Кіно vs література: українські письменники-кінематографісти
- 26 Вер 2012 15:02
- 6,910
- 32 коментарі
У тих нечисленних фільмах, які знімаються в Україні, хоч це й дивно, проте вистачає місця вітчизняним літераторам. Переважно письменників запрошують для роботи над сценаріями для кінокартин, але трапляється, що вони самі сідають у режисерське крісло або виконують у них одну з ролей. Ми відібрали кілька найцікавіших кінопроектів, що розкрили часом несподівані кіноталанти українських письменників.
Марина і Сергій Дяченки
Незважаючи на велику кількість книжок цього подружжя, а також їхню досить довгу кінематографічну кар’єру (вони написали вже понад 20 сценаріїв) жоден з їхніх творів так і не набув свого екранного втілення. Свого часу було оголошено про роботу над екранізаціями романів «Відьмине століття» (1997) та «Зелена карта» (2000), але ці фільми так і не було знято.
Марина і Сергій активно пишуть сценарії для російських серіалів та повнометражних фільмів. Наприклад, у 2008 році Федір Бондарчук за їхнім скриптом зняв масштабну стрічку «Населений острів».
Одні з найяскравіших прикладів їх сценарної майстерності стали короткометражні анімації «Курка, яка несла всяку всячину» (2006) та «Театральний роман» (2008).
«Курка, яка несла всяку всячину»
Богдан Жолдак
Не менш суттєвий внесок у світ анімації зробив Богдан Жолдак, з-під пера якого вийшов скрипт до мультфільмів «Мишкі-малишкі» (1982) та «Чарований запорожець» (2006). Літературну творчість письменникові вдається гармонійно поєднувати з роботою в кіно, театрі, на радіо та телебаченні. В його кіносценаріях домінує козацька тема («Дорога на Січ» (1994), «Козаки йдуть!» (1991) тощо).
Власні ж твори письменника ще жодного разу не ставали основою для повнометражного кіно. Проте нещодавно було оголошено про початок роботи над комедійною короткометражкою «Структура кави, або Абзац» (реж. Олег Бобало-Яремчук), яку буде знято за мотивами оповідання «Топінамбур, сину».
«Чарований запорожець»
Андрій Курков
За сценаріями письменника поставлено близько 20-ти ігрових та документальних фільмів, найпопулярнішим із яких є екранізація його твору «Приятель небіжчика» (1997) режисера Вячеслава Криштофовича.
У центрі сюжету – київський інтелектуал, перейнятий пошуками роботи. Коли відчай у його житті досягає межі, він іде на крайній вчинок – знаходить кілера, якому замовляє власну смерть. Однак одразу після цього в його житті починається «біла полоса» і він розуміє, що зараз зовсім не варто йти на той світ.
Стрічка просякнута пострадянською атмосферою, що нині в багатьох викликає ностальгію. Кінокартину було номіновано на кілька престижних премій (зокрема й нагороду Європейської кіноакадемії).
Уривок із фільму «Приятель покійника»
Брати Капранови
Акторським кінодебютом письменників стала стрічка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (2011), у якій вони з’являються в образі двох агрономів. Останнім часом братам доручають дещо містичні ролі. Наприклад, у картині «Чорний козак» вони грають тяжку галюцинацію головного героя. Третій фільм за участі письменників, який, однак, ще не вийшов на екрани, має робочу назву «Чи вмієте ви грати в шахи?»
Юрій Андрухович
У 1991 році режисер Андрій Дончик разом з Юрієм Андруховичем написав сценарій до фільму «Кисневий голод», який було засновано на дебютних прозових оповіданнях письменника «Королівські лови» та «Зліва, де серце». Картина стала одним з найяскравіших фільмів перших років Незалежності й отримала кілька нагород на міжнародних кінофестивалях.
Нещодавно режисер Володимир Тихий екранізував уривок із роману Андруховича «Рекреації» (одна з короткометражок альманаху «Мудаки. Арабески»). Сам письменник також брався за адаптацію до широких екранів свого роману «Переверзія», однак до зйомок справа так і не дійшла.
