Людмила Таран: «Українські письменники — дуже невдячна публіка»
- 31 Лип 2009 07:53
- 727
- 97 відгуків
Людмила Таран
Людмила Таран переймається «невдячністю» й «закомплексованістю» українських письменників, котрі зрештою часто самі стають призвідниками того, що світ про них не знає, тому й мовчить.
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Поезії перекладалися англійською, литовською, польською, російською, чеською мовами, зокрема в журналі «Akcent» (Польща, Люблін), у США (альманахи «Eastern VISIONS», «TO BE», антологія «Leading Contemporary Poets»). Також у перекладі англійською мовою – добірки у двомовних антологіях української поезії «В іншому світлі» («In a Different Light. A bilingual Antology of Ukrainian Literature». Львів: «Срібне слово», 2008) та «Сто років юності» (Львів: «Літопис», 2000). Хочу згадати про ці не оцінені належно видання, хоча вони й не закордонні, але творилися спільними (майже неймовірними! – не лише тому, що через Атлантику) зусиллями наших видавців та упорядників (зокрема це подвійна заслуга Ольги Лучук) разом із перекладачами Вірляною Ткач, Вандою Фипс та Майклом (Михайлом) Найданом.
Ще хотілося б обов’язково згадати видрукувану минулого року у чеському видавництві «Kniha Zlin» – уперше за надцять років! – антологію малої української прози «Expres Ukrajina» (не тільки тому, що в ній поміщено мою новелу «Там, де небо» («Tam, kde je nebe»). У цій скромно-ошатній книжці з вичерпними коментарями упорядниці й перекладачки Рити Кіндлерової (ось у кого повчитися культури видання!) побачили світ твори тридцяти наших авторів, народжених по 50-х роках ХХ століття. Справді, варто наголосити на зусиллях п. Рити, котра гаряче та дієво вболіває за нашу літературу, й підбадьорити тих молодих перекладачів, яких вона залучила до роботи над антологією. Ми ж хочемо, аби про нас знали бодай сусіди?
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціаторами перекладів були переважно самі перекладачі (Антанас Йонінас, Вірляна Ткач, Ванда Фипс, Майкл Найдан, Рита Кіндлерова).
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Відповідь – трохи під іншим «соусом». Ми, українські письменники, видається, загалом дуже невдячна публіка (за незначними винятками, як-от, наприклад, Оксана Забужко та Юрій Андрухович). Виявляється, як зізналася згадувана Рита Кіндлерова в есеї, надрукованому минулого чи позаминулого року в «Критиці», що спілкуватися з сучасними українськими літераторами – це свого роду збочення. Тобто наша необов’язковість у спілкуванні (не відповідаємо навіть на електронні листи), фактична незацікавленість у просуванні свого ж культурного продукту набуває мало не патологічного характеру.
П. Рита навіть так висловилася: «Побоююся, що в багатьох випадках йдеться про снобізм і гордість, яка не на місці».
Чи це не різновид нашої закомплексованості? Через те покладаю багато надій на нашу творчу молодь: комунікабельну, розкуту, зі знанням іноземних мов.
Минулого року була у Львові, в палаці Потоцьких, на презентації антології «В іншому світлі», куди запросили зокрема Вірляну Ткач та Ванду Фипс із США (за їхні кошти, тобто американсько-спонсорські). Які вони були щасливі! Організаторських зусиль зокрема у львів’ян це забрало чимало. А який розголос мала ця подія? Вірляна у різний спосіб пропагує українську культуру в США, зокрема через вистави, публікації перекладів та виставки. Чи має вона відповідний, як мовиться, пошанівок?
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Не хочу повторювати того, про що вже вичерпно сказано до мене у цій рубриці. Дозволю собі подати цитату з інтерв’ю все тієї ж Рити Кіндлерової: «Всі переклади з «малих мов» – на ентузіазмі. В нас підтримку на цю справу надають різні фундації, але не конкретно на якусь мову. Міністерство культури підтримує переклади чеської літератури за кордоном. При посольствах різних країн часто існують культурні центри, які також фінансово стимулюють переклади творів своїх авторів. Україна, на превеликий жаль, такого не має, і це сумно, бо українців у Чехії багато і як вони мають відчувати підтримку власної країни, якщо там для них нічого не робиться? Вихідці з України потім втрачають інтерес до будь-чого українського і купують, наприклад, російські книги, бо їх можна в Чехії придбати. А де українські? Мої українські друзі позичають українські книжки в мене!»
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Таке ж збочення - спілкуватися іноземним видавництвам з нашими. Укр. видавці спочатку цікавляться зарубіжними авторами, а коли доходить до пропозицій, то не відповідають навіть на мейли. Що може подумати іноземний видавець про наше книговидання в цілому? Де основа для взаємного зацікавлення літературами - якщо відсутня елементарна культура спілкування?
наші видавництва, за рідкісним винятком, не вміють спілкуватися не лише з іноземними колегами, але й зі своїми авторами.
Своїх письменників у світі завжди просувають видавництва, які виконують функцію літагента, або літагенти.
Але такі контакти потребують елементарних витрат: на створення каталогу, поштові витрати на висилання книжок ну і бажання це робити. Як багато наших видавців надсилають книжки перекладачам за кордон для ознайомлення. Агов, відгукніться, хто таке робив. Бо я ніколи такого не чув. А письменники цим не займаються.
