Чому кидають пити поети (ФОТО)
- 02 Лис 2009 03:26
- 414
- 28 відгуків
За кілька хвилин до початку вечора «Сюрреаліст Микола Холодний»
Поет Микола Холодний – забутий, скандальний, геніальний, нестерпний. У шістдесятих його вірші передавали у заборонених самвидавних списках і знали напам’ять. Тепер мало хто пам’ятає бодай ім’я. Наприкінці жовтня «ЛітАкцент» зібрав друзів Миколи Холодного у книгарні «Є». Цього року поету могло б виповнитися 70. Нещодавно у «Факті» видали збірку поезій Холодного із символічною назвою «Повернення».
На столі – світлина у рамці: Холодний у профіль із книгою в руці. На вечір прийшло небагато людей, але кожен годинами міг би розповідати про Холодного – і ці історії заслуговують окремої книги. Це міг би бути психологічний детектив або епатажний та мелодраматичний роман.
Кілька книжок Миколи Холодного
Микола Холодний народився на Чернігівщині. Навчався на філологічному факультеті Київського університету ім.Тараса Шевченка, звідки його виключили у 1965 році за «політику», за «самвидав». Його збірки виходили за кордоном. Першу книгу Холодного «Крик з могили» анонімно видав Осип Зінкевич у 1969 році. За неї поета попросили залишити Київ. У роки незалежності Микола Холодний, продав старенькі «Жигулі», щоб видати книжки «Дорога до матері» та «Усмішка Джоконди». Став лауреатом премії ім. В. Нефеліна та почесної премії Ватикану, а його ім’я ще за життя внесли до Британської енциклопедії. Помер Холодний у 2006 в Острі, на Чернігівщині. Цю довідкову біографію гості весь вечір доповнювали смішними, сумними та не завжди пристойними бувальщинами упереміш із сильною та водночас витонченою поезією.
Анатолій Мойсієнко та Василь Герасим’юк прийшли послухати про М.Холодного
Модератор вечора Володимир Панченко зробив наголос на сюрреалізмі ранніх віршів Холодного: «Однією із сильних сторін поезії Холодного є яскравий несподіваний візуальний образ. Один з віршів Холодного навіяний картиною Далі. Якби Далі знав Холодного, то він, можливо, використав би його сюжети для своїх полотен».
В. Панченко прочитав уривок вірша, де майже за Булгаковим:
«…покотилася матюкаючись
о четвертій годині ночі на Володимирській
відірвана старожилова голова
і виліз Шевченко на університетський дах,
бо забракло повітря…»
«Його саркастичні вірші – це театр абсурду імені Миколи Холодного. Його сарказм зривається на крик. Холодний доводить риторику радянського новоязу до абсурду, це – сюр, у глибині якого відчувається жах», - продовжив Володимир Панченко.
Кримінальна справа 1972 року розділила творчість поета на два періоди. Холодний-1 – розквіт творчості у 60-ті роки: це сюрреалізм, сарказм і, водночас, екзистенційна самотність у віршах. Холодний-2 справляє гірке враження: це пора моральних випробувань і гріхопадінь поета. Як передчував сам Холодний:
Вмирають поети в душі,
А потім в лікарні вмирають.
Якою б парадоксальною не була постать Миколи Холодного, без неї картина шістдесятництва є неповною – це думка, у якій зійшлися всі гості вечора.
Професори Василь Яременко та Володимир Панченко
Професор Василь Яременко прийшов із величезною папкою архівних матеріалів. Колись Холодний віддав йому свій архів, а потім обурювався, В. Яремкенко їх «заграбастав» і навіть погрожував професору прокуратурою в разі оприлюднення. Василь Васильович прийшов на вечір, не зважаючи на погане самопочуття. Його зачепило суперечливе ставлення до Холодного у пресі: «Холодний колись образив Івана Малюту. Потім Малюта «перегріб» усі 8 томів слідчої справи поета у СБУ і виписав із неї буквально все, що компрометує Миколу. У його статті це людина абсолютно аморальна і деградована, зрадник, що видав усіх. Я можу навести удесятеро більше аморальних вчинків Холодного. Він інколи був цинічним, вульгарним, непередбачуваним, але не можна його викреслювати з літератури. Холодний – знакова постать 60-тих, я поважав його за талант».
