Агент, який погорів на власному жарті

Сергій Дзюба. Як я був агентом ЦРУ. - Ніжин: Аспект-поліграф, 2008

Березень, 2003 рік. За вікном «президентського» потяга – ніч. Сам потяг, який налічує від сили п’ять вагонів, рухається за незвичним маршрутом: Київ – Суми – Харків – Дніпропетровськ – Дніпродзержинськ – Донецьк – Київ. Режим Кучми агонізує, хоча сам Кучма про це не підозрює. На східну Україну висаджуються своєрідні культуртреґерські десанти, які мають зустрічі з представниками місцевої виконавчої влади та небайдужою громадськістю, сиріч – потенційними виборцями. Виконавча влада робить усе можливе, щоб на зустрічі приходило якомога менше громадськості. Ситуація напружена, щоб не сказати – ворожа… Але зараз за вікном мого купе – ніч. На столі – півторалітрова пляшка пива якоїсь дивної вітчизняної марки, придбана у випадковому харківському кіоску. Я більше ніде такого пива не бачив. А навпроти – непримітно вбраний чоловік, із яким ми говоримо про ситуацію в країні, про літературу, про тощо… І я не підозрюю, що переді мною – агент ЦРУ з великим стажем, підпільне псевдо якого – Старий.

Цей агент (справжнє його ім’я – Сергій Дзюба) вже давно викритий. Більше того, цього року він видав книжку своїх професійних записів, такі собі «плівки Дзюби». Деякі з цих записів, оприлюднені раніше, мали неабиякий суспільний резонанс, що, власне, й спонукало колишнього агента видати їх окремою книжкою. А починався героїчний шлях агента Старого… зі столиці Гондурасу.

Романтичний сімнадцятирічний юнак із Пирятина в далекі й не дуже романтичні вісімдесяті вирішив вступати на факультет журналістики Київського університету. Мало хто вірив у його успіх, бо, за пирятинськими мірками, то було «вище, ніж папа римський». Проте вчителька хімії, вкотре переконавшись, що хлопець і в її предметі ні бум-бум, хоча «бум» на лабораторній міг улаштувати ще й який, запропонувала йому поспілкуватись із її донькою, котра якраз закінчила журфак і приїхала зі своїм немовлям до Пирятина. Молода пані охоче розповіла юнакові про те, які підступи чекають його на творчому конкурсі, поділилась улюбленими «фішками» викладачів. Тому перед комісією Сергій постав уже належним чином озброєний. Він мусив, зокрема, назвати столиці всіх (!) соціалістичних країн. Ну і, звичайно, забув про В’єнтьян – столицю Лаосу. «Ага, забули?!» – зловтішався якийсь дідусь із приймальної комісії. «Так, забув, – доброзичливо усміхнувся юнак. – А ви хіба все пам’ятаєте?» Що міг відповісти доктор наук, сивочубий професор? Звичайно, що пам’ятає він усе! «Тоді назвіть столицю Гондурасу», – спокійно мовив майбутній спецагент. І коли комісія вклякла, сам її назвав (Тегусигальпа). Так Сергій Дзюба став студентом журфаку. До слова кажучи, доньку хімічки, яка поділилася з ним секретами, звали Ольга Герасим’юк…

А далі було неймовірно веселе, неймовірно стрьомне й просто неймовірне життя із представниками найрізноманітніших націй у гуртожитку для іноземців, де від запаху негритянського поту дохли навіть клопи. Саме там Сергій Дзюба й пожартував, назвавши себе агентом ЦРУ. І той жарт йому відгукнувся через багато років, коли він став бомбити рідний Чернігів своїми гострими матеріалами на радіо «Свобода». Одразу ж відреагував якийсь поважний кадебіст, котрий у місцевій газеті дав цілий розворот про підривну діяльність Сергія Дзюби, компетентно засвідчивши, що той був і залишається агентом ЦРУ!

Книжка Сергія Дзюби поділяється на чотири частини. Насамперед це титульна «Як я був агентом ЦРУ» (про незабутні роки… не так навчання на журфаці, як перебування в далеко не цнотливій «обителі» – гуртожитку для іноземців), далі – «Автостоп» (про пригоди наших земляків за кордоном), «Замінований рай» (розповіді про наших миротворців із найвіддаленіших гарячих точок планети) й насамкінець – «Нечиста сила» (про загадкову, хоч і цілком реальну частину чернігівського населення).

