Любити Україну русским языком
- 21 Вер 2015 12:49
- 3,447
- 14 коментарів
Сергій Терещенко
Публікація полемічної роботи Юрія Шевчука «Мовна шизофренія. Quo vadis, Україно» викликала очікуваний резонанс у соціальних мережах. Молоді професіонали, навіть україністи, зреагували агресивно, намагаючись продемонструвати те, що вони вважають «толерантністю». Утім, як виявилося, мовне питання не є суто «правою темою». Вона також бентежна й із позиції лівої теорії, питань «культурного насильства» та економічної експлуатації. Дискусію про білінгвізм завжди штовхають у культурне та історичне поле, хоча це відволікає від реальних наслідків російсько-українського дуалізму.
Спершу, поточні справи. Вы помните, почему Россия аннексировала Крым и за что воюют на Донбассе?
Напевно, не збіг, що скасування закону Ківалова-Коліснічєнка став поштовхом до медійного та збройного протистояння. Поза контекстом не мають опинитися й спектаклі «Нет НАТО» і «Мы с Россией» після Помаранчевої революції, бажання відділитися в ПіСУАР, і викриття підлих українізаторських тактик: «Вот моя старенькая свекровь пошла в аптеку, надо было купить ей перекись водорода. А так как названия «перекись», «аммиак» – довольно сложные в переводе с украинского, то она купила не то, что надо. И использовала, на рану положив аммиак…»
Вітренко палила українські книжки в Сімферополі ще в 2013. Табачник переписував історію України всі свої каденції, розповідаючи про немитих галичан. Бузина писав свого «Вурдулака» 15 років тому. Саме ICTV та Інтер, начебто українські канали, перетворили його на впізнавану медійну фігуру. Конфлікт був у повітрі. Він просто набув інших форм – і це не межа. Важливо пам’ятати, що контр-українська пропаганда була постійною в самій Україні.
Безперечно, не всі російськомовні моляться Путіну. Є й патріоти, що бажають жити в незалежній державі, почувати себе громадянами світу, бути в Європейському Союзі. Вони були на Майдані. Аваков вважає, що їх багато в АТО. На жаль, подібні симптоми нагадують атеїстів із хрестиком на шиї. Криза ідентичності, зроджена суперечливими обставинами. Наприклад, геніальний Павел Флоренський учив більшовиків теїстичної мудрості в 20-х. Розстріляний. Хвильовий пропагував національні відродження в межах СРСР. (Само)розстріляний. Семенко був сталіністом. Також розстріляний. Історичний процес – це зазвичай діалог глухих людей. За власним монологом, хоч би якою мовою він був, можна проґавити момент.
До війни існували люди, які голосували за Януковича. Вони голосували за Кучму. Їх лякало НАТО в Україні. Їм було страшно відпустити минуле. Там, на Донбасі, серед териконів, і там, у Криму, серед виноградників, російська досі пахла ковбасою по руб пісят. Російська була зарезервована для важливих справ, а українська – для домашнього затишку. Медіа, безперечно, підживлюють це враження. З поглядом у криве дзеркало журналів і газет, виглядає, немов українською ніхто й не ладен читати. Цей монолог «українських» медіа не відповідає ситуації.
Російська мова – це рубіж, який варто переступити. Спершу стіна була з бетону і на землі, а тепер це просто інтелектуальний «фаєрвол». Російська мова – це клей пост-радянських країн. Вона для того, аби читати про-кремлівські медіа та дивитися американські фільми з московським пронансом. Це посередник між Заходом і нами. Це чужі інтереси, що відфільтровують першоджерела. Як слушно зауважує Шевчук: «Важливим моментом було також послідовне плекання за російською образу світової мови з перебільшеним престижем, начебто цілком на рівні з англійською, французькою чи німецькою. Українська ж незмінно подавалася як кумедний і недолугий діялект дикуватих, часто симпатичних селюків-хахлів, а ще частіше буржуазних націоналістів, зрадливих і двуличних мазепинців, петлюрівців, куркулів, а тепер «жидо- бандерівців» і «укропів».» (ст. 9)
Окремо варто зауважити найпопулярніший аргумент есенціалістів про «русских по маме и папе». Хіба можна заборонити говорити «рідною» мовою? По факту, етнічних росіян 8 мільйонів, а російськомовних – близько 15-20 (залежить, як рахувати білінгвів). Вибір мови прямо не корелює з етносом. З іншого боку, російська мова відкриває пострадянські ринки, дозволяє комунікувати губернатору з Грузії чи активістам із Білорусі з українцями. Чи були би ці стосунки гіршими, якби їх комунікували іншою мовою? Польські й литовські політики, наприклад, комунікують з нами англійською. А що комунікує українець з українцем російською мовою? Відчуження від місця, інтересів і результатів праці. Це знімає відповідальність і дозволяє бути максимально «поверхневим», аби не втонути в час змін.
