Мáксими максималіста Максима
- 29 Лип 2009 07:05
- 1,437
- 151 відгук
Максим Солодовник ... голоси подорожніх у сутінкових довгих алеях... — Київ: Смолоскип, 2009
Найперше – музика у слові. Від часів Поля Верлена ці слова прижилися аж до буквальності. Не секрет, що молодь перебуває під потужним впливом музики, відтак намагається жити і творити відповідно до «законів» улюбленого стилю. Можна писати джазово, рок-н-рольно, готично – в такому разі поетичне слово Максима Солодовника – це гранж і панк. Це скептицизм стосовно цінностей сучасного суспільства, страх бути втягнутим у «систему», усамітнення, атомізація, маргінальність.
Максим Солодовник переміг торік на літературному конкурсі видавництва «Смолоскип», за що тепер має надруковану збірку верлібрів «…голоси подорожніх у сутінкових довгих алеях». Він – вельми молодий поет і літературний критик з Полтави, який, за словами анотації, «любить багато життєвих сфер»: музику, дівчат, добре вино, Формулу-1… Захоплення сучасного міського хлопця, що не назвеш екстраординарними. Звідки Максим черпає життєвий досвід для оформлення його в поезію? Звісно, з бездонних, похмуро-вразливих глибин своєї неповторної індивідуальності, загартованої у битвах з вулицями та провулками, «близнючими спальними районами», самотністю брудних кухонь і горищ, безсловесними уявними війнами з натовпом обивателів-«цивілів» та перестрілками з незбагненним жіночим тілом.
Збірка «…голоси подорожніх…» оформлена урбаністичними фотознімками – авторськими та чужими. Кожна світлина займає сторінку, втім невисока якість зображень, відсутність обробки та чорно-білий друк на офсетному папері додають книжці присмаку самвидаву. Деякі картинки до того темні, що важко зрозуміти, що ж на них зображено.
Збірку Максима умовно можна розділити на дві частини – вкрай суб’єктивні замальовки та більш логічно оформлені поезії. Перша частина, що завершується віршем «Антракт людини», має медитативний характер. Ці твори лаконічні, фрагментарні, думки у них плутані, образи невпорядковані, мова наближається до потоку свідомості. Поет часто не закінчує речень, вводить еліпсис, ритмізує текст анафорами. Ці вірші складні для розуміння із двох причин. По-перше, тексти перенасичені термінологією та абстрактними поняттями. М. Солодовник радше віддає данину словам, ніж породженим ними асоціаціям: «Обходячи свої отерплі горизонти, // здійматимеш пилюку макабричних літ; // Нема твоїх братів, сумним ясоном // ти вирушаєш у глевкі світи». Надлишок епітетів часто не виправданий, причому поет любить поєднувати не властиві художньому мовленню слова з досить банальними образами: похилі площини днів, фібри землі, космічні уколи і мишачий біль, мутагенез підвалів, внутрішні депозити свідомості – такі словесні картини мало що говорять читачу. По-друге, інтерсуб’єктивність, принцип, який Максим використовує у своїй поезії, не виправдовує себе як прийом. Суб’єктивна епістемологія новітнього мистецтва передбачає діалогічну форму спілкування автора й реципієнта. В той самий час читач «…голосів подорожніх…» часто почувається випадковим чи навіть зайвим свідком: Максим Солодовник не володіє таким особистим досвідом, який міг би стати новим для аудиторії, а також не шукає засобів передання власних переживань, як це робили апологети західної інтерсуб’єктивної поезії у 1950-ті, — наприклад, схвилювати читача, щоби «дати спробувати» власного хвилювання. Діалогу не відбувається. Удавана щирість часто обертається самомилуванням та неспроможністю розкрити можливості віршування. У передмові до збірки Павло Коробчук пише, що тексти Солодовника «більше не для когось, але тексти – від себе». Тоді хочеться спитати: а для чого видають такі тексти?
Друга частина збірки відрізняється від першої впорядкованістю думок, стилістично вона краще оформлена і меседж її зрозуміліший. Якщо у медитативній частині автор намагається описати свої бурхливі стани, висловити те, що висловити неможливо, то решта віршів збірки розробляє соціальну проблематику. Вона, з дозволу сказати, є громадянською лірикою. У найкращих традиціях авангарду світогляд ліричного героя – бунт. Героя оточує нестерпне жлобство й механічне споживання, йому доводиться жити у суспільстві, котре не залишило місця мріям, дивам, щирості. Та в найгірших традиціях юнацької гарячковості автор не пропонує жодної альтернативи чинному порядку. Його бунт пропонує знищення й нічого натомість. Основний мотив збірки – обурення і злість на метушливий індустріальний світ й водночас прагнення від нього сховатися. Навіть близькі йому жінки представляють суспільство – виходять з нього і зникають у ньому ж. Вірші часто оповідають про тишу, мовчання, негучні звуки, про зупинку серед шаленства, коли можна побути наодинці з собою та своїми думками. А ці речі для Максима – цінніші за все.
