Буктрейлери: від реклами до нового виду мистецтва
- 23 Січ 2013 10:00
- 6,490
- 37 коментарів
В українському інтернет-просторі дедалі більшої популярності набувають буктрейлери (Book Trailer) – ролики, що створюють візуальний образ книги. Ще кілька років тому їх використовували виключно для рекламних цілей, однак із часом такі міні-фільми набули ширшого значення. Нині в буктрейлерах виробилася своя унікальна кіномова, що розкриває нові, часом несподівані, якості книжки.
Перші промо-ролики з’явилися в 2002 році США, коли видавці побачили необхідність у додаткових засобах реклами книжок. На той час тільки в англомовному інтернет-просторі щогодини з’являлося близько десяти книжок, тож серед усього цього навалу інформації необхідно було якось виділяти справді цікаві літературні твори.
Перший офіційний буктрейлер було представлено в 2003 році на книжному ярмарку в Луізіані (США). Це був ролик до роману «Темна симфонія» — десятої частини багатотомної вампірської саги Кристін Фіхан. Цей міні-фільм наповнений дешевими спецефектами й мелодраматичними штампами, що створює атмосферу аматорського відео.
Популярність буктрейлерів зростала завдяки розвитку Web 2.0: соціальних мереж, блогів, серверів відеоінформації на зразок YouTube тощо. Тож дуже швидко в розвинутих країнах такі промо-ролики стали невід’ємною частиною рекламної кампанії кожного бестселера.
Відповідно ускладнилася й техніка їх виконання, через що вони максимально наблизилися до самостійних кінотворів. Наприклад, у ролику до книжки Мориса Гі «Дорога на захід» було використано анімаційну техніку «stop motion», що буквально оживила сторінки книги й чудово передала атмосферу літературного твору.
Цей ролик випустили через 15 років після того, як книга побачила світ. Цим самим було зайвий раз доведено, що «друге життя» книжці може дати не тільки її повнометражна екранізація, а й просто ефектний буктрейлер.
Часом такі відео створюються за законами рекламних роликів, один із типових прийомів яких – використання відомих облич. Наприклад, книга Ендрю Цукермана «Мудрість» включає діалоги з п’ятдесятьма відомими письменниками, акторами, політиками, музикантами тощо, кожному з яких за 65 років. Для буктрейлера просто змонтували уривки з цих інтерв’ю.
Коли програмне забезпечення спростилося й стало доступнішим, буктрейлери стали своєрідним фан-артом. Багато пошановувачів певного літературного твору вважають за обов’язок візуалізувати свої враження від книги. Через це інтернет-простір наповнили аматорські ролики, в яких обіграно сюжети популярних книжок. Такі відео навіть підштовхнули голлівудських продюсерів почати роботу над екранізацією бестселеру Сьюзен Колінз «Голодні ігри», що вийшла 2012 року.
Головний недолік таких аматорських буктрейлерів полягає у використанні банальних образів. Зображеня «Мони Лізи», осіннє листячко, дощові вулиці а-ля Пісаро або попсові мелодії (саунтреки з фільмів «Титанік», «Реквієм за мрією» тощо) одразу відбивають бажання додивлятися цей міні-фільм.
До такого безсмаку, трапляється, опускаються й самі видавці. Наприклад, рекламний ролик до книги «Коко Шанель. Жизнь рассказанная ею самой» знятий у стилі старомодної телепередачі: директор видавництва сидить на шкіряному дивані та бляклим голосом розповідає про нову книгу.
Низька якість буктрейлерів не тільки не викликає бажання придбати книгу, а й узагалі відбиває усілякий інтерес до неї.
Не менш актуальні промо-ролики для перевидань класики. Знакові класичні твори з’являються на полицях книгарень ледь не щороку, тож буктрейлери допомагають видавцям виділити серед усієї цієї маси книжок саме їхні видання. Одним із яскравих прикладів такої реклами є проморолик, знятий для видання «Петербурзьких повістей» Миколи Гоголя.
