Богемна ватра

Літпошта: Збірка молодої поезії і не тільки. – К.: Вид-во Жупанського, 2009
Літпошта: Збірка молодої поезії і не тільки. – К.: Вид-во Жупанського, 2009

Літпошта: Збірка молодої поезії і не тільки. – К.: Вид-во Жупанського, 2009

Кажуть, писати критичні есеї про поезію – марна річ. Все одно що з гармати по горобцях стріляти. Адже Поезія для кожного своя, рівень її сприйняття і розуміння залежить виключно від загальної культури та інтелектуального запасу читача. Від інтелекту ж Поета залежить не місце, яке посідає його доробок у загальнолітературному кошику, а та планка, яку йому пощастить взяти в особистих скарбницях-антологіях справжніх поціновувачів Слова. До останнього часу я боявся, що з переважною більшістю сучасних молодих українських поетів буде так: юрми малописьменних, вигодованих камедіклабами фанатів упродовж 5-6 років і – цілковите забуття потому. Мій скепсис певно мірою скоригувала збірка «Літпошта», що побачила світ у «Видавництві Жупанського». Тут я відкрив для себе кілька несподівано яскравих нових імен, а «старі» (Олег Коцарєв, Тетяна Бондар, Богдан-Олег Горобчук) постали в абсолютно незвичних іпостасях.

Дуже показовою є географія учасників збірки. Перше місце посідає, звичайно ж, Київ (більше 10 молодих поетів і поеток), а от друге – Волинь (9 учасників). Зі значним відривом від Луцька – батьківщина слему, Слобожанщина (4). По двоє – з Тернополя і Сум. І по одному – з Конотопа, Житомира, Івано-Франківська, Дніпропетровська, Чернігова, Рівного, Львова й Черкас. Цікаво, чи означає ця скромна статистика, що Волинь перебере пальму першості щодо кількості поетів у модного нині «віршоплетного» цеху – Харкова? Що ж, поспостерігаємо за цим «перетягуванням линви». Тим паче, що багато поживи для роздумів даватиме з 2010 року Шевченківська премія, де існуватиме певна «реґіональна квота» - часом участі в перегонах за вітчизняний «літературний оскар» не братимуть кандидати з областей, де вже забагато (на думку Комітету) лауреатів (ой, нескоро ж Києву бачити «своїх» переможців!).

Щоразу, беручи до рук збірку поезії, – тим паче молодої, – кортить скласти для себе колективний образ, вирізнити певну програму. У «Літпошті» (назва – як на мене — невдала) програмних творів вистачає. Це і «Аргонавти» Ірини Шувалової, і «Біографія» Олени Максименко, і «Ми ходимо зграями…» Оксани Гундер. І ще з десяток віршів. Під програмними творами я маю на увазі ті, де мовиться від імені колективу, тобто — де автор усвідомлює себе частиною певної мистецької спільноти. Так, у «Пісні мандрівних піїтів» Корж пише: «ми стаємо на ці граблі // ми бажаємо многая літа // (…) // наш дириґент гіпофіз // наші німби зазвичай знизу // (…) // нам у паспорт не ставлять візу // ми застрягли у цій країні». Принаймні чесно…

Не всі, звичайно, вслід за Коржем сумують, що їх не випускають із «цієї країни». У Олени Максименко навіть «юні і п’яні» - все ж таки «в намисті з калини». Навіть елементи сучасного молодіжного життя («слони у нірвані», тобто відомий наслідок куріння відомої трави) вписуються у специфічно-український мелос. «Далі буде…» - так закінчує свою «Властиво біографію» Макс Лижов. Оптимізм щодо майбутнього – на загал не властива Поезії річ, але нашим героям він притаманний. Цікаво – всі хочуть у пророки, всі страждають, всі бояться болю – від кохання теж. Найлаконічніший образ намалював Лижов у короткому віршику «Соціофобія»: «музика у навушниках // на всю гучність // темні окуляри // на все обличчя // книжка у руках // на весь круговид // права нога // на всю ліву».

А тепер, як кажуть москалі (і один «шахматіст»), «пройдьомся по лічностям».

Подивував Олег Коцарєв. Наслідуючи неєвроформатну, як виявилось, Світлану Лободу (мій друг-араб каже «Слобода»), цей улюбленець поетичних перформенсів і автор віршів про ерекцію назвав свою міні-добірку «кризовою». Попри присутні в текстах «галактику люстри», «банку метро», «шоколадні ноги», «що майбутнє то ще що», «кіоск ремонту взуття стоїть зачинений» та інші властиві слемівцям «тягништовхаї», є в Коцарева й несподівані вишукані перли: «посеред вітру різкого // з м’якими барвами в одязі // з очима широко розплющеними // попри посмішки // між революцій обвалів // калейдоскопи війн».

