуальна.