Степан Процюк: У цьому аспекті літературного життя я забобонний
- 07 Жов 2009 09:40
- 4,321
- 50 коментарів
Степан Процюк
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Мій роман «Тотем», що вийшов наприкінці минулого року азербайджанською у бакинському видавництві «Вектор». Його переклали письменник і перекладач, академік Ельчин Іскендерзаде і славіст, професор Рауф Гасанзаде. Це наразі моя єдина книжка, перекладена іншою мовою. Скажу лише, що «Тотем» викликав певне зацікавлення перекладачів і, сподіваюся, з’явиться ще кількома іноземними мовами. Але про це поговоримо після видруку книг, бо у цьому аспекті літературного життя я забобонний…
Також окремі мої вірші та шматки прози перекладалися англійською, німецькою, словацькою, польською, російською. Здається, назвав усе, що пам’ятаю.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Щодо віршів та уривків прози, то, наприклад, німецькою їх перекладала Анна-Галя Горбач та її дочка Марина після мого перебування на двотижневому літературному чи то колоквіумі, чи то стипендії у Берліні у середині 90-их років ще минулого століття. Також багато перекладали упорядники антологій.
Щодо роману «Тотем», то Ельчин Іскендерзаде переклав твір після рекомендації письменника Сергія Грабара, який добре знав перекладача. Останній хотів перекласти із української якийсь роман.
Так що тут присутній суб’єктивний фактор, але… Допустимо, те, що я знаю про появу багатьох польських і німецьких перекладів моїх колег, ще більше впевнює мене у могутності суб’єктивного чинника. Йдеться, звісно, про талановиті твори, але скільки талановитого є невідомим, неперекладеним, невивченим! Проте не будемо декаденствувати, бо це нічого не змінить…
У будь-якім разі перекладач «Тотему» насправді дуже прихильно ставиться до тексту ( уривок із твору був надрукований у бакинському журналі «Баяті»), принаймні, кілька разів казав мені про це.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
«Я вам не скажу за всю Одессу», тобто про українську літературу загалом. Іноді стається так, що деякі колеги вчувають стосовно інших своїх колег хіба що конкурента зі всіма наслідками цього… Але не будемо про фальш чи неприязнь.
Щодо перекладу мого роману азербайджанською, то вже з’явилося декілька прихильних рецензій, де йдеться про те, що психологічні аспекти людського життя не мають кордонів і т. д. Більше зможу сказати хоча би через півроку-рік. Адже для рецепції перекладу потрібен час.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Я би мав писати, а не давати поверхових рецептів. Причини ми більш-менш усвідомлюємо. Це і довгі колоніальні роки нації, і все, що звідси витікає.
А письменникам потрібно цікаво і талановито писати. Намагатися вчити іноземні мови. Любити перекладені твори своїх колег. Бути більш терплячим до невдач або черепашиного темпу перекладів власних творів. Слід писати, щоб жити, а не жити, щоб писати!
Словом, кожен із наших письменників знає сам, що йому треба…
класно. :-)
переклали в айзебар…
наші за кордоном. переклали в бурятії…
дожили.
за кордоном, це в США і Франції.
більше не сороміться, українські письменники.
краще мовчіть.
той “ванкувер” вочевидь десь у підмосков’ї. лише для тамтешніх “пацанів” отаке: “ґдє ступілі – там і родіна”.
ліпше б не ганьбився, хлопче, з такими “коментарями”…
а для мене Польща – не закордон: щодня буваю в Пшемислі, а мешкаю біля Дорохуска;-);-);-)
Доки не буде організована перекладацька справа, ми будемо визирати. як Пилип з конопель. Хто як проб”ється. Правду хтось писав: у нас усе на рівні художньої самодіяльності. А з приходом до влади московських холопів, зів”яне останнє листя.
Лапо, за кордон потрапляють найспритніші.
а найрозумніші сидять і заздрять. це про вас.
Маргарито, будеш заздрісним порневолі, коли бачиш, що кака плаває на поверхні, а розумні сидять на дні. Спритники завжди перемагають тих, хто чекає манної з неба. Такий закон природи: виживають авантюристи і випадкові щасливчики . Та чи варто аплодувати пройдисвітам?
Степан нагадує відомого Буревісника революції.
А мені – боговибраного. Щось у ньому є таке не наше.
