Колекціонерка

На неї не навішав здохлих котів лише лінивий. Анна Ахматова, яка сама не відзначалася іконною зовнішністю і святістю вчинків, описала цю жінку так: «Волосся фарбоване, а на потріпаному обличчі нахабні очі». «Злий геній російської поезії», – повторювали чоловіки й жінки, наближені до мистецтва. Ні, їй залишали право називатися музою, але ж, чорт візьми, про яке право може йти мова, і кому вирішувати, залишати його чи ні, коли жінка сама виборола цей статус – вирвала зубами, розплатилася репутацією, а здобула… Ну, це вже тільки їй відомо, чи щось здобула. А нащадкам залишається лише можливість милуватися плодами діянь і перемивати кісточки. Спробуємо.

Легкість
Те, як Ліля Брік пройшла життям, заслуговує захоплення. Це звісно, не політ янгола, як у Цвєтаєвої: «Пляшущим шагом прошла по земле неба дочь с полным передником роз, ни ростка не наруша». Лілія була прагматичною дамою. Вона знала, що для того, щоб мати змогу зривати нові квіти, потрібні не лише ніжність і вода, а й безжальні ножиці та палиця, якою просто необхідно відганяти всіх, хто зазіхає на обраний тобою кущ. Моральні аспекти не хвилювали. Зрештою, якщо вона не візьме від життя те, що хочеться, то це зробить хтось інший. А право на першість Ліля залишала за собою, впевнившись у власній обраності ще в пуп’янковому віці. Яскравим прикладом цього є її спогади про вступ до Лазаревського іституту. «На сто хлопчиків нас було дві дівчинки – одна зовсім негарна». І далі, по тексту, іспити, на яких достатньо було глянути правильно на екзаменатора, щоб, не маючи знань, отримати належну оцінку.

Так само легко велося й надалі. Легко зав’язався роман із Гаррі Блуменфельдом, який «зовсім не подобався». Не те, щоб не подобався, —просто це юнак одразу став центром усіх компаній, його, відкривши роти, слухали навіть дорослі вчені мужі. Для Лілі ж цього було занадто. У центрі мусила бути вона. Вибити Гаррі з лузи можна було лише одним способом, —може, й не прийнятним для порядної юної дівчинки, але ж Лілі було дозволено все. Треба віддати їй належне: коли була в Мюнхені написана славетна «Венера» і Гаррі захворів так, що похитнулася психіка, Ліля зуміла по-своєму «закрити ситуацію»: позичила, де могла, грошей, відправила художника на лікування до Швейцарії, а сама повернулася на батьківщину.

Легко «забиралися» кавалери подруг і навіть рідної сестри. Відмовляти собі, караючись муками сумління, було не в Лілиних правилах. Якщо жінки не вміли втримати чоловіків, то це вже не її проблеми. Вона грала ними і насолоджувалася цією грою, «вміла бути сумною, жіночною, примхливою, гордою, порожньою, непослідовною, закоханою, розумною і якою завгодно», – писав Віктор Шкловський.

Легко обиралися заняття і так само легко відкидалися, бо на курси математики далеко їздити, від скульптури руки стають некрасивими. Та й метою всіх занять була можливість показати себе. А ще – завести потрібні знайомства і завоювати якомога більше сердець талановитих людей. Королеві потрібна була своя колекція. Свита найкращих. Хто переставав бути таким – викидався за борт. Зайвий вантаж заважав легкості. Пізніше Маяковський у поемі «Люблю» напише:
Пришла -
деловито,
за рыком,
за ростом,
взглянув,
разглядела просто мальчика.
Взяла,
отобрала сердце
и просто
пошла играть -
как девочка мячиком.

У цьому – вся Ліля. Єдине, про що не згадав (чи так і не побачив?) поет: м’ячики ці нікому не віддавалася. Хіба що ставали просто небезпечними.

Імпульс
Хижачка з чітким розрахунком, прорахунком, прицілом. Певна себе і своєї влади на чоловіків, Ліля сім років поспіль, зустрічаючи одну людину в найнесподіваніших місцях, лякаючи саму себе, випалювала на прощання одну й ту ж фразу: «Я кохаю Вас». Це із серії – на кожну силу знаходиться сильніша. Холодна кокетка, вертихвістка і безжальна маніпуляторка, вона ставала покірною кицькою перед Осею Бріком. Із шкільних років готова була зробити для нього все, що той захоче. Єдина біда – Ося не хотів нічого. Вона сідала біля нього і цілувала руку, він зривався з місця і знервовано бігав кімнатою. Бріка лякав оцей згусток енергії. Ліля подобалася йому, дуже подобалася. Але він теж був колекціонером і завойовником, а тут красуня сама падала до ніг. Зрештою, Ліля збагнула, в чому річ, і змоделювала все дуже правильно. Трохи холодності, поцілунки з іншими на очах ув Осі – і от уже переляканий рабин поєднує молодят (переляканий, бо наслуханий про непростий характер нареченого і нареченої, як і про те, що вінчання їх зовсім не вабило).

