Спілка письменників: на вітер, в трубу чи коту під хвіст?
- 04 Лис 2014 10:00
- 4,008
- 30 коментарів
29 листопада в Києві оберуть нового голову Національної Спілки Письменників України. Нещодавно на засіданні Ради НСПУ було прийнято рішення про представницьку квоту 1 від 5, а отже, при загальній кількості 2110 членів Спілки очікується прибуття на з’їзд близько 400 письменників. Для проведення заходу вже орендовано зал університету ім. Драгоманова. Орієнтовний бюджет заходу – 400 000 гривень. Як зазначив в.о. голови НСПУ Олександр Божко, делегатам заплановано оплатити лише траспортні видатки.
На з’їзді планується не лише обрати нового голову НСПУ, а й проголосувати за можливі зміни до статуту спілки. Серед іншого запропоновано суттєво обмежити повноваження голови, скасувати президію НСПУ, яку вважають артефактом радянських часів, а також влаштувати люстрацію, заборонивши займати керівні посади у спілці тим, хто був причетний до КПСС, КПУ та Партії регіонів.
На посаду “керманича” українських письменників знайшлося аж чотири основні претенденти: нинішній в.о. голови НСПУ Олександр Божко, Голова Київської письменницької організації НСПУ, видавець газети “Українська літературна газета” Михайло Сидоржевський, секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Сергій Пантюк та директор департаменту видавничої справи і преси Держкомтелерадіо України Олексій Кононенко. Чому ці люди так прагнуть очолити літературний процес? Зарплата там не дуже велика — лишень 9000 гривень “брудними” (7239 на руки), із пільг — машина Škoda з персональним водієм. Та й чи можливо взагалі керувати літературою — творчим процесом, що часто не підвладний навіть самому автору? Перед тим, як відповісти на ці питання, пропоную ближче познайомитися з самим кандидатами. Отже…
Олександр Божко, в.о. голови Спілки Письменників України
Народився у 1946 році у селі Нові Безрадичі, Обухівського району Київської області. В 1972 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету та факультет вірменської мови і літератури Єреванського університету. У 1970-80-тих роках працював у відділі братніх та зарубіжних літератур газети “Літературна Україна”, редактором відділів критики і публіцистики журналу “Всесвіт”. У 1989 році був призначений відповідальним секретарем Київської письменницької організації. Працював в Інституті сходознавства і в Міністерстві закордонних справ (1996-2001, 2005-2010 — послом у Вірменії). Почесний член Спілки письменників Вірменії
До 1993 року був членом партії Народний Рух України.
На посаду заступив 30 липня 2014 року, одразу після смерті голови СПУ Віктора Баранова.
Основні пункти програми
1. Боротьба з рейдерами, які захопили майно НСПУ при попередньому керівництві.
2. Справедливий розподіл прибутку від оренди майна спілки.
3. Пошук нових інвесторів для ремонту Ірпінського будинку творчості.
4. Скорочення зайвого управлінського апарату.
5. Активізація роботи творчих комісій спілки.
6. Залучення молоді шляхом допомоги у виданні книжок.
7. Покращення фінансового результату видавництва “Український письменник”.
8. Підвищення платні очільникам обласних організацій НСПУ.
9. Додаткові пенсії від НСПУ з державного бюджету.
10. Створення мережі книгарень для розповсюдження творів членів НСПУ.
Голова Київської письменницької організації СПУ, видавець газети “Українська літературна газета” Михайло Сидоржевський
Народився у 1958 році у селі Старий Солотвин Бердичівського району Житомирської області. У 1978 році закінчив Житомирський автошляховий технікум і в 1985 році - факультет журналістики Київського Державного Університету. До 1990 року працював в житомирській обласній газеті “Комсомольська Зірка”. У 1990 році був обраний депутатом Житомирської обл та міськради. Створив та очолив газету міськради “Вільне слово”. У 1992 році очолив партійну газету УРП “Самостійна Україна” (Київ). В 1994 році повернувся до Житомира та створив там ТОВ “Прес-Форум”, яке видавало рекламну продукцію та політичну газету “Прес-Форум”. З 1998 року працював у Фундації Олега Ольжича заввідідлом підприємництва і маркетингу. З 1999 року — головред газети “Українське слово”, видань “Книжковий огляд”, “Персонал Плюс”, “Літературна Україна”, “Нація і держава”, а з жовтня 2009 – “Української літературної газети”.