Справжньою поезією потішила Анна Малігон. Вразили вірші «Камікадзе» («упівосені тягнуться шиї м’яких димів»), «Бачиш як з чорної скрині…» та «Материки твоїх простирадел…» (хоча насправді треба «простирадл»…). Потужна і витончена водночас образність: «брилами сплять на шкірі // відбитки материків», «може хоча б пісок // із очей твоїх бризне», «десять потягів я проковтнула // аби дістатись до цих вогнів». Хоча є й очевидні неоковирності: якісь дами з леопардами, причому одна з тварин навіщось перемазана кров’ю; якийсь унітаз, а навколо розкидана, перепрошую, вата; якісь припорошені кінологи-павуки, що впиваються мартіні… Гадаю, цього треба позбутися.

Схожа історія у волинянки Вікторії Литвак. Світла, свіжа поетика («в казку сховаю носа, // казку сховаю вдома», «хочеш, зроблю вечерю: // вірші та чай зелений?», «хочу згадати // як пахнути // завтрашнім молоком») чергується з глевтякуватими надмірностями: «нью-шляхом йде чумацький потяг», «як щасливі люди // їдять борщ // перуть шкарпетки // спиняють маршрутку // витирають носа?», «око зсередини // і язик туди ж».

Не без таланту вірші киянина Олеся Коржа. Багато цікавих відкриттів: «сон, що харчить вороною», «липи тепер молитовні», «а навколо зима навиворіт». Те, що пан Корж працює в рекламній агенції, таки дається взнаки. Непогане відчуття природи псується дивною істеричністю: «не виправляй мені // стилістичні помилки Господи // але виправи мені // пунктуацію», «в процесі втрачання цноти // дівчина згадує вічність, її рухи стають інертні, // і це додає роботи», «хто… порятує мене від білки // в нагороду?» Не знаю, хто порятує… Вже точно ніхто – навіть привабливі назви! – не врятує цілий ряд віршів ні про що: «Протеїн», «Пісня трутня», «Пуща», «Невермор».

Ціла знакозлива у киянки Ірини Шувалової! «Входимо в осінь блідими пажами // вбраними в смертність необережно». Це теж – програмний твір. Ні в кого з учасників антології містерійність не сягає таких висот: «кору повітря руйнують квіти… // птахи на ньому карбують треки», «змієборці вдягають хітони хітинові». Змії, що кричать, нуртують, пульсують, гниють у вірші «Змієборці» - образ, якого я давно не зустрічав у нашій поезії. Ця поетеса – перша з переліку тих, чиїх нових віршів я чекатиму з нетерпінням. Таке враження, що назовні витрушено саму душу: «я гладила горло, я з’їла отруєну пісню // я випила смерть із твоїх зеленавих стеблинок // тепер вона в тілі моєму здається їй тісно // тепер вона в тілі моєму здається я гину».

Як не шкода мені це писати, але Тетяна Бондар, поезію якої давно знаю і люблю, починає втрачати свою «фірмову» метафізику, скочуючись до деталей. Звідкись беруться «дегустатори шкіри», «черевики Clarks», «лезо очей світязянки», «перегар на майдані Незалежності», «фанатик молочної іриски». Прикро, адже такі пантеїстично-архаїчні піднесення на рівні синтезу європейської і глибинно-праукраїнської концептосфер, які трапляються у пані Бондар, марно шукати в сучасній молодій українській поезії (хіба у Катерини Міщук). Утім, знайшов я і дивотвір, у якому впізнав знайому добре Бондар: «я – вовчиця // що ніч будить // мій крик вмерзає в дорогу // невідомо ким з хати вигнану (…) я – листя // викладене в мозаїку // між Парижем і Люрдом (…) шукаю себе // між людьми і вовками // у чужих країнах // де Сена відпускає гріхи» (до речі, не Люрд, а Лурд – місто, відоме кожному католику).

