Комп’ютерні… Посестри-побратими

Людмила Таран

Сучасній молоді-юні важко уявити, як я спеціально прийшла до одного офісу, аби мені показали, що це таке – факс. А до Соломії Павличко напросилася побачити макінтошного леп-топа, що його вона привезла зі США в ті часи, коли такі комп’ютери в Україні можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Інтелігентно-сірий, зі своїм лейблом – надкушеним яблуком (символом пізнання!), Macintosh РоwerBook 180, здалося, підморгнув мені своїм  сріблястим екраном – наче знав, що…

Минуло кілька років, і після Голосіївського лісу в Києві – а під тим лісом розташований музей Рильського, де працювала, – опинилась я в прес-центрі Києво-Могилянської академії. На ту пору – середина 90-х минулого століття – там усі були комп’ютеризовані, тоді як, приміром, у багатьох редакціях столичних видань не знали, що таке РС. Відразу на мій робочий стіл поставили точнісінько такого «Мака», якого побачила в Соломії Павличко.

У мене – вроджений страх перед будь-якою технікою. Це не означає, що всі-всі жінки мають такий! А тут – компа на стіл, і  відразу купа роботи. Я з тих, кому треба показувати «на пальцях» і освоювати «методом тицяння». Писала шпаргалки. Аби ви бачили ті косо-криво накидані записи!

Коли більш-менш освоїла Word, виснувала: посади мавпу – і вона дасть собі раду! Тим часом свої статті і рецензії продовжувала писати від руки, а потім набирала. Не знаю, скільки б це тривало, коли б не… Коли б не американці Мар’яна Рубчак із Михайлом Найданом. Вони подарували мені такий самий леп-топ: Macintosh РоwerBook 180. Помалу звикла до англійських літер на клавіатурі, за якими напівсліпо набирала свої кириличні тексти. А головне: почала писати все, крім віршів, одразу на комп’ютері.

Якось похвалилася Соломії Павличко американським подарунком – точнісінько таким, як у неї. На що вона: мовляв, він же інстальований за царя Гороха! І пообіцяла подарувати до нього принтера, на якого я не могла розжитися. Привезла на своєму авто до моєї хрущовки громіздкого мастодонта: матричного принтера, у який треба заправляти друкарську стрічку і який, друкуючи, двигтів і гарчав, аки звір.

Мусила навчитися працювати з мишкою. Річ у тім, що спершу в Могилянці привчилася оперувати «шкрябалкою». Тільки наловчилася, аж із подарованим «Макінтошем» довелося призвичаюватися до кульки, track-ball. Але часто мусила витягувати її з гнізда й протирати спиртом, що дратувало. Урешті поламалися якісь держачки – і праця за комп’ютером перетворилася на суцільний стрес. На ту пору купити мишку саме для «Мака» в Києві було проблемою. Знаючи, що в Оксани Забужко теж «Макінтош», звернулася до неї по допомогу. Вона підказала, куди звернутися, і навіть дала на придбання гроші. Я відмовлялася, як могла, хоча в той час на ту мишку пішла б добра половина моєї журналістської платні. Оксана зрештою переконала мене тим, що це не її кошти, а передані американським поетом Аскольдом Мельничуком спеціально для підтримки літературної братії в Україні.

Потроху приноровилася до мишки: та що й звикати, коли в макінтошній – одна клавіша? Впоралася і з проблемою різних комп’ютерних систем: на дев’яносто дев’ять відсотків в Україні побутують машини IBM. «Мак» вважається надійнішим і «крутішим», але менш поширеним. Мені підказали, як «обдурювати» ІВМ, аби він міг прочитати макінтошний файл.

Одного дня телефонує жінка: має передати мені новіший комп’ютер із США від Михайла Найдана. Того самого, який уже дарував мені половину «Мака». Землячка плуганила ту машину із  самого Пенн-Стейту!

Добротний, хоч і підтоптаний, DELL довгенько стояв у футлярі. Я все чогось очікувала. Нарешті видобула його. Спробувала бодай речення написати, та мене дратувало все: і русифіковане меню (звикла до англомовного), і те, що літери «І» та «И» на клавіатурі поміняно місцями, якщо співвідносити з моїм рідним «Маком». Але призвичаїлася до новинки, яка на цю пору вже встигла постаріти. Та скільки можна жити на подарунках? Уже пора купити нет-бука, аби мати його напохваті.

…А мою куплену чверть століття тому на складені гонорари друкарську машинку «Erika» – предмет гордості! – нещодавно позичили для вистави. Вона має відтворювати цілу епоху.