Член ГО ОУН з травня 1993 року.
Основні пункти програми
1. Забрати повноваження від голови та секретаріату і передати їх Правлінню НСПУ.
2. Ліквідувати Раду старійшин НСПУ.
3. Ліквідувати Дирекцію Управління Майном НСПУ та створити аналогічну структуру, але підконтрольну Правлінню НСПУ.
4. Поновлення діяльності Бюро з пропаганди літератури, організовані поїздки по Україні для зустрічей із читачами.
5. Комерціалізація видавництва “Український письменник” (“має бути відповідна політика, спрямована на прибутковість”, “на першому місці мають бути успішні проекти”).
6. Розвиток міжнародних зв’язків, організація письменницьких делегацій за кордон.
7. Створення більшої кількості заходів для молоді: друкування книжок, спільні автобусні тури Україною. Залучення молоді до керівних органів НСПУ.
8. Вшанування пам’яті померлих письменників, установлення меморіальних дощок.
9. Медичне страхування членів НСПУ.
10. Затвердження професії “письменник”, державна пенсія всім членам НСПУ.
11. Збільшення кількості творчих вечорів та відзначень ювілеїв шанованих класиків.
Сергій Пантюк, секретар НСПУ по роботі з молодими авторами
Народився у 1966 році в селі Сокілець Дунаєвецького району Хмельницької області. Член Національної спілки журналістів України (від 1993). Член Національної спілки письменників України (від 1997), її секретар та голова Приймальної комісії(від 2011). Закінчив філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Працював на заводі, у школі вчителем української та німецької мов, малювання та фізкультури. Згодом — в редакціях кількох газет. Брав участь у «Революції на граніті», рухах «Україна без Кучми» та «За правду». Активіст Громадянської кампанії «ПОРА». Засновник “Видавництва Сергія Пантюка”. Ініціатор створення та творчий куратор сайту НСПУ «Укр. Літ.».
Основні пункти програми
1. Навести лад із фінансовими справами НСПУ, справедливо витрачати кошти, отримані від оренди майна спілки.
2. Підвищити зарплату голів обласних організацій від 1200 до 2500 гривень за рахунок оптимізації витрат на непотрібні цілі.
3. Зосередитися на отриманні міжнародних та внутрішньоукраїнських грантів для членів НСПУ.
4. Збільшити фінансовий еквівалент провідних літературних премій.
5. Запустити всукраїнську мережу книгарень «Шлях до читача» під контролем обласних організацій НСПУ та велику «материнську книгарню» на Банковій, 2 із дубляжем у інтернеті.
6. Проект «Популяризація письменника»: випуск конвертів, марок, листівок та календариків із портретами сучасних авторів, обов’язковий «Письменницький урок» у школах.
7. Створення Відділу міжнародних зв’язків НСПУ, який би займався просуванням української літератури за кордоном.
8. Запровадження програм «Знайти майбутнього письменника» та «Талант помітний з дитсадка». Проведення низки семінарів творчої молоді – обласних і загальноукраїнських. Відновлення Міжнародного конкурсу «Гранослов» та видавничих серій «Перша книжка поета» та «Перша книжка прозаїка».
9. Збільшення фінансування газети «Літературна Україна».
10. Запровадження державних пенсій членам НСПУ.
11. Створення каси взаємодопомоги літнім та хворим письменникам.
Олексій Кононенко, директор департаменту видавничої справи і преси Держкомтелерадіо України
Народився у 1957 році в селі Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Член НСПУ та НСЖУ. У 1978 році закінчив Кіровоградський педінстут. Працював учителем, у 1978-1988 роках перебував на комсомольскій роботі. Далі працював головним інспектором управління виховної роботи Міносвіти УССР, заступником директора культурного центру «Музика, мода, молодь», редактором відділу журналу «Азбука сімейного виховання», 1994—99 — редактором відділу культури газети «Дзеркало тижня». Від 2011 — директор департаменту видавничої справи і преси Держкомтелерадіо України. Автор цілої низки книжок, серед яких «Персонажи славянской мифологии» (1993), «Вбивач бичків» (2002), «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану» (2013). Написав тексти до пісень Павла Зіброва, Алли Кудлай, Миколи Гнатюка, Лілії Сандулеси та тріо «Либідь».
Основні пункти програми
1. Виключити з НСПУ тих членів, які роками на бувають у стінах Спілки, не беруть жодної участі в роботі її організацій, не сплачують членські внески.
2. Провести аудит фінансових і майнових справ НСПУ та ДУМ з офіційним оприлюдненням.
3. Знайти нові джерела прибутків для НСПУ.
4. Подати судові позови проти Російської Федерації щодо матеріального відшкодування втрат НСПУ від захоплення Росією будинків творчості в Ялті та Коктебелі.
5. Вступити до Федерації профспілок України (ФПУ), що дасть можливість організовувати відпочинок та лікування членів профспілки письменників України за 50% вартості в системі ФПУ;
6. Організувати пенсійне забезпечення членам НСПУ.
7. Відродити роботу секції військово-патріотичної літератури при НСПУ.
8. Відремонтувати Будинок письменників України в Києві та відновити роботу літературного кафе «Еней».
9. Відновити видання альманаху учасників щорічної Всеукраїнської наради молодих літераторів.
10. Розробити програму проведення щорічних спілчанських літературних конкурсів.
Як бачимо, троє з чотирьох кандидатів пропонують виплачувати пенсії “професійним” письменникам – членам НСПУ. Не кажучи вже про повну нездійсненність цієї популістської ідеї, явно видно, на кого саме орієнтуються майбутні очільники спілки. Загалом складається враження, що вони досі перебувають у 1970-х роках, на які припала вершина професійної кар’єри більшості з них. Чого варта, наприклад, пропозиція відкрити “секцію військово-патріотичної літератури” або вимога обов’язкового «Письменницького уроку» в школах!
Тим часом у НСПУ є багато реальних проблем, за розв’язання яких треба братися терміново. У січні 2010 року Спілка письменників, очолювана тоді Володимиром Яворівським, передала фірмі «Банкова 2» в оренду приміщення площею 390,6 кв м Будинку письменників, загальна площа якого становить 1931 кв м.
У листопаді того ж року сторони уклали договір про спільну діяльність із реконструкції цієї частини будівлі. Фірма зобов’язалася реконструювати приміщення за свої кошти, а за це отримати 50 % площі об’єкту інвестування. У результаті фірма звела прибудову і літній майданчик кафе на 50 місць. На цьому “реконструкція” закінчилася. Це – типова оборудка з рейдерського захоплення приміщення. У 2010 році у дворі Будинку письменників було відкрито ресторан «Сад», перший рік ним управляв відомий ресторатор та телеведучий Арам Мнацаканов. На відкриття цього ресторану запросили супер-зірок Софі Марсо та Кристофа Ламбера. “Кристофер налегал на черную икру, Софи – на шампанское”, – повідомляв тоді один таблоїд.
Засновником ТОВ «Банкова 2» є компанія «Оранжеві Холдінгс С.А.» із Люксембургу. У 2010 році директором фірми була Тетяна Бердник; у 2011 році і до серпня 2012 року – Марія Чумаченко; надалі – Євген Шредер. Наразі суд визнав недійсним договір поміж НСПУ та ТОВ «Банкова 2», але що буде далі — невідомо.
Ще цікавіша історія – з поліклінікою НСПУ за адресою Рейтарська, 15. 17 червня 2007 року було засновано ТОВ “Центр краніальної терапії” із капіталом в 13,691 млн грн. Спілка віддала у цю фірму будинок поліклініки, який оцінили у 51% зазначеного капіталу. Другим учасником ТОВ була фірма «Гелексі Груп ЛТД» (Беліз), а третім – ООО “ОК Новий Зір”. Після цього доля НСПУ якимось чином зменшилася, а в будівлі розмістилися комерційний Багато-профільний лікувально-хірургічний центр та спа-салон. Цікаво, що залишки від продажу поліклініки керівництво НСПУ поклало в “Укрінбанк”. І до останнього часу там було всього 300 тисяч гривень (це з колишніх 6,8 мільйонів!), але вже цього року з рахунку було знято 170 000 на поточні витрати, тобто — проїли. “Поліклініку ми вже втратили і повернути її нереально”, – зауважив у розмові зі мною Михайло Сидоржевський.
Дуже заплутана історія сталася із будинком творчості в Одесі. Повідомляють, що його було продано в 2005 році якимсь ТОВ “Пульсар” та ТОВ “Інвестбізнес 1” за суму значно меншу від реальної вартості.
Два будинки творчості НСПУ є в Криму. Олексій Кононенко вважає, що повернути їх можна, якщо судитися з Росією.
Як бачимо, державне майно спілка проґавила. А на що вона витрачає свої прибутки? За 9 місяців цього року НСПУ отримала 1,457 млн гривень надходжень, більшість із яких (1,184 млн грн) надійшло від здачі в оренду майна та суборенду землі. Крім того, 1,625 млн гривень надійшло з державного бюджету. Отже, повний бюджет НСПУ становив понад три мільйони гривень.
Найбільші видатки з цих грошей — 308 189 гривень — це податок на землю, включно із землею в Криму. 296 923 грн пішло на зарплату співробітникам НСПУ в Києві та регіонах. Лише утримання приміщення редакції газети “Літературна Україна” обійшлося в 54 529 гривень. Штраф за несвоєчасну сплату податків — 13 060 грн. Цікаво, що всі літературні заході по областях обійшлися всього вдвічі дорожче, ніж цей штраф, — 27 319 гривень. Ну, а навіщо фінансувати якісь літературні заходи? На фінансову допомогу обласним організаціями витратили 14 592 гривні, причому 4000 гривень із цієї суми перерахували Міноборони. На засідання ради пішло аж 8073 гривні. Як пояснив Сергій Пантюк, засідання ці полягають у тому, що сорок представників регіонів та 25 киян збираються в Будинку письменників двічі на рік та вирішують нагальні питання. Майже 2000 гривень витратили на квіти. А на премію імені Павла Тичини – всього 1000 гривень.
Тобто на літературну діяльність НСПУ витрачає не більш ніж 10% своїх коштів. Виникає враження, що вся ця побудова існує для фінансового забезпечення людей, які в ній працюють.
Після прочитання цього сумного кошторису діяльності НСПУ стає соромно, що такі гроші викидаються на вітер, вилітають в трубу, йдуть коту під хвіст… Якщо раніше спілка письменників була засобом для контролю над письменниками, то зараз це просто чорна діра, в якій бездарно зникають кошти державного бюджету. Хочеться якомога швидше ліквідувати її взагалі. Але що думають самі письменники?
Мирослав Лаюк, поет
Для початку треба сказати, що Спілки письменників в Україні не існує. Так, є будівля, де доділюють останні вази, стільчики і свічники, видають дивні журнали, навіть залучають у свої лави багатьох нових людей, але вплив цієї структури майже не помітний у тому літпроцесі, яким його бачу я (хоча, підозрюю, що більшість спілчан якраз і вважають себе справжнім літпроцесом). Центральні наші письменники чудово живуть без Спілки, вони колись із неї повиходили, обходять її далекими дорогами; у певних колах з’явилася навіть певна мода – ганити Спілку і показово відмежовуватися від неї (хоча впевнений, що якби Спілка пропонувала хоча б трохи більше можливостей – до неї ці особи першими побігли би за квитками). Так, нібито має бути інституція під протекторатом держави, яка, адекватно оцінюючи ситуацію, займатиметься пошуком ресурсів для промоції літератури, а потім спрямовуватиме ці ресурси на перспективні проекти. Всім, у ситуації критичній, цими справами почали займатися певні люди і організації, не об’єднані, проте, як виявилося, досить успішні – «Форум видавців», «Смолоскип», «ЛітАкцент», «Меридіан Черновіц», «Київські Лаври», Книгарня «Є», «Критика» – проекти знакові, які зробили за кілька років для літератури незмінно більше, ніж колись велетенська держустанова з непоганим капіталом і адмінресурсом. Наша література навчилася жити без Спілки і без держави – бо інакше не вижила би.