Уривок із фільму «Кисневий голод»
Юрій Покальчук
Письменник довгий час поєднував свою літературну діяльність із роботою над теле- та документальними фільмами, у блико 10 з яких він бував співпостановником, сценаристом і консультантом. У своїх стрічках Ю.Покальчук часто порушував гострі соціальні проблеми.
Одна з останніх його робіт – документалка «Зона особливої уваги», знята в Прилуцькій виховній колонії. Фільм побудовано на інтерв’ю з підлітками, які відбувають покарання, а також на їхніх малюнках і поезії. За словами Юрія Покальчука, лише 10% усіх ув’язнених підлітків – справжні злочинці, натомість інші – просто жертви суспільної неуваги. Своєю картиною він намагався розв’язати саме цю проблему.
Віталій Потрух
Віталій Потрух – автор двох романів «Необротимость» (2002) та «Жжение» (2004), в останні роки переорієнтувався на кінематограф. У 2008-му вийшла його короткометражна стрічка «Закон» (екранізація однойменного оповідання Юрія Липи), який було відзначено на XVII Міжнародному кінофорумі «Золотий витязь».
Нині В. Потрух працює над повнометражною кінокартиною «Загублене місто», прем’єра якої відбудеться 2013-го року. Сюжет цієї фантастичної драми оповідає про світ, у якому люди можуть передбачати своє майбутнє. Однак саме це робить їх нещасними, тому головні герої вирішують утекти з цього світу.
Фільм «Закон»
http://youtu.be/-tIE76wmMQE
Юрій Винничук
За його оповіданням «Діви ночі» в 2008 році було знято однойменний повнометражний фільм, який дуже розчарував пошановувачів його творчості. Ця типово-телевізійна стрічка споганила первісний літературний сюжет, перенісши його дію зі Львова 1970-х років у типовий пострадянський мегаполіс 2000-х. Через це історія втратила не лише львівський колорит, а й здоровий глузд – питання, актуальні для 1970-х років, без відповідного підгрунтя нині зазвичай виглядають просто наївними.
Казки письменника лягли в основу двох милих вітчизняних анімацій «Метелик вивчає життя» та «Історія одного поросятка». Крім того, в 2004 р. режисер Тарас Ткаченко зняв за оповіданням Винничука «Граната на двох» короткометражку «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи».
«Історія одного поросятка»
Василь Портяк
І більшість новел, і майже всі сценарії письменника стосуються історії УПА, дуже близької митцеві. Незважаючи на те, що Василь Портяк є співавтором одних із найяскравіших вітчизняних стрічок останнього десятиліття («Нескорений» (2000),«Атентат. Осіннє вбивство в Мюнхені» (1995) тощо) він достатньо стримано коментує свій кінодоробок: «Одне можу сказати, що міг би вибрати одну чи другу новелу, що на неї не проміняв би ні десяток екранізованих сценаріїв, ні ще купу нереалізованих»
Трейлер фільму «Нескорений»
Оксана Забужко
Попри те, що твори Оксани Забужко абсолютно не кінематографічні – навіть її густа проза послугувала бекграундом для зйомок фільму «Хроніки від Фортінбраса» (2001). Режисер цієї стрічки — Оксана Чепелик — дуже вільно інтерпретувала есей письменниці, зробивши експериментальну авангардну кінокартину.
Дія розгортається в промзоні, де два виродки знущаються над жінкою, переодягаючи, розтинаючи і ґвалтуючи її в різний спосіб. Так режисер створила символ України, яка за різних історичних обставин терпіла знущання. Сама письменниця хоч і висловила своє захоплення стрічкою, однак «відхрестилася» від нього, сказавши в одному інтерв’ю: «…я не маю до нього ніякого відношення… крім моїх цитат, мову цього фільму на таких самих правах складають ще тисячі інших інгредієнтів».
Люко Дашвар
Свого часу письменниця закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна, після чого професійно взялася за написання скриптів для кіно. Нині в її творчому доробку 5 повнометражних стрічок – російських «телемувіків» («Луна – Одесса», «Время – это всё» тощо). Однак за екранізацію її власних творів поки що ніхто не взявся.
