Чекаючи на Синдбада…

Подорожні нотатки про літературний Маскат
Звідси вирушав у мандри Синдбад

Звідси вирушав у мандри Синдбад

Східна (зокрема, арабська) література в нашій культурній традиції завжди поставала особливою, себто — «казковою». Ми з дитинства знаємо про Алібабу і сорок розбійників, про чарівну лампу Аладіна, віримо в загадкового Джина, здатного виконувати три сакральні бажання. Зрештою, і в радянській, і в американсько-голлівудській мультиплікаційних традиціях арабські казки посідають поважне місце. Або ж: хто з нас не розпочинав свої мандри в літературні світи і «засвіття» саме з «Казок тисячі й однієї ночі»?

Проте арабська література в українському сприйнятті постає як щось універсальне й амальгамне, не диференційоване за країнами. Мабуть, і досі хтось думає, що Персія — це одна з сучасних арабських країн і що в Багдаді можна знайти лампу з Джином… О Волько, невже й наша земля стоїть на чотирьох черепахах?! Певно, такий «антиісторичний» погляд на цю частину Сходу сформовано не випадково: сьогодні справді важко говорити про окремі самобутні літератури Об’єднаних Арабських Еміратів, Кувейту чи Ємену. Хіба що на цьому тлі виокремлюється література Саудівської Аравії, в якій існує кілька потужних літературних центрів (торік у Росії побачила світ антологія сучасної саудівської літератури, яку впорядкував проф. О. Бавикін). Здебільшого, література арабських країн, а тим більше, країн Перської затоки постає як нерозчленована сукупність.

Не так давно мені випала нагода побувати в одній арабській країні на Південному Заході Азії. Досвід цього перебування позначився на доволі цікавих висновках, до яких мене підштовхнув сучасний арабський світ, власне, «фізичний» діалог зі світом цієї культури. Маю на увазі Султанат Оман і його столицю Маскат. Зауважу, що Оман з’явився в полі зору світової спільноти доволі недавно: лише з 1987 року ця країна стала відкритою для туристів. Довгий час землі Оману існували як домініон Британської імперії. Не дивно, що навіть у Біобібліографічному покажчику журналу світової літератури «Всесвіт», що охоплює всі переклади на сторінках цього часопису від 1925 р. до 2000 рр., не знайти жодного перекладу літератури цієї країни, зрештою, немає й жодної статті про тенденції розвитку цієї культури, як і панорамного огляду оманської літератури.

Проте одразу скажу, що, попри таємничість і закритість, ця країна має особливий статус із-поміж країн аравійського півострова й «конклаву» країн Перської затоки. Передовсім тому, що Оман зберігає безпосередній зв’язок із праосновою сучасної культури. Як відомо, в «Казках тисячі й однієї ночі» є окремі історії, присвячені мандрам легендарного міфологічного героя — Синдбада-мореплавця. Так-от, виявляється, що Синдбад — зовсім не містифікація для арабської культури, оскільки за легендою в усі свої корабельні «потойбічні» мандри Синдбад вирушав саме з пристані Маската. Сьогодні, коли блукаєш історичним центром старого міста, потрапляєш у дивовижну атмосферу «східних» ароматів, із-поміж яких вирізняється аромат риби (свіжої чи не дуже, а зрештою, температура в Маскаті навіть навесні сягає майже + 30 градусів за Цельсієм). Оман — це одна з найпотужніших морських держав. Ця традиція бере свій початок іще від тих часів, коли Оман був частиною Арабського халіфату.

Легенди про Синдбада-мореплавця — чи не найпоетичніші в арабській літературній традиції. Як відомо, в них, крім Синдбада й різних хтонічних чудовиськ, також фігурує й Морський диявол, а разом із ним і дядько Тарабук. Особливою рисою останнього було те, що він був палко закоханий у Поезію, що, зрештою, характерно для всього арабського світу. Але цей персонаж терпіти не міг граматики і правил. Арабська культура настільки розмаїта, що вона апріорно не може бути адекватно позначена на письмі. Це ми в нашій слов’янській чи європейській традиції звикли до того, що потрібно вивчити змалечку абетку, щоби потім самим почати читати. В арабському світі модель «виховання» інша: людину там виховує зовнішній світ, натомість дитина може й не вміти писати в доволі пізньому віці. Але змалечку вона потрапляє в атмосферу дивовижної усної («аудіальної») народної творчості — шлях дитини розпочинається з легенд і казок. Хоча знову ж таки зауважу, що казками ці оповіді є в нашій культурі. На Сході «казковість» — майже реальна категорія. Бо ж Аллах створив цей світ безконечно непізнаванним. Хто знає, може, десь і справді існують величезні риби й летючі мавпи? Представники цієї частини нашої планети вірять у незбагненність матерії, в її перетворюваність.