Андрій Кокотюха, прозаїк, літературний критик
Нам не потрібна спілка письменників. Спілкування письменників не залежить від того, чого він член. Професійне спілкування може відбуватися будь-де. Та Спілка, яка зараз – переважно зібрання невизнаних геніїв, для яких членство – квазістатус та псевдореалізація. Проте є приміщення, і врятувати ситуацію можна – якщо зробити там видавничий дім. Пустити видавництва, нехай освоюють кожен квадратний метр площі. Платять оренду. І займаються книговидавничою справою. Місце для презентацій є. Причому членами Спілки ніхто бути не зобов`язує. Зробити там прес-центр, влаштовувати кінопокази, книгарню, акустичні концерти, моновистави та антрепризи. Там повинні збиратися активні креативні люди, які щось роблять. У цьому плані Спілка кінематографістів мене цілком влаштовує нині як приклад. З рештою, кінотеатр “Жовтень”, який нині переживає трагедію, під кінопокази переобладнав ледь не коридори. І було багато всього різного, на всякий смак, ексклюзива повно. А Спілка – лише будинок у центрі, який не має обличчя й менеджменту.
Яна Дубинянська, прозаїк, літературний критик
Особисто мені, як переконаному індивідуалісту, спілка письменників не потрібна. А людям тусовки – звісно, потрібна, і що більше в цій тусовці буде чуток, скандалів і розслідувань – то краще. А працювати вона не буде ніколи й ніяк. Для роботи ж перспективніша Спілка видавців. Або Спілка літературних промоутерів.
Антон Санченко, письменник, видавець
Від Спілки я чекаю, що новий всеблагий Голова нарешті зробить електронні посвідчення Члена спілки з мікрочіпом, за якими безкоштовно пускатимуть у метро та в Центральну бібліотеку для дітей та юнацтва, а випускатимуть за гроші. Там же, на мікрочіпі, а не в шафі Патнюка, мають зберігатися в електронному вигляді всі видані в спілчанському видавництві книжки. Економія і прискорення видавничих процесів – ось запорука!
Ростислав Мельників, поет, літературознавець, критик
Я не бачу можливості реформувати Спілку, вона не надається до цього, оскільки постала на зовсім інших засадах і за інших умов: а) утративши “матеріальний ресурс” (його банально розграбували в різні способи), Спілка не зможе поновити функції Літературного фонду, заснованого, до речі, ще в часи Російської імперії, фінансування ж від держави вона не отримає з огляду на теперішню економічну ситуацію; б) стати профспілкою, як, скажімо, у Німеччині, – теж не зможе, бо для того потрібно зробити “переворот” у мізках більшості її членів і зокрема з-поміж тих, хто увійде до складу Президії, – хоч ще не так давно я мав певні ілюзії… до речі, спілчанське “добро” ще не все розікрали, утім, розпорядитися ним по-хазяйськи навряд чи кому дадуть, бо є купа люду, що вже наклали на нього око (принаймні мені так здається)… а з-поміж конкурентів Сергія ( Сергій Пантюк), як можна припустити, будуть – так само порядні – Михайло Сидоржевський і Олександр Божко, тож з’їзд матиме можливість обирати кращих серед кращих … але – але …
Ростислав Семків, літературознавець, літературний критик, директор видавництва “Смолоскип”
Спілка має певний культурний потенціал. Це ж не тільки розкрадання коштів, а й традиція спілчанських вечорів, бурлескна традиція кнайпи “Еней”, численні виступи у 1989-му році, під час Помаранчевої Революції. Показово, що спілку атакували у 2013 році. Історія СПУ — це не лише історія пристосуванства до влади, але також історія протесту. Це — певний феномен і позбуватися його неконструктивно. Але вона не може залишатися тим, чим була в радянські часи — засобом контролю і кормушкою для лояльних письменників. Вона має стати чимось на зразок клубу для письменників. Треба вивчити позитивний досвід ПЕН- клубу, письменницької організації українських емігрантів “Слово”. Це має бути насамперед місцем спілкування та обміну досвідом. Держава повинна підтримувати найбільш талановитих письменників, щоби вони менше переймалися проблемами заробляння грошей, а більше могли писати. Це можуть бути резиденції, гранти, підтримка видавничих проектів.
Мені це нагадує гарне українське: гомоніли-балакали – сіли та й заплакали. Успіхів новообраним!
