Олег Коцарев: Українську літературу скрізь сприймають як одну з пересічних маловідомих східноєвропейських
- 01 Вер 2009 12:25
- 4,317
- 61 комментар
Олег Коцарев
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Зовсім нещодавно в мене в Росії вийшла книжечка російських перекладів «Стечение обстоятельств под Яготиным». Перед тим узимку в Німеччині було перекладено з десяток віршів – до невеличкого фестивалю молодої української поезії в Берліні. Декілька разів виходили мої вірші у Польщі – в одній антології, одній газеті, одному журналі та на одному сайті. Також в антології «Magnus Ducatus» були переклади білоруською, польською, російською та литовською мовами. У Білорусі добірка перекладів має ближчим часом з’явитися в часописі «Arche». Також є декілька перекладів англійською, декілька чеською (в інтернеті) та один вірш переклали на іврит. Десь так.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціатором майже завжди була закордонна сторона. Інколи – просто людей, які перекладають там з української, цікавили мої тексти, інколи переклади замовляли певні організації. Окремий випадок із частиною російських перекладів – їх зробила моя землячка, російськомовна харківська поетка Анастасія Афанасьєва. Ага, ну й англійські переклади здійснювалися саме в Україні та за українською ініціативою.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
На моє враження, найкраще мої твори сприйняли в Росії та Польщі. Можливо, через те, що там було найбільше перекладів і публікацій. У Польщі при тому в моїх віршах віднаходили «національний колорит». У цілому мені здалося, що українську літературу скрізь сприймають як одну з пересічних маловідомих східноєвропейських. До неї виявляють інтерес або великі любителі літератури, або ті, хто мають на меті якісь політичні міркування. Хоча є кілька відомих (принаймні, в тих країнах, де я був) імен – Забужко, Жадан, Андрухович плюс-мінус іще кілька, ну й у певних вузьких колах можуть бути знані ще якісь українські автори. Щодо читацьких очікувань – мені здалося, чекають або якоїсь «екзотики», або навпаки чогось «такого, як і в усіх». Виразно негативного упередження я не спостерігав, але й особливого інтересу теж.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Ну що, звісно, більше перекладів. Більше виступів наших авторів за кордоном. Щоб, наприклад, на книжковий ярмарок до Варшави їздила не делегація чиновників з танцюристами в шароварах, а видавці й автори, щоб вони проводили якісь читання, презентації, фестивалі. До речі, за моїми спостереженнями, з усіх країн, де я бував і бачив літературні акції, саме в Україні вони чи не найжвавіші й найдинамічніші – тож виступи українців часто справляють велике враження навіть зі «сценічної» точки зору, це варто було би використати. Ще один момент – переклади на українську, якщо в нас буде сильніша наша перекладацька галузь, то це автоматично підвищуватиме інтерес до нас з боку іноземців. Важливо й щоб в Україні краще була поширена інформація про всілякі міжнародні літературні проекти, стипендії тощо, а то сьогодні кожен автор мусить ледь не з боями добувати цю інформацію. Зрештою, Україна могла би й сама зорганізувати якусь хоч невеличку, але програму для іноземних авторів і перекладачів, стипендію, наприклад, кількамісячну, протягом якої учасники мали би щось тут нашого перекласти, ну, варіантів багато. А взагалі, тут питання не лише в «державному фінансуванні» – от якби наше літературне середовище розродилось на якусь скоординовану й осмислену активність у цьому сенсі… А то вона поки що в доволі зародковому стані. Але я сподіваюся на краще:)
Олегу! Пиши прозу. Поезія як жанр сконала зі смертю Бродського. До рівня Йосипа ще жоден український поет не піднявся. Мова в нас нерозроб так от
Не всі – фанати Бродського. І не для всіх поетів він орієнтир.
якби я писав поезію, аби “піднятися до рівня Х (Y, Z тощо)”, то, може, й полишив би її:))
а прозу я теж пишу;)
Бачу, што і ва Ўкраіне некаторым Бродскі засціць вочы. А як жа ягонае “прощевайте, хохлы”?
Знайшов великого поета Бродського… Ця істота штучно створена певними колами для пропаганди людиноненависництва. Гачок з гнилим черв”ячком.
я думаю, що в цій рубриці варто запитувати лише письменників, книжки яких перекладено за кордоном, і які мають помітний досвід спілкування зі світом. У Олега немає ані того, ані іншого. Який сенс такої розмови. Він що, спілкувався з багатьма іноземними видавцями, що може щось сказати на цю тему. І як можна питати про рецепцію його творів, які не виходили книжкою. Проаналізуйте краще рецензії на поточні переклади укр. авторів у Польщі чи рецензії і поцікавтесь у їхніх польських чи німецьких видавців про продажі.