У Миколиній справі трапляються гідні відповіді. Генерал Фесенко якось запитав поета: «Порадьте нам, як боротися із самвидавом.» Холодний каже: «А ви друкуйте нас, і не буде самвидаву».
Архівні матеріали Миколи Холодного з папки Василя Яременка
Але одного разу Холодний написав заяву із іменами. В. Яременко згадує, як запитав його: «Навіщо ти назвав людей?», Микола відповів: «Я назвав тих, кому не міг уже ні зашкодити, ні допомогти. Я ж тебе не видав». Йшли торги із КДБ за 12 років таборів, і Микола не хотів на заслання.
Василь Яременко читав вірші та нотатки М. Холодного, написані рукою поета на пожовклих листках щоденника. Подружня зрада матері стала травмою дитинства для Миколи.
Микола був психологічно складною людиною. Він любив людей і водночас ставився до них по-хамськи. Але, на думку Василя Яременка, у поезії йому немає рівних. Дуже гостра сатира та поетична публіцистика – якості, за які цінував Холодного В’ячеслав Чорновіл. Чого варті лише рядки
Сьогодні у церкві коні
Ночують і воду п’ють,
Сьогодні новим іконам
Прочани поклони б’ють.
Павло Вольвач
Передмову до збірки «Повернення» написав поет і журналіст Павло Вольвач. Вірші Холодного він пам’ятає ще з дитинства, коли знаходив самвидавні списки у батьковій шафі. «Прикро, що у нас переважає лінія «некрофілії». Коли людина помре, тоді лишень починають про неї говорити. Найголовніше, чого Микола Костьович хотів за життя – це увага. Не кликали його у професори, не писали про нього критики, навколо була лише оглушлива мовчанка».
Василь Герасим’юк сконтактував Вольвача із Тарасом Федюком, який знайшов кошти на видання книжки. Павло звертався до друзів Холодного за його архівами і уклав із них збірку. «Кого буде цікавити те, що Холодний був поганим у побуті? Головне – його тексти. Поет він непересічний, трагічної долі. Він не був «брежнєвським сурмачем», не став він і прапором руху опору».
Вольвач розповів історію, як Холодного послали у відрядження на Донбас, щоб він написав про маяків виробництва. Натомість Микола привіз хуліганського вірша:
На стрімкім териконі
Ти мені віддалась
Серед білого дня, у суботу.
І дивився на нас
Весь Донбас, весь Донбас,
Припинивши роботу.
Зал засміявся.
Георгій Бурсов
«А вірш пережив ЦК комсомолу! – відзначив Павло. – Совєтска орбіта виштовхнула і розкрутила Євтушенка і Вознесенського, антисовєтска – Бродського. Офіціозні поети 60-тих теж є. А Холодний завис у позачассі, його гучна підпільна слава тепер забута. Пора нашому Костьовичу вертатися і займати те місце, яке йому належить по праву».
Далі ще на півгодини слово вихопив близький друг Миколи Холодного журналіст Георгій Бурсов. Бурсов якось запитав у Холодного: «Чому оті твої ранні вірші кращі за нинішні?» – «Я тоді пив, а тепер не п’ю. – відповів Микола Костьович».
Всім стало цікаво, як поети кидають пити.
«Гебівський наглядач регулярно приносив Холодному пляшки, але той віддавав їх двірнику. Вони хотіли, щоб Микола став алкоголіком, і «поета Холодного» було закреслено. З тих пір завдяки дбайливому ставленню ГБ він узагалі перестав пити».
