Турецький прорив — секрети успіху

Японія, Китай, Індія, Афганістан, Іран, Туреччина — Схід Далекий, Середній, Близький — ми дедалі частіше натрапляємо на його вихідців у літературі, малярстві, музиці й кінематографі. Якщо ще десять років тому їхні імена можна було заледве перелічити на пальцях, то тепер їх складно всіх запам’ятати. Західна мода на Схід? Либонь, уже ні. Чи ввійдуть до канону Рушді, Хусейні, Памук? А якщо ввійдуть, то до якого: західного, східного чи світового? Їх буде виокремлено, відгороджено, чи хтось із них подовжить ряд: Шекспір — Джойс — Кафка?

Хай там як, а в цьому літературному мультикультуралізмі, якійсь хаотичній чи то множинності точок, чи то багатовекторності, чи то різноплощинності, здається, ще можна вловити певні тенденції, бодай і запізнілі на пострадянському просторі. Згадаймо, як у певний період Мілорад Павич потягнув за собою популярність сербської літератури; у якусь мить Харукі Муракамі привернув увагу до японської. Так, буцімто літературна периферія час від часу завойовує західну літературну метрополію, втім, обидві — асимілюються, розчиняються одна в одній. Здається, тепер — черга безсумнівних завоювань за турками, які останніми роками дедалі частіше потрапляють на чільні місця у списках світових бестселерів.

Обкладинка до роману Більге Карасу «Смерть у Трої» англійською мовою

Обкладинка до роману Більге Карасу «Смерть у Трої» англійською мовою

І збіглася тут низка факторів: починаючи від незмінного зовнішньополітичного курсу цієї країни, іноді коригованого військовими генералами, — до нагородження 2006 року Нобелівською премією з літератури Орхана Памука. До речі, останній у своїх творах вряди-годи полюбляє міркувати: що значить його письмо; чи здатна взагалі східна людина збагнути квінтесенцію такого суто європейського явища як роман, а тим паче — творити в цьому жанрі, чи не є і його письмо — всього-на-всього незграбною імітацією західного? Ситуація достоту перегукується з відомим есе Хорхе Луї Борхеса «Пошуки Аверроеса»: арабський учений, мислитель, перекладаючи твори давньогрецьких класиків, так і не збагнув значень слів комедія та трагедія.

А втім, у турків уже давно існує не просто когорта митців, що заледве не органічно вписується в західну культуру, а цілі покоління, виховані в дусі вестернізації. Вони здобули ґрунтовну західну освіту й у власній країні, й за її межами, пройшли вишколи американських студій. Якщо ми детально проаналізуємо біографію турецьких письменників, котрі останнім часом завоювали неабияку популярність на Заході, то побачимо, що в усіх них вона так чи інак пов’язана з американською, європейською освітою та двомовністю, заледве не органічним володінням щонайменше англійською змалку. Далебі, чимось нагадує дореволюційну аристократію в царській Росії, адже коло цих сучасних турецьких інтелектуалів аж ніяк не назвеш широким на тлі решти суспільних верств. Мова тут не тільки про «нового Коельйо» Сердара Озкана, вслід за Памуком — випускника американського Роберт-коледжу, а й про останню «скандальну» турецьку авторку Еліф Шафак — викладача кількох американських університетів, і про випускника та професора Сорбони — Недіма Гюрселя, і про вже спочилого «патріарха» турецького постмодернізму Більге Карасу (який полюбляв у своїх творах вести мову від імені чужоземця), і про інші, на жаль, не надто відомі в нас імена. Напевно, для турків уже давно не дивина, коли їхні автори одразу перекладають свої твори англійською, як Озкан, або й узагалі пишуть нею, як це було з романом тієї-таки Шафак «Батько й вилупок». Певною мірою це навіть можна назвати традицією. Роман письменниці Галіде Едіп Адивар «Сінеклі Баккал» про становлення турецької нації в період занепаду Османської імперії, що належить до вершин турецької класики, побачив світ ще в тридцяті роки, і спочатку саме англійською.

