Юрій Андрухович: «Головна проблема — це відсутність перекладачів з української»

Юрій Андрухович — чи не найвідоміший за кордоном український письменник: його твори перекладено і видано в Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Канаді, США, Угорщині, Фінляндії, Швецїі, Іспанії, Росії, Болгарії.

1.    Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

Якщо брати до уваги останні два роки (2008–2009), то є такі новини: «Таємниця» вийшла німецькою та польською, «Московіада» — англійською у США та болгарською, а «Дванадцять обручів» — французькою у Франції. Найновіша перекладна книжка — це видана в Німеччині збірка моїх віршів «Werwolf Sutra», вона побачила світ наприкінці минулого року.

2.    Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Іноземні видавці. Йдеться переважно про видавництва, з якими я співпрацюю вже роками (німецьке «Зуркамп», польське «Чарне», французьке «Нуар сюр блян»). Лише у випадку з американським виданням «Московіади» це була ініціатива перекладача Віталія Чернецького. Він запропонував свій готовий переклад нью-йоркському видавництву «Спуйтен Дуйвіл», і їм сподобалося.

3.    Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

Так, від кожного з іноземних видавців я регулярно отримую добірки рецензій, критичних статтей тощо. Крім того, у Польщі та німецькомовних країнах я часто виступаю з читанням власних творів перед тамтешньою публікою, беру участь у дискусіях, радіо- і телепрограмах, інтернет-чатах. Крім того, міжнародні літературні фестивалі. Отже, завжди є нагода щось нове дізнатися. Звичайно, що це спілкування часто торкається не лише моєї особи, але й української літератури загалом.

4.    Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Поширювати українську мову. Ініціювати її вивчення — як в Україні, так і за її межами. Бо головна проблема — це відсутність перекладачів з української. Дуже непогано могла б діяти якась така спеціальна програма, коли потенційні перекладачі запрошувалися б на довгострокове перебування в Україні — зі стипендіями, частково державними, частково від якихось приватних фундацій. Інший напрямок — це створення інституції на зразок польських Інституту книжки чи Інституту Адама Міцкевича. Ці структури працюють над акумулюванням коштів, призначених на фінансування перекладів польської літератури іншими мовами.