Все — демагогія. Де ж були шановні претенденти на папаху, коли я в далекому 2005 році, році Помаранчевої камарильї, виступив проти Яворівського: кажу, що ж Ви, пане голово, переметнулися в іншу силу, а правління — йде за Ющенком? А в Будиеку художників я зацитував слова Василя Стуса про культ бездарних яворівських…( збори Київської організації) і «генеральша» Чубач кинулася на трибуну спростовувати Михайлюту. Де були герої сьогоднішнього дня на посаду Голови? Усі,до речі, члени Кимївської організації, і просто набрали води в роти. Правда, член Президії Лупій прошепотів, мовляв, Олександре, ви не знаєте, на кого сказали «рашпіль», у Яворівського такі зв’язки, такі зв’язки… Бач, нинішні претенденти, зважили на таку реальність, а Михайлюту сказав прямо: Яворівський — покидьок і злодій! Потім,звісно, мене виключили з членів НСПУ. Згодом — уключили… А,знаєте, за що виключили?(Оприлюдніть, будь ласка, склад Президії 2006 року, аби вся Спілк знала прихвостнів Яворівського). За тие, що письмово вимагав пояснення: кому і за скільки продано ОДестький Будинок творчості? Всі претенденти сором’язливо мовчать про Літфонд. Ось через нього Явір ухопив усі гроші, Лігфонд зща згодою Президії утворили як приватний, і через нього вивели всі гроші. І брехня, що нічого не можнав повернути. Всі оборудки — незаконні. Бо НСПУ означає, що без Фонду держмайна нічогно не мало ні продаватися, ні здаватися в суборенду. Вважаю, кандидати на Голову мають висуватися з’їздом. А делегатами мають бути всі 2100 членів Спілки. З’їзд можна провести за один день. Кожен може приїхати за власний кошт. Інакше це — профанація.
У мене запитання до автора: звідки інформація про те, що О.І. Божко іде на вибори на голову НСПУ? Чи він сам підтвердив цю інформацію?
Ні, Дмитро, я це придумав, щоб пожартувати.
сам О.І. Божко казав мені, що він не йде на вибори. Раджу повторити кличний відмінок :-)
Божко сказав мені так: “Я на вибори не йду, але якщо мене виберуть, то буду головою”. Каву пити не буду, але якщо дадуть, то вип”ю.
Олеже, Ви навмисне вводите читачів у оману? якщо О.І. Божко сказав, що не йде на вибори, то як можна вважати його кандидатом? Чому Папу Римського кандидатом не назвали? Може, його оберуть? Решта – це все кокетування і від лукавого. На голову балотуються троє кандидатів.
Дратують люди, що вважають себе знавцями вкраїнської, роблять іншим зауваження, а самі:
“Олеже, Ви навмисне вводите читачів у оману? якщо О.І. Божко сказав, що не йде на вибори, то як можна вважати його кандидатом? Чому Папу Римського кандидатом не назвали? Може, його оберуть? Решта – це все кокетування і від лукавого. На голову балотуються троє кандидатів”.
Отже: 1) “у оману” – збіг голосних, потрібно – “в оману” (те, що наші коректори скрізь “в” змінюють на “у”, не означає, що так і має бути!; 2) “якщо” пишеться з великої літери, бо початок речення!; 3) між ініціалами прийнято ставити пробіл – “О. І. Божко”, а ще краще написати ім”я людини повністю – рука не відсохне. Це Вам вслід за “кличним відмінком”.
Якщо вже бути таким грамотним буквоїдом, то слід також вказати варіант написання “ув оману”. А загалом:
1) на відміну від ваших буквоїдських присікувань (смішних троєм, якщо мова про інтренет-коментар) заувага Дроздовського була слушною;
2) це була персональна заувага, 100% не адресована дописувачу під ніком “Володимир”; якщо ж вас не влаштовує персона Дроздовського, знайдіть спосіб донести це до нього поза рамками обговорюваної теми;
3) відкрию вам страшну таємницю: всі три варіанти написання (“у о” “в о”, “ув о”) мають право на життя в царині духа, до якої дотичне й красне письменство, – тут своя норма, посутньо відмінна від норми канцелярських щурів, котрі бережуть “букву закону”. Як писав з цього приводу один з Отців Церкви, “я не дбаю про стиль, правильне розставляння прийменників і написання флексій, позаяк не пристало християнину упідлеглювати слова Євангелії граматичним правилам” (зважаючи на сьогочасну двовимірність розуміння літературного слова, прошу тутешніх розумників, які далі примітивного Бахтіна у Середньовіччя не влазили, утриматися від буквального коментування).
Можна вигадати, що завгодно: і “в оману”, і “у оману”, і “ув оману” тощо. Річ у мовній нормі. Тож дискусії тут бути не може. А те, що в нас на одному телеканалі “Европа”, а на другому “Європа”, то нам слави не робить. Це раз.