Автора збірки не можна назвати нездарою чи пустодзвоном, яких нині багато серед молодої богеми. Втім, досягає висот лише той, хто працює над собою, а Солодовників субкультурний скептицизм може стати цьому на заваді. Піддатися «промінню гнилизни», яке «розносить», – означає зупинитися. А це призведе до збільшення ентропії й теплової смерті всесвіту, поете. Тоді вже не буде на кого нарікати й ніхто нас не порятує.
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Настю, дякую за вичерпний огляд цього видання. Ще не почавши читати твої зауваги, а тільки глянувши на обкладинку, я дуже скептично поставився до книги. Твоя стаття тільки підтвердила мої страхи. Надто мало у нас якісної поезії, дехто продовжує писати “у шухляду”. Одне тільки питання: навіщо приділяти увагу фігурам, використаним у тексті, коли сенсу у цій поезії все одно немає (я не претендую на всеобізнаність!)?
Смолоскип абикого не друкує - раз.
Солодовник - поет. Молодий, але поет - два.
Якість видання підкачала - але це не має впливати на якість поезії і її сприйняття - три.
І почитайте книгу, перш ніж заявляти, що там немає сенсу. Навіть якщо не претендуєте ні на що - чотири.
Поява цього видання є ще однією ознакою незавершеної освіти п. Семківа, обивателя, якого п. Зінкевич чомусь сприйняв як українського революціонера.
Представтеся, будь ласка і скажіть яка у вас освіта?
Справді, щоб робити такі судження, треба мати вагомі підстави! В іншому випадку це вже просто образа! Ким Ви є, що дозволяєте собі заявляти таке?
Дякую авторці за уважне ставлення до збірки молодого автора, що у нас, на жаль, трапляється нечасто, і за спробу докладного аналізу. Багато з чим погоджуюся, прочитавши книжку.
Та ви що!
Солодовник пішов та поплакався в катанку Семківу, а той його ВИДАВ ЗА ГРОШІ ДІАСПОРИ, як уже видавав графоманів Горобчука та Стусенка! Добре, що діаспора багата, та якби вона тільки знала, НА ЯКУ МАКУЛАТУРУ ВИТРАЧАЄ ЇЇ ГРОШІ СЕМКІВ!
Ще там треба було б Стрнговського видати, то укр. поезії був би повний капець.
мене страшенно тішить ідея (не вперше, до речі, висловлена), що кірдик українській поезії наступить з виданням моєї другої книжки. Гадаю, це яскраво свідчить як про мою поезію, так і про стан української.
“інтерсуб’єктивність, принцип, який Максим використовує у своїй поезії, не виправдовує себе як прийом. Суб’єктивна епістемологія новітнього мистецтва передбачає діалогічну форму спілкування автора й реципієнта”
ця фраза дещо плутана: що таке інтерсуб’єктивність як принцип, і все-таки принцип це чи прийом? і чому суб’єктивна епістемологія передбачає діалогізм? це твердження звучало б більш логічно, якби стояло якраз “ІНТЕРсуб’єктивна”.
гарно написана і аргументована стаття, хоч і не всі аргументи мені виглядають однаково переконливими - скажімо, хіба має поет-бунтар пропонувати якусь альтернативу чинному порядку? це, здається, справа політичних філософів, і навіть вони погано із цим впоруються :)
про музичність та гранж і панк дуже добре сказано, надалі підбиратиму відповідні музичні стилі, читаючи поезію :)
якби я ліпше розбиралася в музиці й термінології, я би теж підбирала для поезії музичні метафори, Сгоре :)
Іллє!
Ви насправді схожі на Софочку: по сусідству у нас мешкала така жінка. Крім того, що вона під секретом усім розповіла, що є онукою Скоропадського, ще ходила на смітник, збирала там капці, що не мали пари, і прикрашала ними стіни своєї квартири. Це тобі нікого не нагадує?
Стронговський страждає на манію величі. Що поетина творчість, що переклади: рівень дуже низький. Може, треба спочатку повчитися? Заочно, наприклад, на філфаці. А то смішно читати той (Поштапт). Це ж несерйозно. Складається враження, що не лише англійської, але й української він не знає.
