Небезпеки нової концепції літературної освіти
- 11 Лют 2011 05:28
- 2,476
- 13 коментарів
Фото з сайту kp.ua
Від редакції: 10 лютого ц.р. у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбувся круглий стіл «Небезпеки нової концепції літературної освіти», участь у в якому взяли експерти-філологи. Подаємо текст підсумкового документа, прийнятого учасниками обговорення.
Підсумковий документ
учасників круглого столу
«Небезпеки нової концепції літературної освіти» (10 лютого 2011 року)
Затверджена наказом міністра освіти, науки, молоді і спорту 26 січня 2011 року «Концепція літературної освіти» має істотні розбіжності з текстом, затвердженим рішенням Колегії МОН України 20 серпня 2010 року. Не всі розробники документа були належним чином посвячені в характер внесених до нього змін, що ставить під сумнів легітимність самого документа. Тим часом внесені в останній момент зміни свідчать про тенденцію нової ідеологізації літературної освіти в Україні.
По-перше, Концепція орієнтує загальноосвітню школу на «збереження … духовних ідеалів слов’янства», які слід, очевидно, розуміти як ідеали «православно-славянской цивилизации» (Д.Табачник). Як відомо, це одне з гасел, що відбиває реакційну ідеологію «русского мира», що ще 1960 року неспростовно довів А.Валіцький у своїй класичній праці «В полоні консервативної утопії» (український переклад – 1998 р.). До того ж, орієнтувати школу на цінності якоїсь однієї конфесії – справа небезпечна, тим паче, коли йдеться про багатоконфесійну країну, громадянами якої є не тільки слов’яни.
По-друге, у Концепції є неприпустиме ані з наукового, ані з етичного погляду протиставлення української («низької», етнографічної) – і російської («високої», такої, що претендує на «особливу роль» як «художньо-словесне надбання») літератур.
Спосіб представлення української літератури повертає до життя старі концепції «літератури для домашнього вжитку»: вона – «доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури», себто – виконує суто етнографічну функцію. Російській же літературі відведено, по суті, роль єдиного мистецького чинника духовно-інтелектуального становлення громадян України («старшого брата»).
По-третє, у Концепції постійно йдеться про «тріаду»: українська, російська та світова літератури, що суперечить об’єктивному науковому розумінню предмета. Адже російська література, таким чином, виокремлюється як самостійний предмет у дихотомії «національне – інтернаціональне». Роз’яснення міністра Д.Табачника, що Концепція не передбачає запровадження такого предмету, як «Російська література», мають казуїстичний характер, оскільки навчальний предмет «Російська література» може з’явитися під «псевдонімом» «Світова література» (про це, зокрема, ясно свідчить заява міністра про те, що ¾ програми світової літератури мають складати твори російських письменників).
По-четверте, вважаємо неприйнятним перейменування курсу «Зарубіжна література» на «Cвітова література» попри те, що в науці про літературу вживання цих термінів зумовлене «точкою спостереження». Так, своїми кращими надбаннями українська література безумовно входить до складу «світової», проте в нашій національній систематиці не входить до «зарубіжної», до якої належать усі твори, які не належать до українського письменства. Ціннісний момент у розрізненні «світової» і «зарубіжної» літератури є другорядним і дискусійним. Зрозуміло, що запроваджене у «Концепції» розрізнення зроблене заради російської літератури, до того ж – усупереч природі речей і логіці, адже тим самим українська література виводиться за межі поняття «світова література». Ми переконані, що навчальний предмет, який нині називається «Світова література», має, як і раніше, називатися «Зарубіжна література».
По-п’яте, Концепція визнає можливість введення в 10-11 класах інтегрованого предмету «Література». З огляду на нинішню політику Міністерства освіти, науки, молоді і спорту, така новація спрямована виключно проти української літератури і має на меті одне: мінімізувати її обсяг у рамках такого предмету, як «Література».
Попри те, що методичні аспекти Концепції літературної освіти заслуговують на увагу, вимагаємо – у зв’язку з викладеними вище аргументами – відмінити наказ від 26 січня 2011 р., яким затверджено Концепцію, а також переглянути її змістову суть, звільнити літературну освіту від нав’язуваної їй ідеології «русского мира». Для цього необхідна конструктивна співпраця з провідними освітянами та фахівцями-літературознавцями, з науковими й навчальними інституціями України.
Учасники круглого столу:
Віра Агеєва, професор, доктор філологічних наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія»;
Тамара Кривутенко, заслужений учитель України, викладач української мови і літератури гімназії №32 Печерського району м.Києва;
Ігор Лімборський, професор, доктор філологічних наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія»;
Раїса Мовчан, доктор філологічних наук, головний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ;
Володимир Моренець, професор, доктор філологічних наук,, Національний університет «Києво-Могилянська академія»;
Михайло Наєнко, професор, доктор філологічних наук, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка;
Володимир Панченко, професор, доктор філологічних наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія»;
Сергій Пригодій, професор, доктор філологічних наук, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка.
Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва однозначно підтримує рішення учасників Круглого столу:
Уляна Гнідець – Президент ЦДЛДЮ, член Міжнародного наукового товариства дослідників дитячої літератури (IRSCL), кандидат філологічних наук, доцент Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»;
Мар’яна Савка – письменниця, поетеса, головний редактор видавництва «Старого Лева»;
Маріанна Кіяновська – письменник-перекладач, член Національної спілки письменників України, член Асоціації українських письменників;
Наталя Трохим – поет, перекладач, лауреат премії М. Рильського, літературний редактор, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка;
Оксана Лозова – поет, лауреат премії імені М. Шашкевича, редактор.
Тетяна Качак – голова Івано-франківської філії Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, кандидат філологічних наук, доцент кафедри філології та методики початкової освіти Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника;
Лілія Овдійчук – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови та методик викладання Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчyка.
Катерина Савич – методист, викладач української мови та літератури, Ставропігійський професійний ліцей м. Львова;
Галина Гудзьо – журналіст, керівник відділу культури газети «Високий замок».
Іван Андрусяк – дитячий письменник, поет, прозаїк, літературний критик, перекладач.
Наталя Марченко – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ, автор-координатор КЛЮЧа, книгознавець (спеціалізація – видання для дітей), критик.
Ігор Січовик – український дитячий письменник, чимало творів якого увійшли до посібників і хрестоматій, упорядник низки збірок для дитячого читання,
Леся Генералюк – старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, кандидат філологічних наук.
Марина Павленко – сучасна дитяча письменниця, досвідчений педагог, кандидат педагогічних наук, член Національної спілки письменників України.
Тільки воли терплять знущання язика полковника в Україні, імпортера язика на терени мови, інтегратора Московських опусів в українські школи, університети, інститути, та язиковим вірусом заперечувати Україну Українця!
Шановне панство! ПЕРЕКОНАЛИСЯ – ВЧИНЕНО ПІДСТАВУ, ДІЄ ШАХЕР-МАХЕР, УЯРМЛЮЄТЬСЯ ВІРУСОМ “РУССКОГО МІРА” МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ОСВІТИ, НАУКИ – ВІДТАК МАЙБУТН”Є УНІКАЛЬНОЇ СИВОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ-РУСИ, ЯК І САМОБУТНЬОЇ НАЦІЇ !
Язику Табачника – МОВА НЕДОСЯЖНА, ЯК І ПОДІБНИМ, ІНСТИНКТАМ І РЕФЛЕКСАМ: ХАПАТИ І ЖУВАТИ, НА НАШІЙ ЗЕМЛІ – ПОРА ПОКЛАСТИ КРАЙ ЗНУЩАННЮ НАД УКРАЇНЦЯМИ, НАД УКРАЇНОЮ В УКРАЇНІ І НЕ ТІЛЬКИ – ВИКРАДАЄТЬСЯ ІСТОРІЯ,ТАЛАНТИ, ВІДКРИТТЯ – ФАБРИКУЄТЬСЯ “русскім”; паплюжиться на закордон і… язиком “Голос Расеї” все національне і всіх українців! У ЦЬОМУ ВСЯКО ДОПОМАГАЮТЬ ЯНИЧАРИ ІЗ ВЕРХОВНОЇ РАДИ… ПОРА “ОБУХ СТАЛИТЬ… ЗАХИЩАТИ ХИРЕННУ ВОЛЮ!” ПОРА – НАСТАЛА ПОРА! ГРИМИТЬ… ЧАС КЛИЧЕ!
За фактом продажу книжок Гітлера “Моя боротьба” і одного російського расиста “Удар русских богов” покурор Харкова порушив кримінальну справу.
Міністр Табачник опублікував “Концепцію освіти”, яка відрізняється від узгодженої з громадскістю редакції. Тобто Табачник учинив, висловлюючись термінологією харківського базару, як “кідала”. І прокурор, у Києві, мовчить.
Тим часом шкода від сфальшованого документа, котрий всі педагоги повинні розглядати як урядову директиву, для країни незмірно більша, ніж від продажу заборонених книжок.
Прокурор мовчить. Анна Герман мовчить. Президент мовчить.
Невже є правдивою чутка, що Табачник на посаді міністра – одна з умов лояльного ставлення північного сусіда до нинішнього українського керівництва?
Повністю підтримую думки, висловлені учасниками круглого столу.
Запрошую всіх, замість галасувати, відкрито підписатися під цим зверненням і Листом Центру дослідження літератури для дітей і юнацтва.
Це можна зробити тут, на КЛЮЧі (так вчинила я), чи звернувшись безпосердньо до авторів заяв.
Гуртуймося і Будьмо!
Табачник поставлений ФСБ, і Янукович, як молодший за званням, йому підлеглий. Тому скільки б ми не “захищали”, не вимагали, не присили, нічого не вийде. Не для того він поставлений тут.
Шановні, хто вічно захищається, того вічно б’ють. Не треба “захищати”. Потрібно скинути оту “мразь” і брати владу. Так і буде найближчим часом.