Стрічку виконано за мотивами ілюстрацій Юрія Чаришникова, які пропонують глядачеві оригінальне прочитання класичного твору. Поєднання цих символічних малюнків в одному коротенькому відео – абсурд, однак саме це чудово передає атмосферу творів Гоголя.
Оригінальне оформлення книги часто стає основним мотивом буктрейлерів. Наприклад, один із найяскравіших промо-роликів, присвячений «Книзі казок» Бенджаміна Лакомба, розширює простір її і без того об’ємних ілюстрацій.
Візуалізація цього твору дає відчути затишок казки й пірнути в неї вслід за білим кроликом, який вибіг із Країни чудес. Незважаючи на те, що книга орієнтована на дітей, – погортати її захочеться й дорослим.
Залежно від складності буктрейлера, варіюється і його бюджет. Переважна більшість таких роликів створюється безкоштовно в домашніх умовах, але коли за його виготовлення береться видавництво, що ставить собі за ціль підвищити продажі потенційного бестселера, – на його зйомки виділяються десятки тисяч доларів. Наприклад, робота над кліпом до книги Майкла Конелі «Луно-парк» коштувала видавництву $10 тис.
Інколи буктрейлер відкриває перед текстом нові можливості. Твір колишнього креативного директора компанії «Google Creative Labs» Джі Лі «Слово як образ» не вміщається лише в паперовому форматі. Значення слова тут стає об’ємнішим завдяки відео-інтерпретації.
Однак українським буктрейлерам ще далеко до такого рівня – переважна більшість вітчизняних роликів залишається на рівні трешу. Повний несмак, піратське використання чужих творів, примітивний технічний та художній рівень виконання – все це можна зустріти приблизно в двох третинах всіх наших буктрейлерів. Найчастіше такі міні-фільми не рекламують певну книгу, а навпаки, знущаються з неї, як це видно, наприклад, із ролика для книжки «Річка Геракліта» Ліни Костенко.
Через свою якість вітчизняні промо-ролики до книг збирають зазвичай сотні переглядів, натомість у США – десятки тисяч.
Навіть коли йдеться про якісний буктрейлер одного з найпопулярніших українських авторів – кількість його переглядів значно менша, ніж у роликів на книжки рядових європейських письменників. Так, наприклад, рекламний ролик до «З мапи книг і людей» Оксани Забужко за три місяці не зібрав навіть двох тисяч переглядів.
В Україні зовсім небагато трейлерів, які пристойно виглядають серед кращих зразків книжкових промо-роликів. Наприклад, атмосферне рекламне відео до книжки Наталки та Олександра Шевченко «Репатріація» хоч і виконано з явною економією засобів (про що говорить майже нерухома анімація), однак точно передає атмосферу книги та лишає читачеві інтригу.
Не пощастило з буктрейлером книзі Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст». Ролик до неї виконано в форматі банальної реклами, що підкреслює далеко не головні переваги цієї книги, акцентуючи при цьому увагу на її високій вартості.
У разі, якщо буктрейлер представляє книгу маловідомого автора – промо-ролик створює образ не тільки твору, а й самого автора, адже для багатьох молодих письменників таке відео стає першою публічною презентацією в інтернет-просторі. Так, урбаністичний образ поетичної збірки Андрія Любки «Сорок баксів плюс чайові», який добре передає відео, мимоволі змушує задуматися, що й інші твори поета виконані в такому стилі.
Позбутися таких ймовірних кліше вдалося автору «Людини в (м)асці», який не зазначив свого імені ні в буктрейлері, ні в самому оповіданні. Цей загадковий міні-фільм дає зрозуміти, що книга народилася ніби стихійно – як мушля, викинута хвилями інтернету на берег сучасної української літератури. Приклавши її до вуха, чуєш уривки розмов і фрагменти доль, що дивно переплітаються між собою.
Щоб відібрати найкращі зразки буктрейлерства, проводяться спеціалізовані фестивалі, які ініціюють відомі бібліотеки, журнали та окремі видавництва. Одну з найпопулярніших нагород «Trailie Award» за найкращий промо-ролик до книги упорядковано авторитетним американським журналом School Library Journal. Схожі премії є майже в усіх розвинутих країнах, однак авторитетної інституції, що систематизувала би буктрейлери з усього світу, поки що не створено.