Еліф Шафак зі своїм останнім романом «Кохання» в руках

Еліф Шафак зі своїм останнім романом «Кохання» в руках

Однак і це не все. Сучасний успіх турецької літератури на Заході, якщо так можна висловитися, по суті, забезпечує ще одна напрочуд цікава формула: хочеш успіху «там» — бунтуй «удома». Під бунтом мається на увазі не лише порушення закостенілих реалістичних канонів турецького письма, що склалися впродовж епохи «кемалізму» та в повоєнний період, достоту як в українській радянській літературі — ще трохи, й ця тема, либонь, остаточно втратить актуальність — тут дещо інше. Так уже за Чорним морем повелося… Щиро кажучи, навіть важко відразу пригадати якогось популярного у світі турецького письменника, котрий не зазнав би бодай мінімальних політичних утисків у себе на батьківщині. Хіба що автора того-таки «Серця троянди» Озкана. Кузню ж боротьби за демократичні права й свободи здебільшого пройшла добра половина відомих турецьких письменників. Услід за Памуком, питання геноциду вірмен зачепила Еліф Шафак — осудили і її. Причому не скажеш, що це не додало авторці популярності, як і Памукові. А, скажімо, роман Недіма Гюрселя «Безкінечне літо», широко визнаний у 1980–1990-ті в Західній Європі, вдома після чергового військового перевороту в 1980-му заборонили майже на десяток років за «наклеп на турецьку армію». Зрештою, це не завадило Н. Гюрселю написати твір «Завойовник», де паралельно до деконструкції подій 1453-го року (завоювання османами Константинополя) він критикує й ту пам’ятну для нього хунту. До слова, енциклопедія «Британіка» називає роман «Завойовник» одним із провідних у постмодерній турецькій літературі.

Щонайменше літературний опір авторитарним настроям у турецькому суспільстві чинив і Більге Карасу — ще одне ім’я сусідньої нам літератури, котре стало завойовувати популярність, насамперед, у США, хоч це й парадоксально, після смерті самого автора. 2004 року англомовне видання його твору «Сад спочилих котів» було удостоєне престижної американської премії в галузі перекладу «National translation award» Асоціації перекладачів художньої літератури. Цьогоріч цей містичний роман, плетиво «непов’язаних» між собою міфів-казок, побачить світ і в харківському видавництві «Фоліо». Карасу можна назвати й одним із провідних турецьких філософів. Його короткі есе, насичені парадоксальними роздумами про людину, архетипність і мистецтво, відкривають нам ту східну філософську літературу, про існування якої ми здебільшого й не здогадуємося. Направду, східну філософію — спрямовану в західне річище.

Орхан Памук, турецький президент Абдуллах Гюль та його дружина Хайрюнніса на відкриті Книжкового ярмарку у Франкфурті-на-Майні, де була гучно представлена турецька література (2008 р.)

Орхан Памук, турецький президент Абдуллах Гюль та його дружина Хайрюнніса на відкриті Книжкового ярмарку у Франкфурті-на-Майні, де була гучно представлена турецька література (2008 р.)

Атож — у західне. Тут ми постаємо перед традиційними закидами новітнім авторам зі Сходу — поширеною думкою, що весь їхній успіх цілковито залежить від пристосування до західного читача та його мірок тексту. Мовляв, спробували б вони написати, як удома, чи читали б їх тоді! Попри певну суперечливість цього питання, можемо й справді, насамперед, виділити кілька сюжетно-стилістичних компонентів творів турецьких авторів, завдяки яким вони здобувають визнання за кордоном.

1. Ніхто з них не намагається змалювати власну країну як європейську, проте у творах відчутний акцент на культурних, етнічних, духовних перетинах на вісі Схід-Захід, у центрі якої перебуває Стамбул. Цитату з тексту Нобелівського комітету про нагородження Орхана Памука літературною премією за «пошук перетинів між Сходом і Заходом», далебі, можна застосувати заледве не до кожного «нашумілого» турецького автора.

2. Власна країна постає у правдивому світлі або ж як периферія заможного та розвиненого «першого світу» зі всіма її проблемами, злигоднями та труднощами. «Сніг» Орхана Памука, мабуть, став найбільш знаковим твором у цьому контексті.

3. Досить часто виринає ґендерна проблема на ісламському Сході, питання свободи й самореалізації жінки в умовах консервативної релігійності, тощо.

Обкладинка до роману Більге Карасу «Сад спочилих котів» німецькою мовою

Обкладинка до роману Більге Карасу «Сад спочилих котів» німецькою мовою

4. Присутні елементи гей-дискурсу; хоча й табуйованих на Близькому Сході, проте поширених ще з Середньовіччя у прихованій формі гомосексуальних зв’язків між чоловіками.

5. «Магічний реалізм». Власне, так доволі часто характеризують стиль популярних турецьких авторів західні критики, безсумнівно, зараховуючи їх до лав постмодерністів.

