Книжки — народу, кав’ярні — поетам, нові ідеї — книжковому бізнесу (ФОТО)

Форум видавців у Львові, традиційно найбільша українська книжкова подія року, цьогоріч почався з Міжнародного літературного фестивалю. Коли видавці ще тільки розвантажували біля Палацу Потоцьких різного калібру авто, повні своїх річних набутків, письменники та їх шанувальники вже почали заповнювати приміщення різноманітних львівських кав’ярень, театрів, актових зал.

П’ятий Літературний фестиваль у рамках Сімнадцятого Форуму видавців у Львові мав таку насичену програму, що був змушений початися навіть на цілий день раніше свого офіційного відкриття.

На відміну від урочистого та пишного офіційного відкриття усього Форуму, що відбулося у Львівському оперному театрі за участі численних високопосадовців, духовних осіб та star guest’a Форуму — Януша Леона Вишневського, відкриття Літературного фестивалю (15 вересня, Львівська філармонія), вразило передовсім теплою, дружньою, неформальною атмосферою. Та це й не дивно, адже на сцені того вечора були переважно поети з різних куточків світу, а вела вечір Мар’яна Савка. Щоправда, вже ця зустріч дала змогу сформулювати одну з основних проблем Форуму: проблему міжмовного порозуміння, порозуміння між автором-іноземцем та українським читачем. Кожен з іноземних поетів читав своєю рідною мовою вірші, український переклад яких синхронно з’являвся на моніторі. Щоправда, можливість прочитати зазначений переклад мали лише ті, хто своєчасно зайняв місця у першій половині залу. Натомість усі інші мали можливість передовсім вслухатися у мелодику різних мов, пробувати вгадати сенс поезії з авторського інтонування та жестикулювання, зрештою, оцінити артистичність поетів. Тож приз глядацьких симпатій задніх рядів філармонії у цьому змаганні безумовно отримав поет з Азербайджану Ельчин Іскандерзаде.

Якщо ж говорити про відкриття самого Форуму, то тут варто зазначити, що, хоч однією з найбільших його частин була театральна постановка за мотивами «Самотності в мережі» Януша Леона Вишневського, все ж таки моментом, який викликав найбільший емоційний відгук у серцях глядачів, стало вручення мером Львова Андрієм Садовим ключів від нового офісу для ГО «Форум видавців» у центрі міста, на вулиці Валовій, президентові Форуму Олександрі Коваль.

На нагородженні, яке відбулося у рамках церемонії відкриття Форуму, було відзначено кілька десятків книжок, адже у рамках конкурсу на найкращу книжку Форуму існує безліч спеціальних премій та відзнак. Гран-прі конкурсу здобула «Соломія Крушельницька. Міста і слава» Галини Тихобаєвої та Ірини Криворучко, що побачила світ у львівському видавництві «Апріорі».

Взагалі, писати про Форум — невдячна справа. Адже насправді спільного для всіх Форуму і не було як такого, оскільки надзвичайно насичена, навіть перенасичена його програма спричинилася до того, що кожен учасник Форуму мав свій неповторний маршрут кав’ярнями, книгарнями, театрами, виставковими залами та залами бібліотек, у яких відбувалися розмаїті заходи, а значить — свій індивідуальний Форум, свій особливий набір вражень, зустрічей, усвідомлених істин та запам’ятованих цитат. Звісно, така перенасиченість мала очевидні негативні сторони. І це не тільки неможливість потрапити на два, три, чотири цікавих тобі заходи, що відбуваються одночасно. Іноді в графіку письменників траплялися «накладки», а бувало, що літератори просто плуталися у тому, куди тепер бігти і що читати, і заохочувалося тим, що деякі акції відбувалися, м’яко кажучи, далеко не за планом.

Втім, гості Форуму все-таки мали певні орієнтири, адже цього року програму львівського книжкового свята було чітко поділено на заходи чотирьох типів: Літературний фестиваль — для романтиків, Бізнес-форум — для прагматиків, книжковий ярмарок у Палаці Потоцьких — для книгоманів та Західноукраїнський бібліотечний форум — відповідно, для бібліотекарів.

На Бізнес-форумі, звісно, панував зовсім не той дух, до якого звикли відвідувачі літературних акцій. Бо тут ішлося не про творчість, натхнення, магію образів та незбагненність кривизни ліній оповідних стратегій. Натомість, круглий стіл, присвячений порівнянню українського та російського книжкових ринків у соціальному аспекті, дав розуміння про те, що насправді ситуації книжкових ринків України та Росії багато в чому подібні: у Росії так само існує проблема читання, а наклади сучасної російської художньої літератури, що не належить до так званої «масової», дуже навіть порівнювані із накладами відповідної української літератури в Україні.