«Фруктові сади» Юлії Стахівської (до її добірки невідь-навіщо вміщено й рецензійні матеріали) приголомшили стрункою металевою фонікою. Своєрідна палітра одразу привертає увагу: зелений («жвавий») – барва життя, зростання, буяння – протиставляється червоному («скрушний») – барві загрози для життя, смерті, не-життя. Символи сплітаються в суцільне мереживо – стрункіше, не таке вибагливе, як у Шувалової, але більш кипуче, бурхливіше, ніж у Бондар: «що не кажи а ми падаєм // у нас віддаляється море // зоряними аероградами // риби медузи шторми». Чимало цікавих алюзій на Святе Письмо («двоє а Третій іще на руках малий щасливий і заспаний»), поезію Бернса («а лучники потроху зникають в шотландських снах // зі своїми хвилинками через плече»).

Незважаючи на чималу кількість цікавинок, які знаходимо в творах Олега Короташа (члена краківського «Братства поетів»), зі знанням мови у автора явні проблеми: училка, «торохче кістьми», «мислітель», «видохся… оргàн», «Афіна – фриґідна» (все ж «фригідна», адже це слово грецького походження), «ці часи нас замочать», «знову бахуром тирити груші», «ридати ридьма», «на битому тракті»… Більшість віршів у цього автора схожі, мов близнюки.

Варті уваги вірші-міфосвіти Олени Пащук. Іронічна, місцями розпачлива притчевість. Химерно-вибагливі образи змушують згадати полотна Далі: «озброєна тільки німбом // арена і шквал овацій // годую приречених хлібом // вони відгризають пальці». Або – взагалі дивотвір: «кров не тече а пролазить крізь вени // годинник не знає в який бік іти // померлі душі сорокаденні // скидають на гору зужиті бинти».

Максу Лижову ще б попрацювати над фонікою і ритмом. Відтак, він здатен ошелешити (приємно) вживаними образами: «у передвиборному кліпі // виступає піна зі згортком крові», «коханням варто займатись // тоді воно займеться», «залізти в лоно рукою намацати // серце і вийняти тепле та вогке». Свіжі образи переступають межу суспільно-політичного поля і занурюються у вир метафоричного правіччя. Щоправда, багато недоробленого. Вірш «Педофілія» - задум дуже цікавий, але не доведений до кінця. Гумберт, що гупає до нужника щоночі, – образ скоріше кумедний, ніж зловісний. Читачеві ж нічого не зрозуміло!

Вельми цікава літанія у Миколи Леоновича – цікава і за фонікою, і за образністю: «сніг як бите скло і твої вуста за склом», «стигми моїх очей відкриються // тобі і стигми моїх губ стануть приступними», «я повен твоїм молоком і мій зір – молочні ріки // – мій зір – кров сонця», «боляче співати пісень в тобі боляче плакати в // твоєму тілі». Так, звичайно, тексту забагато – часом із нього доводиться виловлювати родзинки. Поетика «сімені» вже на другому тексті (вірші?) починає дратувати; ще ж більше дратує показний пафос: «О принади, о літа!».

Дуже талановита поетка Еліна Форманюк з Луцька. Її манера чимось нагадує Тетяну Бондар: «спробуй на сіль // туман // у якому полощеш п’яти», «нема таких // ангелів які б // драбини не боялися». Міфологізація – тотальна.  Цікаво, чому молодь так любить міфи? Їхні гострі оченята проглядають чи не з кожного третього віршика. Леґенди, перекази, замовляння, думи, казання, приказки – все це не ідеалізується надміру, а виступає придатним до розробки і переробки матеріалом.

Відзначу також здібного поета з Тернополя Юхима Дишканта. Щоправда, його попередні твори подобалися мені більше. Майстерний словотвір зберігся (бабинолітяться трави, білострунне волосся), але питаннячок олівцем біля віршів я понаставив чимало. От, наприклад, таке: «Асфальт потойбічний почує собору дзвони…» Над словом «асфальт» замислюєшся. На гадку спадають і голлівудська стрічка про водія, який служить дияволу і на шаленій швидкості ганяє по шосе, і взагалі хімічний склад асфальту як речовини та його вулканічне (?) походження…

З-поміж дебютантів (цікаві Оксана Пухонська та Ірина Зеленько) виділю 17-річну Марію Марченкову (знову волинянка!). Гадаю, це майбутнє яскраве ім’я. Образи – незаяложені, життєствердні: «слідами неталих снігів // моря мандрують // на ранок висушують сонце // фарбують чайкам крила», «вони сидять // гойдаючи зголоднілі сни», «а вітри звідусіль // й підвіконня вже знову збирають // врожай яблунь».

