Доріс Лессінг – нобелянт-2007

Доріс Лессінг. Фото з сайту www.smh.com

Нобелівська премія з літератури присуджена англійській письменниці Доріс Лессінг, автору епічних творів, у яких вона з властивим їй жіночим досвідом, скептицизмом і провидчою силою піддала аналізу нашу роз’єднану цивілізацію.

Основними претендентами на Нобель-2007 з літератури були американець Філіп Рот, прозаїк з Ізраїлю Амос Оз, італійський романіст і есеїст Клаудіо Магріс і естонський поет Яан Каплинськи. Та ще, як жартував один із журналістів, під музику Боба Ділана літала тінь Харукі Муракамі в білому кімоно. Проте лауреатом стала Доріс Лессінг. «Це одне з найсправедливіших рішень за багато років стосовно літератури. Вона одна з тих, хто уособлює свій час.
І це стосується не тільки її белетристики, а й усієї її особистості – такі люди визначають градус суспільного напруження ХХ століття. По ній можна судити про психологічний портрет усього ХХ століття», – сказав про Доріс Лессінг М.Немцов, перекладач з англійської.

Доріс Лессінг (Doris Lessing), до шлюбу – Доріч Мей Тейлор, народилася 22 жовтня 1919 року в м.Керманшасі, у Персії (нині м.Бахтаран, Іран). Її батько – Альфред Кук Тейлор, полковник у відставці британської армії, мати працювала нянькою. 1925 року сім’я переїхала до Південної Родезії (тепер Зімбабве), де батько вирішив стати фермером. Він став прообразом батька головної героїні циклу романів «Діти насилля» (1952-1969). У семирічному віці Доріс пішла до монастирської школи, потім навчалася в школі для дівчаток у Солсбері. З 14 років вона працює – спочатку нянькою, потім телефоністкою, стенографісткою, врешті журналісткою. Тоді ж почала писати невеликі оповідання. «Але я рада, що не вчила літературу, історію і філософію за шкільною програмою. Завдяки цьому мені чужий європоцентризм, який виробляє школа», – зауважила Д.Лессінг.

У 1939 р. Доріс вийшла заміж за Френка Чарльза Відома, у шлюбі з яким народила сина Джона та дочку Джин. Шлюб, отже, розпався, і в 1945 р. вона вийшла за німецького єврея-комуніста Готтфріда Лессінга, з яким познайомилась у марксистському гуртку (з часом письменниця стала членом Лейбористської партії Родезії). Проте другий шлюб розпався (1949 р.), і з сином Пітером Доріс їде до Британії. «Я не думаю, що шлюб – один із моїх талантів. Я була щасливішою у незаміжжі, ніж у шлюбі», – з притаманною їй відкритістю сповідувалась Д.Лессінг.

Письменницька її кар’єра розпочалася в 1950 р. романом «Трава співає» – своєрідною хронікою життя родезійського суспільства часів апартеїду. В центрі твору – стосунки між білою дружиною фермера і її чорним слугою. Один роман – і розголос в англомовних країнах світу, перші переклади на інші мови. Чарльз П. Сноу, найавторитетніший на той час прозаїк Англії, проаналізувавши романи, які вийшли на початку 1950-х років, підвів риску: «Набагато серйозніше й різкіше написані надзвичайно сильні книжки колишньої жительки Південної Африки Доріс Лессінг «Трава співає» і «Марта Квест».

То вже було справжнє визнання. Успіх спонукав до втілення мрії: дати епічну картину життя Родезії. Так постала напівавтобіографічна серія з п’яти романів «Діти насилля». Це своєрідна «епопея виховання», ще складається з романів «Марта Квест» (1952), «Пристойний шлюб» (1954), «Брижі після шторму» (1958), «Оточений сушею» (1965) і «Місто чотирьох воріт» (1969). Радянські видавництва планували видавати твори Лессінг навіть поза чергою – авторка звинувачує апартеїд! Але в 1956 р.

