Вроцлав–Львів: суб’єктивні нотатки про два книжкові форуми (ФОТО)

Хоча «18 Вроцлавські промоції хороших книжок» тривали від 3 до 6 грудня 2009 року, для мене цей ярмарок розпочався ще 29 листопада, коли журі конкурсу «Перо Фредро», до якого запросили й мене, розпочало своє засідання. Оскільки в подібній ролі я був кілька разів на львівському Форуму видавців, то порівняння зринали постійно.

Членів журі включно зі мною виявилося лише п’ятеро. У Львові в останні роки кількість оцінювачів книжок зашкалювала за півсотні. Що, звичайно, страшно ускладнює роботу. Друга відмінність стосувалася складу журі. Окрім мене в ньому були: відомий літературний критик Лешек Бугайський із тижневика «Newsweek Polska», літературознавець проф. Марцін Цєнський з Інституту польської філології Вроцлавського ун-ту, відомий графік і дизайнер проф. Людвік Желязнєвич з кафедри графічного дизайну Академії мистецтв у Вроцлаві та Єжи Пєтрашек – заступник директора департаменту культури міськради Вроцлава. Хоч би один письменник, без яких у нас не обходиться жодне журі в Україні. Про депутатів чи спонсорів навіть не згадую. У Європі – навпаки – не прийнято запрошувати письменників до журі літературних чи книжкових премій. Висновок напрошується сам. Якщо ми хочемо реформувати наші літературні премії, у тому числі й Шевченківську, звідти треба усунути насамперед письменників, які рідко бувають схильні до об’єктивного оцінювання. Ну, і третя відмінність – усі члени журі отримали за свою роботу гонорар і компенсацію транспортних витрат (про що на львівському Форумі видавців можна лише помріяти).

Після запеклої дискусії Книжкою року журі обрало майже ідеальну у видавничому й поліграфічному плані книжку «Ах, польський кіноплакат» видавництва «Bosz» і ще п’ять книжок, які мали отримати «Перо Фредро». Працювати й голосувати в такій невеликій команді було суцільним задоволенням. Роботу полегшувало й те, що ми розглядали лише 120 книжок, з якими протягом попереднього місяця можна було ознайомитися на сайті ярмарку.

І от 3 грудня. Відкриття ярмарку відбувалося у вроцлавській ратуші. Видавці, члени журі, організатори ярмарку і заступник президента міста (з офіційних осіб). Вручення премій. Скромний фуршет. Якщо порівняти його з помпезним і витратним відкриттям Форуму видавців у Львівській опері, то можна подумати, що Львів має бюджет у десятки разів більший за Вроцлав. Але в реальному житті все виглядає навпаки. Чи не краще ці гроші витратити на гонорари членам журі й письменникам – учасникам Літературного фестивалю? Що є нормою в усіх європейських країнах. Бо автори завжди виявляються бідними родичами на львівському святі книжки. Я вже не кажу про надмірну політизацію урочистого відкриття у Львові з безкінечними вітаннями від усіх гілок влади й депутатів різних фракцій.

На вечірньому банкеті, який супроводжувався блискучою виставою в стилі театру абсурду, було оголошено номінантів і переможців премії «Вітрина», яку від 2003 р. присуджує Книготоргова палата Польщі. Ії присуджують книгарі за найпопулярніше видання поточного року. Нагороду отримало видавництво «Дольношльонське» за книжку Стефані Маєр «Світанок» (доступну й в українському перекладі).

Сам ярмарок вирував у двох будівлях, розташованих на відстані десь 500 метрів одне від одного. Всі авторські зустрічі були в «Галерії Авангард», а експозиція видавництв розташувалася в Музеї архітектури, колишньому  монастирі бернардинів.

Звичайно, і кількість стендів, і кількість авторских зустрічей у Вроцлаві набагато менша, ніж у Львові. Авторські зустрічі я не рахував, хоч було їх не більше ніж 30-40. Але письменники на них були відомі: поляки Ольга Токарчук, Інґа Івасюв, Кшиштоф Варґа, білорус Ігор Бабков, Міленко Єрґович із Боснії та багато інших. Автограф сесій теж не бракувало. Стендів було 102, у тому числі один з України, спільний для двох харківських видавництв «Сага» та «Гуманітарний інститут», які порадували відвідувачів, переважно російськомовними книжками.