Одне слово, текстова реклама популярних книжок поступово себе відживає, тож майбутнє – за відеороликами. Натомість інтелектуальна література переважно не потребує створення таких промо-роликів для свого просування. Нині буктрейлери зі звичайної відеореклами поступово перетворюються на самостійний вид мистецтва. Однак Україна в цьому процесі залишається осторонь – культура візуалізації образу книжки у нас тільки в зародку.
І знову вибірково. Як передбачувано. :)
дуже аматорський, поверховий матеріял, який мало того, що не дає уявлення про предмет і не показує найзначніші зразки, то ще й обмежується першим ґуґленням стосовно України.
Я би це іґнорив і чекав цікавішої і повнішої статті.
гідний комент людини, яка неуважно читає…
Антоне, не я замовляв вам цей матеріял, не мені його редаґувати і писати за вас. Я вказав на головні недоліки. Якщо це все, на що ви здатні – ок, не питання, на майбутнє триматимуся подалі від всього, підписаного вами.
висловившись про цей текст, ви, скоріше, вказали на недоліки свого вміння сприймати інформацію.
Це просто чергова спроба пропіарити “своїх” на тлі нової для України піарної течії.
Цікаво, що з “буктрейлеровської” обойми випала Ірен Роздобудько. Після відомих усім подій… :)))
щоб не бути голослівним, наведіть, будь ласка, приклади буктрейлерів Ірен Роздобудько, які б були виконані настільки ж професійно, як і кращі зразки трейлерів, наведених в цьому тексті.
“щоб не бути голослівним”
На Літакценті модеруються прямі посилання на “чужі” ресурси. Якщо ви про це ще не знали. :)
Пропоную скористатися порадою пана strongowski і пошукати, не обмежуючись “першим ґуґленням стосовно України”.
P.S. Як на вашу думку, пане Антон Філатов, “професійно” – це за гроші?
пане Читачу,
я передивився багато вітчизняних буктрейлерів, в тому числі і всі відеоролики до творів Ірен Роздобудько. серед останніх я не зустрів висококласних відео, або таких буктрейлерів, які б були чимось унікальні. через це і не включив їх у свій огляд. я – професійний кінокритик і мені не важко розрізнити унікальність та професійність того чи іншого відео.
не розумію ваших претензій. власне, не розумію, і ваш натяк на гроші – сформулюйте, будь ласка, питання зрозуміло, і я обовязково на нього відповім.
Пане Антоне! Якщо Ви професійна людина, то чому тоді у Вас така упереджена вибірка?
Не буду називати жодного прізвища тих, чиїх бук-трейлерів тут немає, щоб мене не звинуватили у лобіюванні чиїхось інтересів.
Але чим далі, тим веселіше спостерігати, як Літакцент знищує себе і своїх друзів. У намаганні відгородити колючим дротом всіх “чужих”, тусівка забула, що світ значно більше за їхнє обмежене коло, а колючий дріт однаково колючий з обох боків. :)
“не розумію ваших претензій”
Добре, сформулюю по-іншому.
Чим, на вашу думку професійного кінокритика, пане Антон Філатов, який може розрізнити унікальність та професійність того чи іншого відео, відрізняються висококласні та унікальні фан-трейлери і бук-трейлери на книжки?
пане Читачу,
те, що ви любите ставите питання і не чути відповідей на них – я вже зрозумів.
для того, щоб розрізнити “чим відрізняються висококласні та унікальні фан-трейлери і бук-трейлери на книжки” – перегляньте мою статтю і отримаєте відповідь.
щодо вашої репліки про “упередженість цієї підбірки” – повторюю, я обирав буктрейлери за їх художньою якістю. я слідкую за сучасною українською літературою в якості пасивного спостерігача. я не спілкуюсь регулярно з жодним українським письменником, не маю відношення до жодного видавництва і крім того в мене немає жодних мотивів просувати чи окремий раз згадувати того чи іншого письменника.
