Загадка під парасолькою

Мері Поппінс. Малюнок із сайту www.chl.kiev.ua

Далеко-далеко, в австралійському місті Меріборо колись жила маленька дівчинка Гелен Ліндон Гофф, яка любила вигадувати казки. Потім ці казки розповідалися молодшим сестрам, а вже з їхньою допомогою перетворювалися в домашні, а згодом і шкільні спектаклі. Якось же треба було прикрашати реальний світ, якщо він такий непривабливий. Батько – управитель банку – страждає епілепсією і від цього чи з якихось інших причин випиває. Мати намагається вдати, що вдома все гаразд. Але гаразд не було й не передбачалося. Батько помер, коли Гелен було сім років. Припинилися п’яні скандали, але й дохід сім’ї став мізерним. Мати з дочками переїжджають до Уельсу. Гелен не вистачає Австралії з її гарматними щоранковими залпами, цукровими плантаціями, вітром, дитинством. І вона вирішує втекти. Ні, не стати волоцюжкою, бо вона ж таки вихована дівчинка. Втекти у вигаданий світ. У казку. Хто сказав, що це гірше, аніж справжнє життя? Потім її відправлять до тітки в Сідней – для навчання в середній школі. Але то вже була не та Австралія. Цієї країни вона соромилася. Соромилася того, що тут народилася. Коли до неї прийдуть визнання і гроші, вона нічого й нікому не скаже про дитинство і юність. Лише імена батьків. Вам треба більше? Читайте книжки, бо я вже не знаю, де правда. Та й до того не скаже, бо що зміниться, якщо нарікати? Вона більше не хоче бути дівчинкою Гелен Гофф. Вона – пілігрим. За плечима – подорожі Австралією і Новою Зеландією. Вона може розповідати про це. Вона – фея-казкарка. Актриса. Танцюристка. Легка і невагома Памела Ліндон Треверс, яка грає винятково шекспірівських героїнь на сценах дешевих театрів Англії. Ах, світ не визнає її гри? Мабуть, для консервативної Англії вона, Памела, надто красива, надто талановита. Доводиться працювати секретарем, а це зовсім нецікаво. Краще тоді податися до Ірландії, адже в ній значна частина батьківської ірландської крові. Але про це – теж нікому. Кому цікаво слухати про якесь там коріння? Може, новому знайомому – Джорджеві Вільяму Расселлу, від творів якого Памела в захваті? Та ні, йому цікавіше розповідати, навчати. От якби не писала так, як він казав, то й не надрукував би її поем у своєму журналі «The Irish Statesman». Ну, і якби не стала його коханкою… А ще в Расселла цікаві друзі. От хоча б Вільям Батлер Єйтс, який подобається їй більше, ніж Расселл, і так захопливо розповідає про міфологію.

Памела Треверс на сцені одного з лондонських театрів. Листівка з сайту www.wikipedia.org

Навіщо ж тут її біографія, якщо можна просто слухати, а якщо й відповідати, то про міфічних персонажів? Та й чому міфічних, адже Вільям ще й окультист (Єйтс очолював Орден Золотої Зорі) і стверджує, що більшість істот аж ніяк не вигадані, якщо в них вірити. Головне – віра і творчість. Усе інше другорядне. Ну, може, ще слава. А чому б і ні? Якщо створити істоту, в яку повірять усі, то це й буде славою.

Так у 1934 році народилася Мері Поппінс. Памела Ліндон Треверс підписала свою першу книгу П.Л.Треверс. Справжній творець не має статі. «Неважливо, хто написав книгу, - казала вона, - чоловік, жінка чи кенгуру?» Слава прийшла, ні, навалилася, одразу. Критики розсипалися компліментами й оваціями. Зворушені матусі писали, що коли вони читають діткам цю книгу, чоловіки навшпиньки підходять до дитячих кімнат, щоб підслухати. П.Л.Треверс була задоволена, бо від початку планувала аж ніяк не дитячу книжку. Мері Поппінс була її ідеєю, метою, «історією душі». Сама письменниця, коли її просили написати біографію, відповіла, що це буде ще одна історія Мері. Журналісти їй мстили за надмірну таємничість. Щоправда, без особливої злості. Вигадували, що вона народилася в пустелі, вміє розмовляти з дельфінами тощо. Інформаційний голод читача треба було чимось вгамувати, адже постать Треверс викликала неабияке зацікавлення. Ще більша цікавість розігралася, коли через двадцять років на студії Діснея зняли фільм про Мері Поппінс, який одразу ж був представлений на Оскар в 13 номінаціях, хоча отримав лише 5 нагород (Треверс два десятиліття не давала згоди на екранізацію книги). Щоправда, фільм письменниці не сподобався. Критикувала вона й музику, і погляди Роберта Стівенсона, який зняв картину, і гру Джулії Ендрюс, яка «була надто милою». А над тим, що в СРСР переклали її книжку, взагалі довго потішалася.

