Мартин Поллак. Сон Владіміра Путіна (DerStandard)
- 24 Вер 2015 10:28
- 1,034
- 15 коментарів
Колаж із сайту DerStandard.at
Текст написаний для проекту Ganymed Dreaming музею історії мистецтва у Відні, протягом якого дванадцять вечорів поспіль автори й музиканти презентуватимуть тексти безпосередньо перед відповідними картинами. Запропонований нижче текст покладено на музику композиторкою Йоганною Додерер презентувала 21 вересня перед «Жіночим портретом» авторства голландського художника Адрієна Томаса Кея (1575) співачка Ангеліка Кірхшлягер.
Друзі, дозвольте мені у цей доленосний час промовити до вас слово про декілька насущних питань, а також скористатися нагодою і торкнутись особистих моментів, які, не виключено, здивують вас.
У цьому місці, друзі, я хотів би зробити щось незвичне, чого, мабуть, жоден з вас від мене не очікує. Хочу висловити вдячність жінці, великій жінці, до якої мене тягне, мов ітом, з якою я відчуваю до певної міри духовну спорідненість. Серцем і душею. Маю на увазі Катерину Другу, найбільшу жінку, яку коли-небудь породив наш край, та що там – весь світ.
Ця велика правителька керувала нашим краєм залізною рукою, адже, завдяки глибокій мудрості, вона знала, що Росія і російський народ потребують залізної руки, якщо мають досягти тієї величі, яка по сьогоднішній день захоплює весь світ. Урок цей я засвоїв від надзвичайної жінки, я можу це сказати з усією належною скромністю, хоча, звісно, я далекий від того, щоб порівнювати себе з нею. Це було б блюзнірством. Мені таке не годиться. Однак, не буду приховувати, що відчуваю до неї не тільки захоплення, але й глибоку любов, я люблю її усіма фібрами мого великого гарячого російського серця.
Сибірський граніт у шовкових одежах
Часом це заходить далеко – дозвольте мені зізнатися вам у дуже особистому – я відчуваю майже фізичну близькість до неї і мрію загалом про те, щоб змогти якось прослизнути в її прекрасне, звабливе тіло, яке зводило свого часу з розуму стількох великих розумних мужів. Не перелічуватиму тут усіх, ім’я їм легіон, назву тільки тих, чиї імена нерозривно пов’язані з нею, тобто графа Салтикова, польського короля Станіслава ІІ Августа Понятовського, графа Орлова чи славнозвісного князя Потьомкіна.
Коли я уявляю собі розкіш буття в цьому тілі, у його членах, у цьому пишному бюсті, у цих м’яких, шовкових одежах, бодай на мить, то відчуваю себе злитим воєдино з цією розкішною жінкою, духовно, а також тілесно. Це при тому, що я, звісно, мужчина, в усіх сенсах цього слова, я мужчина – твердий, немов сибірський граніт. Компроміси невідомі мені. Все жіночне, бабське чуже мені, ба огидне й відразливе.
Я особисто і ми, росіяни, не маємо для цієї м’якотілої, декадентської поведінки, яку сьогодні спостерігаємо у стількох людей Заходу, ані крихти розуміння, на цьому я хочу публічно і жорстко наголосити. Адже я – мужик. Справжній російський мужик. Стовідсотковий. Я це вже безліч разів доводив. Рибалячи, верхи на коні, в літаку й на полюванні, коли оглушив з віддалі кількох кроків у неторкнутих просторах Далекого Сходу нашої країни, в уссурійському пралісі страшного амурського тигра, а потім, цілим і неушкодженим, відпустив його назад у дику природу.
Могутня держава Росія
Волею щасливого випадку саме в цю мить з непролазних хащів пралісу нагодилася команда телевізійників з оператором і освітлювачем і зафіксувала цей неспростовний доказ російської чоловічої хоробрості, щоби весь світ зміг переконатися у моїй безстрашності й любові до тварин. На таке здатні лише росіяни. Та все ж я відчуваю іноді, щораз частіше, я ледь наважуюся визнати це відкрито, бажання перевтілитися у м’яке жіноче тіло великої Катерини.
