Олександр Ірванець: “Після БуБаБу в українській поезії стало можливим писати все”
- 05 Жов 2009 06:04
- 694
- 41 відгук
Олександр Ірванець. Фото з сайту sumno.com
Олександр Ірванець – одна з міфологем новітньої української літератури. “Підскарбій БуБаБу” – це звання скаже дуже багато тим, хто хоча б побіжно знайомий із її історією. Письменник, перекладач, журналіст, він уже кілька десятиліть безупинно бере активну участь у літпроцесі, а останні шість років він ще й “граючий тренер” – викладає літературну творчість в Острозькій академії.
— Говорити з Ірванцем і не згадувати про БуБаБу – нонсенс. Але я не буду тебе розпитувати про історію «ордена», — певна, читачі “ЛітАкценту” мають свою приватну міфологію БуБаБу, тож не будемо псувати їм життя корективами… А от чи бачиш ти наслідки вашої (БуБаБу) діяльності в сьогоднішній літературі?
— Як БуБаБу – те, наше - бачу… Але також – і ширше. Хтось колись написав про Андрея Хадановіча, що він виконує ту функцію в білоруській літературі, яку в українській виконало БуБаБу. Ну, Хадановіч – титан, він за трьох паше! А насправді він, дійсно, розвінчує міфи. Розумієш, після БуБаБу в українській поезії стало можливим писати все, і досяжність успіху залежить тільки від міри таланту. Ми зруйнували дуже багато шаблонів. Не те що ми вийшли, боролись, руками-ногами їх валяли – просто ми писали, не думаючи про те, що це „не можна”, і воно ставало: „можна”. Зараз Андрей те саме робить у білоруській літературі, там теж купа всяких фальшивих стандартів, табуйованих тем. Ми це пройшли на 15 років раніше. Десь така сама різниця між Україною і Білоруссю і в розвитку суспільства, у політичному розвитку.
Найбільш вдячним продовженням БуБаБу є, як це зухвало не прозвучить, Сергій Жадан. Він, до речі, колись ще учнем виграв олімпіаду з української мови і літератури, так от - він тоді якраз інтерпретував БуБаБу. Тут є прямий імпульс, пряме посилання.
І, крім того, в теперішніх молодих я багато бачу нашого, перетравленого, відозміненого, але нашого. Можу назвати дуже протилежні імена – Ілля Стронговський і Павлик Коробчук. І в тому, і в тому є якась зернинка БуБаБу, хоч вони між собою далеко не схожі. А ми самі надалі задаємо канон, тобто маємо писати на рівні БуБаБу.
— Ти згадав білоруську літературу, і те, що вона перебуває нині на тому ж етапі, на якому українська перебувала 15 років тому. Ти багато перекладаєш – не тільки з білоруської, але й із польської; взагалі — перебуваєш у контексті сучасної європейської літератури. Які ще паралелі ти бачиш, що цікавого, відмінного?
— О, ні, не питай, бо це все одно, що питати: “Чим океан відрізняється від калюжі?” Коли я буваю за кордоном, я ходжу по книгарнях. Минулого року, коли я був на стипендії “Ґауде Полонія”, я не вилазив із книгарень, мене перед закриттям виганяли, тому що там можна просто читати, не треба купувати книжок. Якщо говорити про приємні зрушення, то за останні п’ять, може — сім років на полицях книгарень з’явилися українські імена. Коли я дивився в якомусь 1995 році – нас там практично не було. Лише видання “Чарне” - спеціалізованого видавництва, що доносило інформацію полякам про українців. За останні 10 років, заходячи у польські, німецькі книгарні, я на власні очі бачив книжки Андруховича, Забужко, Дереша, Жадана, Софійки Андрухович, Андрія Бондаря… Це «навскидку», те, що я точно бачив. Українці з’явилися, хоча це не така проста справа. Для того, щоб проникнути на той ринок, знайти оту шпарку, щілинку в дуже щільній стіні – там стільки цікавої літератури! – що десять років тому я думав: “Якими ми маємо бути, що ми маємо написати, щоб сюди пробитися, на цей ринок”?. Але, як бачимо, щось таки вдалося.
— Ота література, яка “пробилася”, впливає на те, якими нас бачать?
— На відміну від України, у тому, західному світі інтелектуали мають значно більший вплив на громадську думку. Там до інтелектуалів прислухаються. Вони там мають величезні ток-шоу – розумні, не “95 квартал”, і вони справді формують громадську думку. Таким чином, наприклад, польські інтелектуали змінили ставлення до українців, яке було дуже упереджене ще п’ятнадцять років тому. А книжки читають, відповідно, ті самі інтелектуали, і вони вже це несуть далі. Якщо середній громадянин може, сам не візьме й не прочитає цієї книжки, то коли від людини, яку він шанує, думку якої поважає, з екрана телевізора почує ім’я – він це обов’язково візьме до уваги. Він знатиме, що вийшла вже книжка кльового українського автора. І це впливає.