Анатолію! Я в жодному разі не хочу висловлювати якихось тверджень з приводу “помітності мого спілкування зі світом” та інших ознак моєї “значущості”. Але, заради справедливості, треба відзначити, що книжка яка-не-яка в Росії таки вийшла і публікації перекладів декількома мовами теж існують:)
Олеже, це докір не до Вас, а до організатора рубрики. Я тішусь, що у Вас вийшла збірка в Росії. І в жодному разі це не стосується оцінки Вашої творчості. Це дуже важлива тема. Ми справді мало знаємо, як продаються вже видані українські автори за кордоном. Що про них пишуть. Чи читають їхні книжки провідні письменники (а не лише знайомі). Як їх продають. Бо найвідоміший з наших авторів Андрухович, навіть тижня ніколи не був у лідерах продажів у найбільших книжкових мережах Польщі. А тим більше в будь-якій іншій країні.
Поки єдиний відповідний автор був Жадан. Мала б зявитися Сняданко, Дереш, С. Андрухович, Малярчук. Але формат треба змінити. Існуючий не розкриває теми.
і з якою ж це книгою Малярчук може бути серед лідерів продажу?! сміх та й годі
“… Жадан. Мала б зявитися Сняданко, Дереш, С. Андрухович, Малярчук. Але формат треба змінити. Існуючий не розкриває теми.”
Жадан начебто вже і висловлювався, однак бракує цій темі актуальної наповненості та фахового підходу. Ось, приміром, вийшов німецькою “Гімн демократичної молоді” (“Hymne der demokratischen Jugend”, Suhrkamp). А з 14 по 21 вересня в нього цілий тиждень читання (Дрезден, Гамбург, Берлін, Зальцбург, Відень). Яка його доля там серед читацьких або літературних кіл?.. Чи знає сам Жадан про неї: від зацікавлення видавництва його творчістю, рецензії на видані переклади, актуальні наклади, до к-сті проданих екземплярів. Це ж необхідно знати – як кухню – літературним працівникам. Може, стануть зрозумілими механізми популяризації літератури за кордоном.
Ось тут один лінк на рецензію – вже сам заголовок “захоплює”: Абсурдні історії з України. І чим не східноєвропейьска екзотика з відсталого світу.
http://www.dradio.de/dkultur/sendungen/kritik/1024319/
Олеже, йди, за Івченком, у куток. Чого порожньою балакнею засмічуєш інфпростір?!.
До Івченка: Дереш ледь не збанкрутив польське видавництво Pruszуnski і К! В Україні, як виявилося, замість чесних 500 – 1тис. примірників, писали 2-3 тис. Писали для солідності.
Aле в крамницях із поетів шалено продається лише Бродський. Всі інші – лежать.
У слов’янському світі – він перший.
А з прози – Паоло Коельйо
Знову тут тулять чистокровного “слов”янина” Йоську – ну не цікавий він як поет. Штучний, як наше молоко. Хіба що для стерелізованого Базилевського і гоп-компанії.
Я бачив, як беруть в Америці Бродського. Один покупець (родич продавця) підходитьі купує 30-40 примірників (по одному, по два щоразу). А потім здає з чорного ходу. Ці єврейські штучки відомі не тільки в Одесі.
Якщо це правда, що шалено продається лише Бродський, то дане свідчення говорить тільки про те, що він перший ЗА ОБСЯГОМ ПРОДАЖУ.
А як шалено продавалися походеньки англійського хлопчика-відьмачка !
Поезію Бродського важко купити: її тільки викинть – відразу ж розкуповують. Підіть на Петрівку – ніде нема.
Не етично рівняти Нобелівського лауреата з попсою. Це кричущий приклад чергового українського, ол-дре, невігластва.
Село! Якби ви знали американську поезію 60-80-тих років, то зрозуиіли б, звідки ноги ростуть у Бродського, бо це дута велич. Секонд генд. Поезія після Бродського така ж, як і до нього, Бродський не вплинув на жодного зарубіжного автора, тільки на російських та українських, зокрема на Неборака і Андруховича, бо ж і вони не знають сучасної поезії Заходу й Америки. А коли Андрухович переклав американських поетів-бітників, то й розродився Піснями для Мертвого Півня.
СЕКОНД ХЕНД – так це ж наше-рідне. Все що там, лише кілька десятиліть пізніше – третій світ. Така й література.
