І генії були малими
- 10 Вер 2010 05:25
- 105
- 4 коментарі
Якось у другому класі на уроці музики вчителька розказала нам про Моцарта. Мовляв, такий талановитий був хлопчик: у три роки сів за клавіру, в п’ять почав писати власні музичні п’єси. Від самого народження – гордість батьків і майбутня видатна особистість світового масштабу. На перерві ми з подругою обговорювали почуте. З Моцартом усе було ясно: генієм народився, генієм і помер. Що тут може бути неясно, якщо вже крізь пелюшки, в яких немовлям лежав Амадей, просвічувався його непересічний талант. А як же ми? Якщо ми в три роки не сіли за клавіру (не тільки не сіли, а й до другого класу навіть не знали, що це таке), чи означає це, що ми пропащі люди і всесвітньої слави нам не бачити?
Про дитинство інших видатних людей, які не сіли в три роки за клавір, залишалося лише здогадуватися: ранні роки видатних і обдарованих у школі найчастіше згадувалися побіжно, кількома датами чи важливими епізодами. Похвалитися цікавими історіями з дитинства могли хіба що найбільш знані або найбільш «міфологізовані» постаті: маленький Тарас Шевченко ходив шукати стовпи, на яких тримається небо, маленький Пушкін фігурує тільки в парі з Ариною Радіонівною, а маленький Альберт Ейнштейн погано вчився в школі…А як щодо інших? Наче й не було в них дитинства, яке формує той «багаж», що його кожна людина тягне за собою в доросле життя. Саме це і цікавить дітей – а якими ці люди були в дитинстві? Такими ж, як і інші діти, чи якимись особливими? Тоді як вони стали видатними і що я маю зробити, щоб теж стати таким?
«Здитинілі» біографії
Біографії як жанр дорослої літератури завжди користувався стабільним попитом і за будь-яких умов знаходили свого читача. Перше, що спадає на думку, загальновідома серія «ЖЗЛ», книги якої за Радянського Союзу стояли на полицях чи не в кожній родині. Мільйонні тиражі, понад півтори тисячі назв, кількаразове припинення існування серії і її відновлення. Сьогодні книги цієї серії продовжують виходити в Росії і успішно продаються.
Маючи перед очима приклад успішності біографії як жанру дорослої літератури, видавці спробували перенести вдалий книжковий проект у сферу дитячої літератури, керуючись простим правилом: дорослому читачеві – дорослі біографії, а дітям – дитячі.
Однією з перших такий проект втілила в життя Велика Британія. Там книга «Ранні роки: дитинство видатних людей» з’явилася ще 1967 року. Написала її Жаклін Маді. Авторка обрала на власний смак історії 36 видатних людей із різних країн та об’єднала їх під однією обкладинкою. Вирішила написати не просто біографії, а показати з самого початку, як люди досягають вершин. Це була невелика книга на 74 сторінки, яка коротко описувала дитинство і початок кар’єри видатних людей, серед яких – Еразмус, Бонапарт, Євтушенко, Хаммаршельд, Пікассо, Ейнштейн, Луї Брайль, Денні Кей і Джейн Остін.
Пізніше спроби зробити щось схоже велися в Італії. Тільки там це були спогади видатних людей про своє дитинство. В 1983 – 84 роках вийшло кілька книг, розрахованих на дітей 8-10 років. Серед них дитячі спогади актора Карло Вердоні, сценариста Джованні Арпіно, письменниці з «покоління тридцятих» Джини Лагоріо, документаліста і письменника Фолько Квілічі, журналіста і політика Дієго Новеллі. Серія обмежувалася виключно італійцями і не могла похвалитися численними книгами. Видатні люди, залучені до створення цих книг, – письменники, журналісти і діячі кінематографа. Дитячі спогади видатних представників з інших сфер діяльності видавців, вочевидь, не цікавили.
У ті ж самі роки в США вирішили створити власний подібний проект «Дитинство видатних американців». До розробки і втілення в життя серії там підійшли з усією відповідальністю, результатом чого стали довгі роки «бестселерування» цих книжок.
І Авраам Лінкольн був маленьким…
Задумавшись над створенням серії «дитячих» біографій, американські видавці вирішили обмежитися дитинством видатних співвітчизників, не намагаючись охопити видатних людей усього світу. Досі вони притримуються цієї лінії. За задумом видавців, серія «Дитинство видатних американців» виконує не лише пізнавальну роль – ознайомлює дітей із видатними американцями та їхніми здобутками, а й виконує функцію пропаганди в позитивному сенсі слова – прищеплює малюкам гордість за свою націю, країну, співвітчизників.
«Першачки» серії були видані в жовтні 1986 року. Дітям до рук потрапили книги про дитинство Авраама Лінкольна, Генрі Форда, Томаса Едісона та інших видатних людей. Видавництво спробувало охопити представників різних сфер – бізнесменів, винахідників, політиків.