По-друге, щоб робити комусь зауваження, потрібно самому дотримуватися правил. Бо у нас така модель уже закріпилась: одні не знавці вчать інших. Маємо результат!
Щодо “персональної зауваги”, то і Ви тут, шановний, виступаєте третьою стороною. Чи ні?
Мені ця тема аж так не болить, щоб обговорювати її в індивідуальному порядку. Я прочитав коментарі людей; прокоментував сам. Не бачу ознак злочину. Це абсолютно нормально для функції “Коментарі”.
Наше “красне письменство”, як Ви влучно висловилися, до того “красне”, що невдовзі, як кажуть у народі, “зіп”ється”. І їх творчість, хоч би якою талановитою вона не була, має відповідати нормам літературної мови.
Звідки Ви знаєте, куди я влазив? У мене диплом журналіста та юриста, а не філолога. Насамкінець, якщо немає чим обґрунтувати свою позицію, то не варто апелювати до церкви. Це поза контекстом дискусії.
Дякую.
У першому реченні випадково поставив кому!
Є така приказка: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Якби стільки одукованих «шевчиків», що вивчивши кілька правил граматики, беруться судити про літературу, не лізло сьогодні у «кравці», українська літратура, дійсно, лишень би виграла. Що ви знаєте про норму, пане юрист? Чи, може, ви гадаєте, що жива мова – такий же гербарний експонат, як ваше римське право, і має простояти віки непорушно? З огляду на цю вашу дурнувату норму, творці котрої – академічні прокрусти інституту мовознавства – іноді таке вигадують, що ні на яку голову не налазить, ані Котляревський із Шевченком, ні Франко з Пачовським, ні Хвильовий із Семенком взагалі не повинні вважатися гідними звання українських письменників. Мовчу вже про Сковороду. Але вони – на відміну від вас – є і будуть. А ви читайте собі Гончара із Собком – ось де дійсно все «в нормі», окрім талану. Щодо ваших розділових знаків, то, як казав у таких випадках Теодор Фонтане (сподіваюсь, знаєте такого), наступного разу вони будуть доречніші без тексту.
Мало не забув. Той, до чийого авторитету я дозволив собі апелювати, був не лише одним з найвидатніших, глибокодумних і цвічених Отців Церкви, – сучасні фахівці ставлять його на чільне місце серед поетів IV ст., вважаючи штудерним майстром класичних розмірів. Повірте мені, він знав, що говорить, як і всі, хто послуговувався lingua cortesana.
Світ не міняється. І наші писаки теж… Хтось з ваших писав: “Щоб викопати картоплю, вони виграли Другу світову війну”. Так і Ви. Замість того, щоб визнати: “Ну так, безграмотні наші пісатєлі”. Починають викопувати Сковороду і Шевченка. Не подобається сучасні норми, закріплені в “Правописі” – видайте свій альтернативний “Правопис” і дотримуйтесь його, бо зараз це анархія. У кожного свій Бог у голові. Бувайте здорові!
Як це він не йде на вибори, якщо він мені цілу годину розповідав про свою передвиборчу програму і що він буде робити на посаді голови НСПУ? Це він туди без виборів потрапить?
Тоді як зрозуміти слова, які навели: “Я на вибори не йду, але якщо мене виберуть, то буду головою”?
Як намагання кокетувати та ввести в оману. Взагалі він мав на увазі “не йду” – “не балотуюся активно, як інші, не рекламую себе”.
Бачите, це треба тоді пояснити читачам, бо є нюанси. Але мені він казав, що не йде на вибори – в сенсі взагалі не йде. Варто було б попросити офіційних коментарів і від керівництва НСПУ. Бо досі не було оприлюднено відкритих списків. І це не є добре, як на мене. Розумію, що дехто покликається на традицію, але я тільки за те, щоби списки були визначені перед громадськістю, а позиції чітко окреслені.
Я чотири години сидів у спілці і писав на диктофон офіційні коментарі. Хіба цього мало?
Чому не оприлюднено коментарів членів Секреатірату НСПУ, наприклад? матеріал вийшов однобокий, а ситуація з кандидатами, на жаль, не прояснена. Або тоді журналіст мав би зробити докладніше пояснення ситуації, аргументувати власне бачення.
