1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Зовсім нещодавно в мене в Росії вийшла книжечка російських перекладів «Стечение обстоятельств под Яготиным». Перед тим узимку в Німеччині було перекладено з десяток віршів – до невеличкого фестивалю молодої української поезії в Берліні. Декілька разів виходили мої вірші у Польщі – в одній антології, одній газеті, одному журналі та на одному сайті. Також в антології «Magnus Ducatus» були переклади білоруською, польською, російською та литовською мовами. У Білорусі добірка перекладів має ближчим часом з’явитися в часописі «Arche». Також є декілька перекладів англійською, декілька чеською (в інтернеті) та один вірш переклали на іврит. Десь так.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціатором майже завжди була закордонна сторона. Інколи – просто людей, які перекладають там з української, цікавили мої тексти, інколи переклади замовляли певні організації. Окремий випадок із частиною російських перекладів – їх зробила моя землячка, російськомовна харківська поетка Анастасія Афанасьєва. Ага, ну й англійські переклади здійснювалися саме в Україні та за українською ініціативою.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
На моє враження, найкраще мої твори сприйняли в Росії та Польщі. Можливо, через те, що там було найбільше перекладів і публікацій. У Польщі при тому в моїх віршах віднаходили «національний колорит». У цілому мені здалося, що українську літературу скрізь сприймають як одну з пересічних маловідомих східноєвропейських. До неї виявляють інтерес або великі любителі літератури, або ті, хто мають на меті якісь політичні міркування. Хоча є кілька відомих (принаймні, в тих країнах, де я був) імен – Забужко, Жадан, Андрухович плюс-мінус іще кілька, ну й у певних вузьких колах можуть бути знані ще якісь українські автори. Щодо читацьких очікувань – мені здалося, чекають або якоїсь «екзотики», або навпаки чогось «такого, як і в усіх». Виразно негативного упередження я не спостерігав, але й особливого інтересу теж.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Ну що, звісно, більше перекладів. Більше виступів наших авторів за кордоном. Щоб, наприклад, на книжковий ярмарок до Варшави їздила не делегація чиновників з танцюристами в шароварах, а видавці й автори, щоб вони проводили якісь читання, презентації, фестивалі. До речі, за моїми спостереженнями, з усіх країн, де я бував і бачив літературні акції, саме в Україні вони чи не найжвавіші й найдинамічніші – тож виступи українців часто справляють велике враження навіть зі «сценічної» точки зору, це варто було би використати. Ще один момент – переклади на українську, якщо в нас буде сильніша наша перекладацька галузь, то це автоматично підвищуватиме інтерес до нас з боку іноземців. Важливо й щоб в Україні краще була поширена інформація про всілякі міжнародні літературні проекти, стипендії тощо, а то сьогодні кожен автор мусить ледь не з боями добувати цю інформацію. Зрештою, Україна могла би й сама зорганізувати якусь хоч невеличку, але програму для іноземних авторів і перекладачів, стипендію, наприклад, кількамісячну, протягом якої учасники мали би щось тут нашого перекласти, ну, варіантів багато. А взагалі, тут питання не лише в «державному фінансуванні» – от якби наше літературне середовище розродилось на якусь скоординовану й осмислену активність у цьому сенсі… А то вона поки що в доволі зародковому стані. Але я сподіваюся на краще:)
Улюблений сайт літературної критики