Д.Лессінг різко виступила проти вторгнення СРСР в Угорщину і вийшла з компартії Англії, в якій перебувала з 1952 р. Деякі її книжки встигли вийти в Москві, але потім вона ніби «кудись зникла».

Київський журнал «Всесвіт» у 1977 р. надрукував повість Лессінг «Домівка гірської худоби» – і то був учинок! У такий спосіб ми одержали перший том пенталогії «Марта Квест». Ще до подій в Угорщині вийшла повість «Мурашник» в «Иностранной литературе», яку сама авторка вважає одним із найулюбленіших своїх «дитяток».

«Мурашник» – то величезний кар’єр, де добувають золото. Володіє ним містер Макінтош, який має побічного сина від чорної жінки. В його головного інженера також є син такого ж віку. Хлопчики здружились, ніби проломивши незриму стіну між білими і чорними. Проте їхня дружба невдовзі наражається на гострі класові протиріччя.

Роман «Золотий щоденник» (1962) – твір про те, як письменниця переживає творчий застій і водночас кризу середнього віку. Феміністки були від роману в захваті, називали його своєрідною «Біблією фемінізму». Він складно побудований (фрагменти кількох щоденників, газетні вирізки, сни, побутові сцени…). Сама ж авторка себе феміністкою не вважала і відповіла своїм прихильникам досить різко: «Вони хочуть, щоб я сказала, що я знаходжусь на їхньому боці в боротьбі за золоту зірку в світі, де не залишилось цих тварин – чоловіків». І додала, що на її спосіб мислення і суспільні погляди послідовно впливали три системи відліку, абсолютно несхожі між собою – марксизм, «радикальна психіатрія» по-юнгіанськи та суфізм».

Хвороба професора Воткінса, спеціаліста з класичних мов, який втратив пам’ять, і історія його видужання – центральна сюжетна лінія роману «Інструкція для спуску в пекло» (1971). Перша частина твору – це видіння професора в дусі психоаналітичних відкриттів, як засіб докопатись до «праобразів», що живуть у підсвідомості (от де Юнг! – Авт.), бо саме за їх допомогою можна пізнати справжню суть життя.
Врятує професора Великий Білий Птах Істини, а добровольці-боги для врятування Землі повинні спуститись у пекло, де інструкції не буде…

Новий роман Д. Лессінг «Літо перед заходом», 1973, став глибинним зондуванням жіночої душі в час кризи. Знайшовши себе в роботі перекладачки на міжнародному конгресі, 45-літня Кейт Браун відчуває себе потрібною всім. Але потім знову настало розчарування – по суті, нове життя не почалося, вона знову живе інтересами інших і жертвує собою. Блискуче виписана сцена, де Кейт, поїхавши з американцем Джефрі до Іспанії, залишає його, оскільки розуміє, що до молодшого віком коханця в неї з’являються материнські почуття. В Лондоні, де Кейт живе в дешевій квартирі разом із молоддю (середовище – від хіпі до молодих фашистів), вона розуміє, що нікуди не втече і повертається до сім’ї, хоча духовної близькості там і немає.

Наприкінці 1970-х років Д.Лессінг все більше цікавили глобальні проблеми – долі світу і цивілізації. І вона пішла в космічну фантастику, яку назвала «найбільш оригінальною, винахідливою і дотепною галуззю сучасної літератури». Письменниця взялася міфопоетично трактувати долі світу, творити соціокультурні утопії, але фактично суть романів цього циклу – есхатологічне трактування руху історії, впевненість, що «золотий вік» людства – в минулому, а в майбутньому – есхатологічний жах.

Космічна серія «Канонус в Аргосі: Архіви» починається романом «Шикаста» (1979), де розповідається про дві галактичні імперії Канонус і Сіріус, які суперничають між собою, тримаючи всесвіт у сфері свого впливу. Канонус – могутність і добрий розум, проте приходить «вік руйнівництва», все підпорядковується потребам війни. У творі, як зауважила критика, гнів проти суспільства, що, воєнізуючись, розкладається, переходить у «апокаліптичний гнів» проти всіх. Соціальна зіркість Д.Лессінг поєдналася з філософською наївністю.