Тотем – перекладають японською, але там це ТАТАМІ!
Процюк хороший радянський писака, тільки вже Союзу давно – катма.
Поглянеш на нього, читати не схочеш – хочеться виспатися. Може, він екстрасенс?
А Процюка в Уругваї і в Лівії ще не перекладали? Там його читачі.
Одна біда сучасних ( та й не тільки сучасних ) українських письменників: пишуть вони нудно і нецікаво. Не для світу, а для своїх рідних і знайомих, які завжди їх похвалять. І, головне, пишуть все, що в голову збреде, без мук і натхнення. Такі собі – паперові човники, а література вимагає кораблів, криголамів, ракетоносців. Великим кораблям – велике плавання. А в нас письменники намагаються найкоротшим шляхом дістатися гавані на ймення Слава і Визнання. Такого не буває. З поганої рибки – погана юшка.
Радіти потрібно, що є НАШІ за кордоном!
А ми й радіємо за тих, кого перекладають на Кубі, Північній Кореї, в Уругваї, Перугваї і на острові Лахудри.
А чому я повинен радіти за ВАШИХ? Ви і так є скрізь, де не посієш.
Одного не розумію: чого ви всі – Kalin_ka, Данко, fest, Лапа, Тятива, антисемітка Велика_Маргарита – аж так заздрите Процюкові? У нього є щось таке, чого нема у вас?
Певно, є… І я навіть здогадуюся, що саме. Дуже своєрідний, та все ж – талант.
Люди, шукайте свої таланти – що вам до чужого?!
Відгуки – це народне волевиявлення, як народ скаже, так і буде, не подобається й мені цей Процюк: не серйозно це, коли мова йде про літературу, тому що літдоробок того ж Дереша у сто крат кращий і вагоміший!
А чого тут Дереша нема?!
Видавався у Польщі, Чехії, Франції, Німеччині…
Круті хлопці не видаються в бурятіях!
Народне волевиявлення – клас. тільки де ж тут народ. купка жлобів і заздрісників. Дереш мені теж подобається. але Процюк – зовсім інакший. Письменники ж і повинні бути різними. одним сподобається одне, іншим – інше.
і Карпу сюди давайте, бо в Росії і Польщі друкувалася, а ще скоро в Чехії вийде!
Карпу сюди!
для покоління так званих двотисячників уже й термін вигадали: КАРПОДЕРЕШІ ;
CARPODERIUS
покоління, яке привело в літературу найбільшу кількість нездар і покручів.
На книжках подібних авторів треба писати застереження: цей твір має снодійну силу і може замінити ліки. Наклад цих творів зросте утричі. І кожен з них отримає Шнобелівську премію.
Створюється Спілка Графоманів. Прохання пропонувати кандидатури. Пенсія гарантується.
Сюди Процюк не підійде. пропоную Станіслава Стеценка. пробувала читати його “роман” “Владу Радам”. якщо у попередньої панянки Процюк викликає бажання спати, то у мене Стеценко – враження, що потрапила на сміттярку. хочеться сходити в душ.
Так звані західноукраїнські батяри вирішили штурмом взяти Київ, намагаючись скинути з п”єдисталу Шевченка та інших класиків. Прийшли, оголосили себе вищою кастою, а там – хоч трава не рости. А за кордонами своя братва підтримує – і нікого не пропускає без аутсвайса.
залиште у спокої класиків. тільки щось – відразу Шевченко. він би тричі у могилі перевернувся від таких згадок. не всі повинні писати “під Шевченка”. а то у нас не буде літератури – суцільні епігони.
тоді треба боротися проти західноукраїнського засилля, а підтримувати наших, а то киян зашугали і зробили меншовартісними.
Якщо кияни дозволили себе зашугати – це їхні проблеми. може, у них бракує таланту. у всякому разі вони мають бути задоволені такими інтелектуальними захисниками.
Точніше – західноєврейське.
У їхніх руках все: банки, влада, література, нгаші душі і Україна.
у них навіть мова не вкраїнська, а тарабарська.