Василь Овсієнко і Володимир Панченко
Громадський діяч, дисидент Василь Овсієнко теж пригадав кілька анекдотів, що ходили про Холодного: «Миколу насамперед виключають із комсомолу. Хочуть причепитися, а нема до чого, тому питають: «Чому запустив бороду?» Микола глянув на стіну із портретами великих ідеологів і відповів: «А ви у Маркса спитайте, чому він бороду запустив».
Слідчий, який працював із Холодним, вихвалявся, що все-таки змусив написати його кілька «патріотичних» віршів. Для цього Миколу відправили на Вінничину на півтора року.
«Холодний не написав їм нічого, але тим часом створив дві організації. Одна з них називалася «ЧУМА» і розшифровувалася «Чуєте, ми – авангардисти!».
В. Овсієнко приніс багато касет із записами інтерв’ю і творчого вечора Холодного. Виникла ідея зробити кілька радіопередач.
Василь Васильович цілий день готувався до виступу, але встиг небагато розказати – вечір затягнувся. Гості ще довго не могли розійтися – усі обмінювалися спогадами про Миколу Холодного, їхнього друга із важким характером і непересічним поетичним талантом.
Від редакції. Повні тексти виступів учасників вечора будуть надруковані у четвертому випуску альманаху «ЛітАкцент».
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Друзі, але ж на заході виступав іще Дмитро Дроздовський? Якийсь неповний матеріал…шкода, що так побіжно і похапцем написано.
та хіба Дроздовський щось таке особливе сказав?.. середньостатистичний виступ.
тільки що наїхав на тих, хто вважає музику Бетховена репресивною:)
але якщо подивитися на цю тезу в світлі Блумового “страху впливу”, то зовсім це не дурниця.
Але якщо вже великий музикознавець Дрозд-й так вважають…
а до чого музика Бетховена до Холодного?
Напевне, він не сказав нічого цікавого
Ось так завжди в нас - спочатку принижуємо людину, ламаємо їй життя, а після її смерті підносимо до зірок. А Микола Холодний вартий того, аби про нього пам’ятали.
всіх не мож згадати - це щодо Дроздовського
але матеріал дійсно поверховий
для галочки
слід було копнути глибше
чи навести більше цитат тих-таки доповідачів
Проблема Дроздовського та Стусенка в тому, що вони хапаються за все, не в змозі довести хоча б щось до фінішу. Зокрема Дроздовському треба обрати щось одне: або він перекладач, або критик, або редактор, бо всі ці ролі йому, на жаль, не під силу. Дмитро, обери щось одне і працюй, як волик.
те ж саме стосується і Стусенка: в його віці вже треба визначитись: або критик, або письменник, бо письменник-критик - це кумедно. Я можу йому порадити засвоїти все, що повинен знати прозаїк. А щодо критики, то Дроздовський, безперечно, набагато здібніший до неї, ніж Стусенко: Дмитро у своїх літ. розвідках - гнучкіший, глибший і стриманіший за Стусенка. А головне - Дроздовський завжди тактовний і ніколи не ображає своїх опонентів.
Дякую, друзі й не-друзі! Але Ви не про того пишете в коментарях:-)
А стаття мені також не сподобалась через якусь спрощеність, схематичність. А не тому, що мене хтось згадав чи не згадав:-))) Будьте здорові!
Так, тут поменше триярусних термінів та концептуальних викрутасів, ніж у Ваших статтях, Дмитре, але не всім дано. Я, наприклад, дочитав до кінця. А імя Микола Холодний мені тепер хоч щось говорить.
Стаття має більш інформативний характер про захід. А ось ЛітАкценту варто було б надрукувати хоча б один виступ, які пролунали на вечорі. Мені, наприклад, було б цікаво почитати виступ свого земляка Павла Вольвача. Сподіваюся, що він мене почує і відгукнеться на ЛітАкценті.
Олесю, ми всі земляки - на одній українській землі живемо. І в Запоріжжі так само сонце сходить, як і в Києві. Краще сам щось файно скажи, а то Вуйко з полонини не дочекається, заскучав. Бо від земляцтва до кумівства - один крок.
