Іван Драч: Зусиль сучасної Спілки письменників — замало
- 28 Січ 2010 11:43
- 3 201
- Коментарів
Фото з сайту www.rada.kiev.ua
Одному з класиків української літератури ХХ століття є що розповісти про міжнародний контекст своєї і не лише своєї творчості.
Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Останнім збірником віршів був цьогорічний переклад азербайджанською мовою в Баку. Звався він за назвою поеми «Ніж у сонці». А переклав його давній друг українських письменників Аббас Абдулла.
А минулого року я був у Таллінні в Естонії, там я разом з українською громадою вшанував пам’ять Гарольда Раяметса, який переклав і мою книжку поезій: родичі покійного перекладача принесли на виставку десятки творів українських авторів. Усі слали йому свої новели і романи, а він перекладав переважно вірші: Миколи Вінграновського, Бориса Олійника…
Найдраматичнішим перекладом був вихід американського збірника віршів «Світильники саду» за редакцією видатного американського поета Стенлі Кюнітца — це було ще за радянських часів, і апарат ЦК КПУ займався дослідженням цього видання. Зате хто його ілюстрував — сам Гніздовський!
Мої вірші перекладалися німецькою і шведською, словацькою і польською, майже всіма мовами колишніх республік Союзу, а російською — більше десятка назв. Останній збірник вибраних перекладів російською мовою вийшов у київському видавництві «Либідь», бо російське видавництво «Московский писатель» застопорило це видання.
Був у мене в Чехії прекрасний перекладач Ярослав Кабічек, який зробив мені п’ять книжок чеською мовою, остання була «Чорнобильська мадонна».
Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Особисті контакти — це найкращий вихід до перекладу іноземною мовою. Сучасна Спілка письменників намагається дещо організовувати в цьому сенсі, та її зусиль для цього замало. Кошти занадто скромні, організаційні зусилля — мізерні. Все ж варто привітати успіх Андруховича в польському та німецькому світах, він розбиває упередження, що зусилля українського письменника прийти до світу марні.
Пан Драч гарний собі пропагандист: був союзним, став незалежним, тепер преться у європейські і нарікає, що Спілка є тільки дещо… у його власному сенсі колишнього і нинішнього чільника, а для інших… коштти скромні, не визначає не те, що на переклади, а й на вітчизнянне видання. Це така собі мораль ботокуда: за дві щоки напихаю і надуваюсь аби вище злетіти од інших! І так усе життя: од руководящей і до направляющей! Файно батько речете, чи ричите!
Драч дуже файна і гармонійна людина – напівлюдина напівпоет.
Цей бородатий дід спеціалізується на політичній проституції. Пора уже й на Окружну.
Йому б попом у Києво-Печерську Лавру. Там його місце творити із презиків божків.