6. І останній, утім, чи не найголовніший «секрет» турецького успіху, мабуть, можна схарактеризувати як «завісу східної таємничості». Ідеться про всі ті містичні й філософські релігійні вчення, якими так славиться Близький та Середній Схід і які тепер один за одним входять у турецькі тексти у формі про «таємне знання», спільноти, ордени або й змови. Тему, яку зачепив ще той самий Орхан Памук в одному зі своїх найвідоміших творів «Чорна книга» (де підпільний релігійний орден вишукує ісламського месію-махді за рисами на людському обличчі, що прочитуються, мов букви арабського алфавіту), нещодавно, вслід за суфійськими мотивами Озкана, підхопила й Еліф Шафак. Її останній роман «Кохання», де йдеться про стосунки між уславленими суфіями Джелляледдіном Румі та Шамсом Тебрізьким, уже перекладений багатьма європейськими мовами. Творові прогнозують успіх не менший, як у «Чорної книги». Принаймні, такої популярності він досягнув на батьківщині. Суфізм, який не одне століття то забороняли й переслідували, то вітали в ісламському світі, направду знаходить своє нове обличчя, а отже, і поширюється шляхом сучасної турецької літератури.

У цьому контексті можна було б виділити ще один підпункт, проте зараз ще він, напевно, передчасний. Описи містичних змов «хрестоносців», «релігійних фанатиків», «націоналістів» тощо, які беруть яскравий початок у турецькій літературі, мабуть, від «Нового життя» Орхана Памука, раптом знайшли своє реальне й просто приголомшливе втілення.

Більге Карасу – «патріарх» турецького постмодернізму (помер 1995р.)

Більге Карасу – «патріарх» турецького постмодернізму (помер 1995р.)

Недавно викрита в республіці широка змова підпільної ультра-націоналістичної організації «Ергенекон», котра буцімто існувала ще з часів «холодної війни» й мала своїх представників серед можновладців і в армії, і в органах безпеки, і в уряді, далебі, носить заледве не містичний характер популярних турецьких романів. До речі, і замахи на Орхана Памука — начебто також справа рук «Ергенекону». Можемо тільки сподіватися на новий виток захопливих турецьких літературних сюжетів. А також очікувати, принаймні на тому-таки Заході, перекладної популярності публіцистичних бестселерів на цю тему, що один за одним з’являються в Туреччині.

Підсумовуючи ж аналіз турецького літературного сплеску, можна загалом дійти таких висновків: атож, важко заперечити, що турецькі автори, які завойовують світову популярність, певною мірою не пристосовуються до західного читача. Втім, від цього вони анітрохи не втрачають удома, що вкотре підтверджує відому тезу: це радше читач стає інтернаціональним. Проте у свої тексти турецькі письменники передусім із власного кута зору, відомого лише їм як вихідцям з Орієнту, закладають «духовний екзотизм» та «містичний історизм» Сходу, почасти руйнуючи колоніальні уявлення, утверджені західними письменниками попередньої літературної епохи, почасти самохіть зберігаючи їхній відгомін.

1 коментар
  1. jazzy каже:

    Цікаво. Дякую. Автор і справді один із найкомпетентніших українців у цій сфері.
    До речі, така “інтернаціональна” тенденція помітна не лише в літературі. Досить поглянути на популярних турецьких режисерів. Всі вони так чи так “озахіднені” – або з німецьким, або з італійським, або ще з якимось ухилом. І на них справді існує мода на Заході. Вже не перший рік.
    З музикою, наскільки знаю, теж подібна ситуація.
    Тож, мабуть, це таки “5 хвилин” турецької слави в світі))

    А якщо ширше – це й питання геополітики. Туреччина стала частиною Євросоюзу, й багато хто почав цікавитися нею саме тоді. Так би мовити, вимушена необхідність пізнати “Іншого”, якщо вже він опинився в тебе вдома.
    І турки вміло з цього користають. У найліпшому сенсі цього слова:)

Додайте свій відгук
Щоб мати змогу додавати відгуки спершу увійдіть або зареєструйтесь
© Літакцент, 2007-2009.
тел.: +38 (044) 463 59 16, +38 (067) 320 15 94, е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Створював Богдан Гдаль

Двигунець - Wordpress
Буквоїд КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книгарень Поетичні Майстерні - творчі світи авторів-поетів Мистецьке Об'єднання Дзига сумно? - інтернет-видання про культуру ЗАХІД-СХІД :: Володимир Цибулько :: [персональний сайт] Грані-Т Видавництво Старого Лева Потяг 76 КНИГАРНЯ 'Є' - книжковий інтернет-магазин zhupansky_88x312 Форум видавців Коронація Слова Книгоспілка - всі українські книги і видавництва Українськa літературнa газетa ArtVertep