На стадіоні – Гоголь!
- 28 Лип 2009 06:06
- 4,875
- 19 коментарів
Микола Гоголь
Ще сто років тому про маєток Трощинських у Кагарлику, що на Київщині, ходили легенди. Розкішний палац славився колекцією творів мистецтва та великою бібліотекою. Та й парк навколо нього (площею кілька десятків гектарів) міг позмагатись зі славетною Софіївкою: дерева з усіх кінців Європи та Азії, озерце „Океан та материк”, десятки скульптур, доглянуті алеї. Кажуть, кілька тутешніх дубків посадив сам Микола Гоголь – у квітні 1851 року.
Із Дмитром Прокоповичем Трощинським, першим власником маєтку, Гоголя пов’язувала не лише давня дружба, але й родинні звязки. Мати письменника, Марія Іванівна, у дівоцтві Косяровська, була племінницею Ганни Матвіївни, дружини рідного брата Дмитра Прокоповича. Батько Василь Панасович Гоголь-Яновський, який працював у Трощинського управителем. За добру службу дістав помешкання у флігелі маєтку в Кибинцях. Там же завідував домашнім театром, на сцені якого час від часу відбувались постановки творів його авторства. У ролях – окрім інших акторів-аматорів, дружина та син Микола.
В. Боровиковський. Портрет Д. П. Трощинського.Державний рос. музей, 1799
Саме тут майбутній письменник вперше познайомився із п’єсами Вольтера, Готгольда, Лессінга, Мольєра, Василя Капніста, Фонвізіна. Крім того, юному Гоголю часто випадала нагода побувати в бібліотеці Трощинського. 12-тисячне зібрання книг колишнього випускника Київської академії містило унікальні фоліанти з богослов’я, філософії, права, історії, математики, фізики, військової справи, природознавства, медицини, мистецтва, мовознавства, усної народної творчості, побуту, народних ремесел. Були тут виписки з літописів, неопубліковані твори відомих і невідомих авторів, альбоми, листи, архівні матеріали.
Помітивши у синові управителя потяг до знань та неординарність мислення, Трощинський вирішив взяти на себе відповідальність за його подальшу освіту. Саме коштом Дмитра Прокоповича Гоголь закінчив Ніжинську гімназію. Згодом за його ж протекцією облаштувався у Петербурзі: написав листа до свого приятеля Логіна Голенищева-Кутузова з проханням аби той потурбувався про новоприбулого. Показово, що зацікавленість долею Миколи Васильовича стала спадковою рисою Трощинських. Після смерті Дмитра спадкоємець Кагарлицького маєтку Андрій Андрійович продовжував підтримувати міцні стосунки з письменником.
Ворота палацу Трощинських. Сучасний вигляд
Як стверджує дослідник історії Кагарлика Олександр Салій, Дмитро Трощинський сам вибрав Кагарлик як нагороду за вірну службу Катерині ІІ. Сталося це 1793 року – після приєднання Катериною Правобережних земель. Статс-секретар одразу ж узявся за облаштування нового маєтку. Відновив давню Святотроїцьку церкву (до наших днів не збереглася), вівтарний образ „Таємної вечері” для якої написав Володимир Боровиковський. Розбив парк площею 23 160 десятин, наказав збудувати триповерховий палац, оздоблений трикутним портиком та колонадою – все у стилі класицизму. По обидва боки від палацу розміщувались флігелі для слуг. Садочок попереду палацу міг похвалитись не лише звичними для цієї місцевості деревами, а й екзотикою – наприклад, пальмами. Паркові алеї прикрашали копії зі славетних римських та грецьких скульптур – усього близько сорока.
Голова римського воїна, фрагмент скульптури, Кагарлицький краєзнавчий музей
Від усієї цієї розкоші до наших днів дійшло небагато: голова римського воїна, скульптура юного Діоніса та кілька фрагментів мармурових барельєфів. Усе це нині зберігають у Кагарлицькому краєзнавчому музеї – аварійному приміщенні із власною захопливою історією.
Небагато залишилось і від інтер’єру. В музеї з гордістю показують піаніно „з панського палацу” – чорний інструмент, оздоблений портретом Моцарта. На фотокартці під склом – порцеляновий настільний годинник у стилі рококо, теж „панський”. Окрім цих речей, у палаці, кажуть, було й бюро, що колись належало самій Марії Антуанетті. Подароване Катериною, воно було гордістю внутрішнього облаштування палацу.
У часи, коли у маєтку лунали голоси господарів та гостей, його зали прикрашали копії творів європейських митців, серед яких Рубенс та Мікеланджело. Траплялися тут і оригінали – зокрема, картини приятеля Дмитра Прокоповича – відомого художника Володимира Боровиковського. Петербурзький маляр, родом із Миргорода, щонайменше двічі писав господаря дому. Один із цих портретів нині зберігається у Третьяковській галереї, інший – у Державному російському музеї у Санкт-Петербурзі. Цілком вірогідно, що один із них свого часу перебував у Кагарлику.
Палац Д. Трощинського, листівка поч. ХХ ст.