Російська завжди поряд, нею забивають радіо- та телеефіри. Вона нагадує «навантаження» у вигляді кількох томиків Леніна до книжки Гемінгуея. Гуглити через Яндекс, фейсбучити через ВКонтакт. Як вважає Шевчук, у пост-радянський час винайшли нову форму асиміляції – «мовну шизофренію», коли будь-яке слово українською супроводжується російським. Таким чином, в українських медіа, в т.ч. мережевих, майже не залишилося суто українськомовного простору. Кордон між «ними» й «нами» виглядає розмитим. Попри те, якби українці читали словацькі, угорські чи польські новини частіше, у них також виникло б схоже враження. Але більшість цього не робить.
Інтернет не вирішує проблеми постколоніального задушшя. Російська по телевізору, який начебто ніхто не дивиться, приводить користувачів на рутрекер, де вони заповнюють прогалини російської пропаганди самі. Чому рутрекер? Чому ВВС Россия? Чому Сноб, а не Ліберасьйон? Погані методики, некваліфіковані викладачі, брак реальної практики призвели до низького знання іноземних мов (як і російської та української). Англійська, скажімо, – це мова мобільності. Україна посідає 44 місце з 63 за рівнем володіння англійської (http://www.ef.edu/epi/), тобто гірше від Польщі (6), Румунії (16), Словаччини (22) та Росії (36). Російська – це безальтернативність майбутнього нашої науки, культури, навіть якості щоденних розваг.
Мова – це ланцюг, на якому можна сидіти, вдаючи, що він досить довгий. А можна ним відмахнутися. Варто або валити Леніна, або до нього прислухатися. Він, хай і з каменю, а щодня до нас промовляє свій монолог. Ніхто не знає, який вектор правильний, але давайте дбати про свої інтереси так, наче на нас тримається світ. Мова – це геополітика. Країни змінюють форми, населення змінює релігії, змішується з іншими народами, вчиться у різних культур. Це все деталі. Важливим є лише рух. Заморожування проблем не вирішує їх. У транснаціональному й мультилінгвальному світі, вибір мови ні від чого, окрім як прагматики, не має і не може залежати. Мова – це вектор майбутнього. Твого майбутнього. Не відчужуйся від нього. Це не допоможе.
Такому ревному захисникові української мови, який закінчує статтю на літературно-критичному сайті закликами-слоганами, варто б знати, що українською буде не “Словакія”, а “Словаччина”.
І, до речі, відколи це Хвильовий став розстріляним? Чи самогубство і розстріл для шановного автора тотожні речі?
Й нарешті останнє: Юрій Шевчук має право на свої погляди і на таку книжку. Інша річ – не треба заявляти, що це науково обґрунтована позиція. До професійної лінгвістики це не має жодного відношення, як і сам Юрій Шевчук. Це радше особисте бачення мовної ситуації в Україні, що – як слушно зауважив Олесь Белей у відгуку на “Інсайдері” – свідчить про емоційне ставлення до проблеми, а найперше – про відірваність від українського контексту.
Дякую за ваші зауваження. Дуже прикро за Словаччину. Я саме читаю Магочі “The Rusyns of Slovakia : an historical survey”, і це підсвідомо-автоматично спрацювало.
Щодо Хвильового, то це 33 рік і час масових (уже на мільйони) репресій, тому факт самогубства є, зрештою, технічним. Хоча я з вами згодний, що це важливий нюанс.