Лагідність
Вона вміла бути лагідною, ця велика хижа кицька. Вона знала, що лише методом батога і пряника можна добитися всього, чого хочеш, і не скупилася на ці пряники. Її повчання будуть корисні не одній жінці, яка хоче прив’язати до себе чоловіка. «Треба переконати чоловіка, що він чудовий або навіть геніальний, але що інші цього не розуміють. І дозволяти йому те, що не дозволяють йому вдома. Наприклад, палити або їздити куди хочеться. Все інше зроблять хороше взуття і шовкова білизна».

Вона пестила цих своїх обранців. Вона переконувала їх, що вони найкращі. Правда, було одне «але» – найкращі вони доти, доки з нею. Ліля влаштовувала найяскравіші прийоми на той час. І хоч там були лише хліб і вода, чоловіків тягло туди, як магнітом. Там була вона – Ліля. Для тих, кого вона обрала, не було більшого щастя, аніж знаходитись поряд. Адже Ліля давала їм те, чого в цих людей не було, – впевненість у своїх силах. Як писав Маяковський у вже згадуваній поемі:
Такого любить?
Да этакий ринется!
Должно, укротительница.
Должно, из зверинца!

Приручала. Вони їли з її рук. І не лише митці зі злегка розшарпаною (чого вже приховувати) психікою, а й дуже впливові люди. Вони теж приходили до Бріків, адже Ося був юристконсультом ЧК. Такі зв’язки не нехтувались. Ліля це розуміла і не жаліла «пряників». Скажете, ця лагідність награна? Можливо. Але це для нас. Ті, на кого вона спрямовувалась, вірили в неї. Вірили, що саме ця жінка своїми почуттями і теплотою робить їх кращими.
Домой возвращаетесь радостно.
Грязь вы
с себя соскребаете, бреясь и моясь.
Так я
к тебе возвращаюсь, -
разве,
к тебе идя,
не иду домой я?!
(Маяковський. «Люблю».)

Інтриги
Мало завоювати – треба втримати. Її обранцям жилося не нудно. Таке не в кожному кінофільмі побачиш. Ліля сама обирала їм коханок, сама й розводила створені пари. Так, сестра Лілі познайомила Володимира Маяковського з моделлю Тетяною Яковлєвою, аби відволікти поета від думки про одруження з емігранткою, яка чекала від нього дитину. Кандидатура на роль приманки обиралася ретельно – сестри добре знали, який тип жінок не залишав поета байдужим. Передбачити вони не могли лише одного – Маяковський серйозно закохався. Тоді Ліля пішла на підступ. Тетяні було сказано, що Маяковського ніколи не випустять із Радянського Союзу. А нещасному закоханому прилюдно було зачитано листа із Парижа про одруження Яковлєвої, де описувалися всі деталі, до шлюбного плаття включно. Історія була вигадана Лілею від початку до кінця, але ж спрацювало.

Як компенсація і — знову ж таки — маневр для відволікання знайшлася інша приманка – горезвісна Вероніка, на очах якої і застрелився поет. В інтригах Лілії Брік не було рівних. Єдине, чого їй не вистачало, це вміння прорахувати наслідки власних сценаріїв.

Я. І нічого – окрім.
Для Лілії Брік ніколи не існувало «ми». Навіть з Осею, в якого вона, начебто, була закохана. Все, що створювалось, було для неї. Вільна від обов’язків і будь-яких сентиментів, вона працювала на себе. Потрібна була слава красуні – завойовувалися художники і фотографи. Музи – до ніг опускалися поети. Гроші – працювали всі, щоб Лілі жилося комфортно. Володимиру Маяковському, коли той мандрував до Парижа, давалися цілі списки, що треба купити. Сестра виконувала роль контролера. До речі, Ельза теж була в колекції Лілі. Навіть кохання до Маяковського не завадило молодшій сестрі безвідмовно слухати старшу. Хоча, можливо, Ліля, сама того не підозрюючи, зробила добру справу, розбивши цю пару. Адже жодна із жінок Маяковського не могла похвалитися тим, що поет її зробив щасливою. І річ тут не лише в Лілі. До неї ж теж були романи. І зрештою – Володимир був чоловіком, а не хлопчиком, і міг би настояти бодай раз на своєму.