Відтоді в цій серії світ побачили вже понад 170 книжок. Нині над створенням книг працюють близько 65 авторів, а сама серія поділена на кілька розділів: «Колоніальні часи», «Боротьба за незалежність», «Раннє національне зростання», «Освоєння Заходу» тощо.
Книги розраховані на дітей від 8 до12 років. Не так давно на основі книжок були видані адаптовані варіанти для дітей 1-3 класів із великою кількістю ілюстрацій і текстом, оптимальним для дітей, які тільки-но навчилися читати.
А як щодо видатних людей з інших країн? Для них у США створено окремі серії. Наприклад, 1993 року з’явилась серія «Видатні діти», в рамках якої було видано книги про дитячі роки Моцарта, Баха, Бетховена, Чайковського, Брамса, Шопена, Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Всі вони написані одним автором. Також у США видається серія «Юні патріоти».
Щоправда, жодна з цих серій не може зрівнятися за популярністю та кількістю проданих тиражів із «Дитинством видатних американців».
Відомі про відомих
2007 року українське видавництво «Грані –Т» видало книгу Ірен Роздобудько про дитинство Вольфі Моцарта, Блеза Паскаля, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур і Чарлі Чапліна. Це і стало народженням української серії «Життя видатних дітей».
Книги цієї серії – не збірки біографічних даних, а цікаво інтерпретовані відомими письменниками і журналістами події з дитинства видатних людей. Цим-бо вона й цікава – автори різні, а тому кожна книга стилістично не схожа на іншу. Якщо якась книга дитині не сподобалась, є варіант, що сподобається інша – написана іншим письменником. Книги для серії вже написали Андрій Кокотюха, Іван Андрусяк, Анна Багряна, Лариса Денисенко, Леонід Кононович, Любко Дереш, Богдан Жолдак, Яна Дубинянська та інші. Тобто прізвище улюбленого письменника на обкладинці — своєрідний «гачок» для читачів.
Нещодавно в серії вийшла «ювілейна» 30-та книга. Написав її журналіст Богдан Логвиненко. Очевидно, що книги знайшли свого читача і міцно посіли своє місце на ринку дитячої книги.
Художня чи документальна?
«Лев стиха загарчав, і в лісі розвиднілось. Стежина виявилася просто в Романа за спиною. Така тоненька і така світла, мов місячна доріжка на морі.
— Йди, юначе, додому. А в ліс знову повертайся, тільки вже царем цього лісу і його володарем. Для того, щоб бути царем, треба просто не боятися».
Так Богдан Логвиненко описує в своїй книзі дивовижний випадок із дитинства Романа Шухевича – зустріч із міфологічним левом, який і пророкує хлопцеві «великі справи».
Дехто закине, що книги цієї серії - суцільні вигадки і не мають нічого спільного з реальними фактами життя цих людей. І буде неправим. Для того, щоб написати невелику історію з дитинства видатної особистості, недостатньо прочитати Вікіпедію. Автор тривалий час збирає інформацію – читає біографії, спілкується з людьми, які можуть щось додати чи розповісти про героя тощо. Все це залишається за кулісами, натомість на виході маємо невелике цікаве оповідання. Водночас елементи авторської вигадки-казки в книжках цієї серії є обов’язковими, адже книги ці, насамперед, покликані зацікавити маленького читача. Саме тому автори серії дозволяють собі трохи пофантазувати, не відходячи при цьому від справжньої біографії своїх героїв.
Книги з серії «ЖВД» мало схожі на енциклопедичні видання. Вони, швидше, нагадують журнал «Личности», тільки для дітей, у книжковому форматі і українською мовою. Книги виходять досить регулярно (що наближує їх до періодики), є пізнавально-розважальними (адже це не суто художня література, але й не документалістика), кожна книга охоплює події і цікаві випадки з дитинства п’яти видатних людей (обраних автором на власний смак, що забезпечує різноманіття видатних дітей під однією палітуркою, без обмежень за сферою діяльності, країною походження чи роками життя). Єдина умова видавництва – хоча б один герой книги повинен бути українцем. Так маленькі читачі знайомляться з видатними співвітчизниками.
Тандем книги і спорту
Цього року в серії «Життя видатних дітей» з’явився окремий напрям – український спорт. Це результат співпраці видавництва і Національного олімпійського комітету України. Книги виходять у стандартному для серії вигляді – описується дитинство п’яти видатних особистостей. Тільки в даному випадку це українські спортсмени, а кожна книга присвячена окремому виду спорту. Так, у книжкових крамницях уже можна знайти книги про баскетбол, художню гімнастику та легку атлетику. Діти можуть дізнатися про дитинство Юрія Сєдих, Анну Бессонову, Олександра Волкова, Наталю Добринську та інших. Написані книги не письменниками, а спортивними журналістами.