Уривки з фільму «Луна-Одеса» (2007)
http://youtu.be/nsd-zWiXBFM
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько регулярно пише сценарії для серіалів та телефільмів: «Осінні квіти» (2009), «Ґудзик» (2008) тощо. Останню кінокартину зняв режисер Володимир Тихий за однойменним твором письменниці.
Стрічку створено в кращих традиціях «телемувіків»: прісна гра акторів, спрощена сюжетна лінія та хеппі-енд. Кінокартина оповідає про письменника, який одного разу зустрів на карпатському курорті жінку, з якою в нього був роман 20 років тому. Якимось дивним чином вона зовсім не змінилася за всі ці роки, тож над їхнім побаченнями нависає містичний дух. Однак згодом письменник дізнається, що ця жінка – насправді дочка тієї, котру він колись кохав.
Трейлер фільму «Ґудзик»
Ірена Карпа
Серед багатьох захоплень Ірени Карпи також знайшлося місце для кіно. Так, у 2006 році вона зіграла невеличкі ролі в стрічках «Аутизм» (реж. О. Анпілогов) та «Компот» (реж. А. Якушенков), а в 2008 році сама зняла короткометражку «Kyiv. Limited Edition», де з’явилась в амплуа «гламурної тьотьки».
Ця безсюжетна стрічка, знята в стилістиці музичного кліпу, показує найрізноманітніших коханців на тлі Києва.
Фільм «Kyiv. Limited Edition»
Олесь Ульяненко
У творчості письменника неодноразово бували «візуальні періоди» (як їх називав сам Олесь Ульяненко), коли він безперервно дивився кіно та писав сценарії. Він став автором скриптів до фільмів «Жага екстриму» (2007), «Украдене щастя» (2004) тощо. Однак йому так і не довелося попрацювати над адаптацією для широких екранів власного твору. Як зазначив письменник в одному з інтерв’ю, автор хотів би екранізувати свій твір «Знак Саваофа», фільм із якого, на його думку, став би більш екстремальним, ніж «120 днів Содому» (1975) Паоло Пазоліні.
Також митець неодноразово наголошував, що сюжет кінокартини «Жмурки» (2005) було вкрадено з його роману «Сталінка». Так само російські продюсери поступили і з романом Ульяненка «Хрест Сатурна», який було перетворено на банальний мильний телесеріал.
Фрагмент із фільму «Жмурки»
Олександр Жовна
Олександр Жовна – найбільш кінематографічний письменник сучасної літератури. Літературна праця стала для нього своєрідним місточком для переходу в кінематограф. Як зазначив письменник в одному інтерв’ю, писати він почав лише тому, що це доступніше, ніж знімати фільми.
Екранізовано чотири його твори: «Партитура на могильному камені» (1995), «Second hand» (2004), «Ніч світла» (2004) і «Маленьке життя» (2008). Останню стрічку письменник зняв самостійно. Критика та глядачі сприйняли її досить стримано. Фільм розповідає про юного іконописця, який своєю працею намагається врятувати життя хворої дівчинки.
Олесь Ільченко
Письменник неодноразово брався за написання сценаріїв для кіно і навіть був нагороджений у 2006 році телепреміями «Тэффи» й «Телетріумф». Один із перших його кінематографічних доробків – сценарій, написаний за мотивами оповідання Миколи Хвильового «Я (Романтика)», за яким біло знято стрічку «Я той хто є» (1990).
Олександр Турчинов
У 2008 році режисер Олександр Кірієнко екранізував роман Турчинова «Ілюзія страху». Однойменний фільм розповідає про буремні дев’яності, коли пострадянським світом керувала тіньова влада рекету, бандитизму та криміналу. В центрі сюжету – бізнесмен на прізвисько Короб, якого силоміць змушують зруйнувати свою справу і віддати власний проект «нужным людям». Після такого стресу в нього відбувається роздвоєння особистості і крім свого реального образу, він починає сприймати себе царем Саломоном.
Трейлер фільму «Ілюзія страху»
Література завжди була чи не основним джерелом, із якого режисери черпали ідеї для своїх фільмів. Натомість кінематограф дарує літературним творам друге життя після екранізації того чи іншого твору – воно, як правило, виходить додатковим накладом.