Чому ж, пане Антон Філатов. Вашу статтю і дописи до неї я прочитав, але притомних ваших відповідей не побачив. :)
Щодо “упередженості цієї підбірки” – то не моя цитата. Тому, якщо ваша ласка, хотів би почути критерії вашої “художньої якості”.
Наприклад, чи вплинули на ваш відбір:
а) кількість переглядів окремого трейлера;
б) відомість у певних колах імен окремих письменників, на книжки яких були зроблені трейлери, що ви навели у своїй статті як приклади якісних/примітивних;
в) приналежність трейлера до “офіційного” (бук-трейлер) і “аматорського” (фан-трейлер).
Те, що ви пасивний спостерігач, я вже помітив. :) Також по стилю ваших відповідей зрозумів, що вам до вподоби та “сучасна українська література”, яка ігнорує використання прописних літер.
Стосовно мотивів дозвольте вам не повірити. :) Адже ви “професійний кінокритик”?
Це що, музика з “Реквієму за мрією” попсова мелодія?
І ще одне: а може книжки Андруховича й Забужко не такі й цікаві людям, як собі думали видавці, і самі автори?
>>І ще одне: а може книжки Андруховича й Забужко не такі й цікаві людям, як собі думали видавці, і самі автори?
А у нас читачі є, чи шо?
Все робиться дуже просто: харошенький піар, а далі кожна доярчина донька, яка приїхала підкорювати райцентр, думає: “Це ж усі ото читают, а шо я гірша чі шо?” Або навіть і не думає.
Просто людям властиве мавпування.
Шо ж тут поганого, коли “доярчина донька” старається не відставати і розширює свій кругозор! А хіба як мама доярка – так дитині й читати зась? Чи ви вважаєте, що лише темним “доярчиним донькам” може сподобатися Андрухович!
Дивно, в мене мама не доярка – а Перверзія мені сподобалася, хоч і не все було зрозуміло. :):):)
дивно, що тема буктрейлерів надихнула вас саме на обговорення цієї проблеми. Інших думок після прочитання не виникло?
Ви висловили здивування, чому буктрейлери книжок цих авторів мало попоулярні. Я висловив свою думку, що просто ці автори не такі вже й популярні. Другий варіант – люди не знають, що є якісь букрейлери.
А що хотіли почути ви?
Ростиславе, вашу думку я зрозумів.
мене здивувала репліка того, хто підписався, як Ло – власне, до неї/нього я й звертався в попередньому коменті.
В мене й інші думки виникли, але висловитися захотілося лише з приводу “кожної доярчиної дочки”. Ви дозволите? Чи я обов’язково повинно написати щось по суті питання? Але оскільки зараз не маю на це часу – можете мене забанити…
Це я до Антона Філатова 23.01.2013 о 21:20 звертаюся.
Ростиславе, саундтрек зі стрічки “Реквієм за мрією” настільки часто використовується в рингтонах, аматорських відео тощо, що залучення цієї композиції вже стало свідоцтвом попсововсті та поганого смаку.
Ростиславе, саундтрек зі стрічки “Реквієм за мрією” настільки часто використовується в рингтонах, аматорських відео тощо, що залучення цієї композиції вже стало свідоцтвом попсововсті та поганого смаку.
Якщо ви мали на увазі під “свідоцтвом попсововсті та поганого смаку”, пане Антон Філатов, загальновживані поняття (елітарне – унікальне -якісне, попсове – масове – примітивне), чи можна вважати велику-велику кількість переглядів трейлерів ознакою попсовості тих книжок та поганого смаку їх глядачів/читачів?
Тоді вся класика – попса.
Та ні, пане Ростиславе. Тут, мабуть, пан Антон Філатов мав на увазі, що “попсове” – то саме те, що не подобається професіоналам. :) Але ж, як вважають ті ж самі професіонали від постмодерну, насмикати будь-що у попередників і зробити з того “цукерку” (так, щоб це не було дуже помітно) – це ознака “унікальності” і “якості”. :)
пане Читачу,
прикро, що те, про що ви говорите – не відповідає вашому ніку. адже читаєте ви неуважно.