Добрими намірами, як відомо, вистелено дорогу до Пекла. Що б не писав молодий поет – отримає нищівну критику з боку «старої школи» (такі школи існували, існують і існуватимуть за всіх часів і всіх народів). Тому конче потрібна молода критика, аби поет і критик «варились» в одному середовищі, живились із одного джерела, мали схожі погляди на життя. Видавати поетичні антології – справа хоч і не вдячна, зате корисна. Звісно, переважна частина того, що друкується в усяких «тоннах», - полова, але ж треба звідкілясь брати перло!

53 відгуки
  1. Катря каже:

    Цілком сенсовний відгук. Дякую!

  2. Світлана каже:

    Все-таки правильно писати Олена ПаШук, а не ПаЩук, оскільки у змісті антології було допущено прикру одруківку… Крім того, чи відомо автору статті, що тексти Богдана-Олега Горобчука і Миколи Леоновича випадково було переплутано, тож за фото і прізвищем Горобчука йдуть тексти Леоновича, і навпаки?

    • strng каже:

      так, розповідали мені про цю комедію, прикольно, що автор відгуку сприйняв це поставання в новій іпостасі…

    • Автор каже:

      Мені це відомо, тож я писав саме про поезію Леонтовича, а не Горобчука….

  3. Сергій Вінницький каже:

    Дуже дивно, що в цій збірці відсутні молоді богемws з Вінниці. Однак їм є чим похизуватися, наприклад, рядки з вірша “МАЖОР” юнака з-під Вінниці, Макса Чуйка
    Пострижений на щастячко без нас, /він аж ніяк не роб і не торгаш, /з одного маху обробля Парнас, /як війло з неба падає у ластощах, / – і авізує лицарський посаг… /
    Веселощі , розгул, – як все контрастно. /Один по вулиці оглядувавсь з пілястр /на постолюд, де йде собі горласта, /і мускуляста, і скулясто-кореснаста… / I cвітиться y ній якась безстрасть…/Відважна і кирпатенька відп’ялася, /після повернення з поїздки до Карпат,.

    гімнастка розмовляти розмоглася,/- Роздратувала!!! – і не заявляється, – /знайшла із півчим …лядський аромат…/У снах мажора - зведений шпагат,/її невпинно грають груденята… /У вправах-танцях гордість бородата, /
    як падає на килимок вона , – /у нім нуртує суміш молода. /Вона не кличе його в нічний клуб, /вона не обожає грошенята…/ - Тo ж - розважай усіх її подруг, /і посилай їй цяночки для вух, /лишаючись персоною нон-грота.

  4. Олесь Барліг каже:

    прикро, що Запоріжжя немає в збірці((

  5. merlin каже:

    добре, що в автор є милий друг-арап. тіки от стаття від цього не стає літературознавчою.
    всі зацитовані фрагменти поези однаково не мають нічого спільного з подальшими ембріональними спробами естетичного анал-ізу автора допису.
    складається враження, що читаєш якмй другосортний репортаж для карєспандента.
    а поезії немає.

  6. Антон Харчук каже:

    Справді, цей Рябчій поганенько знається на поезії. Єдиний позитив - проігноровані Горобчук і Лазуткін ))))))))))))) Певно, хтось розумний порадив. Тепер “автора допису” ображені “класики” порвуть на клапті…

  7. Tetiana каже:

    Бути Поетом і писати, навіть друкуватися — дуже вже різні речі. Ця збірка є доброю ілюстрацією такої прози життя.
    Добре, що збірка вийшла. Авторам приємно тримати її в руках, можливо, дарувати знайомим.
    Проте влаштовувати дискусії і публічні обговорення — краще знайти раціональніше використання часу, і почитати Поезію.
    Книжок мусить видаватися багато, але не всі вони можуть (і мають) стати Літературою.
    Звісно, шкода при цьому лісу - краще б це все в Мережу вішали — вона ж бо без кінця і краю.

    • Антон Харчук каже:

      Абсолютно згоден з Вами!

    • merlin каже:

      і я приєднуюся до вас.

    • Катря каже:

      Та чого ж ви так? У цій збірці є цікаві й талановиті автори. Не можна до них усіх підхолити з однією міркою. То, будьте ласкаві, дайте свій перелік справжньої Літератури і Поезії, так як ви тут написали - з великої літери. Цікаво було б прочитати.

      • Катря каже:

        Допис був до Tetiana. Чомусь не туди перенесло.

        • Tetiana каже:

          Еліот, Неруда, Ферлінгетті, Мілош, Костенко, Світличний, Верлен, Ахматова, Гельдерлін, Вайльд, По, Вітмен ….можу продовжувати

        • Tetiana каже:

          Хоча, зрештою, про смаки не сперечаються, і для когось і Лазуткін поет.