Але якщо в розвинутих країнах письменники активно залучаються до кінематографу, то в Україні такий симбіоз залишається швидше винятком.
Забули чи навмисне не назвали пана Кокотюху? Три повнометражні художні фільми-екранізації романів, низка документальних…
пане Ігоре,
українське кіно розвивається, тож це тільки перша стаття на тему екранізацій української літератури. Про твори пана Кокотюхи обовязково йтиметься в наступних публікаціях.
Пане Антоне, я не є аж таким прихильником творчости пана Кокотюхи. Проте я редактор кінопродакшну, тож в даному випадку за об`єктивність. А вона така: перша екранізація твору пана Кокотюхи була здійснена в 1998 році – це ще до початку розвитку українського кіна. Потім були 2007 та 2009 рік відповідно. Це я почерпнув із Вікіпедії. Вона у відкритому доступі. Зараз не говоримо про якість та резонанс екранізацій. Вона не надто задовільна в усіх перерахованих, крім хіба “Приятеля небіжчика” за Курковим та “Кисневого голоду” за Андруховичем. Йдеться лише про фактаж, який має місце. До речі, також не згадана пані Марина Медникова, лауретка “Коронації слова” та чи не найпродуктивніша тепер авторка серіалів. Назву один – “Сестри по крові”, далі знайдіть самі. Також варто згадати Костянтина Коновалова – це автор сценарію фільму “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”, книга готується до друку. Нарешті – Олександр Гаврош, “Пригоди Івана Сили”, хоча сценарій і пише Віктор Андрієнко, основа все ж таки пана Гавроша.
пане Ігоре,
красно дякую за інформацію.
данні, які ви наводите, я приберіг до наступної статті, тож ви мене випередили ))
Пане Антоне, чудовий огляд. Дякую. Фільми Нескорений” та Приятель покойника” – це дуже гарне кіно. І анімацію приємно представили.Чекаємо на продовження!
Неточність: “Украдене щастя” в такому вигляді, як воно знято, написали Дяченки. Варіант Ульяненка не пройшов.
Дякую за цікавий матеріал!
Із інтересом переглянула “Історію одного поросятка”. Симпатичний мультик, але, як на мене, книжкове (галамагівське) виконання цієї історії яскравіше.
Додаю вам, пане Антоне, ще інформації: Валерій та Наталя Лапікури, серіал є за їхніми романами ретро про Київ 1970-х років. Отримав кілька нагород. І погоджуюся з Яною: при всій повазі до покійного О.С.Уляненка, “Украдене щастя” знято за варіантом Дяченків. І “Жмурки” в нього ніхто не крав, він за життя говорив про себе суперечливі речі, творив масу легенд. Хоча в кіно працювати хотів, приходив до нас, але, на жаль, не склалося з вчасною подачею синопсисів.
А мені в цій статті бракує аналізу.
Насте, аналізу чого? Крові чи калу? Для мене важлива інформаційна насиченість, яка не є повною, на що я вказав раніше. Ще важливіше введення українських письменників у контекст кіно. Екранізація в усьому світі – додатковий рушій популярності автора. Чому ми повинні користуватися послугами іноземних сценаристів? Попри все, стаття корисна і без т.зв. аналітики.
повністю згоден і Ігорем.
я ставив собі за ціль, так би мовити, “централізувати” кіноконтекст СучУкрЛіту. адже ця тема дуже рідко підіймалась в пресі. коли ж будуть створені достаньо широкі і адекватні бази данних з цього питання – можна буде переходити до аналізу.
Невелика (але для мене суттєва поправка): я не пишу “регулярно сценарії для російських серіалів” і НІКОЛИ не мала справи з російським кінематографом. Всі фільми зняті в Україні українскими режисерами — для продажу в різні інші країни. Це не лише “прісний” ГУДЗИК (погляньте на кіно-сайт — там є вся інформація і про режисерів і про фільми, які я писала. В роботі — дві повнометражні УКРЇЙНСЬКІ стрічки. Як би ви мене тут не нелюбили, але … “Каперна програє”! … А я весело робитиму своє…
Пані Ірен! Бійтеся Бога – хто ж вас тут “не любить”?! Я вже не пригадАю усіх своїх приятельок, які – раніше – ніколи не читали україномовних детективів і стали вашими палкими прихильницями, прочитавши “Мерців” та “Ескорт…” І з тих часів у мене запитують: ну, є щось новенького від Роздобудько?
