Не дав Бог жабі хвоста…

Патрік Зюскінд

Патрік Зюскінд

Собаки гавкають на волю, не знаючи, що це таке.
Тарас Мельничук

На початку дев’яностих мені випала нагода скористатися гостинністю пресвітера однієї з протестантських громад Праги. Ми пили каву на кухні, аж раптом він запитав мене, показуючи на невиразну репродукцію «Таємної вечері» Леонардо: «Знаєш, чому всі апостоли розташувалися по один бік столу, а інший залишається вільним?». І, не чекаючи відповіді, мовив : «Це місце для нас, для всіх причасників».

На той час по книгарнях у всьому світу жваво розпродувалися наклади бестселера Патріка Зюскінда під назвою «Das Parfum». У німецькомовних країнах автора цього роману перед тим знали як автора популярної п’єси «Контрабас». Але саме роман, який продовжує ретельно розроблену в західноєвропейських літературах тему привабливості зла, приніс П.Зюскіндові світову славу. Наступні твори письменника не змогли перевершити «історію одного вбивці». Тож німецький самітник П.Зюскінд, який продовжив традицію баварського культурницького франкофільства, подібно до американського відлюдника Дж.Д.Селінджера, широкому загалові відомий одним своїм твором. Успіх «Парфумера», як і популярність «Над прірвою у житі», зумовлені, передусім, влучністю вибору теми. Дж. Д. Селінджер писав про спільну для мільйонів молодих людей ностальгію за чистотою, безпосередністю, безкомпромісністю і, врешті — свободою. Інтерес до «історії одного вбивці» вкотре засвідчив – зло і злочин заворожують і ваблять не менше, ніж чистота і воля.

У «Парфумері» немає детективної інтриги, немає несподіваних сюжетних ходів, відсутня тонка інтелектуальна гра і суперечливі герої, які стають ареною боротьби Божественного і сатанинського. Від самого початку автор дає чітке визначення своєму героєві і не приховує власного ставлення до нього. Зло тут постає без масок та прикрас, тут виключений варіант спокушання читача злом, одягненим у привабливі шати. Немає і очевидного розвитку цього образу в романі. І попри це — історія цікава!

Парфумер Гренуй, на відміну від численних людиноподібних чортів і чортенят, істота пласка, примітивна, яку сам автор порівнює з кліщем. Окрім жадоби (спочатку до життя, а згодом – до влади) у ньому немає нічого. Геніальна здатність оперувати запахами – єдина компенсація всього, що мало би бути у людини. Він – недорікуватий, і не лише через неосвіченість, а через відсутність того, що має бути висловленим. Життя Гренуя бідне на події та враження, це емоційна й інтелектуальна пустеля, рівень духовного розвитку не дозволяє йому навіть припустити існування Творця. Він — темрява темряви, найтемніший закапелок людського. В ній можуть народжуватися лише потвори, подібні на викопних сліпих риб, які мільйони років жили й розмножувалися у мулі печерних річок. Гренуй, який живе серед людей, здатних радіти й журитися, кохати й ненавидіти, сам не відчуває любові і не викликає її в інших. Автор не дає цьому пояснення, а лише констатує факт і провокує читача на власні версії.

24Чи не всі дослідники «Аромату» зауважували символічність прізвища героя, що перекладається з французької як «жаба». Позбавлений душі, холодний вбивця, огидний у своєму прагненні нищити задля влади над світом. Проте переклад прізвища видається надто поверховим тлумаченням феномена. Очевидне пояснення, як часто трапляється, стає перешкодою для пошуків інших і глибших. Між тим, у шведській демонології, яку на початку 20-го століття ретельно дослідив росіянин М.Орлов і згодом використав М. Булгаков, жаби та змії – діти нечистого і відьом. Мати Гренуя вбивала своїх дітей і своїми злочинами цілком могла заслужити право на участь у булгаківському балі нечистої сили. Батька автор не називає.

Можна припустити, що сама природа Жаби не передбачає здатності до любові. Як янголи не можуть ігнорувати волю Бога, так Жаби не можуть любити. Оскільки єдиною цінністю для Гренуя є його життя, він інстинктивно прагне джерела життя – Любові. Але сама його істота – непросвітлена плоть. Роки усамітнення у печері не змінили єства парфумера, а лише допомогли відпочити від какофонії запахів і структурувати її.

Плоть власника унікального носа, як і всяка інша плоть, існує у двовимірному світі – або я маю, або мене мають. Він не прагне любити, а бажає мати любов. Задля цього і краде чужі аромати разом із життями. Змінити це не в змозі найжорсткіша аскеза.