поштові витрати на висилання книжок - книжки перекладачам за кордон для ознайомлення
То ж можна у форматі pdf, як це роблять іноземні видавництва для укр. перекладачів і видавництв.
іноземні видавництва надсилають і паперові каталоги і реальні книжки. моя дружина лише за останній місяць отримали десь 20 книжок від трьох видавництв. Я вже не кажу, що працівники відділів прав регулярно цікавляться її думкою щодо прочитаних книжок і питаються щодо планів перекладу
ОТ: і ці плани потребують нагального обговорення та втілення - з різних мов, багатьох авторів і творів! ХТО та коли займеться цим в УКРАЇНІ? Люди добрі…!!!!!!!!!!! Коли почнемо читати зарубіжну світову літературу? Можливо, вона не гірша за вітчизняну?..!
Тут могла б активізувати зусилля Спілка письменників. Тим більше, вона отримує державне фінансування.
Там начебто й є якийсь відділ перекладів чи то зарубіжної літератури, але що він робить? І хто ним керує..? До речі, а спілки то теж ніби дві. Може, хоч одна щось робить? …
Все-таки у спілках якась робота ведеться. А от поза спілкою? Уявіть, хтось хотів би перекласти твори іноземного автора. То це спробуй з тим автором сконтактувати і отримати від нього дозвіл на переклад! То й не захочеш перекладати. Залишаються твори давно померлих класиків, дозвіл на переклад яких давно виданий часом.
контактувати і отримувати дозвіл не так і важко, я особисто це робив для 8 книжок, які переклала моя дружина. Набагато важче переконувати видати перекладену книжку українські видавництва.
Усі перекладачі мають із цим найбільші проблеми.
З власного досвіду запевняю Вас, що іноземні видавці радо надають інформацію, надсилають цілі твори своїх авторів для прочитання їх перекладачами і намагаються недорого - треба ж розуміти й авторів, вони з цього живуть - продати права на переклад укр. видавцям. Тільки видавці наші нічого не можуть видати, поки не отримають іноземного фінансування. Питання: це українці хочуть читати зарубіжну літературу чи це іноземцям потрібна власна література українською… Є достатньо перекладачів, є критики, які буквально накидаються на одну й ту саму перекладну новинку - тільки нема читачів, бо нема книжок!
“моя дружина….. отримали”
Ну є справжні чоловіки! Є!
Якщо є спонсор, не потрібні ніякі видавництва.
Так, наші видавництва переважно просто надають книговидавничі послуги.
“… нема читачів, бо нема книжок!” Не погоджуюся з Вами.
На початку було слово… А потім читач. :-)
Було не слово, а Слово. Сьогодні забагато саме слів - непотрібних і порожніх. Шкідливих і брехливих.
Читачів є достатньо, що мене, наприклад, дуже дивує. Та й книжок є достатньо. Адже все давно про все сказано. Хіба що залишається третє - ЯК сказано ?
Гарних, нових та цікавих слів не може бути забагато - лише замало: як і книжок. А про літературний непотріб потрібно говорити, писати замало.
Спасибі за відгук Іванни “Ну є справжні чоловіки! Є!”. Ми із чоловіком (Анатолієм Івченком) і справді отримали бл. 20 книжок від 3 різних польських видавництв. До речі у форматі pdf поляки надіслали лише одну книжку, яка ще не була видана (до видання залишався місяць). З поляками ми удвох успішно спілкуємося вже кілька років і набули таким чином вельми цінний досвід. Насправді переговори про ліцензію та її оплату вести неважко, зарубіжне видавництво оперативно реагує на всі листи і подає вичерпну інформацію. Поступово у них формується картина зацікавлення перекладача їхніми книжками, і тоді можуть надсилати книжки, яких ви ще навіть не замовили. Ось таке бажання репрезентувати свого автора за кордоном, і це не може не тішити. Якби ще й наші видавці так піклувалися про власних авторів. Особисто я пропонувала кільком укр. видавництвам перекласти уривки творів їхніх авторів і надіслати полякам. Наразі жодне не відгукнулося…
Не відповідати авторам і перекладачам - хамство з боку видавництв. Я теж з таким стикалася.
Чи перекладаєте Ви поезію?
Іванно, спасибі за запитання. Ні, поезію не перекладаю. Колись, під час навчання в університеті перекладала поезію з сербохорватської. Зараз перекладаю лише прозу, з польської та верхньолужицької.
Шо робю цілий вік, то ся дивую талантом пані Таран влізти в найменшу дюрку і звідти повчати чесних Федьковичів, як і кому писати і, вібачєйте, дєкувати. Ви би, пані, перше шос самі напісали путящого , а тоді вже пхали його по заграницах. Йой-йой, нема на вас файного опришка, абис втєв при самій горботці… Знали би сте, що таке еротика в шістдесят неповних літ… Я би сам не проти, але лінка з верховини спускатиси у ваші, тьху, столичні млости. От хіба шо на ваш, пані, ювілєй сивочолий. Але й то з умовою, шо на него з Европи прибуде мій цімборик славнозвісний Юра Андрухович. А наразі вібачєйте, коли шос не те бовкнув, бо то я від щирого серца вам помогти, а воно ж, по собі знаєте, вічно на дурне віходит. Але попри все - рубайте вікно в Европу, бігме, там таких ще не виділи. Мені ж з мої верховини-полонини видно…
Пані Божено! Наберуся нахабства і дозволю собі порадити Вам більше не брати участі в обговоренні поезії Солодовника. / Пані Кіяновській - теж. /
А от якби я жила у Львові, я б із задоволенням брала у Вас уроки польської. Чи складно опанувати цю мову самостійно?