Годинник Вічності

Годинник Вічності

Так само і географічний простір Маската — це простір «кучерявих блукань» маленькими вуличками, що переплітаються дивним чином. Архітектурно арабська культура представлена у формі коридорів і арок. Коридори — справді безмежні, ти ніколи не знаєш, що чекає тебе наприкінці й чи дійдеш ти до початку. Арабські коридори палаців, мечетей чи університетів — це лінії долі, лабіринти життя. Вони відображають природу арабського мислення: незбагненного, з несподіваними прихованими ходами. Синдбад — утілення цього світогляду: він має комерційну жилку, він перемагає у своїх пригодах чудовиськ і суперників тому, що знає якнайкраще всі ходи і виходи в лабіринтах арабського світу. Якщо перед тобою стоїть мур або ґрати, то це ще зовсім не означає, що ти не можеш далі пересуватися. Потрібно лише знайти потаємний хід, яких у Маскаті безліч. Синдбад не тільки практичний і сміливий, але разом з тим і розсудливий. З підозрою ставиться він до їжі, запропонованої антропофагами, в той час як його супутники, з’ївши її, втрачають розум. «І душа моя не прийняла цієї їжі, і я з’їв її досить небагато, на відміну від моїх товаришів, — і те, що я з’їв мало цієї їжі, було милістю від Аллаха великого, через яку я дожив до цих днів» («Казка про Синдбада-мореплавця»).

Зрештою, згадуючи Синдбада, можна пригадати ще один близький до нас сюжет: один із «найгерметичніших» поетів періоду «Молодої Польщі» Болеслав Лесьмян (автор дивовижних поетичних збірок, як «Лука», «Тінистий напій» тощо) починав із того, що засів за переклади саме арабських казок польською мовою. Так, протягом 1903-1914 рр. він створив чимало оригінальних переспівів східних легенд і міфів. Це «Сезамові казки» (1913 р.), «Пригоди Синдбада-мореплавця» (1913 р.), а також «Казки», опубліковані в Лондоні тільки 1956 року. Творець особливого польського міфологізму, новітніх форм нарації, які існують на межі життя і небуття, в яких ліричний суб’єкт часом не може повністю явити себе в цьому світі, бо існує на незбагненному реально-містичному помежів’ї, розпочинав свій літературний шлях саме з арабських казок, що стали особливою живильною силою.

Історія про Синдбада — це історія про перемогу людини над природою, але ця перемога досягається лише тоді, коли людина змінюється, трансформується, бо для того, щоб здолати щось безформне, хаотичне, незбагненне, потрібно також набути рис «Протея». Практицизм, психологічна гнучкість Синдбада доповнюється особливою внутрішньою ліричністю, метафізичністю світосприйняття: «І я пролежав на березі моря деякий час, допоки душа моя не відпочила і серце не заспокоїлось, а потім я вирушив блукати островом і побачив, що він подібний до саду з райських плодів: дерева на ньому зеленіли, струмки розливались і птахи щебетали і прославляли того, кому належить величність і вічність. І було на цьому острові багато дерев і плодів і різних квітів; і я їв ці плоди, доки не наївся і пив із цих струмків, доки не напився, і тоді я віддав хвалу Аллаху великому і прославив його за це…» («Казка про Синдбада-мореплавця»).

Певною мірою, легенди про Синдбада подібні до легендарної «Одіссеї» Гомера. В обох випадках маємо мандрування героя, потрапляння в різноманітні казкові світи, що існують на межі реального й казкового. «І ми проходили поблизу одного острова, де були кориця і перець, і люди розповідали нам, що вони бачили на кожному гроні перця велике листя, яке давало йому тінь і захищало його від дощу, а коли дощ переставав, листя відхилялося від китиці і звисало збоку. І я взяв із собою з цього острова багато перцю і кориці в обмін на горіхи» («Казка про Синдбада-мореплавця»). Ці епізоди досить близькі до описів Одіссея на острові в Цирцеї або в лотофагів. Певно, сюжет про героя-блукальця — один із найдавніших у різних культурах, оскільки «Одіссея» — все ж таки має авторство, а історія про Синдбада в арабській культурі — «безіменна». Можливо, деякі сюжети з «Одіссеї» справді були використані в арабському тексті через наявність сирійського перекладу Гомерової поеми на території теперішнього Оману, що набула популярності й у всьому Арабському халіфаті. Хоча більшою мірою я схиляюся до думки, що і Одіссей, і Синдбад — лише відлуння й різні обличчя того самого первісного «традиційного сюжету» про блукання героя в мономіфі.