Я вважаю, що НСПУ треба якомога швидше ліквідувати за допомогою ліквідаційної комісії. Ця ж комісія має вирішити, що робити з майном спілки (воно зараз приносить до 1,5 млн гривень щорічно прибутків за його оренду). Фінансову підтримку НСПУ слід негайно припинити повністю, всіх співробітників звільнити. На гроші, які звільняться, треба організувати систему письменницьких грантів. Грант має дозволити письменнику написати та видати свою книжку. Найскладніше тут питання кандидатів на отримання цих грантів. Я бачу це як комісію з 3-5 людей, склад якої буде повністю змінюватися щорічно, повторно увійти до складу цієї комісії можна через 5 років. Жоден член комісії або його родич не зможуть отримати грант протягом 5 років після його роботи у комісії.
Комісія не має працювати з рукописами книжок-кандидатів на грант, а лише із синопсисами (1 сторінка) та уривками (2 сторінки). Після укладання короткого списку претендентів відбувається голосування. Письменник, що отримує такий грант має самостійно вирішувати, що робити з цими грошима. Він може навіть їх проїсти, але це, звісно, вплине на його шанси щодо отримання подальших грантів.
Нова корупційна схема? Та ще й така примітивна…
Якщо взяти до уваги здобутки “члена Спілки письменників” з 15 лютого 2012 року: (с) “Література
Перше оповідання написав наприкінці 80-х. Шкільне захоплення науковою фантастикою, постмодернізмом та чорним гумором вплинуло на стиль його прози, надавши їй вкрай гротескного нахилу. Друкувався у журналах «НАШ», «ШО» та «Хрещатик». У 2006 році отримав літературну премію від видавництва «Смолоскип» за збірку оповідань «Як зникнути повністю» («Смолоскип». Київ, 2007). У 2009 році закінчив перший роман під робочою назвою «Смачного!», присвячений молодіжній субкультурі людожерів.
У 2013 році написав роман “Кагарлик” – сатиричну антиутопію про життя в Україні у 2114 році, через сто років після вторгнення російської армії та багатьох інших трагічних подій. Роман присвячено пошукам відповіді на питання про справжню ідентичність людини. Книжка видана у 2014 році у “Видавництві Сергія Пантюка”.”, то можна побачити яскраву зацікавленість у дерибані майна, яке ще залишилося…
А про Спілку письменників України не може бути апріорі тривимірного чи навіть двовимірного матеріалу. Вона не працює. Тільки приймає членів. Ті, хто працюють, давно відбулися поза Спілкою (це можна назвати навіть сексуальною позою :) )
. Священик їде в АТО, щоб показати, що попри бруд, небезпеку і ненависть, яка є на війні, Бог є разом із бійцями, і він не забув за них. До мене підходили солдати і казали, що на полі бою їх рятувала не броня, а саме Бог, Божа поміч.(отець Андрій Хомишин, RISU), - а чи у вірі в Ісуса Христа нині НСПУ? Подумайте …
Мало не забув. Для чого Ви ховаєтеся за ніком “Фройда”. Вас, здається, Дмитром нарекли!
Ось у такій примітивній конспірології відкривається реальний вимір особистості переважної більшості дописувачів і-нету. Я не Дмитро, і навіть не його симпатик. Бодай уже тому, що ніколи б не зміг порівняти бездарну яниківську підстилку герман із Маркесом. Одначе кожен чує і бачить тільки те, що хоче. З тим і розійдемося.
От і поговорили. Тільки призабули для чого збиралися… З”їзд НСПУ незабаром!
Не знаю, не відаю… Але б я особисто проголосував за програму й особистість Олександра Івановича БОЖКА… Як на мене, якось ду-у-же таки мало інтелігентності у того чубатого молодого претендента, аби очолити Спілку… справжніх мистців… Та й бізнес, політиканство і якась, знаєте, зайва метушня, ніби такий собі нездоровий “активізм” відчувається у діях і вчинках, якщо навіть не виопуклюється, а це, самі розумієте, – загроза подальшого дерибану майна й коштів СпілПисьмУкр-у… Інтуїція й досвід чомусь схиляє мене до кандидатури Ол.Божка… Але ж обирати прийдеться делегатам….
Інтуіція й досвід чомусь схиляє мане до кандидатури М.Сидоржевського… Чи, може, О.Кононенка: обидва достойні!