Перша частина містить особисті спогади журфаківця Дзюби про студентські роки, що споріднює його книжку з «Хатою-читальнею» Петра Щегельського та подібними газетно-журнальними публікаціями, котрі зринають у пресі в основному тоді, коли відзначається чергова річниця легендарного Андрія Крижанівського чи іншого відомого й незабутнього випускника журфаку. Натомість у решті розділів книжки Сергій Дзюба демонструє один із найважливіших навиків спецагента: добувати інформацію. Жодна з поданих історій не вигадана, хоча тягне на окрему книжку чи навіть на фільм. Юнак, який із тридцятьма доларами в кишені проїхав автостопом Україну, Росію, Грузію та Туреччину, чернігівська вчителька, яка вийшла заміж за голландця, клоун Кльопа, що за вісім місяців роботи в Південній Кореї схуд на одинадцять кілограмів, нігерієць, котрий прагне отримати українське громадянство, миротворець, який навчив іракську дівчинку Бітуль пісні «Несе Галя воду»… Це далеко не повний перелік героїв, із якими Сергій Дзюба спілкувався як журналіст. Розмови з цими людьми регулярно звучали на чернігівському обласному радіо, незрідка на прохання слухачів їх повторювали, а то й продовжували, присвячуючи тій чи тій темі цілий цикл передач. Перед тим, як стати книжкою, всі ці історії пройшли своєрідну апробацію – публікувались у місцевій пресі. Важко судити, як позначився на цьому багатющому життєвому матеріалі газетний стиль (чи, радше, формат), але він дуже відчувається. Це не применшує цінності книжки, ба й більше – підкреслює її правдивість.

Одним із найцікавіших співрозмовників Дзюби був лікар Олег Ревко. Саме йому довелося вислухати передсмертні сповіді тяжко хворих і дуже непростих людей. Так, його пацієнтами були підполковник, Герой Радянського Союзу, який учинив самосуд приблизно над сотнею німецьких військовополонених, працівник НКВС, який не був на війні, але бачив страту маршала Блюхера, працівник спецслужби, який після провалу агентів СРСР у Великобританії допомагав вивозити з туманного Альбіону відомого (нині) розвідника Кіма Філбі, а з сестрою ще однієї легенди радянської розвідки – Рихарда Зорґе – довгий час листувалася мама Ревка.

Де ще можна прочитати версію про смерть маршала Блюхера, відмінну від офіційної? Між тим, свідчення пацієнтів Олега Ревка викликають довіру, бо ж відомо: перед обличчям смерті не брешуть… Арештованого Блюхера перевозили потягом, і під Читою він спробував утекти. Маршала тяжко поранили. Він стікав кров’ю, коли його вивели з потяга й зачитали вирок від імені всього радянського народу. Потім кілька солдатів, вишикувавшись навпроти Блюхера, слухняно спустили курки… Де ще так просто дістати інформацію про те, що в найближчому оточенні Сталіна був шпигун на прізвисько «Полковник», який писав доповідні для самого Гітлера? «Полковник» злив своєму фюрерові детальну інформацію про підготовку контрнаступу радянських військ під Сталінградом, а також – під Курськом. Цю інформацію могло тоді в Союзі знати від сили 10-15 осіб. На обох документах рукою Гітлера проставлено резолюцію: «Дезінформація. Агентові «Полковник» не вірити»… Де ще ви прочитаєте про того, хто неабияк посприяв рішенню японського уряду бомбити американську військову базу Перл-Харбор?..

Іще один цікавий співрозмовник Сергія Дзюби – Павло Дубровський. Цей чоловік не просто вчитель, економіст, письменник, мисливець та етнограф. Він знає про ту частину придесенського населення, яка не прагне реклами й маскується часом краще за агентуру ЦРУ. Більш того, він стверджує, що сучасні чернігівські відьми об’єднані в таємну організацію, бо й сам займався окультизмом і спілкувався з ними. В кількох розмовах Дубровський дає практичні поради: як уберегти своє житло й себе самого від зурочення й наслання, як позбутися вроків і навіть не своєю рукою покарати того, хто прагне вам лиха, звертаючись до потойбічних сил, а також розповідає, хто такі сучасні відьми, який у них кодекс честі та які предмети є найстрашнішою зброєю в їхніх руках.

Цю книжку Сергія Дзюби дістати буде дуже непросто. Але кому пощастить, той зрозуміє: «максимум досвіду, сенсу, сили, емоції, смаку і запаху в простій структурі», що його нібито сповідує Карпа, котра як той акин: співає все, що бачить, – у його руках. І цей максимум насправді – не купа вербального сміття, як у вищезгаданої, а ретельно дібраний, чітко структурований і з біса цікавий матеріал.