Юрій Шаповал. Україна в добу «Великого терору»: 1936–1938 роки
- 04 Чер 2010 11:01
- 556
- 2 коментарі
Юрій Шаповал. Україна в добу «Великого терору»: 1936–1938 роки. — Київ: Либідь, 2010
Читачеві пропонуються документи і матеріали, друковані вперше. Шокуючі події тих років викладені в протоколах допитів звинувачуваних осіб, свідченнях заарештованих, протоколах очних ставок, вироках у справах окремих осіб, відомостях про ліміти на арешт, наказах, циркулярах, виступах керівників НКВС та інших документах.
В книзі вперше оприлюднено структуру і кадровий склад керівників НКВС України та його територіальних підрозділів по кожній області з указанням прізвищ, посад та ін. відомостей про осіб, які вершили долі невинних людей.
Книга — результат величезної пошукової роботи, багаторічних особистих напрацювань колективу авторів-упорядників, головою редакційної колегії є відомий історик і публіцист Юрій Іванович Шаповал.
Створюючи книгу, автори добували документи зі справ, що зберігаються у Києві в Галузевому державному архіві Служби безпеки України та його регіональних відділеннях, у Центральному державному архіві громадських об’єднань України у Києві та інших архівах.
Тож спираючись на унікальні архівні джерела, автори-упорядники розкривають такі основні аспекти теми, як мотиви, основні напрями, наслідки репресивних акцій, що здійснювалися в добу “єжовщини”: як саме втілювалася в життя технологія терористичної політики, хто були виконавці антигуманних вказівок центральної влади, якою була мотивація їхньої поведінки та дій, у чому вони були відносно самостійні, а в чому – безжальними виконавцями безжальних директив. Саме тому значну увагу приділено відомим і маловідомим чекістам, структурі та складу НКВС України, тобто показано роль цих людей як провідників антилюдяної політики.
Книга потрібна і варта уваги істориків, політологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Через брак коштів книга вийшла невеликим накладом, тому вже сьогодні її можна вважати бібліографічною рідкістю.
Хто таку книгу видасть великим накладом?
Бо кому у нашій країні вигідно, щоб люди знали правду?
А те, що правда страшна, переконалася на власні очі у Тернопільських архівах, коли читала справи своїх засуджених родичів. Викало одне німе питання: за що? А перечитавши протоколи допитів і звинувачення, відповідь напросилася сама собою – за те, що хотіли бути людьми.
Маленьке уточнення до думки п. Івги. Не тому, що “хотіли бути людьми”, а тому що були людьми. А для того, аби ми могли вирішувати свої проблеми, ми маємо усунути оту ворожу до України владу, і привести до влади людей, котрі перейматимуться долею держави, її громадян, її історії, культури. Це станеться, якщо кожен з нас усвідомить, що винен він сам у тому, що твориться зараз.