СЕЛО – ТЕЖ ЛЮДИ, ЛОЛО!
НЕ ХАРКАЙТЕ НА СЕЛЯН, МИ ГІДНІ ТОГО, ЩОБ НАМИ ПИШАЛИСЯ! ТАК САМО СКАЖЕМО ГО-РО-ДЯ-НИ! ПУСТОБРІХИ, АЛКАШІ, ЛЕСБІЯНКИ…
молодше від Неборака покоління теж, на жаль, молиться на ікону Бродського: а це Ірина Цілик та Ірина Шувалова. ці поетки потрапили під вплив Бродського якнайсильніше.
Вашингтону Ірвінгу,Тому, Джеррі, мишкові та іншим екзотам – знавцям українського невігластва. Мені некомфортно читати Бродського після його ляментацій проти українства і конкретно Шевченка. Це просто не дозволяє мені відволікатися на смакування його “естетичними знахідками”. А вам все одно? Ось тому я й називаю вас екзотами.
Чим би ще прославився Бродський, якби не ненавистю до українства – він приклад того, як єврейство ставиться до нас – зневажливо, по-хамськи і зверхньо. Таких типів треба презитати, а не наслідувати. Зрозуміло, що дівчаткам без компасу все одно, кого любити і куди цілувати. Вони поетки-одноденки, а хочеться кохання і хоча б дешевенької слави. От і находять її у наших ворогів.
але ж , Олеж, читаєш Вурдалака Бузини – і що з того? І наклади у Бузини шаленющі. і заздрять йому ті, хто перший на Шевченка не плюнув, бо плюнув – відразу ж піднявся, зробивсь популярний – і попливли гроші.
сучасна література – це гроші: хто не може на ній заробити – вилучається з колоди.
і вже давно варто почати говорити про українські літературні клани і літмафію.
Пані Цицько… пардон – Цяцько! А які це “шаленющі” наклади у того лисого комплексанта? Чи ви вірите тому. що він сам про себе пише? То він завтра напише, що у нього мільйонні наклади, і що йому шанувальниці встеляють дорогу трояндовими пелюстками. Чого йому заздрити, навіть якби і мав він ті фікційні тиражі? Адже мали тиражі в радянські часи і Вадим Собко, і Володимир Канівець. А хто їх тепер пригадає? Бузинятина тому не література, що не хочеться її перечитувати, не хочеться через багато років зняти книжку з полиці й зазирнути в текст. Тому скільки б жаба не приндилася…
Бузина увесь пішов з Бродского.Та сама еврейська ненависть до всього українського, бо вбачають у нас конкурентів – на три голови вищу. В іншій країні Бузиняру вже б тільки згадували та плювалися – а в нас він херой. Моголи, моголи. Навіть тут йому моляться.
Але … у Бузини – й справді наклади добрячі. Маю підозру, що проплачені вони Москвою.
Канал СТБ запрошуе до себе Бузину, як героя.
Як його справжнє прізвище?.. Фельдман?..
За моїми агентурними даними його батько гебіст, справжнє прізвище – Пейсахович. Натуральний українець і русскій одночасно. Скоро стане білорусом.
Олесь Бузина корінний киянин.
Освічений і талановитий журналіст, який відкрив темний бік міфу під назвою Шевченко. Це сміливий громадянський вчинкок, ураховуючи, що сучасне українське суспільство геть зашугане. Я на боці Олеся.
Ти, курва, на боці фашиста Бузини, от і йди та лижи йому медабейцели.
Для євреїв Еліот не існує, бо антисеміт. А ми ж плебеї. чи то пак моголи-моголи, то Бродському поклоняємося. А щодо Бузини, то нічого він не відкрив, він просто брехун. Чого варті його пеани на честь валуєвського та емського указів –мовляв, нічого страшного. А чому ж тоді усі наші класики в Галичині та в Женеві друкувалися? Нема у нас басків, щоб Бузину на кіл посадили.
Якщо за такої затятої ненависті до Бузини – він досі живе і здоровствує, – то житиме він завжди у наших душах. І буде СПРАВЖНІМ УКРАЇНСЬКИМ ГЕРОЄМ, адже нам всім правду відкрив про Кобзаря, що виявився звичайним … кобзариком.
Було б добре, щоб всі міфи були розвіяні: і про пороки Лесі, і про нездорові захоплення Михайла, і про забуту Наталію Кобринську, як вона чоловікам веремію крутила… Такі теми пропадають! Айда писати та гроші робити !!!
