Василь Полтавчук. Ім’я любові
- 02 Бер 2010 12:57
- 136
- 3 коментарі
Василь Полтавчук. Ім’я любові. — Одеса: Астропринт, 2009
Василь Полтавчук. Ім’я любові. — Одеса: Астропринт, 2009
Лейтмотивом більшості оповідань, що склали нову книжку українського прозаїка, є мотив любові – почуття одвічного, неперебутнього, яке окрилює людину, вивищує її над буденністю, утверджує в ній віру у непроминальність краси єднання закоханих сердець.
Видання адресоване широкому колу шанувальників художнього слова.
3 коментарі
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
книга дуже чудова! всі оповідання дуже цікаві !
хороша книга!
Книга являє собою непересічний талант Василя Григоровича у змалюванні людських взаємин. Оповідання зачаровують своєю неперевевершеністю, легкістю, вражають силою почуттів!Книга мені дуже сподобалась! З нетерпінням чекаю нових творів від автора!
Навіть не сподівалася, що книга може так вразити й зворушити. Прочитана на одному подиху, вона переповнює емоціями і враженнями. Оповідання Василя Полтавчука, написані простою й доступною мовою, про нас: таких же простих людей – часом із своїми вадами, але й не без гідних вчинків. Книга охоплює досить значний історичний відрізок часу: починаючи з часів Великої Вітчизняної війни і до наших днів. І теми, порушені в оповіданнях, теж різні, але їх об’єднує одне – і нехай це не буде пафосно, але я б назвала ці всі життєві оповідання гімном простій людині. Автор майстерно подає наше буття ніби в різних іпостасях, заставляє нас задуматись над роллю кожного у житті: різні випадки, різні вчинки – і все це формує людину, її єство. Відчувається, що прозаїк вистраждав кожне оповідання, пропустив його через свою душу, серце, виплекав, ніби мале дитя. Тому-то й так легко, з насолодою поринаєш у світ героїв Василя Полтавчука. Тут щось є і від суворої прози Шукшина, і від імпресіоністських пейзажів Коцюбинського. Особисто мені безцінним квитком у дитинство стало оповідання «Хліб від зайця». І взагалі, кожне з оповідань торкається якоїсь потаємної струни: і наче ти знаєш цих людей, і наче й чув про них, а в декому й пізнаєш своїх знайомих, або рідних. «Ім’я любові» – ковток цілющого, свіжого повітря у нинішній урбаністичній задусі.