Мода на безголів’я, або Батай у дії
- 24 Січ 2008 15:49
- 301
- 1 коментар
![]() |
Далеко не всім авторам із кола перших сюрреалістів вдалося в ньому довго протриматися як з огляду на бретонівський авторитаризм, так і через розходження власних ідей із пропонованою тут практикою. До таких самовигнанців належав і Жорж Батай, відомий французький «романіст, поет, есеїст, економіст, філософ, містик» (як величав його прозірливий критик Ролан Барт), котрого почасти розглядали як аморального типа зі збоченецькими фантазіями, ледь чи не кримінального авторитета своїх часів і, відповідно, намагалися не вносити до консервативних видань підручників літератури. Втім, мав він і вірних колег-послідовників, спільними зусиллями з якими створив славнозвісного «безголового» (або ж – по-науковому – «Ацефал»).
Перший номер журналу «Ацефал» (від грецького a-cephalus – без голови) із підзаголовком «Релігія. Соціологія. Філософія» та під гаслом «Свята змова» побачив світ 24 червня 1936 року. Як бачимо, віддразу прокламувалася така собі інтердисциплінарність, організуючим началом якої виступала мова, а заразом із нею і література. Часопис був надзвичайно тоненьким – лише вісім сторінок – і вміщував тільки засадничий маніфест самого Батая, доволі політико-релігійного характеру, малюнки Андре Массона та матеріал П’єра Клоссовські про маркіза де Сада. До речі, згодом саме постаті Сада, Ніцше, К’єркегора, Дон Жуана та Діоніса стали ключовими в ідеології «Ацефала». «Я вирішив якщо не засновувати релігію, то принаймні рухатися в даному напрямку», – скромно пояснював Батай своє завдання і відразу ж брався до справи, збираючи в підвалі паризької кав’ярні «Провідна зірка» ймовірних авторів для створення наступного випуску журналу.
Одначе другий номер змусив чекати на себе заінтриговану публіку трохи більше, ніж півроку, і з’явився лише в січні 1937-го. Це пояснювалося ґрунтовнішим підходом до справи, бо ж часопис був уже значно інформативнішим, нараховував 38 сторінок і містив статті П. Клоссовські, Р. Кайюа, Ж. Моннеро та Жана Валя. Його було цілковито присвячено Ніцше. Чому саме йому? Бо ж Батай, безсумнівний ніцшеанець, не міг миритися з фашистською експлуатацією імені свого кумира й відчував потребу в реабілітації цієї особистості. Складні взаємини з фашизмом, флірт із яким час від часу закидали і закидають літератору, звісно, не залишилися непоміченими. З’явився навіть термін на означення позиції Батая – сюрфашизм, симбіоз сюрреалізму та фашизму. Водночас Ацефал просто-таки апелював до славнозвісної надлюдини, був ніби її зреалізованим інваріантом.
У третьому випуску (липень 1937) місце Ніцше посів його улюбленець Діоніс – як химерна антитеза аристократичному Аполлону. І нарешті четвертий, останній номер «Ацефала» надрукували лише в 1939 році. Це була скромна брошура невеликого формату, без назви на титульному аркуші, що вміщувала лише есе Батая «Практика радості перед обличчям смерті» – текст, на який автора вочевидь надихнула смерть коханої жінки Колетт Пеньо.
Безумовно цікавими виявляються малюнки Андре Массона. Саме його пензлю належить обкладинка із зображенням головного героя усієї системи Батая – безголової істоти, що поєднує в собі риси людини і Бога та уособлює щасливе чудовисько-гібрид. Важко не побачити схожості цього малюнка зі славнозвісною «Вітрувіанською людиною» Леонарда да Вінчі. «Бути ацефалом (без голови) – означає не бути функцією… Голова, свідомий авторитет Бога, являє собою одну з тих рабських функцій, котрі видають себе за ціль, отже вона повинна бути об’єктом найживішого неприйняття», – цим і пояснювалася відмова від традиційного зображення людської істоти, коли чільне місце, звичне для розміщення голови, залишається вакантним, натомість статеві органи завуальовуються черепом.
Крім часопису, ініціативі Батая належала й організація однойменного таємного товариства, історія якого і досі оповита ледь чи не суцільною загадкою. Найавторитетніший біограф письменника – Мішель Сюреа – зазначав, що прийдешні покоління, мабуть, уже ніколи не дізнаються правди про саме товариство та його практики, а також навіть про приблизний перелік імен його членів, адже всі вони до останньої миті життя залишалися вірними своїм секретним справам. Утім, дещо все ж таки вийшло за межі «Ацефала» і стало відомим широкому загалу, проте порівняти це зі справжніми масштабами діяльності організації видається неможливим. Мабуть, тому й продовжують побутувати гнівливі байки про сакральні вбивства, дикі вакханалії та просто аморальний світогляд «ацефалівців».
До одного з відомих нам ритуалів «Ацефала» начебто належав звичай не ручкатися з антисемітами. Здається, дуже навіть благородний вчинок, який вочевидь звільняє членів організації від профашистської ангажованості. Інший же звичай полягав у святкуванні на площі Згоди (Париж) дня страти Людовіка XVI. Теж непогано – геть королівську диктатуру! Крім того, заборонялося ополудні пити вино, а на обід слід було щодня з’їдати котлету з конини й запивати її водою. Що ж – у кожного свої кулінарні смаки. Можливо, лише останній зі знаних ритуалів видається нам дещо загадковим. Із паризького вокзалу Сен-Лазар члени товариства (кожен окремо) їхали потягом до маленької зупинки Сен-Ном-ла-Бретеш, а звідти поодинці й мовчки йшли лісом, у темряві, до впалого дерева. Вони сідали навколо нього палили сірку й медитували. Що ще там відбувалося, ніхто не знає, тому й виникають легенди про страшні оргії й жахливі жертвопринесення. До того ж самі тексти Батая провокативно наштовхують на подібні алюзії. Можна згадати хоча б опис самки гібона, яку закопують у яму головою донизу так, що лише її анальний отвір («сонячний анус», «шоколадне око») залишається зверненим до неба, наче пелюстки прекрасної квітки.
Хочете вірте, хочете ні, але особисто Батай ніколи не притягався до кримінальної відповідальності і був цілком нормальною людиною як фізично, так і морально, доказом чого можуть слугувати хоча б кілька його вдалих шлюбів – жінки принаймні на нього не скаржилися! Мабуть, голова для чоловіка не завжди головне.
Thanks!
p.s. Бретон у другому сюр-манифесті образив товаришів по мистецтву.
Батай допоміг їм приготувати непогану відповідь Бретону, яка була названа “Труп”.