— А як ти собі уявляєш ситуацію тут і що з нею можна зробити? Як збільшити вплив інтелектуалів на громадську думку, на суспільні процеси?
— Це страшенно довга і важка дорога. По-перше, треба змінити роль інтелектуала в суспільстві. Що її може змінити? Хіба державна політика, якої я у нас не спостерігаю. Адже поки вчитель заробляє менше за торговця на базарі, доти не буде вчительство престижним, і дух не восторжествує над плоттю. Я коли йду містом, бачу тих, хто поповнює рахунки на мобілках, і біля них оголошення “заробіток 100-200 грн в день”. От поки вчитель у нас не отримуватиме 100-200, а то й 300 гривень на день, доти вчительство не буде в пошані, вчителі будуть погані, і готуватимуть відповідно погано своїх учнів, і це далі великою пірамідою поширюватиметься на весь народ. Ці наші погані урядовці, погані інженери, погані лікарі – вони всі вчились у поганих вчителів. Коли не думка якої-небудь Тіни Кароль буде домінуючою в суспільстві, а думка Оксани Забужко, не якого-небудь Шуфрича чи Рудьковського, а якого-небудь Андруховича або Даниленка, то тоді щось зміниться. Але треба, щоб держава сама до цього відкрилась.
— Мабуть, не найшвидшим шляхом, але одним із кроків до цього є переклади. Ти перекладаєш, ти показуєш іншу літературу, інший світ. А що переклад для тебе?
— Так, я останнім часом дуже конкретно “присів” на переклади, якщо говорити наркоманським жаргоном. Мене нещодавно спитала про це дружина – чому це так? Я подумав, і відповів, що переклад – дуже добрий замінник творчості. Ти читаєш текст, ти його розумієш, ти достатньо володієш рідною мовою, ти бачиш, як це класно, соковито можна сказати рідною. Я наразі переклав автобіографічний роман Януша Гловацького “З голови”, три його п’єси, одна з них, “Четверта сестра”, успішно йде вже два роки в Молодому театрі. Я добре знаю ситуацію в українському театрі і в драматургії зокрема – нам бракує свіжої крові. Дуже добре взяти, влити отакої свіжої чужої крові. Це от я з Ґловацького наточив три відра крові і влив у кровеносну систему українського театру (сміється). І не тільки з нього – я переклав п’єсу іншого цікавого драматурга Анджея Сарамоновіча “Тестостерон” – п’єса про шістьох мужиків, там жодної жіночої ролі, зараз її дивляться режисери, з цього теж мало б щось вийти. Зрештою, мені просто цікаво перекладати. Ту саму “Четверту сестру” я свого часу прочитав у польському театральному журналі “Діалог”. І мені захотілось, щоб вона з’явилась українською. Я не мав ні театру, ні замовлення, ніхто не брався її друкувати – я просто взявся перекладати її для себе. А зараз – це дуже успішний спектакль, на нього публіка ломиться, на люстрах висить. Але мушу сам себе за шкірку відтягти від перекладів, бо треба дописувати своє. Так що на якісь півроку-рік я візьму паузу від перекладів.
— І чим займешся у перерві?
— Дописуватиму роман. Не розповідатиму про нього, єдине що скажу - за якимись загальними параметрами це теж антиутопія, як і “Рівне/Ровно”. Цей інтервал я беру саме щоб його закінчити, бо воно вже мені “підперло”.
— Тобто ти пишеш, тому що “воно” тобі пишеться? Тобі не йдеться про, скажімо, громадянський обов’язок, або якісь амбітні міркування?
— Про громадянський обов’язок треба говорити, певно, в останню чергу. Пишу — бо хочеться; і пишу, бо у письменника є це відчуття, що як не напишеш цього ти – цього не напише ніхто. Ось тому – пишу.
Олександр Ірванець. Фото з сайту culture.unian.net
— А чим «воно» важливе, що його обов’язково треба написати?
— Важливе — як всяке нове. Кожна нова книжка, особливо якийсь сюжетний роман – це просто ти новий Всесвіт створюєш. Я не буду рівнятися до Толкієна, який ціле Середзем’я створив, населив, але все одно, кожен роман – це Всесвіт. І от я зараз «рожаю» ще один Всесвіт.