Ну, а таких натовпів, як у Львові, там і близько не було. Скоріше навпаки, в окремі дні людей було дуже мало. Організатори оголосили, що за підрахунками волонтерів, було 16–18 тис. відвідувачів, але я думаю, що це значне перебільшення.

Втім, тут ї свої плюси. Можеш спокійно гуляти й роздивлятися. А розглядати було що. Важко було оминути великий стенд видавництва «Bosz», яке спеціалізується на виданні альбомів та інших ілюстрованих видань. Моє українське ego тішилося від споглядання чудового альбому малюнків Бруно Шульца, неймовірного видання з історії Дрогобича, альбому передвоєнних галицьких, і не лише, художників з альбому «Креси».

Взагалі видання з української проблематики в польських видавців не рідкість. Так, видавництво «Iskry» презентувало книжку відомого історика Станіслава Ніцеї про польський меморіальний цвинтар «Львівські орлята». Президент цього видавництва Вєслав Уханський приємно вразив мене бажанням видати об’єктивну біографію Степана Бандери, в ідеалі написану англійцями чи німцями. Я теж таку хочу прочитати.

Перекладів української літератури на ярмарку не було так багато, як можна уявити, читаючи наші літературні видання. Я насилу розшукав дуже скромне видання есеїв Ю. Андруховича на стенді видавництва  «Сzarne». Ще з-під ляди на цьому ж стенді мені дістали «Сьомгу» Софії Андрухович. І більше, серед кількох тисяч перекладних книжок, українців не було. Перекладів із російської теж було не густо, зате було кількадесят зі шведської. І навіть ціле видавництво «Zakamarki», яке видає польською виключно шведську дитячу літературу. Незвичних для нас видавців було декілька. Так, «Literatura» спеціалізується на сучасній польській дитячій літературі. Жодної польської дитячої класики, жодних перекладів. Вроцлавське видавництво «Biuro Literackie» організовує щорічний міжнародний поетичний фестиваль і видає сучасну поезію, як польську, так і світову. Досі побачило світ понад 250 поетичних книжок. Неодноразово я повертався до стенду мистецького видавництва «Куртяк і Лей», яке спеціалізується на ексклюзивних колекційних книжках. Його власники мають українське коріння і планують приїхати на Форум до Львова наступного року. Але польські видавці вражають не лише книжками, але й оригінальними назвами. Ну як пройти без усмішки повз стенди видавництв «Szarlatan» чи «Czuły barbarzyńca»!

Але найбільша відмінність між ярмарками у Вроцлаві та Львові не в книжковій пропозиції. Усі, без винятку, польські видавництва мають поточні каталоги видань. Вони лежать біля кожного стенду й можеш їх брати скільки захочеш. Коли мої польські співрозмовники дізнавалися, що в Україні видавничі каталоги відсутні навіть у найвідоміших видавців, то їхньому подиву не було меж. «А як ви тоді продаєте книжки?» – запитували мене всі. Я лише скромно усміхався у відповідь і думав: «Поки наші видавництва не зрозуміють, що надрукований ілюстрований каталог – найважливіша форма промоції їхніх книжок, ми й далі будемо нарікати на смішні наклади, уряд, президента і всіх, хто Богу духа винен нашим видавцям».

І ще про прозу книжкової торгівлі. На стендах багатьох видавництв були фіскальні каси й покупцям вручали чеки за куплені книжки. Хто з Вас, шановні читачі, може уявити таке в Україні?

Ну, і наостанок про ціни. Відомо, що в Польщі їх визначають видавництва, а не книгарні. Тому на ярмарку приємно вражали оголошення на стендах: «Знижка щонайменше 10 відсотків», або «Знижка 25 відсотків». А в останній день ярмарку щохвилини лунали оголошення про знижки на 30 відсотків. Коли такі написи побачимо, а оголошення почуємо на наших книжкових ярмарках? Як і спеціальні пропозиції книжок по 5 злотих. І повірте, книжок непоганих і виданих лише минулого року.

Оригінальності ярмаркові безсумнівно додавали численні книжкові молі, які з величезними книжками блукали не лише виставковими залами, а й вулицями міста, заохочуючи всіх до читання. Ну, а покупці, яких теж не бракувало, могли отримати на придбаних книжках екслібрис ярмарку.

Об’єднyють же обидва ярмарки натовпи людей з купленими книжками. Я теж привіз додому кількадесят. Сиджу тепер і читаю різних шведів.

Усі фото Анатолія Івченка