Закінчуй свою людиноненависну сіоністську пропаганду. Пігмеї завжди залишаться пігмеями-карликами біля підніжжя Кобзаря. А заБродські, бузермани, сіманенкери і срачі – зникнуть, як роса на сонці.
Про пороки Лесі Українки писала Соломія Павличко, тому вже нецікаво. Давайте щось свіже, гаряче, скандальне.
А Кобринська Наталя була (близька :-)) з лікаркою-феміністкою Августою Кохановською.
Хоча жодна з них не змогла накинути налигача на Маковея Йосипа. Брудні і зовсім не романтичні захоплення наших літературних класиків залишилися нам у спадок. Може, хтось сміливий колись нарешті розгорне ці авгієві стайні?..
Ви всі, соломонові діти, дуже мудрі на виході. Любите ритися в сортирі.
Мой, цяцько дурна, ким би ти не була в житю, хлопом чи жінков, маєш щістє, шо не знаю, хто ти й де, А то бись взєв бука та поодбивав би вуха за тоте дурноверхе блемкотінє! Шо ви чіплєїте достойним людєм, гордости нації, варєти?! Коцарів – дитина людєна, не лізе де не знає. І каже, лиш шо знає. А ці льоли та цяцьки! .. От пан Біг усе видит! вурдитис вам у пеклі та вівкати на пательні чортячій, єк кнурєчий шкварок за те, шо світочів наших багном власним обливаєти! От не я буду! Вурдулаки!
Али слава Йсу вчора в Смолоскипі зовсім инчих дітий видів: будучину України! Шо за ясні голови та палкі серца! А пан Зінкевий лиш походжиє поміж них пишний та гордий, шо є така молодіж в України! Так було м на душі файно! а ці ! Йой, єку днину Божу зіпсули! Темнота! Пріч з віч!
Вуйку, це все кололітературні глисти, які весь час шукають своє середовище, де вони добре розмножуються.
То це ви про стронголоїдів або бичачих цепнів, пане?
Ага, а ти, вуйко, чи не кедебіст колишній, тепер перефарбувався. Який Смолоскип, якщо ти досі писав, що овечки пасеш на полонинах! Забрехався, собако?! Вивчи українську, а потім бевкай.
Лала, не лялякай – це ти, путінський гебешний чурбанфюрер, вже перебрався з Цензора нет і “УП” сюди – там насвинячив і тут свинячиш.
davayte povernemosya do Olega.
навіщо ж? по-моєму, тут і так дуже цікаво))))))
Сюди слід запросити Юрія Андруховича як найкрутішого, Анатолія Крима як найтихішого, але найвпливовішого, зокрема в Росії і Польщі, Ірену Карпу як найскандальнішу і найпопулярнішу, що друкувалася в тій же Польщі…
Дереша як найуспішнішого прозаїка, Сняданко як найсправедливішу, Забужко як найзагадковішу і дві-три сотні тих українських письменників, які постійно б’ють рейтинги в США та Австралії, але про яких у нас ніхто нічого не чув.
Вони вас цікавлять? Насолоджуйтесь. Якби у вас була за кордоном така команда підтримки – і вас би видавали та читали все підряд. Це все гра під ніком глобалізація. Розкручують порожні мішки і кидають у натовп – хавайте те, що дають.
тоді нам з ними треба дружити, дозвольте, навіть п’ятки лизати, аби й нас там видали…
Ви, пане, не проходите по п”ятій графі (та й колоні). Почистити їм черевики за гріш – будь ласка!
Це – так званий Елітний список письменників, такий собі Пен-клуб, всі інші ніколи не потраплять. Вони будуть лизати еліті не лише п’ятки, а й інші не надто чисті місця, тільки щоб доткнутися руки (ноги, кіпця) елітарника. Головне, як спостерігаю, хто лиже – той навіть не почуває від того приниження, а, навпаки, – екстаз.
А, може, так і має бути: елітники зупинили потік нашої графоманії за кордон, перегатили дорогу. Сидіть по своїх селах і не рип
Елітники – це як сучасна ковбаса – вся на відходах і компонентах – там м”ясом і не пахне. Цікаво, хто ті графомани, яких видавали за кордоном? Не пригадую взагалі, щоб когось видавали. А зараз видають те, що забиває людям мізки – ніякого відношення до справжньої літератури, як би не намагалися джинсові хлопчики, вони не мають. Це “підзаборні” віршомази і прозайчики, у творах яких переважає лайка і секс з патологією. Жаль, що наші штучні літературні генерали в розгубленості почали їм співати оди, щоб не опинитися на роздоріжжі. Якщо скласти літературний словник цих писарчуків (типу Жадана), то їхній словниковий запас не перебільшить 150-200 слів, що дорівнює запасу слів звичайного папуги. У них ще є шанс скоротити запас до 50 слів. Залишаться лише матюки. Але це вже буде російська мова.