Боротьба
Ще з того часу, коли батьки боялися випустити її за двері, щоб чогось не сталося. Коли тато ночував із револьвером під подушкою, а мама не спала ночами, очікуючи, що от-от прийдуть і заарештують всіх, бо — євреї, іновірці і взагалі «неугодні» владі, Ліля збагнула, що потрібно боротися за місце під сонцем.

Вона по сантиметру відвойовувала свою територію. Завойовувала. Відстоювала. Якось у гімназії, де треба було носити заплетені коси, підмовила дівчат прийти з розпущеним волоссям на Богослужіння.

Ліля боролася за своїх обранців і за себе. За благополуччя і життя. Хтозна, чи дожив би Маяковський навіть до своїх 37-ми, якби не Ліля. Звичайно, спати з чекістами, це не порядно і осудливо. Але скільки міцних і сильних чоловіків зламалися, навіть не побачивши камери тортур. То хто має право осуджувати жінку, яка любила життя?

І хтозна, за які заслуги Сталін власноруч викреслив ім’я Лілії Брік із списку Берії. Навряд чи на вождя нації аж так вплинули красиві карі очі.

Ревнощі
Ліля була ревнивою жінкою — і жінкою, яка вміла викликати ревнощі. Майже всі її романи й інтриги базувалися на цьому дражливому і малоприємному відчутті. Вона знала, що слова, насправді, нічого не вартують. Ну, яка користь із того, що Маяковський писав:
Не смоют любовь
ни ссоры,
ни вёрсты.
Продумана,
выверена,
проверена.
Подъемля торжественно стих строкопёрстый,
клянусь -
люблю
неизменно и верно!

Адже, якби не її невсипуще око, давно б не було цього «навіки». А от щодо вірності, то тут поет взагалі прикрасив дійсність. Маяковський не обтяжував себе вірністю стовідсотковою. Правда, Ліля була на першому місці. Після ночі любощів він міг потягти коханку по магазинах, щоб та допомогла вибрати дарунок Лілі.

Ося тим більше не був вірним. Правда, Брік не ревнував свою дружину. Принаймні – після одруження. Він отримав те, що хотів, – райську пташку, яка несе золоті яйця. Значно легше було називати себе меценатом відомих людей, якщо це тобі нічого не вартує, бо все в дзьобику приносять закохані в дружину чоловіки. Щоправда, Брік і не кохав Лілю. Поважав –так. Притягувала вона його – це теж правда. Але кохання Лілі обтяжувало Бріка. Він радів її романам. Так було простіше. А от Маяковський страждав. Він цілу ніч бігав містом, коли випитав у коханої подробиці першої шлюбної ночі. Якось уже в старості Лілія розповіла Вознесенському, що любила кохатися з Осею, виставивши Маяковського за двері. Він тоді шкрябався у двері і плакав, як дитина. Вознесенський був шокований, обурений. А потім написав, що, мабуть, Маяковському і потрібна була отака стерва з батогом.

Іконність
Її могли скільки завгодно називати невродливою, навіть потворною. Але в Лілі був свій стиль. Від манери поведінки до вміння тримати голову, усміхатися, розмовляти. Її фотокартки ще довго будуть взірцем вишуканості. Відомий модельєр Ів Сен-Лоран вважав, що вона – одна з трьох найвишуканіших і найстильніших жінок. Дві інші – Катрін Денев і Марлен Дідтріх. Він був щасливий, коли Ліля одягала його моделі. А на її 85-тиріччя створив цілу колекцію, присвячену Брік. Сен-Лоран згадував, що з цією жінкою він міг говорити про що завгодно, і всі розмови були цікавими. «Вона ніколи не казала банальщини», – вважав він. Не забуваймо, що Лілії Брік тоді вже було навіть не 50 років.

Кінець
Коли їй було 86, вона упала, і відтоді приречена була на нерухомість. І тоді пішла з життя. Самостійно. Як робила все у своєму житті. Як і заповідала, її прах розвіяли в Підмосков’ї. Могили не хотіла. Легкість повинна бути легкістю у всьому. Там, де розвівали прах, її прихильники поставили великий камінь з ініціалами Лілії. Саме ці ініціали, які колись були вирізьблені на персні, подарованому Маяковським, і стали ниточкою, яка пронизувала все її життя. Л.Ю.Б.Л.Ю.Б.Л.Ю.Б. і так – до безкінечності. Бо попри все – ця жінка весь час любила. «Я завжди любила одного — одного Осю, одного Володю, одного Віталія й одного Васю», — писала вона у спогадах. А, може, тільки себе. Але ж любила.