Іван пропонує ввести цензуру, після чого вся ця братва в один голос вихвалятиме один одного за псевдоталановитість. Ми це пройшли за Совка. Якщо є талант – його нічим не затемниш – про Григора Тютюнника навіть у ворогів немає аргументів. У нас звикло кодло підносити на вершину якогось графомана і робити з нього велике Цабе. Якщо ти вже потрапив на гілку ЛітАкценту, значить, повинен вислухати про себе всю правду. Раптом тут запровадять цензуру – то порядна людина сюди не зайде. Істина народжується в суперечці, а не в колисці.
Зараз по рос. ТБ іде цікаве обговорення “Нобелівський міф”.
Це дискусійний клуб за участю сучасних письменників. Вони висловлюють цікаві думки.
“Дякуючи” “ЛітАкценту”, дізнався, що маю серед підленького і ницого малоросійського хамла дуже багато заздрісничків. Мені з цього смішно – хоч і прикро за “ЛітАкцент”, який культивує в себе саме таку авдиторію. Шкода, що надзвичайно потрібне нині літературно-критичне видання невідь чому скотилося до того, що допускає в себе на сторінках отакі “обговорення”… Направду, для цього треба бути мазохістом! Оскільки ж я не мазохіст, а всього лише “жидомасон” – то не бачу іншої ради, як видалити цей сайт зі своїх закладок. Бо тут уже не Могилянка – тут уже МАУП… Чи ті, кого навіть із МАУПу вигнали…
З богом, Парасю! Створіть свій Кагал і там хваліть один одного, доки не луцнете від дутої слави. Тому й не хочеться читати нову газету, яку створили грошовиті графомани. Криве дзеркало літератури. А ЛітАкцент тут, Іване, ні до чого – не він водить руками читачів. До речі ви добре зійшлися з московськими господарями, які також протестують проти того, що у нас нібито не люблять від душі боговибраних.
А до чого всього тут Процюк?
Набридло читати солодкі статті про дутих псевдокласиків типу Урванця, Процюка, Дереша, Жадана, Андруховича і компанії. Майстерню з виробництва халтури треба закрити на вічний ремонт.
Але все ж таки. Як це все стосується Процюка і його текстів? Чи людям нема просто де висловитися? Чи нема чим зайнятися?
Дивна й непотрібна дискусія, до якої Процюк та його творчість не має жодного стосунку. До чого ці вправляння в “злослів’ї”? Це ж добре, що письменники різні – і читач має змогу обирати, комусь до вподоби – Дереш, комусь – Процюк, а хтось воліє перечитувати Чехова. Так само: поява кожного нового видання – великий плюс для літературного процесу, чим більше можливостей вибору для авторів і читачів – тим краще. Який сенс у цьому срачі? Що ви хочете сказати? – хіба погано, що з’явилися переклади в Баку? – скажімо, публікації в Азербайжані Грабарових творів спричинили появу його книг у Туреччині та Ірані (не все ж обмежується Заходом). Інша річ, що, напевне, варто було наповнювати цю рубрику передусім іменами Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Жадана, Дереша, – які справді мають позитивний досвід і успішне просування. Але це вже питання до редакторів рубрики, але в жодному разі не до Процюка.
А чим Азербайджан гірший за, скажімо, Польщу чи Францію? Та й узагалі, хіба лише від творів і таланту їх автора залежить переклад іншими мовами?
І за що ж ти так Процюка не любиш?
А за що ж ви його так любите?
Мо’ брат-сват-спонсор?:-)
А Вам він відмовив бути братом, сватом, спонсором? :-)
Така література культивує міщанські смаки.
Процюк має про що замислитися.
Процюкові самому треба шукати спонсора.
Але чи буде той нещасний вкладати свої кревні в Степана? Ви певні?:-)
Дивуюся з І. Андрусяка, що через якусь (когось там, ніколи не дізнаєшся чию саме) ремарку образився на ЛітАкцент! Е-Е, братці, так ви поліпшуєте життя своїм опонентам.
Ци ви трави-підойми ся напили, ци блекоти, шо ся вчіпили нагло в сараку Процюка, єк най не кажу хто?! Ади, терзают! І шо він поганого чи дурного сказав у тих кількох рєдках? Не гоноривси, не вдавав кляситка… От Батєри столичні! один Мельників при тямі! Таже файний хлоп і літерат файний Процюк. Пише мудро, тому й складно єк на ваші голови, бо – філозоф! Йой-йййой, нема мене на вас! Але діждетиси, йой діждетиси…
Процюк хороший прозаїк.
Читала Тотем. Не вразило.