Це, звісно, нічого спільного не має з якимись неправильно потлумаченими почуттями чи інстинктами, такі ж бо російському мужикові незнані. Ніщо інше, крім міркувань державної ваги, міркувань про благо нашої вітчизни, не спонукає мене шукати інтимної близькості з Катериною Другою. Скільки всього об’єднує нас! Це вона, вона надала величі нашій прекрасній батьківщині. Вона перетворила Росію на потужну державу й розширила її розлогими землями на Півдні і на Заході, не проливши при цьому, – а це для нас, росіян, надзвичайно важливо, – забагато крові. Завоювання мирним шляхом. Це споконвіку було нашим кредо.
Особливого значення набуло приєднання Криму, адже там завжди жили російські люди, там криються духовні витоки багатоманітної, а водночас монолітної російської нації та централізованої російської держави. Це велика Катерина тонко зрозуміла, розпізнавши істинні потреби російської душі, і цим керувалася у своїх діях. Хоробро й безстрашно, як мужик.
Не бійтеся
Її приклад був для мене святим обов’язком, я пішов слідом за нею, достеменно пильнуючи, звісно, щоб не застосовувати зброю, а використовувати тільки норми права. А ще – керуючись побажаннями російського люду, який живе там і який просив у нас захисту. Як і колись, у часи Катерини, всі помисли якої також були пов’язані виключно з благом російських людей. Після цілком правомірної анексії Криму і знищення Кримського ханства, васала Високої Порти, Катерині Другій вдалося приєднати обширні простори багатого Півдня – створивши провінцію Новоросія. І це слугує нам прикладом, на який ми взоруємося саме в наші часи.
Те, що після розпаду Радянського Союзу ці території вийшли з-під сфери нашого впливу, стало болючим ударом, якого ми не зуміли подолати. Велика Катерина страшенно засмутилася б, побачивши, на що перетворилася її спадщина. Ми цього допустити не можемо, це наш обов’язок перед «матір’ю вітчизни», як її охоче називають. При цьому ніхто, звісно ж, за жодних обставин не змусить нас застосувати силу, тим паче силу військову. Це нам чуже, це суперечить російській природі. Адже ми миролюбні, мов невинні діти, я не припиняю запевняти в цьому наших сусідів і весь світ. Не бійтеся.
Джерело: DerStandard.at
З німецької переклала Христина Назаркевич
У Миколи Гоголя в “Страшній помсті” істина: “Прийшов на не тобою засіяне жито”. Німцю простимо. “Літакценту” – ні.
Так, дуже невдала публікація Літакцента. Треба тричі перечитати текст, і назву, ще й у Гугл позаглядадти щодо Мартіна Поллака – щоб зрозуміти: щось тут не так, адже ж не сам Поллак захоплюється Катериною, але нáщось склав текст, в якому переповів сон Путіна. Може, в тому австрійському музеї і зрозуміло, що це сатира і висміювання… Але… а може, й там незрозуміло. Короче, Літакцент: “Все мозґі разбіл на часті, всє ізвіліни запльол”.
П.С. До речі, як же ж правильно назвати письменика: Мáртин чи Мáртін? У Вікі – останнє.
Тому що все це нещиро. Поллак – корупціонер, тільки австрійський. ЛітАкцентові величезний мінус за публікацію цієї примітивщини. В європейській пресі море чудових, тверезих, грамотних матеріалів. Чому ЛітАкцент їх не оприлюднює? До Христини Назаркевич: Невже потрібно перекладати оце ось, щоб віддячити за стипендію? Можна ж це зробити якось по-іншому. Коли в нас уже нарешті з’явиться гідність?!
Читати, не думаючи – погано, думати, не читаючи – небезпечно. Українська народна мудрість.
Бачу, що мушу додати коментар. Для чого ж читати аж так поспіхом, щоб мати аж такі проблеми з класифікацією тексту як сатиричного? Ще й відразу накидатися на Літакцент. Я, як перекладач, що “віддячує” за стипендію, мушу абсолютно невдячно сказати, що особисто мене цей текст розважив: одне лиш уявлення, як поважна австрійська публіка в музеї (!) слухає цей текст, покладений на музику онукою австрійського письменника-класика Гайміто фон Додерера, також спочатку не може второпати про що ж, властиво, йдеться, щоб полегшено вибухнути реготом під кінець вечора ))
“поважна австрійська публіка в музеї (!) слухає цей текст … щоб полегшено вибухнути реготом під кінець вечора” – авжеж, одні гинуть, інші, гм, “вибухають реготом”. Why not? Файна нагода, Христино!