Я “раджу” не брати участі не тому, що палаю ненавистю до п.Іллі / я не знайома ні з ним, ні з його творчістю / , а тому, що це треба просто при- пи-ни-ти.
Іванно, польську мову вивчити нескладно. Можна й самотужки, якщо багато читати й слухати (радіо, телебачення). Якби мала Ваш мейл чи якийсь контакт, надіслала б комп’ютерний варіант хорошого підручника пол. мови, з диском.
А що стосується цього “шоу”, то я з Вами цілком згодна. Це вже нагадує цирк. Просто я не думала, що дописувачі поводитимуться, як коментатори на російських деяких шовіністичних сайтах, де ані слів не добирають, ані емоцій не приховують. На жаль, тут і тон, і агресія просто вражають… Де вже тут до перекладів чи поезії.
Пані Божено ! Дякую Вам за відповідь і за готовність допомогти. Я багато років маю підручник, словники, навіть книгу кулінарних рецептів польською. Мені потрібен тільки “живий” викладач, який би постійно жахав мене двійками та лаяв за тупість / не подумайте - я не про Вас ! /, тому що я ледача і песимістична дівчинка. (((
Приємно було з Вами познайомитися !
Комікси! Вивчаючи мову, класно починати з читання коміксів. Я з чеською випробувала, зокрема, і такий спосіб: ксерокопія комікса з порожніми “віконцями реплік”. Накладаєш на чистий аркуш паперу - і відтворюєш первісний текст, або придумуєш в міру “альтернативну історію”. Коли є емоційний контекст, мова вчиться легше і швидше. За граматику раджу братися (інтенсивно) тоді, коли Ви будете розуміти (впізнавати) принаймні декілька сотень слів. А ще раджу Вам придбати кілька аудіодисків з польськими книгами (польською мовою) - і ті ж книги, перекладені українською. Наприклад, щось із Токарчук. Або “Лялю” Денеля. Там добра і різнопланова лексика. Перечитайте кілька разів укр. переклад (можна - розділ) - так, щоб Ви могли переказувати, як в школі, близько до тексту. А тоді починайте слухати аудіоверсію. Хай воно на кілька тижнів стане для Вас звуковим фоном. Вмикайте навіть тоді, коли лягаєте спати. Текст, який ми чуємо у напівдрімоті, надзвичайно добре запамятовується. Наступний етап - переписування польського тексту цієї ж книжки. Ручка і зошит. Не менше 2-3 сторінок щодня. Наступний етап - “диктант” (з обовязковою перевіркою помилок). Далі - “перекази”. Я ще писала “листи” до автора чи до вибраного персонажа. Повірте, це займає не так уже й багато часу. І граматика піде як по маслу. Звичайно, у знанні мови будуть прогалини, це все-таки не академічна освіта. Але це набагато ефективніше і далеко не так нудно, як тоді, коли маєш справу з сухим підручником. За якийсь час влаштуйте собі “словниковий диктант”. Затуливши “польський стовпчик” у “великому” словнику , спробуйте відтворити польською початкові форми слів з “українського”. Ви побачите свій рівень. Наступний етап (якщо Ви його потребуватимете) - десь 20 годин занять із ВИСОКОКЛАСНИМ ВИКЛАДАЧЕМ. 10 годин - замало, а посередній - ну, думаю, він може бути ефективний тільки як співрозмовник, а не як викладач. Тобто - це приблизно рік роботи! Після того, будьте певні, ваше знання мови буде цілком добрим, вам ще треба буде тільки “розговоритися”. Єдине, чого потребує цей мій спосіб, - бажання і сила волі. Воно “запрацює”, але тільки якщо це робити щодня. Успіхів!
Іванно,
якщо у Вас буде бажання подивитися мої переклади, то подаю їх. Підручник, який є у списку, дуже зручний для вивчення. Я, як викладач польської, лише по ньому й викладаю останні роки.
1. Чорнакец Є.-М. Мишка в хмарах / Пер. з верхньолуж. Б. Ю. Антоняк. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 47 с.
2. Брєзан Ю. Великі пригоди маленького котика: Повість-казка / Пер. з верхньолуж. Б. Ю. Антоняк. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2005. – 56 с.
3. Чорнакец Є.-М. Зачарована сорока / Пер. з верхньолуж. Б. Ю. Антоняк. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 44 с.
4. Брєзан Ю. З щоденника маленької такси. // Пер. з верхньолуж. Кур’єр Кривбасу, № 199, 2006. – с. 185-202.
5. М. Ковальська. Польська мова за 4 тижні. Інтенсивний курс польської мови з компакт-диском / Пер. з польської Божени Антоняк. – Warszawa: REA, 2004. – 449 c.
6. Краєвський М. Кінець світу в Бреслау: Роман / Пер. з польськ. Б. Антоняк. – К.: Факт, 2007. – 388 с. (Серія «Exceptis excipiendis»).
7. Краєвський М. Смерть у Бреслау: Роман / Пер. з польськ. Б. Антоняк. – К.: Нора-Друк, 2009. – 210 c.