А поки уже другу добу, як відриваєш “Літакцент”, неможливо скинути фото до цієї теми. Огидно!
А взагалі, складається у мене враження тепер, що автори все знали, просто тепер не хочуть погано виглядати перед академічною освітянською спільнотою…Та й бояться громадського осуду. А тим часом, чому Табачник ніяк не реагує на заяви Сулими? Чому насправді мовчать інші автори? Я відкрила сьогодні журнал “Українська мова й література” №10 2010 і пожаліла, що я його не уважно вивчила у жовтні, коли він мені надійшов… А там – Проект Концепції літосвіти і саме в такому вигляді, в якому він прийнятий Наказом! При цьому стоїть: Затверджена рішенням Колегії МОН України від 20 серпня 2010 р. Це означає, що той проект, у тому вигляді, у якому він презентувався у Львові – презентувався лише у Львові і тільки для Львова! Я більше ніде не бачила його у такому форматі як у Львові!
Мало того, це означає, що від 20 серпня ні Сулима, ні інші автори не внесли правки у нього, не опротестували! А тепер “прикидаються” ягнятами?
А ще, з іншої сторони, працюючи постійно над питаннями Концепції впродовж останнього тижня, ми намагаємося знайти якусь об’єктивну позицію і правильно відлагодити баланс. Бо як каже Маряна Савка: “Треба все робити з гарячим серцем, але холодним розумом”. Тож ще у липні, тт. до тої публікації із Зайцевою (представник Міністерства, який, очевидно, і вніс правки до проекту) в журналі “Українська мова і література…”, в іншому Міністерському журналі “Всесвітня література…” вийшла публікація Проекту Концепції і приблизно такого як його нам подавали у Львові, тт. без тих дискримінуючих щодо української літератури реплік. І саме під цим варіантом автори дійсно підписалися. Тому дуже важко зараз когось конкретного звинувачувати в цій ситуації, оскільки і автори не достатньо відреагували на ці правки, але і всі інші “захисники” української літератури також не відреагували вчасно. А зараз, очевидно, ми можемо лише об’єднати зусилля, щоб не допустити безчинства у самих стандартах і програмах для дітей. Міняти авторську групу? – Якщо ж Наказ не відмінять, а авторську групу, яка працювала над цією Концепцією більше 10 років розженуть, то Міністерство тоді цілком сміло призначить взагалі “власну” авторську групу розробників стандартів і програм, які тоді вже точно зігнорують усе “українське”. Як Ви думаєте? Тому є два шляхи: добиватися ліквідації Наказу, або “боротися” за стандарти і програмне наповнення уроків.
Я закінчував середню школу ще в 1972. Російську літературу читав нам відставний полковник, зрештою доволі начитаний і колоритний чоловік. Російська література – насправді багата і цікава, і це не залежало від того, хто її нам викладав. За домашнім завданням я підготував реферат про О. Пушкіна, де особливо підкреслив переслідування поета “четвертим відділом”, Бенкендорфом, його конфлікт з царською владою… Досі пам”ятаю – яким шоком була для мене “трійка” – після такої блискучої (на моє переконання) доповіді.
Ближче теми: запам”ятався один урок, де нас заставили записати список “зарубіжної” літератури. Десь так пунктів до 70. Там насправді була світова класика, яку повинен знати кожен, і якої я приблизно третину вже й сам на той час прочитав. Властиво, на тому й обмежилась тогочасна шкільна програма щодо “зарубіжжя”.
Сьогодні російська література така сама “зарубіжня” . І тут немає ніякої образи для “братів”. Просто клєркам – у тому числі Табачнику - вже ніколи читати. Тим паче мовою оригіналу, якою в даному випадку може бути лише російська. Тому відчути колорит, мелодику, аромат якої иншої мови (навіть і української!) – їм вже не доведеться.
Нічого не раджу – бо на то немає ради.
Просто шануймося – і вчімо своїх дітей берегти свою культуру і свою гідність.
Якби написав замість “четвертий відділ” – “третій відділ”, то мав би тоді “четвірку”.
Три Табачника на одній фотці – це вже перебор! А дві – на одній книжці – це явний нарцісцизм! Не здивуюся, коли Д.Табачник вважає, що людство недостатньо високого його оцінило – жодних премій – пулітцера чи ще когось – не присудило! А щодо українців – так їхня думка Дімону не цікава
Вибрав де більше коментарів і даю анонс. У Львові третього березня о третій годині в музеї етнографії на Гнатюка презентація суперового альбому “Кахлі з колекції Петра Лінинського 13 – 18 ст.”, а о 16.00 відкриття виставки скульптури Михайла Черешньовського в Національному.
Для Літакценту, виправте: “затвердженим рішенням Колегії МОН України 20 серпня 2011 року”. Сподіваюся також, що цей підсумковий документ буде розтиражований у популярних газетах і викличе обговорення не лише літературної громадськості, адже Табачник усіми своїми діями рубає дерево національної освіти під корінь.