В арабській традиції «авторство» й досі вважається чимось другорядним. Це для західної культури проголошена в ХХ столітті «смерть автора» спричинила гуманітарний бум, натомість на Сході автор ніколи не народжувався в такий спосіб, як це мало місце в Західній Європі. «Казка» про Синдбада остаточно оформилась у далекому Багдаді приблизно в Х – ХІ століттях, але навіть важко сказати, що ця казка — витвір «корпоративної» культури древності. Синдбад — це складова арабського мислення, це психологічна риса ментальності цього регіону, а не просто фольклорний персонаж.

Коридори арабської думки

Коридори арабської думки

Синдбад, як відомо, — доволі заможний купець, який розповідає історії про свої пригоди іншому Синдбаду-голоті, представнику простолюду, який був люб’язно запрошений до будинку мореплавця. Навіть ця модель вказує на цікавий аспект: для арабської культури одним із найвизначніших образів постає «дзеркало». Як відомо, Аллах позбавлений можливості бути відрефлексованим. В ісламській культурі існує розуміння того, що кожний текст існує в полі божественного Духу. Духовний світ ісламу — це світ численних дзеркал, що рефлектують одне з одним. Вони вибудувані в колі, в центрі якого найвизначніша фігура з серпанком на обличчі. Ця фігура, заглиблена в себе, належить Мутакалліму (араб.), тобто тому, хто в слові творить реальність. Таким є сам Мухаммед. Натомість Аллах — повсюди, він усеприсутній і неподільний. Лише через пророка говорить Бог, позбавлений здатності до рефлексії, себто до розрізнення «Я» і «Не-Я». Аллах не може бачити себе і усвідомлювати власну самість, натомість здатність до рефлексії — риса Мухаммеда. Оповідач стає творцем простору, його деміургом. Водночас творці оповіді в ісламській культурі — це не надреальні істоти. Як відомо, арабський світ не пам’ятає шляхетних муедзинів. Натомість кожний мукалліт (той, хто мовить, арабською) пересотворює буденний простір на щось сакральне. Цікаво, що природними дзеркалами постають «водограї» овальної форми, яких у Омані повно. Це і оази, створені людиною посеред спеки й піску, а водночас, це і відображення арабської ментальності.

Згадавши про давні витоки літератури, варто зазначити і про сучасну оманську літературу, що видається доволі строкатою. Передовсім вона представлена поетичними жанрами. Арабська лірика й досі залишається вірною «духовним темам» — концепти Аллаха, душі, світу, гармонії постають у ній центральними. В Султанаті Оман англійська мова використовується сьогодні досить вільно (дається взнаки колонізація Великою Британією, а ще раніше — Португалією), тому в руслі арабськомовної оманської літератури з’являється і гроно англомовної поезії. Проте більшість поетів залишаються вірними арабським традиціям. Арабська поезія — особлива і графічно, і семіотично. Ось лише кілька прикладів сучасної поезії (початку ХХІ ст.) в англомовних перекладах:

In The Company Of The
Hot Sun Like You,
My Mind Turned To Vapour,
In That Uneven Shape,
You Saw The Ghost Of Suspicion.

Far, Far Away From You.
In Search Of A New Horizon
But You Will Be There
In My Mind.
________
Разом зі
Спекотним Сонцем, що наче ти,
Мій розум випаровується
В незрозумілих формах,
Ти ж бачила підозрілого привида

Далеко, далеко від тебе
Шукаю нові виднокола,
Але ти будеш там,
У моїй свідомості.
(Нареш Атмарам Панчал, «Мій розум…відлітає геть»; український переклад — автора цієї статті).
___________
With time you think things will get better, had other things not been fulfilled other things will suffice.
Yet when reality drops in for a quick welcome you realise its not as “real” as you hoped it to be.
You grow up thinking reality is the best form to believe, that it will fill up your hopes and your dreams…
З часом ти гадаєш, речі стануть кращими, якщо одні речі не справдяться, то з’являться небавом інші.
І коли до тебе промовляє реальність, ти раптом розумієш, що ця реальність не зовсім така, як ти її собі уявляєш.
Ти росла з вірою, що ця реальність — найкраща з усіх, що вона справдить усі твої мрії та сподівання…
(Шаріфа Хаміс Аль-баді, «Реальність і Понадчуттєве»).