8. Краєвський М. Голова Мінотавра: Роман / Пер. з польськ. Б. Антоняк. – Львів: Піраміда, 2009. (книжка вийде на початку вересня)
Пані Маріанно ! Пані Божено !
Дякую за увагу до мене. Я дуже ціную це ! Як приємно, що Літакцент може об’єднувати людей !
ОБОВ’ЯЗКОВО скористаюся Вашими порадами.
П. Маріанно, я бачила Вас у Книзі.ua. Ви справили на мене ДУЖЕ гарне враження !
Я знайшла в інтернеті гарну мелодію.
Беше. “Маленька квітка”.
На жаль, зарубіжні перекладачі шукають у нас не те, що варте, а те, що попахує порнушкою. А воно якраз і свідчить про рівень літератури - вона ніяка. Потрібен координатор, який би скеровував перекладачів на твори, варті уваги. Спілка Яворівського на це нездатна, бо він її ррозвалив. Отже це має взяти на себе Літакцент. Більше справ і менше слів!
у вас якийсь радянський підхід. Ось це ми дозволяємо перекладати, а це - нізащо. Це дурість, перепрошую. Мисліть ширше: потрібен якомога ширший каталог наявної української літератури перекладений кількома світовими мовами, а іноземні видавці най звідтам і обирають що кому до смаку. Координація потрібна, але як скеровування в одному напрямі, а не тоталітаризм.
Тілю змовили за координування, як ти вже сми перепудив. Мол, куди ж я з новим самоскидом перекладного дрантя, же стоїт на границі? Мол, вічистив файну яму літсміття в Лондоні і хтів би”м удома вже за те хоч якої плати.
перекласти зможете?
Пане, аби дізнатися, що яйце не бовток, його варто понюхати, а не обов”язково з”їсти. Мовиться про головне, а другорядне відмежується.
Цікаво, чим займаються українці в діаспорі? Чи вони лише гроші заробляють? Минулі покоління діаспори бездарно віддали своє життя вічності. Ніхто з них не потурбовався про розвиток перекладацької справи. Чи це не свідчення нашого примітивізму - комашкам не до великих споруд?
Літакцент “потягне” не тільки цей напрямок, адже переріс себе як “видання, покликане бути провідником у світі сучасного письменства”. Навряд чи у спілці письменників так вирує літературне життя (сАме літературне), як на Літакценті.
“Слово і Думка можуть багато.” (З рубрики “Про нас”.)
Знаєте, читати українське за кордоном хочуть таке, яке відповідає їхнім зашореним уявленням, кліше та стереотипам. Найкраще йде те, з чого можна почерпнути образ всієї України - який він - знаєте самі: анархія, відсталість, узбіччя Європи. Ось це за милу душу! А “висока полиця” з України - це непридатне для антиукраїнської пропаганди. Як нас там люблять, так і леліють. А чи любимо себе самі?.. ТАК: ну, тоді вперед популяризувати себе.
Але ж загальнолюдські цінності ніхто не відмінить. Вони однакові - що тут, що там. І, скоріше за все, там більше шануються. Тому писати про них можна і крізь призму “анархії”, “відсталості”, “узбіччя Європи”.
Чи назвете недавні твори укр. письменників про загальнолюдські цінності, які б могли потрясти літературний світ?
Може, і є, але вони не можуть пробитися у світ - майже ніхто з видавців не розуміється на літературі. А ті, що вдають себе спецами, шукають в зерні полову.
Це питання потрібно адресувати літературознавцям, критикам. Бути “в курсі” всіх “недавніх” (І не тільки) творів - саме їхній обов’язок, а не звичайного читача. Я тільки почав цю вельми цікаву справу - знайомство з творчістю сучасних українських авторів. Тому і буваю на цьому сайті.
Але, ВПЕВНЕНИЙ, такі автори в Україні є. Я чув, зокрема, про Василя Портяка.
І ще одне. Творів, які б “потрясли”, може і не бути. Поки що. А от автори для цих творів є. Значить, такі твори ТРЕБА НАПИСАТИ !!!
Те, що написав п. Дух про видавців, - стовідсоткова правда. Видавці (92, 789 % ) - повні НУЛІ в питаннях літератури. Але їхні гроші - їхній вибір.
Згоден. Де ж молода критика? Чому на факультеті творчості в Шевченковому університеті не готують критиків. Їх легше навчити, аніж поетів. Ще не пізно зробити, якщо там не бюрократи. Таке враження, що державу не цікавить наша література і культура. Бо нагорі сидять капітани-бізнесмени, які за все життя не прочитали жодної книжки.
Моє тверде переконання - навчити бути поетом може себе тільки сам поет. При умові, що йому дано
Творцем чуття Слова. А спеціальність “літературна творчість” повинна передбачати підготовку тільки критиків. Ну, може, ще дешевеньких сценаристів для дешевеньких серіалів. (Тільки для цього бувають курси і чи потрібно це?) Всі точки зору, висловлені на сайтах, цікаві тільки відвідувачам цих сайтів.
І, розумієте самі, поставлені питання завжди залишаться риторичними.
Які там книжки - вони законів не читають.