          • Катря каже:

            У вас гарний смак, та чи з українських поетів є лише одна Ліна Василівна? :)

            • Катря каже:

              … і Світличний? Мені було би цікаво прочитати вашу думку про саме українських поетів. Чи ви принципово не читаєте нових-молодих-зелених?

              • Tetiana каже:

                І Вінграновський, а молодих-зелених… вибачте. Звісно, я іноді їх читаю. З фахового інтересу, але не для задоволення. Власне, це питання смаку і раціонального використання часу :-)

            • merlin каже:

              я згодна саме з Тетяною, але там нижче уже нікуди відповідати.
              не одна Ліна Василівна, є ще Римарук, Воробйов, Зеров, Масенко, Семенко, Рильський, Тичина.
              КРАЩЕ ВИВЧИТЬ ВІРШ ТИЧИНИ
              НІЖ ЧИТАТЬ ПРО ЧЛЕН МУЖЧИНИ

              • bert каже:

                Зеров, Семенко, Влизько, Чупринка, Тичина, Осьмачка, ранній Драч (так!), ранній Павличко (sic!), Костецький, Москалець, Римарук, Герасим”юк… може, кого й забув )))))))))))))))
                а з молодих кращою вважаю Винник - та це моя особиста думка

              • Катря каже:

                Так, згідна з вами усіма щодо цього переліку. Особисто мені ще подобається Сергій Татчин - без нав’язування іншим, звісна річ. Його речі можна прочитати у мережі. Великий плюс: позатусовочний. Прочитала колись про нього схвальний відгук Вольвача, зацікавилась. І не розчарувалась.

              • Дівчинка з ведмедиком каже:

                Плужник, Йогансен, Свідзінський, Антонич… Григорій Чубай, Юрко Гудзь, Наталка Білоцерківець, Іван Малкович, Олег Лишега, поети Київської школи, Маріанна Кіяновська, Леся Мудрак (її поезія є у збірці, щоправда, тепер вона пише інакше)

              • Додя каже:

                merlin 3. А про чий же тобі цікавіше читати, серденько?

  8. max каже:

    Хороша стаття.
    Ну а ні Лазуткін, ні Горобчук іще ЖОДНОГО вірша не написали, щоб це був ,рівень’.
    А про члени в парках і поколоті вени - це не поезія.

  9. bert каже:

    арап - це Пушкін Алєксандр Васільєвіч, а араби - нація, яка, на відміну від українців, довела, що є великою…

  10. Додя каже:

    bertові. Це ти до чого українців закликаєш? Скинути когось у море? Скажімо - частину одеситів?

  11. max каже:

    А молодих, щоб писали (на рівні), окрім пані Мудрак(?), й нема.

  12. ira каже:

    Та є молоді. Скажімо, мені імпонує поезія дівчат із “Лесиного кадуба” (теж без жодного нав’язування), особливо Ольги Ляснюк, Вікторії Литвак і Оксани Гундер. А поза “Лесиним кадубом” близька поезія Світлани Богдан.

  13. max каже:

    На жаль, я вперше чую про них. Чи Лазуткін-Любка-Коцарев-Горобчук так розпіарені
    , що на їхньому цементоподібному тлі, яке поросли бур’яни, все гарне померкло?..
    Дівчата, виходьте з підпілля і робіть так, щоб про вас знала громадськість!
    Не ховайтесь!

  14. Volxv каже:

    Як на мене, то кращого поета як співупорядник сеї антології Ігор Павлюк, нема.

  15. max каже:

    Павлюк?
    Це ж несерйозно. Вже достатньо писати про лелек та солом’яні стріхи.
    Дайте сюди українського Одена, Мілоша - ось де рівень!

    • Дівчинка з ведмедиком каже:

      Чого Ви так? У Павлюка не лише про лелек і солом’яні стріхи, є цікаві вірші. Це правда, що патріотична й хуторянська поезія - давно минуле, пережите і майже забуте, бо неактуальне. Але ж ніхто ще не скасовував інтимної. А п.Ігор дуже тонкий в такій ліриці.