Другий роман – «Шлюби між зонами три, чотири, п’ять» – це розповідь про планету Зона Ш, де править мудра королева Ал Іт. Сама ж планета перебуває в стані загнивання. Королева повинна вийти заміж за правителя Зони ІУ – архетипу «чоловічої» держави, де раби-жителі працюють на війну. Жорстока структура притчі має мораль: цивілізації мають періоди піднесення і спаду, причому спади іноді такі, що настає повна деградація, після якої нового піднесення вже не буде…

Романи «Експерименти на Сіріусі» (1981), «Створення комітету представників для планети вісім» (1982) – то варіанти майбутнього, якого фактично не буде. У них помітний жах авторки перед майбутнім апокаліптичним обривом людського існування. Так, вона розгублена, але її твори – пересторога: ніяка вища зла сила нами не маніпулює, треба самим творити свою історію.

Цікавий момент біографії авторки: в 1983 р. вийшов роман «Щоденник доброго сусіди», а в 1984 р. – роман «Якби старість могла» невідомої авторки Джейн Сомерс. То був оригінальний експеримент – Д.Лессінг написала ці романи і видала під чужим іменем. Навіть рідні цього не знали. Читачі були в захопленні, а критики промовчали – адже про автора ніхто нічого не знав…

Роман «Справжній терорист» (1985) – продовження аналізу молодіжного руху 60-70-х років. У центрі оповіді – невелика молодіжна комуна, яка живе в старому будинку на околиці Лондона. Лессінг намагається аналізувати як найхарактерніших героїв, так і тенденції руху. Це підстаркувата «буржуйка» Еліс, пролетарі, просто бомжі, лесбіянки… Вони творять «комуністичний центр», щоб боротися «із загниваючим імперіалізмом». Однією з комун керує Ендрю, «людина з КДБ», але молодь сама, не з ненависті до імперіалізму, а з бажання довести свою силу, привернути до себе увагу, йде на терористичний акт – після вибуху бомби, біля готелю гине п’ятеро людей, двадцять поранено…

Доріс Лессінг на порозі свого дому. Фото з сайту www.aol.ts

Аскетичною простотою і документальною точністю відрізняється від попередніх творів роман Д.Лессінг «П’яте дитя» (1988). Сюжет твору простий – подружня пара створила велику сім’ю, досягла ідеалу сімейного щастя. Є особняк, четверо дітей; і ось народжується п’ятий малюк – «злий маленький тролль, який усіх ненавидить». Агресивний і неконтактний Бен лише приносить усім біль, а сам на це дивиться з «холодною радісною усмішкою». Його здають у притулок, проте там дітей просто доводять до смерті, отож батьки забирають малого додому. Повернення Бена означає розпад сім’ї, адже старші діти пішли жити до родичів, і вже немає домашнього вогнища, всю життєву програму сім’ї знищено…

2000 року вийшов роман Д.Лессінг «Бен покинутий», продовження «П’ятої дитини».

Згадаємо також її психологічний роман «І знову кохання» (1996), футуристичний роман «Мара і Данн» (1999), а також його продовження «Історія генерала Данна, Гріот, дочки Мари і Снігового Собаки» (2005). У них знову йдеться про посткатастрофічний світ, в якому люди повертаються до примітивного існування.
Д.Лессінг – прекрасний майстер малої прози, автор семи збірок оповідань (остання з них – «Бабусі», 2003 р.). Крім того, її перу належать чотири п’єси, кілька книжок публіцистики, два томи спогадів…

До Нобелівської премії Лессінг одержала 15 інших літературних відзнак різних країн. Вона – доктор Гарвардського університету; в грудні 1999 р. увійшла в список осіб тисячоліття, яких нагороджують Орденом кавалерів пошани, бо це люди, «які мають особливі заслуги перед нацією».

На початку літа 2007 р. вийшов новий роман Д.Лессінг – «Тріщина».