Один інтернет-сайт дописався до того, що “професіоналів не друкуємо і знати не бажаємо”, а лише недорослів. Тому в нас література на рівні любителя, а вона вимагає ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ. Якщо ювілір буде працювати раз на десять років, то він повністю деградує. Ми цього не можемо зрозуміти. Все на емоціях таа на крилах мрій.
Ся дивую дискусантам. Каменяри Літакценту віставлєют теми інтересні до боли, а їх зводєт на ніц. Страх бере за плечі, коли видиш, що ніхто до толку не відає, що робитси в українській літературі! Таже прочитайте не лиш себе, а таких як Портяк! Най старе лубє,єк дімаров чи базилєвскій, не бачит далі носа свого. А ви ж молоді! Мали би-сте знати, що нині у европі і русії перекладаютси не тілько андруховичі із забужками за гранти, а яроворські з кримами і їже за гроши спілки. Видів зі свої верховини, як вони припхалися до Швеції удвох намість наших файних перекладачів зі швецької і там взєлися за комітет нобеля. А форум “слово без кордонів” ? Хвалятси, що 400 тис. дол. потратили на розваги перекладачів, ще й із собою по тисячі долярів дали преміяльних, не кажучи про гонорар. Тепер світ насолоджуєтси “справжньою” літературою. Сараки…
Так, зараз поблизу і довкола Спілки крутяться письменники-бізнесмени, заробітчани, підлабузники. Хто добре посміхається Яворівському має премії, їм знаходять перекладачів, хоча їхні опуси дорівнюють Нулю. Як було за Совка, так і лишилося - нездароність вгорі, а таланти - на дні. Прикриваються кволими адвокатами-дімаровими.Тому треба Спілку реорганізувати, перетворити її на Літфонд. Правда, кажуть, від неї залишилися ріжки та ніжки. Там уже заправляють бютівські багачі типу Сенченка. А Крим закуповує грошима театри, зарубіжні видавництва - новий корнійчук горяде. Вони сподіваються з приходом авантюристки поставити всіх на місце.
А що станеться з приходом авантюриста?
Будете за вказівками до Москви їздити.
Прокололи”сте, вуйку, на лексемі “припхалися”. Не дуріт людєм голови, кажіт по-вченому.
Що, українці, знову заснули? Прокидайтеся, бо проспите Україну, а з нею і все. Бийте у дзвони! Чи ви мелодії шукаєте на сон грядущий?
“Бийте у дзвони!” - Конкретизуйте.
А хто ж буде бити у дзвони, як не творча інтелігенція? Чи всі оглухли - і дзвонарі, і ті, хто мають почути дзвін?
Не оглухли, а стали байдужими, зневірилися. Як саме треба бити у дзвони, що робити? (На Вашу думку).
Треба бити дзвоном по голові.
Бо разом нас багато, а по одинці ми - боягузи. А де багато, там користі мало.
Велике починається з малого: за роки Незалежності влада деморалізувала суспільство. ТАКИЙ Яворівський і ТАКИЙ Крим - бо такі МИ. Усе взаємоповязано. “Сіренькі” члени Спілки не сплачують членських внесків - керівництво маніпулює майном Спілки, але насправді це речі одного порядку.
Членські внески - це єдина робота Спілки. А письменник від неї нічого не має. Тільки членський квиток. Інколи, щоб ним муху убити.
Між іншим, ті книжки Крима, які цього року побачили світ польською мовою, цілком читабельні. До презентацій він залучає професійних акторів. Польське літературне і довколалітературне середовище (правда, переважно це люди середнього віку), наскільки мені довелося бачити, сприймає Крима дуже позитивно. Додатковим чинником є те, що він активно акцентує на своєму єврейському походженні, а в Польщі, особливо у деяких колах, це досить вагомий чинник.
Як не був Крим начальником, то ніхто його не знав і нікого він не цікавив. Але вся ця комедія до пори до часу.
У Польщі справді підтримують лише авторів еврейського походження, незважаючи на якість товару. Аби свій.
Дивно дуже, дивно з цими українцями діється - ні живі ні мертві. Їх тисячі в Румунії, Болгарії, Чехії, Німеччині… Однак ми нічого не знаємо, що робиться в літературі цих країн. Хіба ніхто з українців (сподіваюсь там знайдеться двоє-троє грамотних, не може інформувати на Літакцені про творчість їхніх літераторів? Таке враження, що там все вимерло. Я вже не кажу про Японію, Китай. Китай міг би видавати українців мільярдними накладами, але ніхто не володіє китайською. А в нас тільки путнього матеріалу в шухлядах. Здавалося б, Інтернет дає змогу показати світові наші здобутки, однак деякі письменники або ігнорують Інтернет, або бояться його, як чорт ладану: навіщо мені літак, якщо я й пішки дійду. Хай вже старе покоління ліниве, але ж молодь пасивна і ледача - нічого не хоче робити - жде золотого дощу з чистого неба. По написанню поезії ми вже випередили світ, час уже щось показати світу путнє. Злазьте, патріоти, з теплих печей! Приїхали!!!
Маємо в Україні людину, яка могла б очолити літпроцес, але крім універсального талану він не має ні влади, ні можливості. Це другий за величиною після Івана Франка літературний діяч - Іван Андрусяк. Він створений для польоту, енергії у нього на 1000 чоловік. Отаких би нам побільше. Хотілося б почути тут і його вагоме слово. Агов, Іване, відгукнися!
Це я вже сам із собою розмовляю.