Набережна Синдбада

Набережна Синдбада

Такою видається сучасна оманська поезія — в неї поступово проникають нотки європейського песимізму, виплеканого на філософії Ніцше, Шопенгауера; ліричний суб’єкт втрачає одвічний зв’язок із Богом, який є порятунком для кожної заблукалої душі. Сучасна оманська література вже «інфікована» Сартром («Нудота») і Еліотом («Waste Land»); ставши відкритою до світу, поезія цієї країни увібрала в себе західноєвропейський філософський досвід та «американську форму». Маю на увазі той факт, що поезія, онаративлюючись, «формально» стає подібною до прози. Скажімо, як переконували мене оманські колеги-літературознавці, для традиційної арабської літератури немислимо вважати «поезією», наприклад, «Листя трави» Волта Вітмена, оскільки ця поезія не є «поетичною» для цієї культури. А проте, саме цей американський поет набуває значної популярності й отримує нові несподівані прочитання в сучасному арабському світі.

Немає сумніву, що ця стаття про літературний Оман — лише невеличкий шкіц. Його культура потребує різноманітних підходів і поглядів, щоб бути адекватно донесеною до українського реципієнта. Проте мені йшлося передовсім про донесення оманської «оманливості», казковості, що є відлунням самого світогляду. Оман — це дзеркала-водограї, численні коридори, мечеті, рибні ринки. Світ Маската — це дійсність, орієнтована на галюцинаційний ефект, тому її й не можливо пізнати раціонально. Не секрет, що на будь-якому ринку в Маскаті можна знайти «наркотичні чаї», які розширюють горизонт свідомості і власного сприйняття. Водночас, Маскат — це морська столиця, яка своєю славою завдячує у Синдбадові-мореплавцю, який сім разів вирушав у пригоди, щоб тріумфально знайти себе в літературах різних народів світу. Та вирушав він саме з пристані Маската.

17 коментарів
  1. Tusso каже:

    Надзвичайно цікава стаття. Спасибі, Дмитре!

  2. Slavko каже:

    Стаття прекрасна. А ще гарно Дроздовським написано про Миколу Лукаша у журналі “Всесвіт” за № 1-2 цього року. Бажаю авторові доброго здоров’я. Надіюся, він багато ще зробить для України. Що хотілося б прочитани на сайті “ЛітАкцента”. В Україні існують, існували раніше як різні школи перекладу, так і неперевершені індивідуали. (На сайті дещо можна прочитати). Власне, світова класика представдена у нас не так уже й погано. Саме про перекладачів хотілось би дізнатися від доброго фахівця. Пане Дмитре, візьміться за цю роботу, і через пару років ми матимемо бестселер про ниших подвижників. А для початку напишіть добру статтю для цього сайту. Дякую зарані.

  3. SS. каже:

    >> Біобібліографічному покажчику журналу світової літератури «Всесвіт»,

    покажчик таки “бібліографічний” :) З “біо-” це було б декілька томів.

    >> Годинник Вічності

    Це така офіційна назва цього годинника?

  4. drozdovskyi каже:

    Всім дякую за добрі слова. Буду намагатися робити і “бестселер про ниших подвижників” :-)) Хоча, як на мене, в нас поки що є перекладознавці, які можуть це зробити значно краще за мене.

  5. bohdan_rachok каже:

    a she my kilka tyjniv tomu u smoloskypi chytaly pereklady z suchasnoi arabskoi poezii. Zokrema takoj odnoho z naibilshih omanskih poetiv Seifa ar-Rahbi

  6. Wolynsky каже:

    Пане Дроздовський, дякую за цікаву статтю. Про східну літературу насправді у нас пишуть дуже мало і, зазвичай, не зовсім професійно.