Складається враження, що Чарльз Буковскі не володіє англійською. Може, так воно і є?
Парубчина з провінційного Житомира досягнув таких пєнкних успіхів у письмацтві, що
кождого з вас, гниддя столичне, переплюнув.
Шепчіть-бо що хочете, а Стронґовський всено луччий.
так у нього ж шиза, як і в тебе, фарадей моцарт!
Це в тебе, шмаркачу, шиза.
Якшо би не наш Ілько, читали би ви Буковскі та Палагнюка по-російськи.
Дозвольте тарабарщину пана Іллі читати, коли поряд лежать кльові російські переклади?! Це ви пургу несете, ґаздонько.
Та й вибір для перекладів він чогось робить із тих письменників, які належать до секс-меншин. І чого б це Вальда йому ще не перекласти чи то переспівати?
Це Буковскі секс-меншина? Чи хто? Палагнюк? Так я не меншину перекладав, а культовий твір. Зара от Гантера С. Томпсона перекладаю, бо теж культовий, хоч по життю був украй аґресивним наркоманом. А Вайлда і без мене перекладали, нема чого по попередниках топтатися.
іллє, ти вже висловлюєшся, ніби старий дід. нема в тебе вже того вогню, що був раніш. робишся, як всі ці отстойники-поезоглоти. та ні буковскі, ані паланік ніколи не були культовими. третьосортна література, розрахована на злиднів-емігрантів, в якій богу моляться на секс, наркоту, пиятику, різну блядву.
все це вже дістало.
і переклади твої були б кльовим проносним для паланіка і буковскі.
Шкода, що не перекладаєш з німецької. Не думаєш опанувати мову великого Goethe?
Ось у Мюзеля Кюрстенштайна
вискочила книжечка новел, які підірвали мораль: підліток зачиняє в сараї рідну матір і сестру. І щоб вони не вмерли від голоду, перепрошую, сере у тарілку і цим їх годує. Поє сечею. Це культова література. Сумніваюся…
мах, я сумніваюся у вашій нормальності.
TAK PRO KOGO, VLASNE, STATTYA?
Цей Стронговський - то це літературна Вєрка Сердючка.
стронговський - ідеаліст, оскільки намагається зацікавити культурою людей, які про культуру не мають найменшого уявлення
А давайте завжди так - стаття про одного автора, а обговорювати іншого!)))) Прикольно!
Та який він до біса ідеаліст: графоман останній. Пане Івченко, здається мені, що Ви сюди якось заблукали з Союзу, якщо підтримуєте Іллю, адже Ілля - радянський спадок нашої літератури.
Марічко, з вашого допису можна судити, що вам щонайбільше 18, тому що будь ви старшою, ви б теж автоматично ставали радянським спадком. Сподіваюсь не літератури, бо ґуґл про вас мовчить.
Таж дайте спокій Іллі! Скажіть спершу, скільки самі ви зробили перекладів, а тоді нападайте. Поливати брудом усі швидкі, аж гидко, а робити справи - то, певно, важливіше. Про Максима Солодовника, може, все-таки хтось висловиться? :)
Нам потрібна література скандальна: відверті сцени злягань, мат, бійки - і все правильною добірною українською. Ми теж можемо, але соромливі і закмплексовані. Уляненка заборонили, а він же літопис написав, словник. Памва Беринда відпочиває. А новели Мюзеля нагадують наш парламент.
Наприклад, мені не потрібні ніякі нові книжки. Вистачає написаних . Прочитати б їх хоча б половину. Або, як та бабця з Шотландії - 25 тисяч. А все, чого мені не вистачало в літературі, я давно дописав сам. Хіба що, може, запити в мене не такі розлогі, як у Вас.
Припиніть балаган, ша!
Стронковський великий перекладач з маленької літери…
Людей, певно, обурює перевдягання Іллі в дівочу одежу.
Мене теж ця його фотографія дратує, де він косить під Вєрку Сердючку.
Несерйозний хлопець загрався у перевдягання. Мля, теж мені транс…
кажучи відверто, таку критику читаю суто для розваги :)
Пан Ілля несерйозно поводить себе на публіці, тепер публіка, видно, вимагає від нього клоунади.
Він поховав у собі Чапліна, а шкода. Його місце в К.Клаб.
Бендер - ось його втілення.
Тоді треба його за чуприну - та й на сцену, нехай розповіда сміховинки. Галкіна завидки схопили.