тому повторююсвої слова про “реквієм за мрією”: “залучення цієї композиції вже стало свідоцтвом попсововсті та поганого смаку”. якщо людина використовує у своєму відео не просто неунікальну музику, але й композицію, яка чітко асоціюється з іншим відеорядом – це свідчить про те, що ця людина або хоче процитувати твір, в якому ця музика використовувалась раніше, або в цієї людини вузький кругозір в плані музики.
З приводу вашого наївного прохання про те, щоб я вам розповів про свої “критерії художньої якості”. вибачте – не маю часу. а коли б і мав, то витрачав би його на такого співрозмовника, як ви.
я більше не буду відповідати на ваші коментарі (адже вас цікавить, перш за все, те, як би мене підловити на якійсь непевній репліці (не на того натрапили), а не питання по суті).
дивно, що ви не відкриваєте свого імені – вам є чого боятись?
“адже читаєте ви неуважно.”
:)
“тому повторююсвої слова про “реквієм за мрією”: “залучення цієї композиції вже стало свідоцтвом попсововсті та поганого смаку””
Маєте на увазі, серед професіоналів? Не глядачів?
“в цієї людини вузький кругозір в плані музики.”
То ж аматори. Вони ж не знають, що можна поцупити так, щоб кляті професіонали не помітили. :)
“З приводу вашого наївного прохання про те, щоб я вам розповів про свої “критерії художньої якості”. вибачте – не маю часу. а коли б і мав, то витрачав би його на такого співрозмовника, як ви.”
Так, витрачати свій час на форумах – то не професійно. Навіщо тоді писати статті?
“я більше не буду відповідати на ваші коментарі (адже вас цікавить, перш за все, те, як би мене підловити на якійсь непевній репліці (не на того натрапили), а не питання по суті).”
По суті питання до професійного знавця бук-трейлерів було трохи нижче.
Ще одне питання до вас, пане Антон Філатов. :)
Як на вашу професійну думку, цей аматорський фан-трейлер http://youtu.be/8ksYf7KAP-s з використанням саундтреку з “Реквієм за мрією” підштовхне українських продюсерів почати роботу над екранізацією тієї української книжки?
Запевняю Вас, що книжки Андруховича і Забужко цікаві дуже незначній меншості людей, що в контексті всього людства прямує до нуля, навіть якщо ці книжки прочитало кілька десятків чи сотень німців чи англійців. Адже вони написані для освічених людей. А хто в нас міністр освіти (наголос на першому складі)?
Шановний ukrainec,
Ваше думка дуже субєктивна
Так.
Да, редакція працює неймовірно потужно – в першому ж слові одруківка… А потім ще називає себе серйозним виданням. І за що вам тоді гроші платять?
в цей день – 23 січня 1921 року – було вбито нашого талановитого українського композитора й диригента Миколу Леонтовича в домі його батька-священика в селі Марківка Гайсинського повіту (тепер Теплицький район) на Вінниччині.
Звечора до них на нічліг попросився чоловік. Показував документи, що він агент Гайсинського ЧК Грищенко.
Удосвіта всіх розбудив постріл. Над ліжком Миколи Леонтовича зі зброєю стояв Грищенко.
Сьогодні ж в Америці, та й ніде у світі, виконуючи “Щедрик” і тиражуючи його міліонами у художніх фільмах, у рекламних роликах, новорічних програмах, відеокліпах, компактах, заробляючи на цьому сотки мільйонів ніхто, крім частини українців не згадує не лише назву пісні “Щедрик”, але й імені Миколи Леонтовича. Лише одного разу стрів авторство у формі Леон Товіч (зрозуміло хто). І дивно, що мармиза міні стра зек.спр. віце прем.мін.Укр. ні в кого не викликає запитання, чи вони не родичі з тамтим, що вбив Леонтовича і найпопулярнішу нашу пісню. Бо ж за ділами треба судити їх і дивитися в корінь справ, а не розмазувати багнюку в кололітературному болітці.
Вільно володіє російською, англійською та французькою мовами (це про Грищенка). Ну і що?Я також. То чому фя не міністр? Бо українець…
Шановний ukrainec,
До чого тут інформація, яку ви розписали в попередніх двох коментарях?
Так, так.