Це швидше за все не ПЕН-клуб, а ПЕНЬ-КЛУБ.
Цілковито погоджуюсь з вами, але що ж тоді робити?
Самім їхати в ту ж Польщу і висаджувати ногами в повітря двері видавництв, щоб пробитись на Захід?!!
В такому разі я за силові методи розмови з видавцями: кулаком межи очі – і вся розмова!
От коли замість вас якийсь дядечко в ярмулці оплатить видавництву повну вартість книжки, тоді і вас полюблять видавці, а в іншому разі ви нічого не варті, якщо ваш твір і справді геніальний.
сидіть по своїх затюканих селах, пийте самогон і мрійте, що вас хтось покличе.
дурні, вам ніколи не бути серед VIP-письмаків, якщо будете лише мріяти.
Лапо, злазь на землю, поглянь-бо навкруги – все змінилось, а ти ще живеш у 80-х роках…
тепер стерно літературної влади в тих, хто знає найбільше матюгів.
Так, ти правий, як моє праве вухо. На жаль, ми не навчилися матюків – не було коли – треба було виживати в совковому раю. А ці хлопчики у своєму сортирі почуваються, мов у рідній стихії. Колишні совки розкручують їх і собі щось мають на рівному місці, а нам доводять, що ото і є справжня література. Це продовження Чорого квадрата Малевича. Я його бачив кілька разів за життя і мало не ставав на голову, однак так і не побачив у ньому всього того, про що екскурсовод розповідала кілька годин підряд. Головне у їхній справі – запудрити нам мізки та ще й мати від того зиск. Від нас. Бачив, як на Петрівці підходила 15 річна лялька до лотка і тремтячим голосом питала: чи є Жаданчик? Коли продавець дістала книжку, то вона ледь не опритомніла від щастя. Чи це не зомбування? Мліють не від книжки, а від імені автора. Отакі ми пришелепкуваті українці – Тараса обплювуємо, а пігмеїв возвеличуємо. Того ж Любка Дереша спитали: чи це правда,що Шевченко вурдулак, він не задумаючись, відповів: а чому б і ні – у його краях багато вурдулаків водилося. А ми цим поцам молимося – бдуємо їм палаци.
Хотів щось сказати про Куркова, але з голови вилетіло його прізвище – не тримається, хоч ПВА приклеюй. От вам приклад, як з нічого зробити цяцю. Пробував читати колись його повість про президента в “ЛітУкраїні”, засинав без пігулок. А зараз цей опус видається в кількох країнах. Та ж сама технологія, тільки імена різні. До всього ж, він наполегливо рветься в українські класики. За його методом половина московським письменників-землячків завтра стануть українськими письмаками, якщо їх тут видаватимуть і платитимуть.Час уже розділити літературу на нормальну і пароненормальну. Бо в нас все змішалося в купу – і коні, і люди.
Більшість і наспрвді живуть надією.
Іноді це спрацьовує. Але дуже-дуже рідко.
Най тебе качка копне, гунцволе, зробити з мене гебіста, то те саме, шо з рідного тата- варіята! А моя полонина – шо, у Гвінеї-Бісау? Та же ніч потягом на Київ! Виджу, ви, батяри, не лиш рідної іторії не знаєти, а й георафиї! Тож вважєйти, бо я з часта спускаюс до столиці. У мене і там фурфур! Аби не втєв при самих гачах, а надто Єнраню! Мой, хлопе, а се єкий турман тобі скаже, єким плайчиком до Марічкм йде?! Кождий свої. Крим, той тихий злодій, єк чирвак, заповз у спілку, спродав, шо бачив браткам, взєв гроші, аби вже водно з турчиновим євангелії та біблії видає та на всі мови перекладає, гейби там своїх таких мудрих в нема! А ви голі -босі ждіт! Та в тому світі прочитавши таких пророків, де захочут шос більше читати?! То ж доки рєду не буде в Україні, там ,де ви товчетис-тусуєтис, теж. Се я сказав. А мені видно.
Вуйко, а чого це ти, щирий українцю, по-українькому ні бе ні ме?!
Розкладанням займаєшся, а в Пузатій Хаті па русскі гаварішь!
І сюди бродські-бузини проникли.
ARMADA а ты помоему не по русски да и по украински плоховато!