Неправда, що автори єврейського походження мають у Польщі (чи деінде) якусь особливу підтримку. Просто є коло читачів, яке вибере радше Діну Рубіну, ніж Тараса Прохаська. А Крим - це також репрезентація укр. літ. Як і Курков. Як і Жадан. Як і Ірена Карпа. Не можна нікого відкидати, бо кожен письменник має власну аудиторію. Якщо Крима хочуть перекладати і видавати - це добре. Причому це добре не тільки для нього. Для нас теж, навіть якщо ми цього ще не розуміємо.
Зрозуміло, що хтось - це вітер з чужого берега, який захищає те, що йому до душі. Таким чином, маючи гроші, єврейські письменники виштовхають українців звідусіль. І, розігравши спектакль, будуть називатися українськими, пишучи російською. Це нам вбивають куркови, крими та інші т.з. українські письменники в лапках. Це своєрідний метод русифікації, коли тебе привчають на чорне казати біле. Бездушність ніколи не замінить національну душу. То товар, викинутий на торг. Це все з антиукраїнської філософії Дімура Табачника.
Мене не цікавлять ні Крим, ні Курков - це діти Москви, хай вони ними опікуються. Чому я повинен радіти, що вони мене перетворюють на яничара?
Говорити про поганих українців і поганих українських письменників неконструктивно. Конструктивно - створити в одному місці єдину базу даних, можливо, “профілі” українських письменників (усіх, хто буде у цьому зацікавлений), з перекладом основних відомостей про письменника принаймні англійською (в ідеалі - англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською), з можливістю розміщення деякої кількості оригінальних текстів та (якщо є) перекладів цих текстів іншими мовами. Причому, як мені здається, про щось таке можна просити навіть адміністрацію того ж “Літакценту”. І самому сайту ця ініціатива обійшлася би зовсім недорого - досить лише розробити стандартне для всіх “кліше” з можливістю для самих авторів вносити і змінювати дані. Я думаю, що вже за півроку набралося би не менше сотні заповнених “профілів”. І тоді ніхто не міг нарікати, що когось обійдено: всі мали би рівні можливості, було б бажання. Адміністрація “Літакценту” здійснювала б тільки загальний нагляд. Це стало би кроком - не першим і не останнім - до того, щоби літературні агенти і видавці за кордоном отримали більш повну інформацію про нашу літературу.
Про це якраз і йдеться, однак ми завжди почуємо голос спритних їжаків: “А я вже тут!” Тому що ці хлопчики перетворили літературу на базар, де все продається і замість якісного підсовується барахло. Зарубіжні видавництва ніколи не будуть колупатися в наших душах (творах), їм вистачає матеріалу. А розгрібати чужі завали дуже дорого і невдячно. Отже вихід один: українці (і не тільки українці), а всі хто мешкає за бугром і володіє чужою мовою, повинні присвятити себе перекладацькій справі і штовхати наш паровоз вперед, доки він не набере швидкості. Просто українці ліниві, вже навіть росіян переганяють. Ті хоч ворушаться, а ми вже й не дригаємось. А хочемо все й одразу. Такого не буває.
Літературу порівнювали з базаром навіть у часи Софокла і Евріпіда; і “спритні їжаки”, і биті жаки серед пишучої братії завжди були і будуть. Час усіх розсудить. Зараз нехай назбирається критична маса імен - бо і Крима, і Куркова ЗА БУГРОМ читають все ж таки не російською. ТАМ важливо, що вони З УКРАЇНИ. Вас же - як читача - мабуть, не цікавить, що та як Орхан Памук. Ви просто знаєте, що він - з Туреччини. Муракамі асоціюється з Японією (хоч у Японії його радше не люблять). І так далі. Повірте, нас будуть перекладати. Нас УЖЕ почали перекладати. Насправді в сучасній українській літературі бракує текстів, бо переклад - це у певному сенсі конвеєр. Сучасного західного видавця можна зацікавити ОДНИМ українським автором, але краще, якщо авторів багато: тоді набагато легше просувати книжки, у масового читача зявляється закікавлення літературою цілком конкретної країни. Так свого часу “вибухнула” літературою Латинська Америка - Астуріас, Неруда, Маркес, Пас стали нобелівськими лауреатами, а інші - пішли за ними, Тому повірте: чим більше імен - тим краще. Хай буде багато різних імен. Он Мілорад Павич у сербів - майже один: цій літературі забракло критичної маси.
Свого часу (за Плюща) в ЛУ друкували з продовженням довжелезну повість Куркова про президента. Це була така нудота, що до цього часу не проходить. Друк потім припинили через протести читачів. І раптом читаю: цей роман йде на ура в кількох країнах. Відтоді почав сумніватися у смаку зарубіжних перекладачів і видавців. І стало зрозуміло, чому вони перкладають дерешів, жаданів та інших. Для нас це нецікаво, бо ми виросли на високих зразках світової літератури, а до мішури у нас алергія. Правду кажуть, за кордоном видають не все талановите, а те, що має комерційний зиск і розраховане на примітивного обивателя. Не думаю, що Кінг, Браун, Еко читатиме Жадана. То все авантюра. Штучно виготовлений алмаз так і залишиться штучним на відміну від натурального, хоч би як його рекламували. І ми тим самим збиваємо молодь на манівці. Вона також намагаються піти їхнім шляхом, нібито найкоротшим до слави. Це своєрідна хвороба. А радіти “братській” допомозі єврейських письменників нам не личить. У нас різні погляди на літературу і мета.