На жаль, цей та багато інших фактів сьогодні довести складно. Тим паче, що ні палацу, ні розкішного парку теперішні відвідувачі Кагарлика вже не знайдуть. Від маєтку залишилась тільки брама. За нею – стадіон (якраз на місці зруйнованого 1944 року палацу), а далі щось, що радше нагадує ліс, аніж парк. Сучасні кагарличани ходять сюди відпочити, однак не переймаються ні відновленням „памятки садово-паркового мистецтва ХІХ ст.”, ні навіть її прибиранням.
Навряд чи хтось надто сильно переймається і тим, що кагарлицький маєток Трощинських – одне із місць, де в останній рік свого життя побував Микола Гоголь. У листі до літератора, професора Московського університету кафедри російської історії Михайла Петровича Погодіна Марія Іванівна Гоголь-Яновська пише про цю подію та згадує „”Мертві душі”, другий том, із котрих перший розділ він читав нам у Кагарлику”. Отже, письменник не просто навідався до матері та сестер, що якраз перебували у маєтку, але й поділився із ними тим, чим горів на той час – продовженням „Мертвих душ”. Пізніше, розчарований, він попросить всіх тих, кому показував хоча б частинку рукопису, забути про його існування, а сам кинеє другий том „Мертвих душ” у вогонь. Виходить, що стіни зруйнованого палацу чули те, про що ніколи вже не дізнаються гоголезнавці.
Стадіон на місці палацу Трощинських.
На гостині у Андрія Андрійовича Трощинського, племінника Дмитра Прокоповича Микола Гоголь був менш, ніж місяць, – у квітні 1851 року. Сюди він разом із господарем приїхав після відвідин Одеси. Листів звідси не писав, після бурхливого Петербурга та галасливої Південної Пальміри насолоджувався відлюдництвом у затишній дружній господі. Відвідував відбудовану Трощинським Святотроїцьку церкву, слухав там хор хлопчиків, а Великодню ніч провів на урочистій літургії. За твердженням Олександра Салія, Микола Васильович заприязнився із священиком Антонієм Комашком, читав йому фрагменти „Роздумів над божественною літургією”. Щойно повернувшись із Єрусалима, оповідав близьким про мандри до святих місць. А ще, ймовірно, брався до садівницької справи. Працівники кагарлицького краєзнавчого музею стверджують, що можуть показати дубки, посаджені Гоголем. На жаль, перевірити таку інформацію якось не випадає.
А ось і інша улюблена тутешніми екскурсоводами історія – романтична. Під час перебування у Кагарлику Марії Іванівни та її дочок Олі, Єлизавети та Анни, тут квартирувалась саперна рота. Військові часто заходили погостювати до Трощинських та Гоголів. Саме на одній із таких гостин і познайомились сестра Гоголя Ліза та поручик Володимир Биков. Від їхнього шлюбу народився син, названий Миколою на честь дядька. Подорослішавши, він одружився на Марії Пушкіній — онуці Олександра Сергійовича Пушкіна.
Можна довго шкодувати за зруйнованим палацом, занедбаним парком і знесеною церквою. А можна приїхати в Кагарлик, щоб влаштувати свято для своєї уяви. Сісти на трибуні місцевого стадіону — і уявити, як просто перед вами з екіпажу виходить Микола Васильович, тримаючи під пахвою неушкоджений том „Мертвих душ”.
дякую. Таких матеріялів на цьому сайті мені не вистачає найбільше.
а як приємно мандрувати у пошуках таких-от літісторій)
прочитала із насолодою (а також чаєм і печивом) в обідню перерву. дякую, було смачно ;)
ну все – тепер у Кагарлик;)
у, зачьотно!:)
Зачет, сенкс автору!
Кстати вы ведь знаете,что Гоголя живьем похоронили?
Да не может буть! Скуда взнав?
Очень хороший текст! Спасибо!
Він був якийсь страннуватий дядько!! Постійно чорти казались. Але людина з великої літери!!
Усе добре, крім граматичних і стилістичних помилок. В Україні одружуються з кимось, а не на комусь, хіба що тут має значення, що то була Марія Пушкіна. А Готгольд і Лессінг – це все-таки одна людина. У нього ще й друге ім”я було – Ефраїм. Навіть дивно, що у вас не три особи фігурує. Але подорож цікава, дякую!
дякую за конструктивну критику)
Читалем коментарі і вижу, шо Гоголь то наш русинський писатель. Не даремне писав, шо до Карпат чути рускую рєчь
Не кривляйся, русначе, ти, мудрецю вісімнадцятий, видно ж, що кривляєшся. Для того, щоби виглядати мудрим дядьком – носієм діалекту, треба бути добрим письменником-стилістом. Це тобі не дано. Не пнися даремне.
Айно, та кілько тих в Україні добрих писателів-стилістів? Єдної п’ятирні старчить буде полічити.
не удивили, конечно же, бывали и не раз
но спасибо конечно
Великий поэт хоть и со своими тараканами в голове!!!
А ты знаешь у всех великих людей свои тараканы еого б не взять!! В этом и есть их талант)
Дякую всі за такі добрі відгуми про моє рідне місто.