— І цей Всесвіт впливає, більшою чи меншою мірою, на той, із якого ми всі поки що нікуди не дінемось. Як ти думаєш, “Рівне/Ровно” - вплинуло?
— Мені, по-перше, приємно, що ця книжка користується попитом, принаймні — в місті Рівному. На сьогодні цей роман уже перекладений польською, білоруською, зараз я підписав угоду із сербським видавництвом, в Німеччині вже існує переклад, зараз там шукають видавництво. Отже, трошки воно розійшлося. Значить, цей роман варто було писати.
— А багато в нас є сучасної літератури, яку варто було писати і яку варто читати?
— Повертаючись до стипендії “Ґауде Полонія”… Ми жили в одному двокімнатному номері з таким знаним редактором і перекладачем із Чернівців, Сашком Бойченком. Він має доньку-підлітка, яка в певний момент “присіла” на літературу. І тоді Сашко з жахом усвідомив, що всю цікаву сучасну українську літературу можна перечитати за десять днів. Що і зробила його донька. Тож люди, які відчитали ці десять днів безпробудно – далі живуть в очікуванні, полюють на нові книжки.
Потік літератури є, інша справа, що відслідкувати його важко, хрінова дистрибуція. Щороку у Львові на Форумі я бачу стільки класних книжок, а потім у Києві я більшої половини їх не можу знайти. Вони сюди не доходять. Що там устиг — купив, то твоє, а не встиг – все, в прольоті.
Але загалом, літератури цікавої є. Є такий Петро Кралюк, проректор Острозької академії, він видається в Луцьку, у видавництві “Твердиня” – уже три романи видав, цікавий автор, але маленьке провінційне видавництво не може пробитись у столицю з його книжками.
Є і втрати. От минулого року пішов із життя Василь Кожелянко. Я дуже хотів із ним заприятелювати, перехилити чарку. Та вже не перехилю…
От чим іще ми відрізняємось від Білорусі – там усі інтелектуали між собою знайомі, настільки їх мало. А в нас… Я можу не знати особисто якихось класних, симпатичних мені письменників. Наприклад, є такий Олександр Жовна – я його не знаю. Я його читав, він мені подобається, але в мене не було нагоди з ним познайомитись.
І це значить, що нас усе-таки достатньо багато, якщо ще є такі, з ким ти особисто не знайомий…
Loading ...
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
Поет має право, а викладач не має права говорити: “за трьох паше” і т. ін. Шкода, що бубабісти й досі цього не розуміють. Якщо не дано, то вже не дано. МиколаСлавинський
А може навпаки - поет обмежений каноном, а викладач має показувати мовне різноманіття? Тим паче викладач літературної (отже І мовної) творчості.
Не…гэту функцыю ў беларускай літаратуры ў свой час выканала літратурнае згуртаванне “Бум-Бам-Літ”, яно і с творна было на пачатку дзевяностых, так што пра пятнаццаць гадоў - гэта даволі спрэчна. Андрэй Хадановіч прадукт пазнейшага часу….
Цікаво, а до чого дійде наша література шляхом БуБаБу? Література має вчити людину, виховувати в неї певні якості, а не калічити її дух.
А хіба не видно, до чого вона вже дійшла? Пишуть про все - і про ніщо! Що варте уваги, міжнародного визнання та нагород?.. Поки що, ця наша література нічим у світі не відзначилася… як і країна та її люди в своїй масі (Помаранчева революція не рахується).
Та й нема в нас класної ні прози, ні поезії.
Є горста письменників, що пишуть якісно, та - видалено модератором -
А хто голос подасть проти несмаку й суцільної графоманії, того обгавкають і принизять, - видалено модератором -
Ну, ще трохи стьобу від пожиттєвого імітатора Ірванця. Цікаво, що дехто й купився. Він і з вигляду весь час когось (щось?) імітує, як ото на фотці - Батька Народів з люлькою в зубах. У творчості - так само. А вже проекти “реформи людини” від Ірванця читати - то й зовсім смішно! Або - про те, який кльовий письменник острозький проректор Кралюк, котрий дає Ірванцеві роботу в тій самій Академії… Гай-гай, патку ж мій патку! Продажність виставляється як цнота.
Дорогий Асю, не повідаєте, де Ви підпрацьовуєте і де Ваша трудова книжечка лежить? Це - секрет? А ще не перестаю дивуватися українцям. Дуже добрий і толерантний народ.
Імена гоп-компанії, яку назвав Сашко: Андрухович, його донька, його зять… нагадують казку про Ріпку. Один одного витягують із землі. І той ланцюг важко розірвати, або, як писав Окуджава:”Возмемся за руки друзья, чтоб не пропасть поодиночке. Інколи і жаба свою калюжу вважає морем.