Важливо не попадатися на чужі задуми. Тут жартом і не пахне.
Христино! Kann sein, daß Martin Pollak ein Sohn von Oscar Pollak ist. Ich hätte Ihnen empfohlen, das Buch “Oskar Helmer. Ausgewählte Reden und Schriften” zu übersetzen. Da gibt’s eine Schrift von dem Oscar Pollak, einem Mitarbeiter der “Arbeiter-Zeitung” vom 15. Feber 1957.
Гляньте, наприклад, отут:
http://litakcent.com/2014/04/11/pro-pamjat-bil-i-vidpovidalnist/
Христино, vielen Dank für Ihre Antwort. Den Mann kenne ich (als Leser). Leider bin ich jetzt in der “Thalia” (Mariahilferstrasse 99) und kann nicht viel schreiben. Hoffentlich, werden Sie zugeben, das viele Söhne könnten so was erzählen. Es geht da (in diesem Fall) um psychische Probleme von diesem Sohn (gewiss, seines Vaters auch).
Мінімум тактовності – облишити піаритися на чужій біді. Чому Поллак не розкритикував у Der Standard своїх канцлера та президента і не пікетував їхні резиденції, коли вони після анексії Криму приймали Путіна, мов рідного брата? Чому не вчинив так, як ті німці й австрійці, котрим болить Україна? Бо годується з їхньої руки. Якщо війна і так конче вже притягувати за вуха на Літакцент австрійців, то порозмовляйте з правозахисниками й активістами, а Ви, Христино, краще перекладіть Єлінек – в неї потужні тексти на тему війни, тисячократ талановитіші і переконливіші.
Ні, я би подякував Христині за переклад шаржу. Хоча, наприклад, у Чарлі Чапліна такі шаржі були потужніші і били влучно, в ціль. Мартін Поллак сміється по-своєму – через свою біль. У австрійців тут свій досвід у 1945-1955 роки, особливо в жовтні 1950 року. Тоді Австрію виручила згуртованість всіх трудящих, які виступили з одними кулаками проти комуністів і проти танків, які були за комуністами. Тут Христина і Мартін Поллак допомогли побачити ставлення австрійців до марень “вождів” минулого і сучасності. Майже одні й ті ж “сни”. Але Ви, пане Тимофій, вірно зауважили – за ними смерті, кров, каліцтво, засіви ненависті. Тут “шаржів” замало. З 500 000 загиблих в Севастополі в 1854 році – 300 тисяч українців. Не враховуючи весь провіант і транспорт. Австрієць цього не знає. Втім, в Європі не рекомендовані теми “минулих переможних битв”. Дуже розумно. І не розумно ставити фільм про снайпера, яка вбила 300 німців. Дай Бог нам бути такими німцями, як і що вони роблять сьогодні!
То що це все-таки? Сатира (Христино, переконайте в цьому Петронія, Ювенала, Свіфта, врешті-решт, Івана Франка)? Шарж, як обмовився Böhm? Чи, як кажуть німці, бла-бла? Я розумію, що ви зацікавлені в Поллаку, а Поллак зацікавлений у вас. Але варто й честь знати!
ну дуже цікаво…мало не обригався…але хай хоч так карлика вколоти.Хоча йому по барабану всі дружні,колючі і свтиричні разом взяті.Цього вампіра зупинить тільки сила або куля,для певності я би стріляв срібною,Бог його знає що воно таке…
Не гарячкуйте. Я все роблю правильно. А до австрійсько-українсько-російської політки, яку таким невдалим чином внесли сюди на сайт, додам лише: прийнявши Путіна з простертими обіймами, панове Файманн (канцлер Австрії) і Фішер (її президент) заохотили його до подальшої безкарності. Я впевнений, що швидке солідарне “ні” світової спільноти стримало б Путіна від (погано замаскованої) інтервенції на Донбас.