Ці ваші книжки та ще “Імітація” Євгенії Кононенко – це ті три слони, на яких тримається сучасна укр. детективістика! ІМХО :)
))) Дякую. Це мене зачепило ось таке похапцем написане, що я ніби-то пишу “російські серіали”. Та ще й — “регулярно…”. Не бувати такому! Навіть якщо я доїдатиму останній шматок хліба, не робитиму цього. Просто цей журналіст мене зовсім не знає… Я люблю кіно, вмію і знаю, як написати гарний сценарій, вчу цьому дітлахів в Карпенка-Карого, вболіваю за уккраїнське кіно. У мене 6 фільмів за 2 роки — не серіальних, з нашими хлопцями-режисерами, яких люблю і поважаю, бо тяжко їм в цій ситуації пробиватися. І питання щодо якості знятого матеріалу , до мови і т.п. — не до мене. Це кіноіндустрія, якої у нас поки що немає і тому країнскі хлопці (студії) знімають російською — аби продати фільм. І, до речі, непогано продають, заробляючи на НАШУ кіноіндустрію. Це серйозна і довга розмова — не така, яка тут відбулася. Але ви маєте рацію, я не мушу ображатися. Мене просто страшенно зачепив перший рядок… Ну не ишу я РОСІЙСЬКИХ СЕРІАЛІВ! А ще, можливо, це просто я, як журналіст розлютилася, адже журналіст відповідає за своє слово. А зараз вони пишуть так, аби написати… Ну і цей сайт мені скидається на… Каперну… Вибачайте вже за відвертість.
Ірен, наскільки я бачу з побудови речення, журналіст просто сплутав слова “російський” і “російськомовний”. Буває. Про якісь там ще серіали в нього не йдеться.
Не варто ображатися одразу на весь портал.
Ірено,
вибачте за неточність.
радію з того, що ви “весело робитимете своє”, тож в майбутньому зявиться ще багато ваших саме кінематографічних творів. сподіваюсь, вони відрізнятимуться від конвеєрних російських телемувіків, за які мимоволі сприймаєш фільми за вашими сценаріями.
Пані Ірено, щиро вибачайте за неточність – я внесу відповідну правку в матеріал. І правда – не думайте, що “тут Вас не люблять”, це далеке від істини твердження. Стаття Антона викликала і схвалення, і прохання уточнення, і вдячність за порушену тему, і обурення. Вона дуже далека до досконалості, але дана тема вкрай мало пропрацьована, щоб про неї можна було написати вичерпно. Зі свого боку ми (редакція сайту) намагатимемося уважніше ставитися до викладеного авторами фактажу. Натомість Вас дуже проситиму не узагальнювати, бо наші критики можуть по різному прочитувати Ваші книжки (і мають на це право), але попри все до Вас ми ставимося із якнайщирішою симпатією. Ірина Троскот
класний матеріал! поставив закладку =)
Фільми зняті російською мовою не мають стосунку до українського кіно. Не буває чеських фільмів польською мовою, а іспанських — німецькою. Тому більшість названих фільмів – це не наше кіно.Роздобудько працює на російську культуру і нема чого цього соромитися. Хіба чех Мілош Форман або поляк Поланський соромилися? І вам, Ірен, соромитися не варто.
належність фільму до тієї або іншої країни визначає джерело його фінансування. є чеські фільми зняті польською мовою, є й іспанські стрічки, зняті німецькою. таких прикладів багато.
автор не ставив перед собою завдання відібрати лише українські фільми, руку до яких доклали вітчизняні письменники. відбирались всі, без вийнятку, фільми, в яких так чи інакше брали участь наші письменники.
є чеські фільми зняті польською мовою, є й іспанські стрічки, зняті німецькою. таких прикладів багато.
Наведіть хоч декілька ;)
Фільми зняті російською мовою не мають стосунку до українського кіно.
