Два майдани – три гетьмани
- 26 Лис 2013 13:49
- 2,535
- 6 коментарів
З опозиційними політиками в нас десь так само, як і з авторами доброї прози. Тому зацікавленому читачеві зазвичай доводиться вживати те, що є. Тому на євромайдані пересічному свідомому українцеві доводиться ставати під партійний прапор, хоча кінцевою метою є прапор Євросоюзу.
Проте прапори, скажімо, «Свободи», на майдані не роблять Тянибока, європейським політиком, так само, як піар-кампанія довкола книжок Макса Кідрука чи Любка Дереша не роблять їх добрими письменниками. Але ми терплячі й багато на що згідні – поки що. І це «поки що» видається мені найважливішим і найбільш обнадійливим. Врешті, саме останні події засвідчили, що «поки що» в Україні має тенденцію уриватися. І це – найбільша заслуга майдану. І тому, зокрема, я також там.
Нинішній майдан самоорганізувався, політики прибігли згодом. Майданів два – один краще обладнаний і перебуває під таким-сяким захистом нардепів, другий — народний, стихійний. На обох майданах далеко не все гладко і, схоже, краще не ставатиме. Три гетьмани доволі неорганізовані.
Про словесний потік того, що лунає зі сцени (із обох сцен), уже сказано чимало. Проте іноді ситуацію рятує геть нікудишній звук на імпровізованій безпартійній сцені – тому розчути щось, на щастя, складно. Зі сцени під Українським домом чути все чудово, проте слухати, окрім музики, зазвичай нічого – порожні передвиборчі спічі, приправлені застарілою патетикою – це коли немає музики.
Тому й подумалося мені: чому би не запропонувати слова комусь із мудріших за політиків людей, які мають думку і вміють її донести, – адже такі є в Україні. Чому б не озватися до люду письменникам чи науковцям? Тим паче, що йдеться не про політичні тонкощі, а про подальший проєвропейський напрям руху держави. Сентиментальні українці письменників охоче би послухали – ми до цього схильні. Ми емоційні й рефлексійні, тому слово Оксани Забужко, Сергія Жадана, Юрія Андруховича, врешті, Ліни Костенко, Марії Матіос чи Василя Шкляра та інших могло би і підтримати, й привернути увагу, й залучити більше людей. Попри неоднакове ставлення до кожного з цих письменників. Попри те, що зібрати їх на одній сцені видається майже неможливим. Бо ж у літературі — також свої гетьмани.
Не хочу вірити, що українці не можуть інакше. Тому вірю, що й це — поки що. Тим паче, що на одній євросцені вже побували Ірена Карпа й… Дмитро Павличко.
Головне, щоб Забужко не молола про “гламурний фашизм”.
Забужко ми вже почули у 2009-му: “Обираючи з двох зол, ми все рівно обираємо зло. Тому – проти всіх”. Оцей відсоток противсіхів і привів цю банду до влади. Деякі мої друзі прислухались до поради Забужко…
Деякі мої друзі й досі себе переконують, що вчинили тоді правильно…
Невже брати Капранови?
Браво :))
І що нового сказала Ірена Карпа, виступаючи 24-го на Євромайдані? Фактично тільки одна фраза викликала підвищену реакцію – про те, що будь-які домовленості з Росією не варті паперу, на якому вони написані. Але належить ця глибока думка не Карпі, а Бісмарку. Решта виступу – “словесний потік” (цитата з Троскот) з риторичних запитань, які вже десятки разів де тільки не звучали – від парламетської трибуни до телевізійних ток-шоу.
А ремствування, що «зібрати їх (письменників) на одній сцені видається майже неможливим» – вúкликали посмішку: уявила нинішню СПУ на чолі з Барановим на сцені ЄвроМайдану! :):)
Які все ж стійкі радянські стереотипи мислення! Ще за часів Сталіна, а потім і за Брежнєва – письменників обов’язково долучали до різних ідеологічних заходів – і також із думкою про те, що їхнє «мудре» слово буде обов’язково «услышано народом!».
Про Забужко вже й не говорю – наслухалися ми її у 2009-му!