  16. Катря каже:

    Ну хто з чого виріс, про те й пише. Павлюк, здається, родом з Полісся, тож дивно було б, щоб він про це не написав. Принаймі знає, про що пише.
    Головне, щоб поет мав ЩО сказати читачеві й умів це зробити оригінально та образно. Кожен із нас шукає у поезії те, що найбільше йому відповідає у даний момент. Одному - лелеки-стріхи-озера, другому - міста-метро-вокзали. Головне - щоб це було дійсно талановито.
    У нас же останнім часом слемерів і тусовочників плутають з поетами. І тому багато хто вважає сучасну поезію малоцікавою.
    Немає нічого поганого у тому, щоб вийти на сцену й прочитати вірш. Головне, щоб це була дійсно поезія, а не шароварщина, солоденький гламур, невдале наслідування Жадана чи там якісь “страданія юного пєдєраста”, які ще й супроводжуються незрозумілими кривляннями, вихилясами або навіть стриптизом. Це шоу, а не поезія.

  17. Сонечко каже:

    У мистецтві важливо ЯК, а не ПРО ЩО.
    Органічно, чи хімічно.
    Кожна культура (література в тому числі) - завжди національна.
    Тому Оден чи Мілош - добре, а Ігор Павлюк (знайдіть його в Інтернеті, вчитайтеся) краще, бо органічно наш.

  18. Катря каже:

    “Краще - бо наше” - це хороше гасло для ковбаси, а не для поезії. Ви, Сонечко, читайте уважніше: “… мав ЩО сказати читачеві й умів це зробити оригінально та образно”. Тоді не будете заперечувати те, що просто недочитали.

  19. max каже:

    Але для мене, якщо обирати між Павлюком і, скажімо, Фростом, я обираю Фроста, тому мене вабить запах Європи, а не СРСР…

    • Катря каже:

      Це справа особистих уподобань і смаків.

    • Сонечко каже:

      Відповідь на «max каже:
      Але для мене, якщо обирати між Павлюком і, скажімо, Фростом, я обираю Фроста, тому мене вабить запах Європи, а не СРСР…»

      А чим пахне “Європа”?
      Декому концтаборами… потом наших остарбайтерів…
      У кращому разі музеєм-аптекою…

      Ігор Павлюк (читай його біографію) жив і в Європі, і в Азії, і у США, про що й пише.
      Талановито.
      Недаремно ж його зараз ірландці на Нобелівську перекладають.

  20. Додя каже:

    Катрі. Вдало поєднуєш - “Жадана чи там якісь “страданія юного пєдєраста”, просто в ціль. Ще навчися поважати НАШЕ, безголово не плюй на “шароварщину”, то зовсім завершиш свою освіту.

  21. Катря каже:

    Не перекручуй чиїхось слів - і буде тобі щастя. А от кому освіти з нас бракує - це ще питання. Кінець зв”язку.

  22. Додя каже:

    “…це ще питання” - калька, русизм. Я ж кажу - лишилося ще трохи до завершення освіти.

  23. merlin каже:

    І ДЕНЬ ІДЕ, І НІЧ ІДЕ,
    І ГОЛОВУ СХОПИВШИ РУКИ,
    ПИТЮСЯ - ЧОМУ Ж НЕ ЙДЕ
    АПОСТОЛ ПРАВДИ І НАУКИ?

  24. max каже:

    Для мене Європа пахне Берліном, де й живу.
    Павлюк єврей, що подається на Noble? Ця премія передбачена людям євр. національності або тим, хто має домішок єврейської крові.
    Ви дуже наївні…

  25. танюшка каже:

    “Інтеректуале” треба би комами виділити, коли ви вже так про грамотність хвилюютесь, Додю. )))

  26. кісточка в горлі каже:

    УТОЧНЕННЯ!
    ,,танюшка” Дігай.
    ,,Катря”теж леді з Тернополя.

    • кісточка в горлі каже:

      танюшко-Катре!
      Якщо би ти тільки знала, хто такий Додя, ти б ніколи сюди не писала і забула навік, що таке торт Київський.

Додайте свій відгук

Ви можете використовувати аватари GRAVATAR.com.

Spam protection by WP Captcha-Free

Якій літературі Ви надаєте перевагу на відпочинку?

Дивитися результати

Loading ... Loading ...
© Літакцент, 2007-2009.
тел.: +38 (044) 463 59 16, +38 (067) 320 15 94, е-маіl: litakcent(вухо)ukr.net
Створював Богдан Гдаль

Двигунець - Wordpress
Буквоїд КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин Поетичні Майстерні - творчі світи авторів-поетів Мистецьке Об'єднання Дзига сумно? - інтернет-видання про культуру ЗАХІД-СХІД :: Володимир Цибулько :: [персональний сайт] Грані-Т Видавництво Старого Лева Потяг 76 КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книжкових магазинів zhupansky_88x312