Чаплін і Бендер - “двє бааальшие разніци”.
,,Снаф,, Паланіка переклала дівчина бездоганно, а Бійцівський клюб, що переклав Ілько, - лайно.
Той його клуб - посивіти можна від несмаку, а Снаф - прямо в маківку.
Не знаю, як вам, а цей Ілля мені гидкий. Блазня якогось нагадує. Бєрдяєв в натурє.
Я погано знаю англійську. Тому не мені судити про переклад Стронговського. Але як перекладач хотіла би сказати, що сама СПРОБА перекласти текст такого рівня складності заслуговує принаймні на повагу. Цікаво написаний експериментальний роман - це майже завжди прецедент абсолютно нового письма. Тобто (у певному сенсі) такий роман - це обовязково щось… безпрецедентне. Перекладач же змушений створити не просто імітацію, а відповідник письма, “голосу”, стилю. Добре, якщо сама мова до цього готова. Українська мова наразі не готова навіть до того, щоби передати нею (адекватно) сленг бітників… Але якщо не робити того, що намагається робити Стронговський та ін., вона ще довго не буде готовою до дуже багатьох речей. Такий “експериментальний” переклад - завжди ризик. Для наочності пропоную почитати старі (між іншим, зроблені корифеями) переклади Діккенса українською. Деякі фрагменти там - як на сучасного читача - здаються не зовсім адекватними, а часом навіть смішними. Чому? Та тому, що у нашій літературі урбаністика була представлена незрівнянно менше, ніж в англійській чи навіть у російській, де віддавна були і Гоголь, і Достоєвський. Тільки наприкінці XX ст. у нас в літературі з’явився достатньо розвинутий відповідний дискурс. У своєму письменстві ми ще тільки опановуємо декотрі стилі, різновиди письма, хоч вони, може, давно присутні в інших літературах. Це - щодо “кльових російських перекладів”. Тут питання не тільки в перекладачеві, а й у готовності мови і підготовленості до сприйняття. Що не дає тому, хто думає, що зробив би переклад “Поштампту” краще, ніж Стронговський, зробити його краще? Помилки в перекладі - річ, на жаль, неуникненна. Але чому б не почати нарешті критикувати Стронговського конструктивно: наводячи конкретні огріхи, але водночас - власну обгрунтовану альтернативну пропозицію? Стронговський - не “великий перекладач з маленької літери”, він - перекладач, з власними знахідками і помилками, як і всі ми. Максим Солодовник - молодий поет, книжки якого я, на жаль, іще не читала, але ті невеличкі фрагменти віршів Солодовника, які наводить автор рецензії, здаються мені цікавими.
Але як тоді пояснити, що Снаф Паланіка на цьому ж сайті назвали класним перекладом, а от Бійцівський клуб, який переклав Ілля, якщо порівняти зі Снафом, виходить просто графоманія…
1. Хто назвав? Оці тролі та троленята?
2. Першим завжди важче.
3. Переклади бувають хороші і погані, адекватні й не адекватні, традиційні та експериментальні, вільні та достеменні. Графоманськими перелади бути не можуть, це не самостійне письмо.
4. У жж є дві спільноти, де я виставляв свої переклади Палагнюка та Буковскі відповідно. І там трапляється конструктивна критика. Чекати неї від осіб, що прописалися на цьому сайті - Боже збав.
5. І все-таки просто неймовірно, що в наш час людина, яка займається культурою, здатна збурювати такі емоції. Виходить, не самою політикою живуть українські інтернетні плюгавці
Ремарк, Доде, Золя, Флобер та всі інші - вмерли в укр. перекладах, а російською лунають, мов живі…
І ще жах: укр. літературної мови - нема, і кожний її знавець захищає свій діалект. А як тоді бути тим, хто не належить до діалектів і вивчав укр. мову, як іноземну?..
Просто читачеві. Тим треба шльохати і гризти годзурі, же такі сі вродили, шо жадного діялекту змалку не чули.
strng, Ти збурюєш такі емоції, тому що провокуєш, - і Ти змушуєш замислюватися над цілком конкретними речами. Багато людей Тобі за це вдячні. Просто роби те, що робиш. Завжди важче не тільки першим. Ти важливий тим, що Ти є. Будь!
Дякую, Маріанно. Я тут теє. Розважаюся.
Ох, Маріанно, стали проти, а значить ворогом. Тепер принагідно будуть топити й вас, як топлять цю чючюндру.
Ілля, йди вже спати, все рівно доводити істину…
зі стіни не витовчеш істини… Добраніч!
