Музей-квартира Павла Тичини започатковує поетичний фестиваль
- 13 Тра 2014 11:55
- 74
- 1 коментар
Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві започатковує щорічне поетичне дійство «Поетичний фестиваль на Терещенківській, 5», яке відбуватиметься у неділю, найближчу до Міжнародного дня музеїв — тобто до 18 травня. У день фестивалю заклад буде відкритим майданчиком для будь-кого з сучасних письменників, музикантів, художників.
Цього року «Поетичний фестиваль на Терещенківській, 5» розпочнеться 18 травня о 12.00 у мистецькій вітальні музею. Запрошують усіх охочих прочитати свої улюблені вірші чи послухати інших поетів та виконавців. З огляду на те, що саме цього дня виповнюється 70 років із початку депортації кримських татар, сподіваються, що ця трагедія не залишиться поза увагою.
Охочим взяти участь у фестивалі можна звертатися звертатися за телефоном 044-234-43-27.
В кінці 50-х Павло Григорович передплачував юному таланту з поліського хутора “Літературну газету” (згодом “Літературна Україна”). На жаль його протеже своєвремено відправили на глибину 2-х метрів, у православному глинищі містечка Остер. Тому й не може взяти участь у фестивалі, а це несправедливо. Подаю поезію тичининого обранця, написану менш, як за рік до вбивства.
Микола ХОЛОДНИЙ
БРАТІЯ ВЕДЕ
(МАЙЖЕ ЗА ПАВЛОМ
ГРИГОРОВИЧЕМ)
Ой, коли ми вже сконаєм?
По
президіям куняєм.
Прошу
не грубить.
Свого
ближнього до ями
заохотимо
киями
й
будемо любить,
будемо
любить.
Чути
ввечері і вранці:
В нафті плавають іранці,
треба
б навзаєм. –
Біжимо
до них галопом
і
Америкам, Європам
руку
подаєм,
руку
подаєм.
Здаємо
в оренду води,
закриваємо
заводи,
ростимо
ж ми гей!
Їдуть
всі до нас банддюги,
наркомани
і бл…дюги.
Хата
без дверей,
хата
без дверей.
Біля
нашого кордона,
мовби
залишки гондона
Чорноморський
флот.
Він
не сіє і не косить,
а
три пальці нам підносить
аж
під самий рот,
аж
під самий рот.
Проти
сейфа, проти пломби
в
нас гранати є і бомби.
Ще
й підмога йде:
збільшовиченого
діда,
що
лишився без обіду,
рекетир
веде,
рекетир
веде.
Не
на Рейні не на Марні
хтось
украв шрифти з друкарні.
То
не в нас, не в нас.
Уночі
льохи тривожим.
Треба
– власника стриножим.
О
прекрасний час,
неповторний час.
Без
репресій і терору
нову
дачу прокурору
збудували
вмить.
Сплять
сини під килимами.
Хай
за них черешня в мами
трохи
пошумить,
трохи
пошумить.
Швидко
вихрещені зеки
нас
від Лади до Ревеки
гонять
нагаєм.
До
зими готові з літа:
у
старого замполіта
сподні
дістаєм,
сподні
дістаєм.
На
культурну стали ніжку:
сто
письменників на книжку
і
на п»ять родин.
Ми
плануєм творчі гони.
Епігони,
епігони.
Та
все ж як один,
та
все ж як один.
Від
корита до корита
вся
земля уже порита.
Чесний
хто – вгадай.
Мов
на палубу пірати,
лізуть
всі в лауреати:
премію
подай,
премію
подай!
Остер,
березень 1995 р.