Василь Седляр — ілюстратор «Кобзаря»

17 вересня у Національному художньому музеї України видавництва «Оранта» та «Дух і Літера» презентували сучасне перевидання Шевченкового «Кобзаря» 1931 р. з ілюстраціями Василя Седляра – українського художника-авангардиста, розстріляного 1937 р. разом з іншими митцями школи Михайла Бойчука. Водночас до 110 річного ювілею художника в музеї вперше відбулася його персональна виставка, якої він не мав ані за життя, ані після смерті.

Як пояснив Степан Захаркін, автор концепції виставки “Невідомі сторінки українського авангарду. Василь Седляр – ілюстратор “Кобзаря” Шевченка”» та редактор презентованого видання, спадщина Седляра майже ніколи не ставала об’єктом спеціального аналізу й розглядалася тільки в контексті школи Бойчука. Адже до нашого часу вона збереглася не просто неповно, а кричуще неповно. Зокрема, з усього доробку залишились чотири живописні роботи, з них дві дуже пошкоджені.
Картину “Розстріл у Межигір’ї” (1927) було облито сірчаною кислотою, внаслідок чого знищено більш ніж половину фарбового шару.

Твір не підлягає реставрації. “Портрет Оксани Павленко” (1926-1927), який після 1937 р. зберігався у спецфонді, де акумулювали експонати, що підлягали знищенню, – був порізаний ножем. Згодом портрет було знайдено та відреставровано. Інші станкові роботи та монументальні розписи Седляра – знищені.

У фондах кількох українських музеїв збереглися ескізи, листи, документи, друковані видання, зразки кераміки очолюваного Седляром у 1923–1930 рр. Межигірського художнього керамічного технікуму. Щось знаходиться у приватних колекціях і розпорошене по світах… Але повернення з історичної круговерті, що забрала у митця зроблене ним за життя із життям разом, залишивши пошкоджені уламки, збережені завдяки небайдужості небагатьох учнів та мистецтвознавців, відбулося. І стало помітною подією культурного життя країни, задля якої і об’єднали власні зусилля Національний музей та два відомі київські видавництва.

Шевченковий “Кобзар”, виданий 1931 р. у Харкові накладом 500 примірників, містив 54 чорно-білі ілюстрації Василя Седляра. У 1933 році, на відзнаку 120-річчя від дня народження Шевченка, вийшов 10 000-й наклад із 62-ма ілюстраціями, зокрема — 18 кольоровими. Після його виходу почалися суворі репресії, які не оминули всіх його творців.

У перевиданні 2009 р. відтворено художнє оформлення видання 1931 року, зі всіма ілюстраціями. Принти кольорових ілюстрацій, разом із єдиним збереженим оригіналом – до заповіту “Поховайте та вставайте” — можна було побачити на презентації. Остання виявилася однією з небагатьох подій, пов’язаних із ім’ям Шевченка, де сам класик української літератури залишився фактично на тлі, адже йшлося передусім про представлення Василя Седляра, про його творчість і долю, показову для українського мистецтва першої третини ХХ ст.

Представлення вийшло грунтовним, тривало понад дві години й мало радше науковий характер, що, однак, не завадило більшості публіки досидіти до самого завершення. Про школу Михайла Бойчука, особливості творчого методу її представників у контексті світового та українського авангардів міні- лекцію прочитала доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко. Дмитро Горбачов – відомий київський науковець, зберігач фондів, який багато років працював у музеї і саме завдяки якому збереглися, принаймні, деякі картини та графіка українського авангарду – на прикладі ілюстрацій до “Кобзаря” демонстрував особливості методу Седляра, унаочнював композиційну іконність його робіт, космізм разом із еротичними мотивами, яких багато і у Біблії, і в Шевченка. Про спілкування із дружиною Седляра Оксаною Павленко згадував кінематографіст Леонід Череватенко, а про репресованих коментатора Михайла Новицького та автора передмови до видань “Кобзаря” 1931 та 1933 рр. Андрія Річицького – шевченкознавець Сергій Гальченко. Також на презентації були присутні видавці – Дмитро Сачек та Леонід Фінберг разом із тими, хто працбвав над над перевиданням.

Серед публіки був присутній Артур Рудзицький — онук редактора видань “Кобзаря” 1931 та 1933 рр. Володимира Вайсблата (псевдонім Олександр Гер), якого за “провокаційне” видання було віддано під суд, а також двоюрідний онук всесвітньовідомого художника-сюрреаліста Ман Рея (Емануїла Рудзицького), книгознавець, видавець і громадський діяч, завдяки ініціативі та роботі якого видання й виставка побачили світ. Йому належить сама ідея перевидання та авторство післямови – однієї із найповніших нині розвідок про життя і творчість Василя Седляра, доповненої документами, листами, спогадами, рідкісними фотографіями, нововідкритими архівними матеріалами, короткими біографіями всіх причетних до цих видань – Олександра Гера, Михайла Новицького, Івана Миронця, Андрія Річицького.

Із післямови можна, зокрема, дізнатись і про те, що робота над “Кобзарем” далася Седляру нелегко. У листуванні з дружиною від 24 серпня 1929 р. читаємо: «Такий поганий настрій – так якось невесело. Думаю, що це тому, що вкінець якось нервово висотала ця робота мене. Ілюстрацій до «Кобзаря» мені лишилося зробити 3 штуки і переробити штук 2-3 й обгортку зробити – оце і все. Та прямо ніяк не йде. Ну прямо не хватає уяви – і вимучився». Попри усвідомлену важкість творчого втілення, попри цілком земні проблеми що поставали перед митцем (брак часу, натхнення, нервове виснаження), Седляр виявився першим, хто проілюстрував “Кобзар” найбільш повно. Його робота, за свідченням Леоніда Череватенка, надихала багатьох українських художників, серед яких – Алла Горська, Опанас Заливаха, Віктор Зарецький. Тепер вона отримала нове життя.

Залишається нагадати, що нове видання «Кобзаря» з ілюстраціями Василя Седляра отримало персональну відзнаку Президента Форуму видавців у Львові Олександри Коваль.