Мені здається, непристойно примазуватися українцям до здобутків єврейсько-російських письменників. То давайте складемо руки і хай вони за нас дітей роблять. А ми будемо радіти.
Ото вже фест сказали, аби”сь були здоровенькі.
Видите? Про що би не вогорили, а віходит на те, шо про тих казнокрадів Яворівского та Крима, лиш Шкляра забулим. А шо то значит? А те, шо знаєте їм ціну, лиш боїтеси зібратиси та вікинути, вурдулаків, із спілки разом з Сенченком та всім БЮТом. Але чо? та же вони ніц не варті! І вже всі гачі переср… від страху перед одною Тарасюк! Одною бабою! А шо буде, коли вас усі 2 тисячи віступєт фронтом? Та жодна прокуратура з Обехеесом того не зробит, шо ватага опришків. А ви отуто голасаєте, сховавшис за псевдами, доки ті крадут ваше та покимонами вас називают, та себе поперед пруть світові в очи. Вже й декому дітей на старість поробили… Йой, ліпше би я турком був, і всього того не чув і не видів … Ганьба і шлюс….
Але я ше не сказав головного: як би чолові літакценту не вікаблучувалис та не вдавали, шо то шо ся діє в спілці, їх не обходило, а народ инчої гадки. То чи не пора таки вже зачєти по-чоловічому питати з того Яворівского з Кримом? Та з тих дімарових з базилевськими , гримичів з талалаями та качанами… Агов, пане Йване та ви, пане Влодку! Народ кличе до дії.
Якби письменники знали собі ціну, то , може б, щось зробили, але кожен вважає, що не його справа з крадіями боротися “Я вищий за те, у мене книжки є!” і ЧЛЕНський квиток. Ото еліта (маю на увазі членів Президії і Ради), зігріта преміями, подачками і спиртним! В газетах, на радіо боряться з вітряками, як справжні воїни, а в житті - натуральні пристосуванці, боягузи. І ніхто з них не вигукнув: “Доки?!” Лягають під Яворівськогоі Крима чоловіки і жінки, безсоромно відробляючи іудині гроші. А де наші так звані генерали-Герої? Чекають на другу Зірку? Ні совісті, ні сорому - обцілували Кучму дзюби, драчі, павлички та інші нахлібники. За шматок гнилої ковбаси. Двуликі януси. Тому такий і розбрід у Спілці, яка поділилася на олігархиків і чернь безвольну. Справді, одна Тарасюк боролася з цими паразитами у масках добропорядних. Правду казав Стус: прийшов час бездарних Яворівських. Саме їхній час, який ми їм подарували.
Тож Яворівський - ПОЛІТИК. Куди йому до літератури?! Він країну рятує…
“Чистими” руками.
Від таких, як сам.
А що то за історія у Спілці з якоюсь працівницею, якій нібито начальство зробило дитину і компенсували її муки творчості окремою квартирою, хоча письменникам вже 20 років не виділили (крім усюдисущого Крима) бодай якусь халупу. От уже спритники!
Мой, хлопи, лишіт пльотки про ту біду із хутора Талалаївки! Най множатси! Я про инче: про деякі мудрі речі Хтося. Про ту базу даних. То мудро. Абись лиш Панченко то взєв до уваги. Але прошу пана не ріняти хрін до пальца, а Крима до письменника. Бо перекладают його за наші з вами гроші ті поляки, що не вилазєт з України! Єкогос Пєстку, най його качка копне, попід боки водєт на всіх фестинах. Я ж то думає: чого б то? А то він крима з я-вором перекладає!. Лиш приміяльних кожному з тих драгоманів на форумі без прєдєлу по тисячі долярів вручили! І гонорар плятє! А ви півкаєте про дідчу маму зна що! Стидайтиси, Хтосічку, бо від вас кримом яворовским пахне! Гейби не годні відділити котлєт від мух! Европа Тютюнника, Вінграновського не знає, а ви ся тішите Кримом! Юхниця ваш Крим! Мой-мой, де моя бартка? Ховайтеси, або мовчіт!
Так, вуйку, так. Начальство біситься з жиру - дуже хоче увійти в історію літератури через сортир. Гадають, щобільше наклепають перекладів, тим вищим стоятиме їм пам”ятник. А для цього гроші письменницькі потрібні, тож і підторговують майном Спілки на всю котушку. Одні дереші, андруховичі,жадани та Компанія живуть за рахунок єврейських ґрандів та мед-горілочку попивають, а інші з брата останню сорочину здирають. Під виглядом демократів. Вчора бачив ЛУ - то там якийсь шабаш наближених до Я-вора писарчуків - навіть обличчя на фото фальшиві. Зате славлять свого фюрера книжками і солодкими речами. Перетворили літературу на бізнес, ще й у політику лізуть зі штампом ВОР на плескому лобі. Отак-то вуйко в Україні ведеться - злодіїв більше, ніж народу.
А де ж це наші високочолі борці за Україну і справедливість моцні сортирики О.Чорногуз і Є.Дудар, В.Чемерис? Вони ніяк не знайдуть собі секундантів на Чорну річку? Чи досі з Вітряками воюють на мерседесах?