100%
російськомовні українські фільми:
альманах “Закохані в Київ” (2011) знято російською мовою.
“приятель небіжчика” – перший український фільм, що вийшов в прокат в США та номінувався на престижну нагороду Європейської кіноакадемії. знято російською мовою.
“кисневий голод” (про нього йжеться в статті). знято російською мовою
“люблю і крапка” – перший український фільм в 3D. знято російською мовою.
перелік можу продовжувати ще довго…
всі перелічені вище фільми в свій час були дуже помітним явищем в українському кіно.
Ну це вже маячня! Які такі іспанські фільми були зняті німецькою? Не вигадуйде нісенітниць. Де ті багато прикладів?
Вся Європа знімає англійською для світового прокату.
Вся Європа дублює англійською для світового прокату.
А знімає – національними мовами.
Ні, саме знімають. Паралельний зі, скажімо, франкомовним – англомовний варіант. Тобто актори грають англійською, а не тільки звукова доріжка.
Інша річ, що наші студії, орієнтовані на російський ринок, україномовним варіантом не заморочуються.
Ні, саме знімають. Паралельний зі, скажімо, франкомовним – англомовний варіант. Тобто актори грають англійською, а не тільки звукова доріжка.
І таке буває. А багато популярних в 1960-70-х роках італо-французьких фільмів так і виходили двома мовами.
Але ж не забувайте, що йдеться про виробництво в країнах з усталеними національними кінематографіями, а у нас навіть Довженко і досі йде з титрами російською мовою.
Потрібно брати приклад з тієї ж Муратової – вона працює виключно з російською мовою незалежно від фінансування, хто б не платив – чи то французи, чи Росія, чи Україна. І українським її кіно назвати не виходить.
серед фільмів Кіри Муратової багато саме українських.
не можна ж заперечити те, що значна частка населення України розмовляє російською мовою. в своїх стрічках вона розповідає саме про таких людей. і вони є українцями, які живуть в нашому культурному середовищі, представниками якого і виступають.
мова – не ключовий критерій належності твору до тієї або іншої культури. тим паче в кінематографі, адже в ньому йдеться перш за все про кіномову, а це окрім слів, що звучать з екрану, так само і музика, і візуальний ряд тощо
Мова – ключовий момент.
панове “кінознавці” Роман і SS,
навожу приклади іспанських фільмів, які було знято німецькою мовою:
“Іоанна – жінка на папському престолі” (2009)
іспанські фільми, зняті французською:
“цей смутний обєкт бажання” (1977) Бунюеля.
іспанські фільми, зняті англійською мовою:
“Різанина” (2011) Поланського
“Машиніст” (2004)
і ще тисячі прикладів.
питання тут у копродукції, яка розвинута в Європі. немає нічого поганого в тому, якщо в Україні зніматимуть кіно російською, англійською, чеською і т. д. мовами, адже це відкиває перед нашими фільмами ринки збуту.
наприклад україно-нігерійський фільм “Легка як пірїнка” було знято англійською, через що він може йти в прокаті в англомовних країнах та в Африці.
іспанські фільми, зняті англійською мовою:
“Різанина” (2011) Поланського
Польський єврей, “громадянин світу”, Поланський зняв у Парижі кіно по п’єсі французької авторки ірано-єврейсько-угорського походження Yasmina Reza, дія якого відбувається в Нью-Йорку.
Мова кіна – англійська.
В головних ролях: американка Jodie Foster, англійка Kate Winslet, австріяк Christoph Waltz і американець John C. Reilly.
Ще imdb повідомляє, що до виробництва доклалися такі країни: France | Germany | Poland | Spain
…
Іспанія, нарештІ ;)
І це звичайне для сучасного кіна спільне виробництво ви називаєте іспанським фільмом, знятим англійською мовою. Смієтесь?
===========================
Насправді, тут йдеться про різні підходи: ви представляєте формальний юридично-кінознавчий, зручний для продажу, звітів мінкульту тощо, а я – мовно-культурницький. І тут ми не домовимося, бо вам ринки збуту відкривати, а мені йдеться про українську культуру.