    На жаль, останнє частково характерно й для Вашого тексту. Ви часто згадуєте арабську культуру й фактично забули про те, що оповідки про Сіндбада – це зовсім не арабський епос, а, швидше, персько-індійський. Як Ви, мабуть, знаєте, і ходив Синдбад десь у бік Індостану, і, нарешті, саме ім’я – зовсім не арабське, а перське. Більше того, Оман, як і Ємен – зона перетину різних культур, і дуже потужні впливи на ці регіони мали саме Персія та Індія. Адже араби у до-ісламський період не мали досить значних культурних звершень, та й самі про це писали – погляньте, наприклад, на твори ібн Хальдуна (1332 – 1406 рр.), який і пов’язує підйом середньовічного ісламу з представниками інших народів. Тому, думаю не варто аж настільки перейматися Сіндбадом, пишучи власне про арабську культуру.
    Але найцікавіші перли – це Ваші думки про ісламську складову східної культури. Довзолю розлогу цитату: «Як відомо, Аллах позбавлений можливості бути відрефлексованим. В ісламській культурі існує розуміння того, що кожний текст існує в полі божественного Духу. Духовний світ ісламу — це світ численних дзеркал, що рефлектують одне з одним. Вони вибудувані в колі, в центрі якого найвизначніша фігура з серпанком на обличчі. Ця фігура, заглиблена в себе, належить Мутакалліму (араб.), тобто тому, хто в слові творить реальність. Таким є сам Мухаммед. Натомість Аллах — повсюди, він усеприсутній і неподільний. Лише через пророка говорить Бог, позбавлений здатності до рефлексії, себто до розрізнення «Я» і «Не-Я»

    Ви два рази пишете, що «Аллах позбавалений рефлексії», а ще й додаєте, що Всевишній у мусульман не розрізняє «Я» і «Не-Я». Потрібно було ще написати, що феноменологізація Абсолютного Духу в ісламі не має когерентного імперативу в трансцендентальності чистого розуму світового іншобуття, вербалізованого квантором релятивного абстракціонізму, навести кілька посилань на Фіхте, Канта й Гегеля, і тоді, думаю, мешканці Оману обрали би Вас верховним муфітієм 

    Особливо геніально оце: «Аллах не може бачити себе і усвідомлювати власну самість, натомість здатність до рефлексії — риса Мухаммеда». Вам про це оманці розповіли, чи це Ваше геніальне відкриття?

    Пане Дроздовський, Ви не просто були в Омані. Ви потрапили у суцільну оману, бо пишете, даруйте, нісенітницю. Читання кількох популярних книжок про суфізм (а, судячи з Вашого тексту, припускаю, що це – максима Ваших знань про мусульманську філософію та культуру), то ще не підстава робити із себе знавця ісламського віровчення, хоч би це й були чисто культурні міркування. Писати, що Мухаммад «допомагає» Аллаху пізнавати самого себе (при тому, що раніше Ви говорите про його непізнаваність) – не просто blasphemy, це просто тупо… і прикро.

    Мабуть, Ви так і не пройнялися східною культурою. Інакше поставилися би до таких речей уважніше, а не пхали би рафінований постмодернізм у настільки далеко від заходу ментальність.

  7. drozdovskyi каже:

    Дякую за Ваш коментар. На жаль, далеко не з усім можу погодитись. В Маскаті є набережна Синдбада – і це вже перший крок до витвореного у статті образу. Тим більше, як було сказано, за перським переказом, Синдбад вирушав у плавання-мандри саме з території теперішнього Оману (Маската). Бачу, що Ви хочете показати, як добре розбираєтесь у феноменології релігії, але знання Ваші хибують. Незарах! :-)Синдбад в оманській літературі представлений як культурологічна метафора, як Шекспір в європейській. І я не бачу підстав для дискусії. Краще б Ви не соромили себе такими опусами, якщо не розбираєтесь у темі… Щасти!

  8. Wolynsky каже:

    Не любите Ви критики, пане Дроздовський. Пишете ото про східну літературу, а нічого в тому й не розумієте – чисто “сенсибельні” спостереження, хоч би трохи знанням Сходу козирнули. Навіть не бачите підстав для дискусії. Фанатизм!

    Щасти й Вам!