Юхниця - вождь писучої графоманської братії. Дивно, що його не прийняли до Спілки - видавали б книги по 1 грн. за тонну.
Я-ворівський укупі з Кримвидавом можуть самі репрезентувати нашу літературу де завгодно - а решта письмаків хай відпочивають на лаврах. Тим більше, що скоро вони не зможуть нічого видати друком, бо ця братія зробила їх жебраками. Не даремно Володько Я-вор так розпинався у своїй близькості до Загребельного - треба ж свої гріхи сховати за чиюсь широку спину.
Невже, і зараз треба собі морочити голову і ще й гав не ловити, аби усі літературні діячі похилого віку не були тільки мовчазними інвалідами, невже всі старі кадри в літературі так забісовані і зіпсовані жебрацькими пенсіями від НСПУ??? Не вірю…
А що Геркулесеві стовпи поставите для Я-вора? Настав час очищати авгієві конюшні живою течією сучасної молодої літератури України, Пропонуйте молодь.
Слово молоде і живе виростає з землі України, а не з владного Олімпу наших обкрадачів народу. До живого народного слова, а не до брехливої влади, нам залучати би молодих авторів. Велика Українська Література відбилася від самої себе, пішла на манівці, пішла у заможну владу, тому сучасний автор не з простим народом, він порпається у своїх проблемах, і народу такий гармидер в літературі нецікавий,
А чому такі бідні і нмці обласні осередки НСПУ, бо обслуговують сучасних бізнесменів-видавців, або самі є такими? А треба обслуговувати саме літературу свого регіону. Як зробити так, щоб з молодого митця сім потів вийшло, аби він не статв паразитом на тілі української літератури. Отут треба ставити питання руба!!! А сучасні паразити в українській літературі - жирують, товстіють у своїх котеджах за їхній рахунок.
Як зрушити з мертвої точки саме молоду літературну “карту ” України , аби вона підтримувала сама себе у своєму розвої, отут потрібна креативна молодь, - а для старих митців настав час накриватися мокрим рядном. Доживає своє владна порука паразитів в літературі і в НСПУ - цей доступ і до державних, і дармових і жебрацьких грошей на існування інвалідів літератури, які обслуговували “ідею ворожого ставлення до Літератури” .
Як нам зараз потрібна література майбутньої України, яка належать саме молодим.
На жаль, молодь втратила орієнтири - вона кинулася наздоганяти західний потяг, що давно вже зник за обрієм. Отож ми й бачимо дежав”ю. Плоди в літературі можуть дозріти лише за титанічної праці письменника, а не в погоні за скороминучим. Не кожному під силу витратити десятки років на те, щоб створити (абож не створити) щось путнє. Сучасна література - це звичайна публіцистика низького районного рівня, набір матюків і сексуальних прийомів та туалетних пригод. І підтримка космополітичних ґрантодавців та дядечок з вивихнутими мізками “набекрень”.
Ще Тарас писав, наче про молодих: “у наймах, сестри, й помрете”. У наймах барона Я-воровського.
Гортаю сторінки цього юхницького Дніпра - і мурашки по шкірі повзають: одна графоманія та купа помилок. Юхниця - фюрер українських графоманів!
А що Ви маєте на увазі, кажучи про Дніпро без лапок? Чи не журналом зараз заправляє Его Величество Графоман Юхниця?
Cлава Йсу, дочікавси! І не одного Довбуша, і ватагу! Ся дивю з верховини на пробуджену Україну і плачу! Та де?! Ридма ридаю від щістя! Наконец! За що любю вас, цімборики, то за те, шо спите-спите, а відтак враз - за бартку! Та лишіт тих фальшивих героїв, шо коло кучми трутси. І од я-вора своє взєли, єк мовчат.То така їх доля-тертися коло неронів, а нарід дурити, шо борютси. Молодіж - от шо нас до світа приведе! Чули-сте, що той легінь з Винниці каже?! А Дух? Пророк! А решта? Нє, то не годен без сліз чути! А я вже тут волоссє собі рвав, гадав, що лиш жінки зосталися при розумі і одвазі. А вижу: є! Є чоловіцтво! Але балачка балачков, а треба щос робити конкретно! Таже гине Україна! Коли вже юхница загадив, вібачєйте, Дніпро, і Вітчизну спродали, то шо далі чекати? Берім ту непотріб за гачі та з найвищої скали! Сам Пан Біг уже того прагне аж ну!
У нас писуча братія поділилася на нормальних письменників та на лавреатів усіляких (кажуть понад сто) премій. Як мовиться, пан без зброї чоловічої, зате у штанях.
я підтримугтиму Явора завжди і кругом, тому що він герой України, а всі інші - бздюча свинота!
Видно, що ти з БЮТу - там всі з такою лексикою. Лозинські.
Виходить, що молодь пише на попит, а нетлінне їх не цікавить. За нетлінне не заплатять, як за туалетні пригоди дядька Олекси.
Звичайно, молодь не хоче довго чекати. Їй потрібно багато і негайно. Тому й виробили такий стандарт туалетного письма - поки справив потребу - став видатним і грошовитим.Тобто нікого не цікавить якість,а лише фаст-фуд. Душа до уваги не береться - це зайвий елемент.Тому й існують такі видавництва, як Фоліо, Кальварія, Грані Т, що випікають гарячі млинці.