Але взаправду жахливо, коли за творчістю цих імітаторів за короном судять про нашу літературу: я не розумію, як цього Рванця у нас видавали (напевне, за його гроші) не те, щоб іще десь за кордоном.
Воно ж графоманія чистої води. Ото й маємо тепер потужний літклан, який захищає свою кишеню.
Андрухович цьому ранцю ще й премію в Польщі вибив на 30 т. євро. За ту писанину…
он де пес порився, чужі гроші очі мозолять?
2 пацан з Ванкувера
Можете бути спокійним, бажання жити стереотипами - це Ваш власний вибір, і ніхто на нього не може посягнути, навіть Ірванець…
Не література це.
Лавка, куди ходять СКУПИТИСЯ.
Бубабісти - то ті ж самі баптисти: сіоністське угрупування, де є свій фюрер - Андрухович та вірні йому блюдолизи: Прохаська, Сняданка, Ірванець і бой Любка. Така собі братська могила.
Фюрер повів за собою чималий народ. А чого досягли ви, крім потужного слиновиділення?
ага, то ти хочеш бути фюрером, тоді звернись до психлікарні, нехай лікують.
Хвали мене, писочку, бо тя роздеру до вух. Отсе таке вражіння од сего Урванця, най го качка копне! А шо премудрий… Йой-йой, тепер мені єсно, єк день, чого нас Европа цураєтси. Та таке чудо єк той урванець лиш доста увидіти в Варшаві, шоб навіки перепудитис України! А ше ж воно шос шкріботит на папері, та ше ж і пробує вогорити! А додати ше ту кумпанію премудру, єку він перерахував?! Мой-мой-мой… до чого сте дожили браття українці? Бігме Боже, Шевченко з Франком перевіртаются в гробах. Ся дивую єк то ше нашим гастарбайтерам візи віписуют? Се правдиво більша катастрофа, єк та, шо нас з кометов чікає за три роки… А ви ше його в інтернет пускаєте…..
Уявлюю Ірванця бізнесменом. :-)
Він себе не обійде, тому й прилип до нецьок Кралюка: той платить, а той вихваляє.
Не знаю, нічого такого в книжках Саші я не знайшла: сюжети - банальні, мова - штучна, якщо б не допомога Юри, то ніхто б про Шурка й знав. Але все життя халяви лизати - не поважає себе Ірванець-видалено модератором-
Авторка намагалась зробити свою розвідку цікавою, але діалогу не відбулося, скоріше перелік осіб, від яких Ірван. перебуває в залежності.
Може, йому вже варто почати співати? Псалми, наприклад.
Бо з тих книжок зараз не прохарчуєшся.
Вся ця братія за рахунок грантів так-сяк спорудила один постамент з піску і залазять на нього по черзі з вигуками: “І я геній!”. Вони вже мріють про груповий постамент чи то пак - братську могилу.
Нічого дивного, просто зараз модно створювати всілякі мафіозні групки, які підключаються до зарубіжних дійок і смокчуть зелене молочко. Це звичайні самозванці від літератури.Я-ворівці працюють у своєму стилі, а ця мафія у своєму. А результат - один і той же - чудове життя, як у раю.
ДОРОГІ та ШАНОВНІ!
Мені наприкінці минулого тижня знайомі сказали, що нарешті опублікували цю розмову, яку з пані Шарговською ми мали ще минулої весни. Зайшов, подивився. Одразу хочу подякувати за ту щиру й доброзичливу критику, яку я отримав з боку Ася, Пацана з Ванкувера та інших. За українську літературу можна бути спокійним, коли її долею переймаються такі добрі й віддані особистості.
А ще - від себе - хотів би додати, що це таке вельми приємне відчуття: коли ти на сцені, а в залі кількасот чоловік, і всі вони прийшли послухати тебе, і ти виходиш, починаєш читати вірші, й помічаєш, як молоді люди ворушать губами, повторюючи твої рядки. Вам знайоме таке відчуття, Асю? Чи Пацане з Ванкувера? А в нас, в Бу-Ба-Бу це було у 2005-му, і буде наступного року, коли ми відзначатимемо 25-ліття. Шкода, що вас там не буде…
З повагою - Ірванець
А може, щастя, що нас там не буде? Інколи молодь клює на розкручені імена і ковтає гачка з гнилим черв”ячком. Література не прогулянка між пальмами з плодами, що їх зверху кидають мавпи просто в рота. Література - це біль, це муки, це творчість, а не набір матів і сексуальних збочень та тих прийомів, які дуже подобаються невибагливим грантодавцям. Задурманення, як і хвороби минають, як тільки закінчуться дурні гроші.
