Степан Процюк: У цьому аспекті літературного життя я забобонний
- 07 Жов 2009 09:40
- 226
- 18 відгуків
Степан Процюк
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Мій роман «Тотем», що вийшов наприкінці минулого року азербайджанською у бакинському видавництві «Вектор». Його переклали письменник і перекладач, академік Ельчин Іскендерзаде і славіст, професор Рауф Гасанзаде. Це наразі моя єдина книжка, перекладена іншою мовою. Скажу лише, що «Тотем» викликав певне зацікавлення перекладачів і, сподіваюся, з’явиться ще кількома іноземними мовами. Але про це поговоримо після видруку книг, бо у цьому аспекті літературного життя я забобонний…
Також окремі мої вірші та шматки прози перекладалися англійською, німецькою, словацькою, польською, російською. Здається, назвав усе, що пам’ятаю.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Щодо віршів та уривків прози, то, наприклад, німецькою їх перекладала Анна-Галя Горбач та її дочка Марина після мого перебування на двотижневому літературному чи то колоквіумі, чи то стипендії у Берліні у середині 90-их років ще минулого століття. Також багато перекладали упорядники антологій.
Щодо роману «Тотем», то Ельчин Іскендерзаде переклав твір після рекомендації письменника Сергія Грабара, який добре знав перекладача. Останній хотів перекласти із української якийсь роман.
Так що тут присутній суб’єктивний фактор, але… Допустимо, те, що я знаю про появу багатьох польських і німецьких перекладів моїх колег, ще більше впевнює мене у могутності суб’єктивного чинника. Йдеться, звісно, про талановиті твори, але скільки талановитого є невідомим, неперекладеним, невивченим! Проте не будемо декаденствувати, бо це нічого не змінить…
У будь-якім разі перекладач «Тотему» насправді дуже прихильно ставиться до тексту ( уривок із твору був надрукований у бакинському журналі «Баяті»), принаймні, кілька разів казав мені про це.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
«Я вам не скажу за всю Одессу», тобто про українську літературу загалом. Іноді стається так, що деякі колеги вчувають стосовно інших своїх колег хіба що конкурента зі всіма наслідками цього… Але не будемо про фальш чи неприязнь.
Щодо перекладу мого роману азербайджанською, то вже з’явилося декілька прихильних рецензій, де йдеться про те, що психологічні аспекти людського життя не мають кордонів і т. д. Більше зможу сказати хоча би через півроку-рік. Адже для рецепції перекладу потрібен час.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Я би мав писати, а не давати поверхових рецептів. Причини ми більш-менш усвідомлюємо. Це і довгі колоніальні роки нації, і все, що звідси витікає.
А письменникам потрібно цікаво і талановито писати. Намагатися вчити іноземні мови. Любити перекладені твори своїх колег. Бути більш терплячим до невдач або черепашиного темпу перекладів власних творів. Слід писати, щоб жити, а не жити, щоб писати!
Словом, кожен із наших письменників знає сам, що йому треба…
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
класно. :-)
переклали в айзебар…
наші за кордоном. переклали в бурятії…
дожили.
за кордоном, це в США і Франції.
більше не сороміться, українські письменники.
краще мовчіть.
той “ванкувер” вочевидь десь у підмосков’ї. лише для тамтешніх “пацанів” отаке: “ґдє ступілі - там і родіна”.
ліпше б не ганьбився, хлопче, з такими “коментарями”…
а для мене Польща - не закордон: щодня буваю в Пшемислі, а мешкаю біля Дорохуска;-);-);-)
Може, об”єднаємося з Польщею, щоб також бути за кордоном?
Доки не буде організована перекладацька справа, ми будемо визирати. як Пилип з конопель. Хто як проб”ється. Правду хтось писав: у нас усе на рівні художньої самодіяльності. А з приходом до влади московських холопів, зів”яне останнє листя.
Лапо, за кордон потрапляють найспритніші.
а найрозумніші сидять і заздрять. це про вас.
Маргарито, будеш заздрісним порневолі, коли бачиш, що кака плаває на поверхні, а розумні сидять на дні. Спритники завжди перемагають тих, хто чекає манної з неба. Такий закон природи: виживають авантюристи і випадкові щасливчики . Та чи варто аплодувати пройдисвітам?
Степан нагадує відомого Буревісника революції.
А мені - боговибраного. Щось у ньому є таке не наше.
Тотем - перекладають японською, але там це ТАТАМІ!
Щось ти розшумівся, маргосю. Краще б сидів тихо, як іншим радиш, не демонстрував куцих мізків.
Процюк хороший радянський писака, тільки вже Союзу давно - катма.
Поглянеш на нього, читати не схочеш - хочеться виспатися. Може, він екстрасенс?
А Процюка в Уругваї і в Лівії ще не перекладали? Там його читачі.
Одна біда сучасних ( та й не тільки сучасних ) українських письменників: пишуть вони нудно і нецікаво. Не для світу, а для своїх рідних і знайомих, які завжди їх похвалять. І, головне, пишуть все, що в голову збреде, без мук і натхнення. Такі собі - паперові човники, а література вимагає кораблів, криголамів, ракетоносців. Великим кораблям - велике плавання. А в нас письменники намагаються найкоротшим шляхом дістатися гавані на ймення Слава і Визнання. Такого не буває. З поганої рибки - погана юшка.
<> - ріже вухо, відразу ж асоціація з пацюком, якби був розумний, взявби собі псевдо. Зовні він викапаний єврей. Наприклад,
Марк Левінзон;
Мойша Фішман;
Зозя Бубентайм…
А назви його романів такі:
Я і жінка;
Кохання на грішній землі;
Єрусалимський звабник;
Я не люблю голих жінок…
Стьопо, пиши про кохання, чи тобі вже пізно?..
Він ще нагадує лікаря з жіночої консультації, білий халат і очіпок-капелюшок:
—Такс, дэушка, што у вас тама.
а мені він нагадує хорошого радянского графомана, бо те, що пише, - потрібно застромити в діру клозета.