Натомість на зустрічі у рамках Літературного фестивалю, присвяченій питанням української літератури в Росії, перекладачі з української на російську, зокрема Олена Марінічева та Наталя Бельченко, зазначили, що останніми роками інтерес до української літератури в Росії зростає. Зокрема, кілька російських літературних «товстих журналів» наразі готують спеціальні «українські номери».

Продовжуючи тему міжмовного та міжлітературного порозуміння, певно, доцільним буде навести таке спостереження: на творчих зустрічах іноземних авторів із нашими читачами комунікація відбувалася набагато якісніше у тих випадках, коли книжка того чи іншого автора встигла вже потрапити на полиці книгарень (а відтак — бути прочитаною) іще до Форуму. Мабуть, яскраві приклади таких «обговорюваних новинок» цього року — дві книжки польських авторів: «Ґоттленд» Маріуша Щиґела та, звісно, «Секс, якого не знаєте» отця Ксаверія Кнотца.

Розуміючи, що спроба однієї людини описати весь Форум апріорі приречена на поразку, спробую завершити цей репортаж колажем вражень різних учасників Форуму.

Антон Санченко:
Перше враження від цьогорічного Форуму — стало менше книжок. Маю на увазі передусім новинки. І самі видавці кажуть: «Раніше ми на Форум готували двадцять новинок, а тепер — п’ять». Але, можливо, це й на краще, оскільки таким чином на Форум потрапило тільки найякісніше.

Оксана Луцишина:
Не можу сказати, що я була на всіх акціях. Взагалі моє найсильніше враження від цьогорічного Форуму — це те, що акцій було так багато, що я не встигла. Ну, а з тих акцій, на які я таки встигла, дуже сподобалася авторська зустріч з Павлом Вольвачем. Його спосіб спілкування з аудиторією надзвичайно живий, жодного офіціозу. Ось це запам’яталося найбільше.

Василь Шкляр:
Якщо у Києві відбувається книжковий форум, то я заїжджаю туди на коні і ніхто мені не заважає, а тут я не можу протиснутися. Форум львівський піднятий до рівня культу, це свято для багатьох людей. Коли два видавництва привезли мою книжку («Чорний ворон» і «Залишенець») — і вже немає, все розмели, то що я можу сказати про таке свято? Надзвичайно приємно.

Наталя Бельченко:
На Форумі видавців у Львові я лише вдруге, тому мені важко порівняти цьогорічний Форум із попередніми, і тому мені подобається усе. Передусім — можливість цікавих знайомств. Ось нещодавно я познайомилися із Оленою Марінічевою, а в одному номері я живу з Анастасією Афанасьєвою, з якою я була знайома і раніше, але тісніше поспілкуватися вдалося лише цього разу. Тобто Форум для мене — це передусім зустрічі, контакти. Із особливою радістю згадується також вчорашня зустріч із Ларисою Андрієвською, вдовою Ігоря Римарука. Надзвичайно тішить те, що можна час від часу отак разом збиратися.

Артем Захарченко:
Дуже задоволений рівнем, на якому цього року проводилася  «Молода республіка поетів» — вона зараз, нарешті, повернулася знову до своєї функції відкриття нових творчих особистостей, занурення їх до мистецького кола спілкування, і ті відібрані журі до виступу хлопці й дівчата, кого я встиг почути, були цілком прикольними.

Маріанна Кіяновська:
Можливо, це дивно прозвучить, але завжди, коли є збіговиська амбітних людей — фестивалі письменників, фестивалі музикантів, фестивалі художників — уже той факт, що люди потрапляють на ці фестивалі, сам по собі мав би засвідчувати певний статус. На більшості фестивалів, які я спостерігала, є ця дуже структурована ієрархія. Я ієрархії — з одного боку — дуже не люблю, проте з іншого — дуже шаную.  У львівському Форумі мені надзвичайно подобається те, що тут ієрархія дотримана, але вона правильно деконструйована, деструктурована. Тобто, так, є класики, є зубри, є акули, але при тому наймолодші, двотисячники мають свою трибуну. І це класно, і цим закладаються певним чином рівні можливості. І це треба дуже цінувати. Особисто для мене це, порівняно з іншими фестивалями, великий урок саме львівського Форуму видавців.

Усі фото Олега Романенка