Ватра, цілком згодний, що всі ми живемо на українській землі, а тому маємо любити та шанувати свою землю. Щодо “від земляцтва до кумівства - один крок”, то про це ще можна посперечатися, бо не завжди земляки відгукуються. А виступ Вольвача мені потрібний з суто професійних міркувань - займаюся літературним краєзнавством.
Повні тексти виступів учасників вечора будуть надруковані у четвертому випуску альманаху «ЛітАкцент».
Де і як можна буде придбати четвертий випуск альманаху?
На днях ми здаємо до друку третій випуск альманаху (в книгарнях він з’явиться через місяць), а четвертий орієнтовно буде в лютому 2010 року. Альманах “ЛітАкцент” завжди можна придбати в книгарні “Є”.
Ірина Троскот
Дякую за інформацію, але чи є інший спосіб придбати альманах? Бо від моєї хати до книгарні “Є” кілька сот кілометрів. Дякую.
так, Вольвач жжот.
В Івано-Франківську 20 років виходить журнал “Перевал”. У 90-х роках Микола Холодний кілька разів (точно не памятаю) друкував свої нові поезії. Цікаво, чи використали ці тексти дослідники його творчості?
У статті було згадано мій виступ на вечорі. З півгодинної оповіді про Миколу було взято вельми важливу цитату, як поет перестав пити. Навіть винесено у назву репортажу. Спілчанські видання відмовилися друкавати мої спогади з цілком зрозумілих причин. Повний текст статті “Микола Холодний і шерше ля фам” на моєму сайті http://www.bursov.net/publisist/57
Дослідникам відповім.
В шановного товариства холоднознавців вибачаюсь за цей свій “досил у номер”. По смерті Миколи у 2006 році я опублікував “ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО МИКОЛІ ХОЛОДНОМУ” http://www.bursov.net/zurnalist/26 Там розмістив декілька поетових віршів, на мій погляд, знакових для самого Холодного й, взагалі, для нашої літератури. Коли нинішню хрестоматію української літератури нинішні вихованці київської Могилянки звільнять від поетів брежнєвописців( “Героїв України”) там знайдеться гідне місце для суперечливого, гострого на язик, пораненого землячками Миколи Холодного.
Микола Холодний кілька разів гостював у мене у Львові.
Ми з покійним Михайлом Осадчим організовували Його вечір у Львівському університеті.
Говорив і писав про Нього.
Нічого поганого у характері цього вічного хлопчака-підранка (як і кожен справжній поет) аз грішний не зауважив.
А що вечори Його пам*яті відбуваються - так це святе свято поезії.
Земля Миколі Костьовичу небом.
P.S. Приємно, що в одному з останніх інтерв*ю, взятому у Миколи Холодного Анатолієм Гризуном: “ТЕРНИСТА ДОРОГА ДО МАТЕРІ” (альманах літераторів Сумщини “Слобожанщина”. - 2008. - с. 121-128), на запитання:
- Ваші літературні кумири? -
Микола Костьович відповів:
- Один із лідерів так званої “київської школи” Іван Семенко, молодий львівський поет Ігор Павлюк - за всіма просто не встежиш.
…Перепрошую: “Іван Семененко”, звичайно…
Пане Ігоре, ви, перепрошую, так грубо рекламуєтеся, що жах.
Жах, пане (чи пані?.. ) Власенко, те що до Миколи Холодного після Його фізичної смерті грубо підв*язуються люде, яких би Він за життя до себе на постріл не підпустив.
А правда - це не реклама.
Дешевим піаром я ніколи не займався і займатися не збираюся.
Хоча ображати себе теж нікому не дозволю.
Тому перепрошення Ваше наразі приймаю.
Адью.
Сьогодні 90 років Міняйлу Вікторові Олександровичу.
Шкода, що Літакцент пройшов повз цієї дати…
Пане Павлюк
Як вам не соромно ай-ай…