Байстрюк Гренуй – замалий для уособлення світового зла, він лише привид із пекла. Є серед пояснень природи пекла таке: це місце, де грішники бачитимуть, як раюють праведники, прагнутимуть того ж, але не зможуть отримати бажане. Підмайстер парфумера бачить, які почуття викликають вродливі дівчата, але сам не годен ані спокуситися їх вродою, ані привернути їх увагу. Він не просто асексуальний, він антисексуальний. І світ він сприймає носом, який в організмі є полюсом, протилежним статевим органам. Маючи від народження надзвичайну здатність розрізняти, запам’ятовувати та компонувати запахи, він так і залишається підмайстром, спраглим влади над світом. Він не здатен нікому нічого подарувати.

Літературознавець Дмитро Затонський акцентував на зюскіндовій характеристиці часу, в якому розгортається дія роману: «епоха розхристаного і розбещеного безчасів’я». Така оцінка епохи видатних енциклопедистів та просвітителів викликає у дослідника роздратування. Проте саме головні постаті тієї доби створили філософську основу кривавого бенкету Великої французької революції. Саме вони прибрали з центру світобудови Будівничого, замінили Божественний розум обмеженим людським, ідею Боголюдини перекрутили на ідею людинобога і… повернули людство на стежку ідолопоклонства. Схоже, що саме час вивищення плоті над духом був батьком Гренуя.

33Д.Затонський наполягає на постмодерній природі «Аромату». Російський письменник Юрій Кублановський свого часу відзначав, що саме для постмодерну зло є самоцінним, оскільки має власну привабливість і красу. Якщо в творі немає катарсису, на думку Ю.Кублановського, зображення зла позбавлене сенсу. В «Ароматі» справді немає катарсису у звичному розумінні. Натомість автор дає позірно алогічну розв’язку. Гренуй, який убив 25 дівчат, врешті створив потрібний аромат і опанував волею оточуючих. Батько вбитої дівчини називає його сином, але парфумер обливає себе чудодійними парфумами і змушує паризьких волоцюг розірвати й з’їсти себе. Маючи владу над людськими емоціями і пам’яттю, Гренуй не зміг змусити полюбити себе. Він не знав, що любов і воля нероздільні. Йому були відомі всі запахи окрім аромату свободи. Визначаючи причину смерті гофманівського малюка Цахеса, придворний лікар стверджував, що «розклад нервової та вузлової систем …призвів до цілковитого зникнення особистості.» «А такий стан ми позначаємо словом смерть!», – стверджував він. Якщо погодитися з героєм Е.Т.А.Гофмана, то Гренуй був мертвим від народження. І весь роман П.Зюскінда – про борсання плоті, яка не спромоглася зажити , бо не знала любові. Грішники по смерті потрапляють в пекло, а що відбувається з оскаженілою плоттю, не просвітленою Духом? Гренуй не заслужив навіть пекла і має бути розпорошений на атоми .

«Аромат» П.Зюскінда активізує «приватне зло» кожного, мов величезний магніт ворушить у читачеві залізні уламки гріхів. Як і «Таємна вечеря» Леонардо, роман має багато вільного місця для причасників. І змушує обирати чашу для причастя.

8 коментарів
  1. Діма Білько каже:

    Чудово, але Ви призабули вагому деталь. Ідеться про незнання свого запаху Гренуєм. Тому всі Ваші аргументи на користь Бога й свободи у даному разі виглядають не дуже непереколивими. А проте, як на мене, вона може допомогти розібратися у “метафізиці” цього персонажа. Тут є драма. драма людини, котра не має якогось важливого самоідентифікаційного чинника, що, зрештою, заважає цій особині відтворити повноцінну самість. Через це вона має відтворювати сурогати Себе. Тож зло тут перестає бути “злом”, котре усвідомлюється, воно існує тільки як щось стороннє, так би мовити, по той бік моралі. Гренуй – це суто транцендентальна, тобто “поцейбічна” істота. Її катарсисом стає самознищення. Гренуй приносить жертву самому собі, аби у такий спосіб набути себе в абсолютному сенсі слова. Інші істоти стають тільки засобом у цій справі, тлом на якому ця драма набуття себе здійснюється. Цікаво, що це тло згодом виходить на перший план у вигляді набутого псевдо-Я Гренуя, воно стає самоціллю. Саме через це Гренуй роздертий натовпом. Потвора повертається до джерел. Нагадує відому схему “повернення того самого” у Ніцше. Можна казати про збочення на цьому шляху, але обкатана від часів Заратустри тема несамовитого самознищення (“самовдосконалення”) повинна дійти кінця незважаючи ні на що. І тому Гренуй – це Заратустра сьогодні, і тому він не чутливий до “християнської” моралі. Він існує десь там, де про неї не варто й згадувати. На цих теренах існує тільки герменевтика суб’єкта, котрий не має запаху, котрий існує поверх цього всього або – , коли хочете, – перед тим, до того, як усі забули про власний людський запах, начеб то, маючи його на увазі. Ніби “знаючи” про нього. А Гренуй відчув його відсутність через свою знівечину природу. Можливо – це про всіх нас сучасних, тих, хто ніби-то відчуває себе самого, але ніколи не “принюхувався”, аби дати собі раду наскільки він потворний суб’ єкт цього “ніби” знання. Мені здається, що не слід шукати тут “зло” на рівні вбивства, злочину тощо. Тут зло стає тим, що відсутнє. Це якась непоборна втрата, її неможна відновити, але без неї, без соблазну її відновлення життя стає несуттєвим, любов стає непотрібною, кара – неможливою, бо ніхто більше не в змозі завдати більших страждань, ніж ми отримали від початку через відсутність сталої ідентичности. Ми повинні раз у раз творити її наново, а тому християнство тільки одна з-поміж можливих форм цієї ідентичності людства. Тож Гренуй – це потвора-синдром. Він жадає отримати себе через пристрасть інших до нього, він потребує на цю увагу з боку інших, бо сам не є присутній серед них. Він моделює себе, конструюючи бажаний ефект від себе, бо він знається на любов тільки як на фізіологічний ефект, запах. Жан Батист Гренуй людина від початку маргінальна щодо людства, це авторський художньо-аналітичний принцип, що відтворює ситуацію абсолютної відсутности есенції людяного в людині. Європейська людина страждає не від зла як такого, а від того, що зміст цієї есенції дуже швидко звітрюється, а на створення нової дане суспільство фатально приречене не встигати.

  2. Діма Білько каже:

    Пардон, наробив помилок.

  3. Мавр каже:

    Виходить дуже цікава драма, я б подивився фільм якби його зняли на цей твір.

  4. Олена каже:

    Багацько з аргументів статті на користь “постмодерністичної” приналежності “Парфумів” не переконують – так само, як і тлумачення ідейної сторони твору. Роман Патріка Зюскінда – набагто глибша річ.
    Мавре, фільм вийшов ще позаминулого року, та я Вам не раджу судити про роман за цим творінням Т. Тиквера. У фільмі “Парфумер” змінено дуже суттєві речі, і через це втрачається основна ідея Зюскінда.

  5. Хамза каже:

    ОЛено, читайте уважніше : “Д.Затонський наполягає на постмодерній природі «Аромату». “

  6. Діма Білько каже:

    Глибина – це поняття, що має вимірюватися. Тож звертаюся до пані Олени: будь ласка, дайте свій вимір. Річ неоднозначна, але вже занадто схематична. До речі. Усе що вдалося зробити у фільмі, то це відтворити цю схематичність.

  7. Хамза каже:

    Перечитуючи Ваш пост, Д.Білько, сформулював для себе головну, як на мене , відмінність Гренуя від решти: вони звикли до власних запахів(кажуть же, що навіть власне лайно не смердить), а Гренуй не звик до відсутності власного запаху. Між ним і ними – стіна прірви, на дні якої сам Гренуй. І будь-яка його спроба видертися звідти приречена …

  8. io каже:

    Мені здається, всі надто драматизують образ Гренуя.
    З боку сучасності цього робити не можна.

Додайте свій відгук
Щоб мати змогу додавати відгуки спершу увійдіть або зареєструйтесь
© Літакцент, 2007-2009.
тел.: +38 (044) 463 59 16, +38 (067) 320 15 94, е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Створював Богдан Гдаль

Двигунець - Wordpress
Буквоїд КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книгарень Поетичні Майстерні - творчі світи авторів-поетів Мистецьке Об'єднання Дзига сумно? - інтернет-видання про культуру ЗАХІД-СХІД :: Володимир Цибулько :: [персональний сайт] Грані-Т Видавництво Старого Лева Потяг 76 КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин zhupansky_88x312 Форум видавців Коронація Слова Книгоспілка - всі українські книги і видавництва Українськa літературнa газетa ArtVertep ArtVertep