Казала, що навіть не знає, чи переклад точний. Але заспокоює себе тим, що їй пообіцяли не вкладати в уста няні пропагандистських промов. А от малюнками обурювалася. Треверс не подобалося, що «радянська» Мері надто худа. Зрештою, із художницею Мері Шеппард (яка і створила візуальний образ няньки Поппінс), авторка теж довго сперечалася. В її уяві Мері Поппінс мала бути схожа на фарфорову статуетку – ніжну, вразливу, тендітну.

Постер до фільму «Мері Поппінс»

Художниця ж бачила героїню досить «земною». Ось так в суперечках і була створена «справжня» Мері Поппінс, а «всі інші» сприймалися болісно і навіть агресивно, тому й не дивно, що Ендрюс Памелі не догодила. Хоча фільм нарешті приніс письменниці фінансову незалежність, яка, щоправда, через великі податки, в 70-х роках трохи похитнулася.

Але тоді, у 1934 р. гроші її ще не хвилюють. Вона – загальна улюблениця, та й не так багато їй треба. Хіба що утриматися на цьому феєрверку успіху. Славу мало розпалити, її треба підтримувати. Тому відразу ж після першої книги П.Л.Треверс написала ще дві. А тоді вирішила, що цього досить і пора зайнятися тим, що їй на той час подобалося більше, – написанням літературознавчих статей, вивченням праць Блаватської, дослідженням світових релігій. Але діти засипали письменницю обуреними листами, вимагаючи продовження. Нянька Мері не мала права зникати. І Памела Треверс знову й знову поверталася до створення нових історій. Вона не могла відмовити дітям. Вважала, що діти єдині, хто живе в «правильному» світі. Своїх дітей у письменниці не було. Постійні подорожі, кропітка робота над собою і книгами не залишали часу на особисте життя. А, може, то був свідомий вибір? Десь аж на четвертому десятку життя вона усиновила хлопчика – так само не афішуючи цього, як і все, що робила не для літератури й науки (історія з усиновленням, яке почасти базувалося на астрологічному віщуванні, взагалі доволі туманна. Дехто з біографів каже, що прийомний син Памели Треверс був із пари близнят – онуків її знайомого і так і не зміг пробачити їй того, що розлучила з братом. Біографи теж звинувачують її в лесбійських нахилах, мабуть, тому, що це модно. Навіть мають вагомі докази – щедрі дарунки Памелі від деяких жінок і рожевий колір дверей її будинку). Не афішувала й того, що була ученицею містика Гурджієва. Щоправда, залишила огляд «Подорож Москвою» - побувала таки в СРСР, не зважаючи на свою нелюбов до цієї країни, причому побувала в сумнозвісні 30-ті. І вже зовсім не афішувала своєї роботи в британській розвідці. Тобто – була зразковим шпигуном. Можливо, до Радянського Союзу теж подалася не просто на краєвиди подивитися.

Памела Ліндон Треверс

Окрім подорожей і занять літературою Треверс встигала ще й викладати в коледжах, була почесним доктором в Пітсбурзі, а в 1977 році отримала звання Офіцера Ордена Британської Імперії. І всі свої зарібки витрачала на книжки. Жартувала, що коли їй не буде де жити, то зможе побудувати собі пристойну домівку із книжок. І, мабуть, змогла би, адже це простіше, аніж завоювати любов стількох людей. Хоча ні. Любов читачів Памела Ліндон Треверс завоювала не для себе, а для своєї героїні. І слава теж дісталася Мері Поппінс. Завдяки старанням письменниці приховати своє особисте життя, преса перестала нею цікавитися. Няньку і її творця з’єднали в одне ціле - Мері Поппінс. П.Л.Треверс, втомившись писати про няньку Мері, перестала існувати для журналістської братії.

А наприкінці 1995 року туринська газета «Ла Стампа» надрукувала велику статтю про те, що один із найпопулярніших персонажів дитячої літератури Мері Поппінс – диявол, а якщо й не зовсім диявол, то чорномагічка точно. І так серйозно все це описувалося, що залишається лише сподіватися, що «мама» Мері тоді ще була живою і встигла посміятися. Сподіватися, бо коли насправді померла Памела Ліндон Треверс – 1995-го року чи 1996-го – чомусь не відомо. Як і ніхто не знає, коли вона народилася – 1899 -го чи 1906-го. Дивно, що преса, яка слідкувала за кожним кроком Мері Поппінс, абсолютно не відреагувала на те, що письменниця, яка створила Мері, померла. Прихильники Треверс кажуть, що все це тому, що справжні казкарі не помирають, а просто йдуть. Може, воно й так. Приходять таємно і так само зникають. Під загадковою парасолькою. Залишивши діткам казкові сни і сподіванку на повернення.