Україна – «батьківщина» мазохізму?..

Леопольд фон Захер-Мазох

До того часу, поки Господь дарує мені життя і здоров’я, матиму мужність боротися за нашу країну й український народ.
Леопольд фон Захер-Мазох

На тлі загальної тенденції «героєтворення» й комплектації нашого літературного канону новими іменами дивним, видається той факт, що досі так мало написано про цього автора? Можливо, заважає думка мас: мовляв, навіщо нам герой з таким красномовним прізвищем, яке на позір нічого спільного не має з літературою? А даремно – десь там у Росії давно точаться суперечки щодо географічної батьківщини мазохізму. Це, певно, вперше задля такого питання було скликано цілий конгрес. Бо ж – інтереси двох країн зіштовхнулися. А ми про нього майже не згадуємо.

Ідеться про Леопольда Ріттера фон Захер-Мазоха – німецько-українського письменника, який народився у Львові, сам себе завжди називав русином і писав оповідання з українського життя; людини, чиє прізвище згодом використали в назві хвороби (водночас забувши про велику частину його спадщини й звернувши увагу лише на окремі тексти й теми). Він народився 1836 року в родині шефа поліції, мати його була дочкою професора з містечка Винники – там Леопольд уперше торкнувся живого українського життя, там йому відкрився незабутній світ повір’їв і казок, з яким Захер-Мазох уже не міг розлучитися у своїх текстах.

Після закінчення університету Мазох багато подорожує, 1960-ті роки майже повністю проводить на Україні – вбирає в себе матеріал і життєві деталі для нових оповідань із життя шляхти, євреїв і селян. Він звертає увагу на умови життя представників різних національностей, дотримання обрядів і рештки революційних настроїв, що лишилися тут після 1848 року. Пише «Одну галицьку історію», оповідання «Емісар», «Граф Донський», «Образки з життя Галичини», повість «Останній король мадярів» – звертаючись до австрійської та української історії, що тоді йшли поруч, особливо на західних землях.

м.Львів, листівка 1917 року. www.ukrcenter.com

Німецька критика схвально відгукувалася на такі теми, назвавши автора «українським Тургєнєвим» – маючи на увазі психологізм, розкриття народної душі, часто – жертвування подієвою інтригою задля характерів.

Згодом Захер-Мазох дещо змінює загальний тип сюжетів у своїх текстах. Критики відвертаються від нього: їх не цікавлять чоловіки, що прагнуть пригнічення сильною жінкою, канчуки і хутро. Шлях до визнання, отже, виявився тернистим.

Що ж до України в текстах Захер-Мазоха, то вона не зникає. Найбільшим творчим задумом Захер-Мазоха був цикл оповідань «Заповіт Каїна», який він не дописав до кінця. Перші три новели з нього – на українську тематику. Сюжетно вони ще не мають того обов’язкового патологічного елементу. Першу новелу «Дон Жуан з Коломиї» було позитивно оцінено критикою і навіть вміщено в одному із томів збірника «Німецька новелістика», виданому Паулем Гайзе.

Автор переносить у Галичину багато чужих реалій – російських духоборів він робить також і галицькими, гуцулів робить вихідцями з Кавказу або ж нащадками римлян. Що ж, Європа лише починала знайомитися з українським світом. Захер-Мазох навмисне змальовує його у дивно-містичному ключі, в дусі романтичних гофманівських повістей.

1880 року письменник Левко Сапогівський написав про Захер-Мазоха: «…він перший з чужинців звеличив наш народ із такою любов’ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти».

Ріхард фон Крафт-Ебінг із дружиною

Останній етап життя Захер-Мазоха – поступовий спад його літературної діяльності. Сюжети його творів стають схематичними й підпорядкованими одній меті. Хвороба прогресує, особисте життя письменника також грає не на його користь. Дружина митця, Аврора Рьоммелін, надто багато вимагає від свого чоловіка. В останні роки життя він опускається до коротких порнографічних замальовок – теж із гуцульським колоритом! Саме тоді його й назвуть «автором однієї перверзії». Колись відомий і шанований, Захер-Мазох відійде в інший світ майже непоміченим громадськістю пацієнтом психіатричної клініки в Ліндгаймі. Навіть дату смерті письменника тепер не можуть чітко визначити. Хтось називає 1895 рік, хтось – 1905-й. Для масового вжитку лишився тільки мазохізм – діагноз лікаря Крафт-Ебінга.

Чи можна називати Україну його батьківщиною? Хтозна. Можна напевно стверджувати, що це – батьківщина його творів. Психічним збоченням ніхто не дає паспортів. І, можливо, саме через те, що у свідомості обивателів від великого масиву текстів лишився тільки мазохізм, зараз складно асоціювати Захер-Мазоха з Галичиною, Львовом і Україною…