До кінця року видавництво обіцяє книги про українських фехтувальників, гандболістів, важкоатлетів, плавців, представників зимових видів спорту. Це перші в Україні художньо-документальні книги для дітей, що розповідають про спорт.
Одна ідея – різне втілення
Якщо українські книги з серії «Життя видатних дітей» мають зручний формат і за розміром є не більшими за звичайний зошит, то російський аналог серії видає подарункові книги. Великого формату, кольорові, в глянцевій або лакованій палітурці, щедро оформлені.
Російська серія є авторською. Валерій Воскобойніков, її засновник і автор, сам працює над книгами. Цим можна пояснити не надто швидкі темпи оновлення серії. Перша книга «Жизни замечательных детей» вийшла 2007 року, так само як і перша українська книга з відповідної серії. Цього року в Росії вийшла третя книга, натомість в Україні — вже 30.
До речі, Валерій Воскобойніков написав книгу і для української серії «Життя видатних дітей», що охопила дитинство не п’яти, а аж семи видатних дітей: Йосипа Прекрасного, Архімеда, Миколая Чудотворця, Феодосія Печерського, Авраама Лінкольна, Джона Ленона та Біла Ґейтса.
Порівнюючи українську і російську серії, важко не помітити схожу початкову ідею – об’єднати під однією обкладинкою історії дитинства кількох видатних людей. Причому видатних людей з різних країн, галузей і епох. Натомість втілення ідеї є абсолютно різним. В Україні увага більше акцентується на художній складовій. І за форматом, і за оформленням вони ближчі саме до художніх книг і розраховані на активне читання. Тобто вони виконують не лише пізнавальну функцію, а й розважальну.
Російські видання тяжіють більше до енциклопедичних – великий формат, ілюстрації із документами, старими фотографіями тощо. Та й сама оповідь більше схожа на класичну біографію, адаптовану для юного читача. Натомість в українській версії – це окремі оповідання про незвичайні та цікаві випадки з вкрапленнями авторської фантазії і короткою біографічною довідкою в кінці оповідання.
Попри те, що книжковий проект, присвячений дитячим рокам видатних людей, залежно від країни має різне втілення й історію, він є популярним і цікавим. А значить і успішним для видавців. Грамотно розробивши проект і відповідально підійшовши до його втілення, можна тішити читачів довгі роки. Тим паче, що сьогодні ніша документальних книг (мова не йде про дитячі енциклопедії, пізнавальні довідники тощо) для дітей, нехай і з вкрапленнями художніх елементів, все ще є не досить заповненою.
Певною мірою таку літературу – цікаві інтерпретації історичних подій та біографії видатних людей – можна назвати таким-собі місточком між чарівною казкою, що панує в сфері літератури для найменших, і дорослою літературою, що бере свій початок із літератури для підлітків. Такі книги в майбутньому можуть пробудити у дитини інтерес до документальної літератури, тим самим збагачуючи її кругозір.
Цікава і дея і непогане втілення. І написано про це цікаво. Собі може й не куплю, а дитині на подарунок – гарна думка. І ще, мабуть, дорослих може привадбити особа оповідача, відтак ідея ще кращою виглядає.
От тільки, нащо так багато часу в розвідці присвячувати порівнянню російської та української серії? Але це дрібниці…
Насправді порівняння української і російської серії не має якогось особливого підтексту, просто мені, автору, було їх легше порівнювати, бо вони є однаково доступними ,в той час як, скажімо, з американським книгами я не мала нагоди добре ознайомитися. Крім того, в українській і російській серіях початкова ідея є схожою – абсолютно різні люди під однією обкладинкою, але різне втілення, тому і порівнювала.
В той час як американська серія відпочатку трошки інакше задумана. Також правдою є те, в Україні люди купують книги і українською, і російською мовами, тому таке порівняння показує різницю між цими серіями і полегшує вибір для батьків. Ось таке моє пояснення. Жодних підтекстів)
Ой, не треба було виправдовуватись! то я просто трохи зациклений…
Дякую за гарну статтю!
У дитинстві я страшенно любила ці книжки про Моцарта, Бетховена, Паганінні, Прокоф”єва і т.д. Це читання було набагато важливіши у формуванні мого харатеру, ніж батьківські нотатки і, боронь Боже, школа.
Думаю, що такі біографії для дітей і про дітей, вкрай необхідні і важливі. Корисніші за піонрів-героїв, чи героїв Крут. Вибачте за святотатство, але ті хлопчики встигли лише героїчно вмерти, а нам потрібні педагогічні зразки, як цікаво і продуктивно жити. Тому Моцарт із Бетховеном, а й навіть Бахом (не Бахусом), не найгірша компанія :-)