Дорогий Ірванець, ти глибоко помиляєшся, коли робиш заяви на кшталт, що 2005 року ти мав повну залу вдячних слухачів! Повна зала - то зірвані з пар студенти, яких силоміць пригнали на вечір Ірванця. Поете, ти ще жодного вірша не написав, щоб називати себе геніяльним поетом. Одна пиндючнісь.
Запитання до Олександра Іранця.
Хочу польську премію ANGELIUS, дати є за що.
Ваші умови?
Ручаюся, 70% од суми віддам вам! Допоможіть - і Бог Вам допоможе!
Правильно, Маргарито: премії повинні не роздаватися, а купуватися. І це буде чесно: хто багатший, той і талановитіший, а виторг пустити на пошуки талантів.
Сашко ставить Стронга в ряд своїх прибічників. хоча навіть з допомогою лупи важко розпізнати в йорго протеже зародки таланту - просто поза. Гра в літературу.
ЛЮБИЙ (А) АМБО, ТА ІНШІ!
Вже наступної весни буде 25 років, як студентів кийками зганяють на наші вечори! Вже двадцять пять років молодь клює на розкручені імена і ковтає гачка з гнилим черв”ячком.Потім декотрі з них ображаються, що їх не впустили на вечір, бо місць не було. Так що ваша пристуність не те що не обов язкова, але й небажана. Плекайте свої гачки, ростіть своїх черв”ячків! Успіхів!
По-перше, Олександре, я вам не ”любий”, що за голубі солодкуваті звертання?!
А по-друге, з моїх пар ви більше нікого не візьмете, тому раджу потурбуватися заздалегідь як і чим ви будете наповнювати вашу залу навесні. Знаєте, студенти ще можуть купитися на гроші, кожному по 100гр. , - ось вам і повна зала.
Геніальні письменники не пишуть відверто поганих книжок і не роблять перекладів через електронні перекладачі.
пане Ірванцю, я дізналася, що ви мешкаєте в Ірпіні, а я в Броварах! Я приїду до Ірпеня і там вас відшукаю. Я дуже наполеглива жінка, а тому хочу ту польскьку премію. І ви мені допоможете! Вірю, не будете мене цькувати собаками, коли я постукаю до ваших дверей чи підстережу в крамниці. Я погоджусь і на більше (стану повією, лизатиму вам халяви), якби тільки взяти того Ангела.
Велика Маргарито, Ангелів роздають неангелам, а своїм людям.
НЕЛЮБИЙ АМБО!
Вам таке звертання миліше? А про студентів “з ваших пар” ми навіть і не мріємо. Навіщо нам учні ПТУ для розумово відсталих? І що ви у них викладаєте? Арихметику?
Cашко, Велика_Маргарита, амба, Lena Vlashchenkova, shaman, тощо - різні ніки одного троля. Спілкуватися з ним - лити воду на млин його себелюбства. Адміни потроху дають собі з ним і йому подібними раду, з часом вдасться це повністю подолати.
Маю переконання, що це Ірванець зі стрг. самопіаряться. Ірванець - то, певно, Марго, а стрґ - амба. :-):-):-)
Хоча з вами, барбубіси, веселіше.
Люди добрі, чого сваритися?
Подивимось, кого в нас читатимуть років через 10-15. Людей же не обдуриш. Якщо воно справжє - буде, якщо штучне - помре.
А про учнів ПТУ Ірванець неправий, бо вважає себе буддою. Але та будда - вилізла з халабуди. :-)
Справжній мужик не цілуватиме рук і не лизатиме халяв своїм спонсорам. Я кажу про мужика, добродії, а не про Ірванця.
Не полижеш - за кордон не поїдеш.
після бабуїнів
Чи буде щось з того, що написав Сашко, дідько його зна, але наразі він своє Урвав. Того й називають його Урванець. Гасає по закордонах на грантовому жеребці.
Народ, а чо’ ви всі пінитеся? Якщо такі геніально-неперевершено-талановиті - подавайте документи на Gaude Polonia i прапор вам в руки. Але там пахати тре’ , а не жовчні коменти пописувати. За переклади текстів Я.Гловацького Ірвану велике спасибі. Свого часу отримала шалене задоволення, читаючи “Z glowy” польською. Тому приємно, що завдяки Сашкові цю книгу зможуть прочитати і українські читачі.
Така злива негативних коментарів - це свідчення, як мінімум, неординарності письмака/людини. І це добре! Письмак/людина, що всім подобається - нецікава.
Це йому на користь. Сашко приїзди, виступиш у нас.