А який цей український контекст. Може так звана – толерастія або комплекс меншовартості?
> А що комунікує українець з українцем російською мовою?
А що завгодно.
Це не стаття – суцільна безсоромна пустопорожня (але від цього не менш небезпечна) демагогія.
Бачите, “віці Трояні” в “СПІ” це “повіти Трояні”, “земля Трояні” – це Україна, “Ουκρανια” чи “Ουκραїνα” – це “Держава”, “Говерла”, “Гестія” (“Geastion” – правління). Якщо Толочко не знає, що “rex Rugoruni” це “Літа Ярослава” (Lita – богиня молитви, як і “Ruga” – молитва з докорами, так молилась Ярославна), то що можна говорити про інтелектуальний рівень українських істориків, філологів, журналістів? А історія, філологія – науки моральні. Гляньте на мапу України, землю Богоматері, і на Корсунський півострів. Образ Божої Матері і Дитини, який ввійшов в Християнську міфологію. ВЧІТЬ МОВУ і Бог вас простить.
Коли в коментарях звучить погано стримувана агресія – на думку спадає класичне: “Iuppiter iratus et iniuriam”, по-нашому: “Юпітере, ти сердишся, отже, ти неправий”. І тоді – кінець! – усі доводи стають непереконливими і нецікавими. Так і тут: Сергій Терещенко зробив добру справу – привернув увагу до цікавого і потрібного виступу Шевчука. І замість обміркувати нинішній стан з нашою “двомовністю”, визначити вади і плюси цього становища – агресивні нападки та зауваження з дрібних, третьорядних і несуттєвих неточностей. А ще й закиди: “От, не-лінґвіст – а береться щось про мову нам “вєщать”! А по суті, панове, по суті піднятої проблеми, проблеми того, що у 1908 році в Києві було лише 8 україномовних родин (інтелігенції, мається на увазі) , а на сьогодні їх не набагато більше – про це і згадувати не варт?
А вигуки про небезпечність обговорення – це вже справжнісенький, нічим не прикритий троллінг – “безсоромна, пустопорожня”! Ну чисто “враґ народа” тут на Літакценті щось шкідливе “замутіл”.
Дякую за статтю! Прочитала з величезним задоволенням, відчула підняття українськості в собі.
у текті побачила стилітичну помилку:
”Кордон між «ними» й «нами» виглядає розмитим”. Виглядають з вікна. Доречніше вжити “має розмитий вигляд” або просто “розмитий”.
“З поглядом у криве дзеркало журналів і газет, виглядає, немов українською ніхто й не ладен читати”. – ліпше вжити “скидається на те, здається”
Дякую, пані Юліє за коментар. А яке джерело вашої стилістики? Легко знайти відповідники в художній літературі к. 19-20-21 століть, де поєднують слово “виглядати” не тільки з вікном. Спершу вкажу словники.
СУМ.
ВИГЛЯДАТИ 3, аю, аєш, недок. Мати певний зовнішній вигляд. Виглядала вона [Одарка] старою бабусею, а їй усього було літ за тридцять… (Панас Мирний, І, 1954, 50); Хатинка виглядала досить привітно (Микола Трублаїні, II, 1955, 202); Прапороносець — стрункий, жилавий, років під тридцять — був по-військовому підтягнутий, виглядав молодецьки (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 51).
Кримський, 33.
“Иметь вид кого, чего, представляться в ви́де кого, чего – ма́ти подо́бу, ви́гляд кого́, чого́, вигляда́ти, пока́зуватися, видава́тися, як (немо́в) хто, як що и ким, чим. [Га́рне хлоп’я́, шкода́ ті́льки, що паненя́м визира́є. Вигляда́є немо́в ви́нний].”
Підмогильний, 27.
“Иметь вид кого, чего – мати подобу, вигляд кого, чого; виглядати як, немов хто, що, ким, чим.”
Вирган, 59.
“Иметь вид кого, чего-либо, представляться в виде кого, чего – мати вигляд (подобу) кого, чого; виглядати (показуватися, видаватися) як (немов…) хто, як що, ким, чим. [А як воно виглядає? Та виглядає, як наш дуб… Прус.] ”
Декілька прикладів з літератури:
“Таже ти виглядаєш, як який небіжчик, куди тобі до роботи!” (Іван Франко, “Борислав сміється”).
“Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги, розгорненої до читання…” (Коцюбинський, “У путах Шайтана”).
“Правда, вона виглядає, як гніздо аметистів на сірій скелі?” (Коцюбинський, “Сон”).
“Водяник, побачивши старшин, зігнувся в чотири погибелі, доторкаючися відлітаючою бородою землі, причому вода ще жвавіше стікала з його спини і з пошарпаних рукавів, і він виглядав ще смішніше.” (Богдан Лепкий “Мазепа”).
Добре знав, як виглядає те, що люди називають жвавим дiалогом. (Галина Вдовиченко “Тамдевін”).
Погляньте, що таке примітивізм в науці і на держслужбі: випустили “чорні” і “білі списки” артистів. І вдарили по “білих” (стануть затискувати) і дали фору “чорним” (отримають одобрямс). Справа “кротів”, але щоб “кроти” мали вплив на таке (!) Міністерство – сміх! Примітивізм аж переливається через вінця.
Слушні спостереження й висновки автора. А деякі місцеві супертолерантники прагнуть у загрозливій для України ситуації бути католицькішими, аніж сам Папа Римський. Це до того, що нічого критикувати Ю. Шевчука, а варто замислитися (прикликавши почуття справедливості) й докласти всіх зусиль, аби НАРЕШТІ заговорити українською. Це й адекватний протест проти 360-річної політики русифікації та нинішнього кдб-путінізму, й розвиток свого унікального мозку – тобто оновлення світовідчуття, світосприймання (див. вчення Потебні). Спробуйте, дорогі руськоязичні – і заповажаєте себе:)
Типичный штамп желтушной журналистики – придумать несуществующую проблему, и затем ее решать.
”Аваков вважає, що їх багато в АТО.” – судя по всему, автор так не считает. Вы были на всех участках в АТО, автор?
В настоящее время более сплоченной Украины я не видел. Русскоговорящие граждане Украины доказали, в какой стране хотят жить. Зачем придумывать лишнее? Зачем снова делить нас?
Соскучился по срачам – вперед – на рашкоресурсы.
“Мова – це вектор майбутнього.” Мозги. Мозги вектор будущего, автор.
Только качественное образование вектор будущего. Я знаю несколько языков, и отдам ребенка в ту школу, где хорошо преподают математику и физику, независимо от языка преподавания.
Кстати, бОльший процент тупых из русскоговорящего населения Украины остался в ЛНР и ДНР.
Осталось с другой стороны почистить Украину – получим идеальное общество ;)
Михаил, узагалі-то я поділяю вашу думку в тому, що “Мозги. Мозги вектор будущего, автор. Только качественное образование вектор будущего. Я знаю несколько языков, и отдам ребенка в ту школу, где хорошо преподают математику и физику, независимо от языка преподавания.”
Якщо для вас це виглядає як контр-аргумент, тоді те, що ви прочитали і те, що я написав – різні речі. Прошу розглянути мій аргумент не під кутом протистояння української-російської, а доступу до ринку та інформації.
Сподіваюся, ви достатньо розумієте українську, інакше наше непорозуміння від мовного бар’єру.
“Я знаю декілька мов”. Але української не знаєте. Якби знали, були б ввічливим. В принципі, Ви можете володіти десятьма мовами (як ось я), але обов’язок громадянина – знати мову держави і народу. Це не комерційний запит, а норма закону і ознака моралі. Коли генеральний піп РФ пан Гундяєв виходить на сцену в Києві і кричить “Разом – мы сила” – то це НЕ ВВІЧЛИВО, АМОРАЛЬНО. бо погляньте на “разом” 1932-1933 року в Україні, на Кубані і т. д. і число українців в РФ сьогодні – 1,8 млн. осіб. З ким разом??? Кому потрібна така “математика” і “фізика”???
Язик – інстинкт: жують, хлепчуть: люди, звірі, птахи і сваряться, і гавкають, і каркають – язиком плещуть. А мова-мовлення? Свідомість, память, мудрість, світогляд – спілкуютьються.