Снаф перекладено ідеально, а Бійцівський клуб - переклад з російської.
докази, будь ласка. Доведіть. Переконайте мене, з якої мови я це перекладав.
Прога PRAGMA V.5
Bгадав?
А чому ж тебе тоді Фоліо прогнало, коли ти відмінний перекладач, і Снаф перекладала вже інша людина?
Та послало те Фоліо стронга на х… і взяло іншого бездоганного перекладача.
друзі, ну чому б Вам не почитати вірші Солодовника і поговорити про поезію.
ну що ви можете знати про переклад і стосунки з видавництвами? Чи ви думаєте, що всі рвуться перекладати для Фоліо. Я знаю купу людей, яких не вдовольняють гонорари цього видавництв, і вони з ним не співпрацюють. Я, на відміну від вас, у Фоліо друкуюсь 10 років (не переклади), тому знаю, про що говорю.
Порівняймо:
від Фоліо наш горезвісний Ілля отримав 1.206 гр., це з 4,5 т., які платять всім. Снаф - 6,8 т.г.
Фоліо добре платить тим, хто сам цього хоче. Жадан за місяць заробляє в ньому по 20-30 т. гр.
Але це розцінки для геніїв і майбутніх Нобелівських лавреатів. Інформація з першоджерела.
Фоліо найкрутіше видавництво: чудова редактура та суперсучасне оформлення книжної продукції.
Любо заходити і скуплятися в їхніх фірмових магазинах. І що там забув ледацюга стронговський?..
Порадьте редактора цього видавництва, який бездоганно редагує переклади з германських мов. Дякую.
+1
єдиний дотепний коментар :)
Розгорніть будь-яку книжку Фоліо ( англ., нім. переклад) і дивіться. Але послуги фолівського редактора - зашкалюють, адже ЖОДНОЇ помилки там не знайдете.
Робота на совість.
На останній сторінці - Головний редактор: Фоміна Наталія Євгенівна
А редактора книги нема. То це вона сама все редагує? Нарікань ні в кого з авторів чи перекладачів досі не було?
Тоді БРАВО!
Ото тре вкинути Їлька до вигрібної ями, а зверху засипати його перекладами, най знає, як обманювати, а потім проїхати камазом. Була б моя воля, ох!
Псує він нашу літературу, гвалтує, сіє зло в масах… Дідько болотний.
Нічого дивного - Фоміна працює, як буйвол. Вона поліглот, тому за неї й тримається Фоліо.
Фоміна володіє, здається, всіма євопейськими мовами.
хто знає, чому фоліо дало пендаля іллі?
не плутайте причину і наслідок. Побачивши результат роботи видавництва над Бійцівським клубом, я сам їх послав.
дурні та гордовиті люди.
краще слідкували б за собою, ніж обговорювати стронга
Питаю конкретно: Чому Снаф переклала інша людина, а не ти?! І не треба брехати, що там мало платять.
а хто бреше? У Фоліо мало платять, не узгоджують дизайн і анотації, в яких пишуть всіляку чухню, там часто відсутній редактор, і майже завжди - коректор, багато відомих літераторів сварилися з Фоліо через невиплату гонорарів та роялті і хамське ставлення.. Що б ще такого згадати… Книжки, які Фоліо випускає у своїй класичній серії майже завжди перекладені з російської. Бо за основу беруть тексти, видані в Україні в 1950-х роках, коли инакше не дозволялося.
До побачення, Фоліо.
До того ж, я тоді вже “Поштамт” перекладав.
В рецензії на збірку Солодовника замало цитат.
До “просто читач”:
а ви читали когось із цих авторів (Флобер, Золя…) в українських перекладах? І не соромно признаватися у власній неосвіченості? Не читали, то й не кажіть, що “вмерли”?
До Max. Ви просто не знаєте, скільки платить Фоліо перекладачам. Між іншим, це давно секрет полішинеля. Тому нічого для них і не перекладу. Принципово. Стронговському подякувати треба, що за такі копійки взявся. Отже, не задля заробітку, а з тієї цікавості й ентузіазму, які завжди керують нормальною людиною, що намагається зробити щось для культури.
До тих, хто вважає Стронговського ледацюгою. Якби більшість із вас принаймні не була такою зашореною, якими ви є насправді і виявляли елементарну цікавість до оточення (маю на увазі пізнання, а не обгиджування), ну і ще працювали б уполовину стільки, скільки Стронґовський, життя (у тому числі й літературне) було б куди цікавішим.