Голоси предків

Сторожук А. Музичний фольклор Східного Поділля. - Вінниця, 2007.

Фольклорне видання – річ нині рідкісна. Чи не тому, що багато грішників, серед яких, між іншим, є й чимало фахових філологів, гадають, ніби фольклор помер, ніби його цілком заступили шароварно-вареничний кітч та естрадна ерзац-культура. Ці грішники, певно, спираючись на свій мізерний досвід (фольклорну практику на першому курсі), переконані, що робота фольклориста з польових умов перемістилася нині в запилюжений архів, який із часом стане її склепом… Мої цим грішним душам співчуття. Бо ж книжка Антоніни Сторожук «Музичний фольклор Східного Поділля» цілковито спростовує їхні погляди.

Об’єктом уваги фольклористів (як фахівців, так і аматорів) Східне Поділля було здавна. Проте окремих присвячених йому видань надзвичайно мало. Найвідоміші з них – «Пісні Явдохи Зуїхи в записах Гната Танцюри» (1965) та «Пісні Поділля» (1976). Фольклорист-аматор, учитель Гнат Танцюра, натрапивши на золоту жилу – Явдоху Зуїху, – записав од неї 1008 пісень, а що вже казати про леґенди, перекази, прислів’я та казки… Збирачка Настя Присяжнюк у 1920-70-х роках у Погребищі записала понад 4000 пісень. А ще ж – із найвідоміших – на Поділлі працювали збирачі М.Рябий та М.Руденко… Одне слово, багате Поділля на фольклорний матеріал, і до когорти збирачів та дослідників цього багатства долучилася кандидат мистецтвознавства, доцент, викладач Барського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Михайла Грушевського, що на Вінниччині, Антоніна Сторожук. Допомагали їй у збиранні перлин душі народної учасники очолюваної нею творчої лабораторії зі збереження та вивчення української пісні, а також ансамблю «Голоси предків», що його має коледж.

Книжку рекомендовано Міністерством освіти й науки України як навчальний посібник, що слугуватиме методичною складовою у вивченні курсів «Українська народна музична творчість», «Народознавство», «Історія української музики», «Фольклорний ансамбль». Крім того, збірник має педагогічно-репертуарне призначення: всі зразки, що ввійшли до музичного додатку, придатні для виконання в сучасних умовах фольклорними ансамблями та на естраді. До переважної більшості пісень додаються ноти, вказується характер виконання. Ряд мелодій наведено з аранжуванням, зробленим у стилістиці народного багатоголосся. Зацікавить праця Антоніни Сторожук також етномузикологів – для порівняння з локальними музичними зразками інших реґіонів України.

У чималій теоретичній частині (майже третина видання) авторка подає особливості пісенних жанрів та обрядодій Східного Поділля, принагідно простежує діалектні відміни на рівні лексики, фонетики й стилістики, фіксує включення вузькомісцевої атрибутики в загальнопоширені обряди, введення в ту чи ту обрядодію локальних, місцевих фразеологічних зворотів, наголошує на окремих весільних ритуалах, закріплених за конкретним селом. Методологічну частину праці становить аналіз «Коментаря» К.Квітки до збірника «Українські народні мелодії» (1922). Написано цю частину з добрим знанням матеріалу, адже й дисертацію А.Сторожук присвячено було темі: «Історизм етномузикології Климента Васильовича Квітки».

Попри те, що «Музичний фольклор Східного Поділля» – книжка специфічна, цікавою вона буде не лише фахівцям, а й тим, чиї знання рідної народнопісенної культури обмежуються славнозвісним «Ти ж мене підманула». Бо ж і з випускників-філологів мало хто знає такий, наприклад, жанр весільної обрядовості як віваті (пор. із польськими віватами). На Східному Поділлі віваті як своєрідні поспівки на пошанування котрогось гостя чи групи гостей мають ту специфіку, що виконують їх малі хори, куди входять жінки середнього віку, які обслуговують столи (свашки, сусідки, куми, кухарочки тощо). Беручись за руки, вони утворюють «перевесло» й підносять гостеві чарку – «пошану», яку той має випити до дна. Залежно од віку та статусу гостя вівать може бути пієтетно-шанобливою або ж дошкульно-жартівливою аж до… До прикладу:

Ой умру, ой умру, поховайте в ринку,
Повішайте наді мною горівки барилку.
Ой умру, ой умру, поховайте в лісі,
Наді мною в барилочці горівку повісьте.
Ой умру, ой умру, поховайте в яру,
Біля мене положіте от-таку х…
Ой умру, ой умру, киньте в очереті,
Та й положіть туди діда в великім береті.
Щоби пив, наливав от того «медочку»,
Що налила-м собі в труно з великої бочки.

Годі собі уявити цей та інші подібні тексти в радянських фольклорних виданнях.

А чи знає широка філологічна громадськість, що поряд із веснянками й гаївками на Поділлі побутують іще такі собі рогульки? А скільки весільних поспівок може пригадати? А серед них, між іншим, є дуже веселі (даруйте, мої цнотливі, добираю за своїм смаком):

Посіяла огірочки,
А вродили скруцьки.
Вийшла заміж за Миколу,
В нього нема п…
П… йому відірвали,
У снопи сховали.
Нащо ж мене злії люди
Та заміж віддали.
Кучерявий Марку, Марку,
Пий до мене чарку.
Пий до мене повну, повну,
Скубай мені «вовну».
Скубай, скубай понад край,
Посереду не займай.
Серединка – гарна річ,
Хватить, Марку, на всю ніч.

Звісно, окремі видання сороміцького фольклору для нас уже не новина. Але далеко не завжди ці книжки написані фахівцями й мають фаховий коментар.

Що ж до «Музичного фольклору Східного Поділля» Антоніни Сторожук, то попри всі позитиви цього видання безумовним мінусом є невідредагованість книжки. Трапляються русизми та характерні для російської мови конструкції, канцеляризми й словесні нагромадження, які не надаються для читання й інформації самі по собі не несуть, а, обслуговуючи текст, лише засмічують його (чи не вершиною в цьому плані є конструкція «знайшла широке поширення»). А загалом, ця праця, що стала певним підсумком багаторічної педагогічної, пошукової та наукової діяльності авторки, поза всяким сумнівом, заслуговує і на увагу, й на повагу.