  9. drozdovskyi каже:

    А я і не збираюся “козиряти”. Це літературна мандрівка. Єдине, з чим я згідний, так це з перською генезою образу Синдбада. Але араби з цим не погоджуються, кажучи, що первісно Синдбад вийшов із арабського фольклорного світу. Це питання дискусійне і не для статті в жанрі “літературна мандрівка”. Так, це ““сенсибельні” спостереження”. Боюся, що й у Вас дуже мало тез, які показують, що східну літературу Ви добре розумієте. Щодо образу Аллаха, то в цьому я покликаюсь на Агатангела Кримського. Справді, не бачу підстав для дискусій у такій статтті. Ви мене не переконали, що добре тямущі в тонкому арабському світі. Тому й не розпочинаю її. Най буде “Фанатизм”! :-))

  10. Wolynsky каже:

    Так, фанатизм. Бо Кримський (думаю, що Ви не стільки на нього покликаєтесь, скільки ре-інтерпретуєте ) особливо цікавився саме перським містицизмом, коріння якого, знову ж таки, не лише арабські, тоді як у Вашій статті йдеться саме про “образ Аллаха” (дивне словосполучення) в арабській культурі. А що стосується уявлень про Богопізнання, то у персів вони навіть частково зороастрійські – згадаймо Баязіда Бістамі та інших містиків. Це відображено й у літературі.

    Зрештою, європоцентристи завжди тяжіли до надмірних узагальнень та в останню чергу цікавилися тим, що Схід сам думає про себе. Ну і нехай! Дякую за діалог, хоч і не дуже плідний :-)

  11. drozdovskyi каже:

    Мене ж передовсім цікавить те, що оманці думають про арабський світ. І якби я написав, що Синдбад – перс, то багатьох у Маскаті це просто б дуже насмішило :-))) Нехай буде містицизм, суфізм, головне, щоб не суфражизм! :-))))

  12. Wolynsky каже:

    Дуже сумніваюсь, що в Маскаті настільки добре знають українську мову, щоб читати Ваші статті  З іншого боку, маю сумніви, що Ви катнете щось маскатцям рідною їм арабською – чого б тоді у своєму інтерв’ю із Юсуфом Азізі («Всесвіт», номер 1 за 2010 рік) ви залучали перекладача? 

    Та й поезію оманську Ви чомусь цитуєте через посередництво англійської…

    Словом, цей далекий Близькій Схід.

  13. drozdovskyi каже:

    Мушу Вам сказати, що є така річ, як GoogleTranslator, за допомогою якого статтю можна прочитати будь-якою мовою. В Маскаті це не проблема, так буде багато плутанини, але принаймні основний меседж стане доступний (імена, типологія явищ тощо). У “Всесвіті” я залучаю перекладачів і на англомовні матеріали часом, бо фазично не встигаю і не можу всього робити. І це, по-моєму, цілком нормально. А це часом не Ви перекладали те інтерв”ю з Ючуфом? :-)

  14. drozdovskyi каже:

    наша полеміка – предмет частик полемік в арабському та європейському світі. Ось олин цікавий матеріал, що відображає Вашу логіку аргументації: http://www.matthewteller.com/articles/23/in-search-of-sindbad

    Мені ж, повторюсь, ішлося не про наукову статтю, в якій я виводжу на джерелах генезу образу Синдбада, а лише про літературні мандрівки. Тому не бачу підстав для такої полеміки, на яку Ви розраховуєте…

  15. Wolynsky каже:

    Та немає ніякої полеміки – я так само, як і Ви, читаю східну літературу лише в перекладах, і тому думав, що у Вашій статті буде щось більш advanced. Хоча із перекладачем згаданої статті у “Всесвіт” справді знайомий.

    А от у гуглівський перекладач – особливо , з/на українську мову – я не вірю.

Додайте свій відгук
Щоб мати змогу додавати відгуки спершу увійдіть або зареєструйтесь
© Літакцент, 2007-2009.
тел.: +38 (044) 463 59 16, +38 (067) 320 15 94, е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Створював Богдан Гдаль

Двигунець - Wordpress
Буквоїд КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книгарень Поетичні Майстерні - творчі світи авторів-поетів Мистецьке Об'єднання Дзига сумно? - інтернет-видання про культуру ЗАХІД-СХІД :: Володимир Цибулько :: [персональний сайт] Грані-Т Видавництво Старого Лева Потяг 76 КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин zhupansky_88x312 Форум видавців Коронація Слова Книгоспілка - всі українські книги і видавництва Українськa літературнa газетa ArtVertep ArtVertep